Родители и дети

два года назад я услышала как родители занимаються этим...
после говорила об этом с мамой, на что услышала что это мой долг, то что я вообще их услышала это моя вина, виновата в этом я, и что хочу я или не хочу я должна буду ложиться под мужика, после этого я чуствую отвращения ко всем мужчинам, отца начала просто ненавидеть, позже узнала от матери что она его не любит и живет только из-за меня, позже случайно услышала что она изменила отцу и уже не первый раз, желания строить какие то отношения после такого нет, комнаты с родителями у нас рядом из-за того что боюсь опять что-то услышать засыпаю с включеным светом или же телефоном, по другому не могу, позже появились мысли что я все порчу, когда начала забывать это пришла подруга мами и они обсуждали то что она не может заняться этим с мужем из-за какихто проблем, а потом они обе накинулись на меня, начали говорить то что это мой долг, то что если я не буду это делать мой муж будем мне изменять а я буду должна его прощать, и снова все по кругу, я не могу нормально спать, родителей начала ненавидеть, когда пытаюсь поговорить с мамой она начинает орать, делать меня виноватой, я уже не знаю что делать, в моих глазах мама падает ниже плинтуса, с попытками поговорить с ней на эту тему начинаю плакать слезы льються уже сами

Доброго дня
Назріло гостре питання чи можна залишити дитину без подарунка від Миколайчика? По легенді яку всі знають цей чарівник приносить подарунки хорошим дітям, а неслухам - різки. То ж цілком логічно, що якщо дитина в неадекваті, то подарунка чекати не слід.
Донькі 7 років і останні пів року її поведінка тільки погіршується. Я весь час слухаю її не хочу, не буду, я винна в усіх смертних гріхах, все що я роблю - роблю не правильно. Вона не хоче робити уроки, творчі завдання наразі її теж не дуже цікавлять, на тренуванні вона займається на відчепись, якби її воля, то вона весь час сиділа б в гаджетах. Іноді мені здається, що я попугай, бо мені треба повторити одне і теж мільйон разів, щоб вона хоча б перевдяглась з піжами і вмилась перед тим, як підключатись на уроки. Останнім часом все частіше доходе до істерик, сліз та ору.
В той же час я розумію, що війна та онлайн навчання і так несуть свій негатив і навряд вона зробе якісь правильні висновки, залишившись без подарунку. Скоріш за все це відкладеться в її свідомості, як факт, що вона безнадійно погана. Бо в неї колись вже був період, коли вона розказувала, що краще б ми її не народжували, бо ми заслуговуємо хорошої дівчинки.
То ж я в ступорі, я не розумію як правильно діяти, як її мотивувати і як налагодити наші стосунки

Я жінка, мені 32 роки. Загалом можу сказати, що проживаю майже таке життя, як хочеться, грошей би більше було б точно щасливіше. В шлюбі, На даний час в декреті з 4 місячною дитиною, до цього була найманим працівником з середньою заробітною платою. Дуже багато спілкуюсь з мамою: мінімум два рази в день, іноді більше. Розповідаю їй про 80% свого життя (де була, що робила, з ким говорила, про що). Якщо не розкажу шось то почуваю себе винною, що ніби надурила і тоді мучає сосвість. Дзвоню часто бо хвилююсь, що мама втратить сенс життя якщо не буде варитися в моєму житті і буде почувати себе не потрібною. Іноді навіть продумую, коли і куди піти, бо в той час треба дзвонити (зазвичай дзвоню в певні години) і розумію, що ті дзвінки керують моїм життям. Також відчуваю себе винною в тому що не можу допомогти матеріально і іноді відмовляю собі в чомусь, бо розумію шо могла б ці гроші дати батькам так ніби мучає сосвість. Як вийти з такого щільного спілкування і не образити маму? Дякую за відповіді.