Подростки

Побачила порізи на ногах дитини 11років, говорити не хоче, нічого не скажу і все, одне тільки що їй це подобається

Андрей, 17 лет. Да почему блять подростковый возраст такой ужасный? Как выбраться из этой дыры самому если родителям плевать ? Захожу в Ютуб за советами и там советы только для родителей и как им вести с детьми в подростковом возрасте. Но сука парадокс в том что эти видео смотрят только хорошие родители которые хотят помочь ребенку а почему нет советов для самих подростков у которых родители похуисты. На самом деле мои родители не такие уж и ужасные мама например хорошая и никогда мне ничего плохого не говорила, а вот батя...... Мой старший брат пострадал уже от него и в итоге стал инвалидом 2 степени а точнее сошел с ума. Как раз таки в 17 лет. А теперь я ощущаю что крыша едет.
Каждый день цепляется дикая лень, навязчивые мысли, раздражительность, ощущение безнадёжности. Постоянно сижу дома. Друзей нет. От части из-за бати потому что он мне всегда втирает что если у меня будет много друзей то я вместе с ними распущусь и стану нариком алкоголиком и тд. Сам он не пьет и не курит поэтому он не самый худший отец.
Занимаюсь рисованием) а точнее меня батя заставляет это делать. Учился в фаховом колледже искусств до 2 курса и ушел потому что не выдержал. А в школе не учился от слова совсем, только ходил на уроки и сидел там.
Пол года назад решился написать к психологу, мы созвонились говорила женщина и сказала чтобы я объяснил что меня беспокоит. Я ей душу излил, она сказала что сможет мне помочь только ей нужно разрешение моих родителей и 5 тыс......
Извините что написал всё хаотично и не очень понятно. Надеюсь сможете мне помочь, как-то направить или хотя бы ответить....

У мене вже 2 місяці поганий стан. Сам настрій нейтральний, я навіть не можу пояснити його, але відчуваю провину, нудоту, сум, безнадійність. Це іноді проходить, але є осадок та мої відчуття про себе нагадують. Ще є проблема з селфхармом, вже на руках нема місця, я вже ввжаю себе куском м'яса, знаю що дійду до ніг та інших частин тіла, я себе винню за це. Мені шкода що моїх батьків є я, мені їх дуже шкода. Я не хочу вмирати, але хотіла б не народжуватися. Коли я зараз це пишу, то відчуваю себе як маленькою дитиною яка плаче. Я думаю що це пройде, але не селфхарм. Пару років тому були думки, були періоди, але не сам селфхарм. Я не вважаю це проблемою, але думаю що краще звернутися до цього сайту, хоча це мені скоріше за все не допоможе бо, я вже зверталася до онлайн психологів. Це все просто з'явилося. До батьків я не можу звернутися, вони скажуть що проблем нема, а руки показати я не можу, вони не відвідуть мене до спеціалістів бо скажуть тобто кров з пальця ти боїшся брати, а різати себе ні. Або інше, багато сльоз, та нервів але не спеціаліст. Тому марно говорити мені звернутися до когось, я одна зі своїми проблемами. Я думала купити легкий антидепресант без рецепта, якщо буде щось не те, то спробую новий, так далі поки не допоможе. Мені просто треба зрозуміти що це, депресія, біполярка, або інше, або я просто підліток у підлітковому віці яка хоче уваги?