У Психолога
Авторизація
Запам'ятати на місяць
Реєстрація Забули пароль?


Історія про невиражені емоції

У Психолога » Почуття й емоції » Історія про невиражені емоції

⠀⠀Одне з найрозповсюдженіших батьківських послань в нашому суспільстві: “Не виражай емоцій”. Стосується переважно “негативних” емоцій: “на маму гніватись не можна”, “хлопчики не плачуть”, “не можна кричати, всі ж дивляться”, “як ти можеш ненавидіти малого - він же твій брат!”, “у нас дуже любляча сім’я, ми ніколи не гніваємось” (особливо патологічний випадок)... Але і занадто яскраві позитивні емоції теж під роздачу втрапили: “дурносміх”, “будеш багато сміятися, потім плакатимеш”, “поводься тихіше” - коли дитина щось емоційно й захопливо розказує тощо.

⠀⠀Раз за разом отримуючи такі послання, дитина вчиться не виражати емоцій, а придушувати їх всередині. Але емоції не зникають безслідно, вони “осідають” в тілі, перетворюючись на психосоматичні хвороби. А потім невідомо звідки у дитини астма, алергія, проблеми з щитовидною залозою, серцем, нирками і т.д., і т.п. І знаєте, що цікаво? Дитяча психосоматика лікується через роботу з батьками! Зміняться батьки, зміниться їх ставлення до дитини і потреба в хворобі відпаде. Адже хвороба - це мова, якою промовляє тіло, коли звичайних слів недостатньо.

⠀⠀А тепер сама історія

⠀⠀Жила-була дівчинка. Назвемо її Настя. Вона росла в типовій сім’ї радянських інтелігентів. Походи по гостям з батьками - розваги тих часів. Літо у бабці в селі. Свіже повітря, домашня черешня і річка. Моторні човни, подорож на острів, риболовля й уха. Безхмарне дитинство.

⠀⠀Коли їй було 3 роки, тато пішов. Мама плакала. Дівчинка не могла плакати. Треба ж було комусь втішати маму. Ну, що б це було, якби вони вдвох ридали? Нєє, хтось має залишатись дорослим в цій ситуації. Так Настя прийняла рішення стати дорослою.

Знайдіть психолога в Україні або онлайн, ознайомтеся з цінами на послуги психологів, читайте та отримуйте безкоштовні поради психологів.

⠀⠀Якось у дворі грали діти і не захотіли приймати її в свою компанію. Вона стояла така маленька, в своєму платтячку в горохах і панамці, яку зв’язала бабуся, і щиро не розуміла, чого її відторгли? Чому тато пішов від неї? Чому тепер діти її відганяють? Гнів обуяв її. Просто тваринний гнів! Не тямлячи себе вона виставила вперед скрючені пальчики-пазурі і заричала на них від люті! Діти злякались, та все одно не прийняли її в халабуду. А потім ще довго згадували той випадок і сміялися з неї. Так Настя прийняла рішення більше не показувати свій гнів, а ховати його під образою. За образу хоча б потім не соромно.

⠀⠀Одного разу дівчинка з батьками була в гостях. Дорослі нудно “розважались” - пили і їли за святковим столом. А дівчинка умикнула в іншу кімнату. Самій і те веселіше! На стіні висів карикатурний плакат з тваринами. Вона стала його розглядати. Це були такі смішні тварини! І вона засміялася. І чим довше вона дивилась на нього тим смішніше їй ставало, і тим голосніше вона сміялася. Раптом двері прочинилися і зайшов хтось із господарів квартири. Дівчинку насварили і присоромили, що вона дуже голосно поводиться. Не знаю, чим завадив дитячий сміх вже добряче п’яним дорослим, але з тих пір Настя прийняла рішення так голосно не сміятись і взагалі не надто довіряти людям. Адже щиро сміятись від усієї душі можна лише поряд з тим, кому цілком довіряєш.

***

⠀⠀З часом Настя зрозуміла, що треба бути серйозною людиною. Суспільство і сім’я навчили її, що не можна ричати на людей, не можна гніватись і навіть голосно сміятись. Подружки смикали, коли вона дуже голосно й емоційно щось розказувала на вулиці. А тато, коли приходив в гості, і вона починала голосно та емоційно щось розказувати, починав збиратися додому.

⠀⠀В підлітковому віці вона, як і всі підлітки сварилася з мамою. Мама ображалась і могла тиждень не балакати. Важко не говорити з людиною, з якою ти живеш під одним дахом усе життя. Але що ж робити? Не йти ж першій миритися. Нііі, раптом знов відкинуть і засміють?.. Так Настя прийняла рішення бути стійкою в своїх образах і не йти першою на перемир’я.

⠀⠀Вона виросла і почала будувати стосунки з хлопцями. Відносини раз за разом терпіли поразку. Варто було їй емоційно виразити невдоволення, розгніватись, як кавалєри тікали. Ну, а шо ви хотіли? “Істерички” у нас не в моді.

читайте також:

Шесть причин простить обиды Механизм возникновения обиды предельно прост: наши ожидания, предположения и планы не совпадают с реальностью. Обида - реакция на несправедливо причинённое огорчение, оскорбление.  Включает в себя гнев к обидчику, жалости к себе, отчаяние от неоправд

Как перестать сожалеть? Механизм сожалений и вины Сожаления на самом деле очень полезны. Они нужны нам для того, чтобы переосмыслить прошлую ситуацию, сделать выводы. Но как перестать сожалеть, если вы застряли?

запитати психолога онлайн

⠀⠀Вона була у відчаї. Думала, що вона якась неправильна, бракована, намагалась приборкати себе з усіх сил, бути хорошою, навчилась готувати і вишивати хрестиком. І хтозна, до чого б могло дійти.

