Психология отношений

Доброго вечора!
Прошу допомогти розібратися в моєму партнерові. Ми досить давно знайомі і добре одне одного знаємо, але в нас був тривалий період, коли ми не спілкувались. Не памʼятаю, щоб таке було раніше, але зараз постійно відзначаю, що він дуже показово недооцінює себе, звучать фрази «я нікому не потрібен», «я ніхто» і т.д. Хоча, якщо обʼєктивно, йому абсолютно нічого не бракує. Він відносно молодий, гарний, має хорошу освіту і роботу.
Можливо, він хоче, щоб я його постійно переконувала в тому, що він помиляється, що він суперкласний, успішний і так далі. Але я не це нездатна, вбачаю в цих його словах якесь ниття дитяче, мене така поведінка дорослого чоловіка відверто бісить.
Підкажіть, будь ласка, в чому його проблема і як мені в цій ситуації правильно вчинити?
Заздалегідь вдячна

Ситуація така що моя дівчина в депресії, (хоч і почала ходити до психолога, я вмовив її, але недавно в її сімї сталась шокова подія, мама ледве не зарізала тата, обоє вони алкоголіки.) Дівчина повністю на моєму забезпеченні, вона нічого від мене не вимагає особливого, але і сама через свій стан вже 6 місяць підряд не може влаштувати своє життя, ніде не навчається не працює, але весь цей час вона хотіла влаштуватись на роботу наприклад, і деякий час працювала, але потім звільнялась бо досвіду або навиків у неї мало, з однієї сторони я бачу її старання, але з іншої я розумію що вона ще не сепарувалась від батьків, і їх алкоголізм морально її вбиває, навіть уявити не міг який пласт проблем за собою тягне ця проблема, і сам я почав більше випивати, декілька разів на тиждень, щоб хоч якось погасити стресс, ми майже завжди знаходимося в одній кімнаті, я віддалено працюю, вона робить хатні справи, готує їжу або прокрастинує, але соціалізації ніякої бо вона переїхала в інше місто до мене, я сам звісно винен у тому що в мене виявились не виправданні очікування з приводу цієї людини, мені здається що я хочу завершити відносини але не можу, бо у неї немає коштів, і друзів у місті, до батьків вона не поїде тому що це ще гірше. Думаю всі ці проблеми що вона принесла повністю вбили бажання мати справу з цією людиною, мені просто хочеться самотності, але я не можу завершити відносини, бо їй нема куді іти вона не скмостійна і їй 18. Я незнаю чому продлеми і депресія іншої людини впливає і а мене так сильно, і тепер я незнаю як завершити ці відносини, адже одна справа коли людині є куди іти і ви розходитесь мирно, а коли їй 18 і нема куди іти це зовсім інша справа. Думаю моя їй постійна допомога і її залежність від мене матеріально перевели відносини більше в форму батьківсько-дитячих, тобто я відчуваю що вона ще багато чого незнає через свій вік хоч і старається, але це нарушає моє самопочуття, роботу, те шо в мене постійні болі у шлунку через стресс, і я дійсно хотів би якоїсь перерви, але вона цього не розуміє, хоча всеодно їй нікуди іти і ні до кого, я незнаю як їй допомогти ще більше, і я готовий їй допомогти, але думаю коши вона все таки зможе про себе подбати я точно завершу ці відносини, бо непорозуміння і конфліктів в них було декілька, хоча ми їх вирішували. Я незнаю що мені робити і як себе зрозуміти, не путаючи власні бажання та інтереси з жалістю.

Дякую за ваші відповіді ❤

Добрый вечер. Я знакома с парнем с апреля 2023 года. Наши родители коллеги по работе и друзья. Вот его отец и решил познакомить нас. Я не хотела этого знакомства. Но все же мы стали общаться. Он очень настойчивый и грубый человек. Он бывает добрым, заботливым, но его адекватное поведение очень быстро сменяется просто ужасным. У нас разница в возрасте, мне 22, ему 30. Все это время в нашем общении были эмоциональные качели. Он влюбился сразу, по уши. С учетом того, что мы даже не виделись, лишь общались в смс. Я сначала относилась к нему скептически, общалась по большей части из-за его отца, затем привязалась к нему, потому что мне с ним бывает комфортно, я могу быть собой. Я бы очень хотела с ним просто общаться, дружить, но он этого не понимает. Мою дружескую симпатию он воспринимает как влюбленность, называет своей, когда я прошу этого не делать. Я же ему открыто говорю, что он для меня друг. Но он этого не понимает. Он очень ревнует меня, считает своей собственностью, контролирует меня даже через смс. Я часто его блокировала, но из жалости и надежды, что у нас сможет сложиться дружба возобновляла с ним общение. Но все без изменений. Он часто пишет грубые вещи, требует мои фото обычные, не интимные, но при этом свои отправлять не хочет. Его я видела. Он не говорит о себе, но про меня все знать хочет. Он был женат, развелся из-за измены (изменил он). На жену один раз поднимал руку. Он за границей приехать не может из-за событий, давит на меня, чтоб я приехала, но у меня нет чувств, я его совсем не знаю, познакомилась с ним из-за его отца. Он хочет чтоб я сразу приехала к нему и жила с ним в одной комнате. Спать он тоже собирается в одной кровати или отдать мне диван. В шутку, возможно нет, говорил, что я буду шуршать у него по дому и все делать. Как мне перестать чувствовать вину из-за того, что он влюблен, а я нет. Как отделать от мысли, что он хороший друг, которого я потеряю из-за его ужасного настойчивого характера? Мне обидно я чувствую себя паршиво из-за того, что не могу ответить взаимностью, в то время как он вроде и поддерживает морально и материально, говорит, что все сделает, но после этого бросает, что я буду шуршать, что я только его, я ему не девушка, а он уже права качает и начинает покушаться на мои увлечения мол это все туфта, нафиг оно тебе нужно. Я хочу перестать чувствовать себя виноватой из-за того, что я не могу ответить взаимность. И как мне перестать все время к нему возвращаться в надежде что он стал лучше и мы сможем дружить?