Одна реальність - різне сприйняття

» Батьки й діти » Одна реальність - різне сприйняття

З наших стосунків із батьками виростають всі наші наступні стосунки та взаємини із оточуючим світом та іншими людьми. Саме в сім’ї чи в середовищі, що замінює її, ми засвоюємо перші патерни поведінки, налаштування й стереотипи, які можуть впливати на нас у подальшому житті.

Незважаючи на те, чи знали ми своїх батьків, чи живі вони зараз, наразі ми є їхніми дітьми. Ми можемо мати різні: дорослість, зрілість та статус. Та всіх нас колись народили батьки.

Також багато хто з нас є батьками. Ми одночасно маємо стосунки  із своїми дітьми та із своїми батьками. Якщо їх вже немає, або ми не знали батьків, все одно існують певні стосунки із їхніми образами та наше відношення до них та цих стосунків.

Від стосунків із своїми дітьми ми чекаємо дитячої любові, поваги, слухняності, задоволення нами як батьками, втіхи в тому, що дитина відповідає нашим очікуванням. Часто-густо чекаємо на втілення наших нездійснених мрій та планів. Тоді дитина та її життя виступає в якості засобу втілення.

В своїх стосунках з батьками нам хочеться підтримки, захисту, любові та турботи й взаєморозуміння.

Підберіть дитячого психолога онлайн або в містах України.

В реальності ми, бува, зіштовхуємось з непорозумінням, невизнанням батьками наявності здорового глузду в наших настановах, знеціненням наших досягнень або виборів – професійних та життєвих. Закономірно відчуваємо образу, провину та втягуємось у конфліктні ситуації.

Якось так склалося, що на побутовому рівні слово «конфлікт» та «конфліктний» мають негативне забарвлення та ототожнюються із «сваркою». Насправді ж це ситуація, коли в наявності є різні точки зору або інтереси, або погляди на життя. Та зовсім не обов’язково, щоб така ситуація виливалася в сварку.

Різні точки зору батьків та дітей на одне й те саме не завжди є зумовленими суто моральними або ідеологічними причинами. Часто вони ґрунтуються на різниці сприйняття, яку обидві сторони забувають враховувати.

Приклад різниці сприйняття реальності дається в фільмі «The matchbreaker», де головний герой роз’яснює своїй потенційній роботодавиці, що критерії її покоління не є важливими для представників його покоління : «Ми звертаємо увагу на…». Роботодавиця є одноліткою батьків героя. Вона хоче, щоб головний герой, одноліток її дочки, розлучив дочку з бойфрендом. Хлопець не подобається мамі (є за що!). Всі аргументи, цілком зрозумілі дорослому глядачеві, закохана дівчина відкидає. Та одноліток впорався з матусиним «замовленням» за одну зустріч.

Ще один наочний приклад різниці сприйняття люб’язно надав фейсбук деякий час тому. Опубліковане в стрічці фото дитячої зачіски під назвою «гітлерюгенд» (з реклами одної перукарні сусідньої країни) викликало емоційну реакцію користувачів. Серед обурених коментарів був, здається, тільки один, який припускав, що справа не в прихильності до ідеології. А в відношенні до певної доби як до ду-у-же давньої історії.

Ті, хто має вік 50+, мають одні, жахливі асоціації із словами «гітлерівський», «гітлерюгенд». Вони у багатьох з нас «запускаються» автоматично. Ті, кому зараз 18-30 років, мають зовсім інші асоціації та багаж знань.

Ми ж (50+) можемо пожартувати про чиюсь сварку, мовляв, війна Білої та Алої троянди. Певно, якби зараз були живі родичі вбитих та скалічених в ту війну, вони б такий жарт не підтримали.

Кожна історія стосунків дорослих дітей та ще більш дорослих батьків є унікальною. Вона сплітається з багатьох ліній. Шлях до поліпшення цих стосунків складається з кроків, які відповідають кожному окремому випадку. Та перший крок є схожим для багатьох випадків. Таким кроком є прийняти особливості своїх батьків як реальні факти. Зрозуміти, чим зумовлена їхня точка зору.

Ні, поведінка батьків від цього не зміниться. Ні, минулі образи з пам’яті не зітруться. Ні, зрозуміти – не дорівнює пробачити. На мій погляд, є речі, які пробачити неможливо. Та це є індивідуальним для кожної людини.

Пробачення – справа добровільна, вона є власним вибором.

Іноді стає легше, коли є можливість побачити закономірність того, що відбувалося (відбувається). Коли ми можемо визнати без почуття провини своє право не пробачати або пробачити. Можемо зрозуміти, саме чому ця людина вчинила такі дії по відношенню до нас. Зрозуміти, що в цьому немає нашої провини. Це її дії та її вибір вчинити саме такі дії.

Тоді ми зможемо свідомо зробити свій вибір щодо власного реального життя. Та звертати тепер увагу на себе – чи не повторюємо ми те, що нам не подобалося в поведінці своїх батьків, із своїми дітьми.

Опубліковано на сайті 08-12-2017

» Батьки й діти » Одна реальність - різне сприйняття