⠀⠀Зрештою знайшовся чоловік, що прийняв одну частину її емоційності - оту веселу, смішливу, радісну. Але не прийняв невдоволену, “істеричну”. Скільки б вона не кричала, що щось там її не влаштовує (а в стосунках таке завжди трапляється, просто не всі про це здатні говорити), він був як глухий до її криків. І вона зрозуміла, що простіше образитись і помовчати три дні. І тоді він покається, і прийде (як мама), і пробачення попросить, і зробить все так, як вона хотіла. Або хоч принаймні почує.

⠀⠀Але чекати три дні образившись - то тяжко. Особливо поряд з людиною, яка тобі не байдужа. Адже ти бачиш, що й він мучиться, і йому боляче. Та й довго носитись з образами - така собі забавка. Тоді Настя прийняла рішення хворіти. Ні, звичайно не свідомо! Це її підсвідомість прийняла таке рішення, а Настя думала, що то просто спадковість погана.

⠀⠀Їй було так зле, що вона вже просто не могла так голосно радіти й сміятись як раніше. Все було як в тумані. Варто було їй проявити якусь більш-менш сильну емоцію, як траплявся напад болі. Вона стала спокійною, беземоційною дружиною, що жила наче у напівсні.

⠀⠀От тут здавалося б і час радіти - вона нарешті стала “нормальною”. Але вже якось не до радощів. Все більше накочувала депресивна хвиля. Безцільність існування і меланхолія, коли все ніби добре, але все погано. При наближенні нападу болі ставало страшно, в очах темнішало. Вона не могла працювати, не могла брати на себе обов’язки, адже напади були непрогнозовані. Життя було сірим і безбарвним як туманний ранок листопада.


***

⠀⠀Першими на допомогу Насті прийшли подруги. Викалупали її з хати і випхали в спортзал. А що? Кажуть спорт від депресії помагає 🙂 Далі в хід пішла нетрадиційна медицина, а тоді й традиційна. Лікар виписав пігулки. “Від епілепсії” прочитала Настя в інструкції. Серце похололо від жаху. В пам’яті спливли історії про Ван Гога, який зрештою застрелився, і картинка епілептичного нападу.

⠀⠀Але від пігулок покращало. До Насті повернувся емоційний заряд. “Егегей!” волала вона, забігши в хату, де чоловік грався з дитиною. Й емоційно, в ролях розігрувала сценку, яку тільки що придумала миючи тарілки. Вони всі втрьох реготали. Потім зітхала: “В мені помер великий актор” і йшла мити тарілки далі.

⠀⠀Однак, вічно сидіти на пігулках Настя не мала бажання. Так в її життя прийшла психотерапія.

⠀⠀В групі, як і в суспільстві, вона сиділа тихо, як миша. Утримуючи всі емоції, щоб здаватись культурною людиною. До дому йшла з біллю і ще два дні відходила. Але от що було дивно - коли вдавалося дістати з Насті її емоції, група реагувала приязно! Вони не відштовхували її, не соромили, не критикували. Це були якісь “дивні, пришелепкуваті люди! Невже ніхто не сказав їм, що не можна негативити? Що треба бути позитивним? Чому вони радіють, а не цькують мене, коли я виражаю обурення?” думала Настя. Звісно, обурення вона дозволила собі виразити десь через півроку відвідин групових занять. Але те, що її не відторгли і не присоромили було для неї дивом!

⠀⠀Крім групової Настя ходила на індивідуальну терапію. Там вона вчилася виражати невдоволення чоловіку словами, а не криком чи образою. Процес ішов туго. Чоловік піддавався слабо. Багаторічну звичку взаємно ображатись і не балакати по кілька днів просто так не викинеш. Але, як виявилось, справа була не лише в ньому. Настя почала помічати, що вона робить сама перед тим, як почнеться сварка. Як її щось гризе зсередини, як щось муляє так, що вона стає дратівливою і починає придовбуватись до якоїсь фігні.

⠀⠀- От я інколи кричу і думаю: “І чого я оце волаю? Нащо я ото придовбалася? Чи мені чим зайнятись не було?..”

⠀⠀Це вже була перемога, адже чоловік виявився здатним зрозуміти, що якщо муляє, значить не треба чіпати. А з часом навчився витримувати не лише позитивний діапазон Настіної емоційності.

⠀⠀Так вони почали говорити про складне. Про те, чого не скажеш першому пересічному. Про глибоке й болюче. Про те, що інколи рве і хочеться кричати. І треба, щоб хтось був поруч сильний. Щоб його не зметало ураганом емоцій. Щоб він міг взяти її в охапку, подивитися в очі і сказати: "Я чую тебе. Я з тобою. Ми впораємося. Я люблю тебе". Як правило це все, що їй потрібно...

У Психолога » Почуття й емоції » Історія про невиражені емоції
психолог

Оцінка публікації
  подобається публікація?  

Безкоштовна розсилка цікавинок!

 
психологія chuvstva-emotsii Що робити з внутрішньою накопиченою злістю і гнівом?

Якщо проводити паралель з людиною, то їй, як і автомобілю, життєво необхідним є викид енергії, емоцій. Як позитивних, так і негативних.

психологія chuvstva-emotsii Куда приводит неосознанная зависть?

Зависть бывает двух типов. Первая – токсическая зависть, она очень деструктивна. В народе ее называют «черной завистью». Второй тип зависти – конструктивная зависть или «белая». Она же – восхищение достижениями другого человека.  

Усі публікації розділу Почуття й емоції ᐉ

 
Обговорення "Історія про невиражені емоції"

поки немає коментарів...


Щоб прокоментувати, авторизируйтеся або зареєструйтеся!
qr