Родители и дети

Маю проблему з тим, що не справляюсь з дитиною, мені було тяжко з нею морально з самого народження, так як я не була готова до всіх тягот материнства, чоловік обіцяв, що буде сидіти з дитиною напополам з бабусею, а я піду далі працювати. Замість цього на роботу я ходила за перший рік місяці три, весь інший час сиділа моя мама, яку довелось просто зірвати з її роботи, або я сама, так як був карантин через ковід. Плюс дитина була на ГВ до 2.10, спочатку це нічні зціджування, лактостази, коліки, висіння на грудях по півночі, дитина спала зі мною весь цей час, я не висипалась взагалі. По хатнім справам мені ніхто не допомагає, іноді чоловік може якусь дрібницю зробити, типу посуд помити, чи картоплі почистити. В два роки почала відлучати дитину, на той момент вона мене вже доводила до ручки з істериками через ГВ. Почалась війна, відлучення відклалось на потім, новини, ракети, бомби, стресс, страх, відсутність грошей додали масла в вогонь. Я почала задумаватись як би було добре, якщо б мене не було, я просто зникла. Далі я в деталях уявила собі ідеальну картину самогубства, де це має бути, в який час доби, від чого. Ця картина стала приходити в голову все частіше. Далі з\'вились приступи якогось некотрольованого плачу, просто сидиш і плачеш, а чого навіть собі пояснити не можеш. Почала дуже часто зриватись на дитину по ділу і без діла, ці крики перейшли в образи, після цього ненавиджу себе кожен раз все більше. Сама дитина бісить настільки сильно, що не витримую навіть її присутності в одній кімнаті, голос, дотики викликають тільки роздратування. Зараз їй майже три, істерики по 10 раз на день через якусь фігню, по типу не в тій тарілці подала їсти. Зараз вже дійшо до того, що сиділа вдягала її і просто ридала. Чоловік зараз працює, я працюю вдома, в садочок прилетіла ракета, відкриється дай Бог через рік і від думки, що попереду зараз тільки ТАКІ дні не хочеться прокидатись взагалі.

Добрый день!Всю жизнь прожила с мамой. Мама тиран.Хочет только-только,чтобы все было по ее.Орет. С парнями ,когда я пыталась сходится была сплошная критика.Стыдила. Критиковала мужчин, выбирала их для меня .Вобщем,в итоге у меня ничего и никого нету. Я хочу детей,хочу найти любимого.Устала вздрагиваться,от криков мамы.Нет,я не делаю ей смерти,просто хочу жить жизнь,а не сидеть и наблюдать как это делает другие...

Здравствуйте. Проблемы с родителями начались еще в подростковом возрасте. Они распугивали мне всех парней, скандалили на этой почве. Когда захотела жить отдельно - тоже были против. Они считали меня исключительно своей собственностью и стаканом воды, который не имеет права на свою жизнь и семью. В итоге я просто сбежала из дома и живу как хочу. Теперь они меня преследуют в соц.сетях даже без фото и имени и подают в розыски, пытаюся вернуть. На фоне этих событий возникают мысли, что меня никогда не оставят в покое и суицид - единственный путь к освобождению от тирании. Я понимаю, что эти преследования не будут длиться вечно и в целом у меня все отлично, кроме этих раздражающих мельтишений с родительской стороны, но как дожить до того момента, когда они успокоятся с желанием \'\'вернуть свое имущество обратно\'\'?

Поддержки так же нет никакой, все родственники как обезумешие, встали на их сторону и помогают им. С уверенностью, что делают благое дело. Будто в 24 года человек - это маленький ребенок, который должен жить с родителями и без них умрет... особенно, если между родителем и психопатом-преследователем разница не так уж велика.