Від недирективного підходу до центрованої на особистості психотерапії
Сьогодні нікого не здивуєш словосполученнями «клієнтоорієнтований», «орієнтоване на школяра», «центрована на особистості людини» тощо. Ці вирази належать до різних сфер життя – управління та психологічної допомоги, навчання та ділового спілкування. Їх об’єднує недирективний підхід. Саме так назвав нову концепцію ставлення до людини Карл Ренсом Роджерс, - соціальний працівник, історик, психолог, фундатор центрованої на центрованої на особистості терапії (person-centered therapy – PCT).
Напевно, цей підхід, а особливо цей напрямок терапії не міг з’явитися раніше, ніж наприкінці першої половини ХХст. – початку другої. 50 років для історії – це зовсім мало. Та саме впродовж цього часу в нашій та західній цивілізації відбувся різкий розрив між звичайним та звичним плином розвитку (технологічного й суспільного) й тим, що настало.
Директивний батіг, механістичний пряник
Звичним підходом до людини у вихованні, лікуванні, навчанні та роботі був директивний підхід «батога та пряника». Карл Роджерс почав практичну роботу наприкінці 20-х років ХХ сторіччя. Першим його місцем роботи стала соціальна служба, що вела свою історію з 1900 року. В її ранніх документах в багатьох випадках (найчастіше це були випадки крайньої соціальної й особистісної дезадаптації) після опису ситуації стояла фраза: «Батькам суворо вказано».
Від кінця IXX - початку ХX ст. люди захоплювалися механістичністю, розвитком техніки та технологій. Це відбувалося не тільки на теренах країн, які ми звемо зараз розвиненими. На теренах нашої країни до того, як опустилася «залізна завіса», теж буяли хвилі захоплення досконалістю технічного.
Знайдіть свого психолога онлайн.
Мистецтво завжди відображує тенденції в суспільстві, навіть ті, які ще не є розповсюдженими на всі верстви цього суспільства. Ось рядки з маніфесту «кіноків», групи молодих режисерів, які експериментували з новим підходом у кінематографічному мистецтві в 20-х роках:
«… «Психологическое» мешает человеку быть точным, как секундомер, и препятствует его стремлению породниться с машиной… Стыдно перед машинами за неумение людей держать себя, но что же делать, когда безошибочные манеры электричества волнуют нас больше, чем беспорядочная спешка активных и разлагающая вялость пассивных людей. Нам радость пляшущих пил на лесопилке понятнее и ближе радости человечьих танцулек…
Наш путь от ковыряющегося гражданина через поэзию машины к совершенному электрическому человеку» (с).
Та згодом це захоплення показало свій темний бік – після поступового проявлення істинного обличчя ідеологій з прекрасними лозунгами. «Ідеї носяться в повітрі». Й в повітрі більш відкритого суспільства з’явилося відчуття, що, за влучним формулюванням однієї з моїх клієнток, «не вистачає людяності».
Дивна недирективність
Перша спроба викласти засади недирективного підходу відбулася 1940 року в книзі К.Роджерса «Консультування та психотерапія». Прихильникам погляду на людину як на об’єкт, з яким спеціаліст має щось робити, пропозиції Роджерса могли здаватися дивними й нелогічними. Та застосування підходу показувало добрі результати. Потім з недирективності народилася власне психотерапія. Її ідеєю було те, що одна недосконала людина за певних умов в змозі допомогти іншій недосконалій людині.
Системо-мыследеятельностный подход в психологическом консультировании Для СМД-консультанта (психолога), клиент – это человек, проблемная ситуация которого стала результатом его несистемного или неправильного мышления.
Проблеми швидкої психотерапії Що не так з таким психологічним контентом? Я маю на увазі, так звану медійну психологію. З нею можна зіткнутися в соц.мережах, в ютубі, на рандомних сайтах де сотнями публікуються статті із психологічною просвітою.
запитати психолога онлайнТерапевт спускається із п’єдесталу експерта «за все» і стає поряд. Тому й це революційне звернення «клієнт» замість «пацієнт». Тому що клієнт – це більше рівності, клієнт може щось пропонувати, щось вимагати. На відміну від «пацієнту» (patient (англ.)- терплячий, той, хто потерпає; пацієнт, хворий), з клієнтом можна спілкуватися на рівних.
Рівність у стосунках передбачає новий розподіл відповідальності за результат. В новій терапії, що є орієнтованою на особистість, клієнт теж несе частину відповідальності.
Основні умови, за яких психотерапія або консультування є можливими
1. Індивід переживає певну напругу, що виникає внаслідок суперечних внутрішніх прагнень або в результаті конфлікту між соціальними вимогами та вимогами зовнішнього середовища, з одного боку, й індивідуальними потребами – з іншого. Напруга, яка породжується внаслідок цього, є сильнішою за стрес, який виникає в індивіда в процесі вираження ним власних переживань, що є дотичними своєї проблеми.
2. Індивід має певну здібність давати собі раду із власними життєвими утрудненнями. Він має адекватну усталеність й достатні можливості для того, щоб контролювати свою ситуацію. Обставини, з якими йому доводиться зіштовхуватися, не є настільки неблагополучними та незмінними, щоб він не зміг за наявністю бажання контролювати чи змінити їх.
3. Індивід має можливість виражати свої суперечливі емоції під час запланованих бесід із консультантом.
4. Він є здатним виражати цю напругу та конфлікти вербально або іншими засобами. Наявність усвідомленої потреби в допомозі є кращим варіантом, але не обов’язковим.
5. Він є достатньою мірою незалежним емоційно, а також фізично від безпосереднього сімейного контролю.
6. Він не страждає на надмірну нестабільність, особливо органічного походження.
7. Він має достатній інтелект - середній або високий, - щоб впоратися із своєю життєвою ситуацією.
8. Є тим, хто підходить за віковим критерієм – є достатньо дорослими для незалежних вчинків й достатньо молодим, щоб зберегти певну гнучкість при адаптації.
Не ідеальне, а більш повноцінне
Роджерс вважав, що кожна людина має «тенденцію до самоактуалізації». Завдання терапевта її активізувати, створивши сприятливі терапевтичні умови, та допомогти клієнтові в тому, що є кращим саме для нього. Першою освітою засновника центрованої на особистості терапії була наукове рільництво. Він любив порівнювати роботу психотерапевта із працею садівника. Завданням якого є прибрати те, що заважає дереву зростати й не заважати вирости настільки кривим, яким воно має бути від природи. Не спрямлювати рослину штучно, підганяючи під «ідеал».
Метою терапії, центрованої на особистості, є не вирішення окремої проблеми. Її мета - допомогти індивіду зрости таким чином, щоб він сам міг впоратися із проблемою, яка вже існує. Та із тими, що постануть в майбутньому, вже ставши більш інтегрованою особистістю.
В процесі терапії більша увага приділяється емоційним чинникам ситуації клієнта, ніж інтелектуальним. Це може виявитися незвичним для клієнта, який хоче пояснень та рекомендацій. На початку сумісної роботи у відповідь на запитання: «Що ви відчуваєте [з певного приводу]?», - бува, звучить: «Я думаю, що я відчуваю…».
Створення безпечної терапевтичної атмосфери, безумовне позитивне прийняття психотерапевта, його емпатія та конгруентність сприяють «поверненню клієнта» до самого себе; «розширенню репертуару» рішень; прийняттю своїх особливостей, можливостей та обмежень; розвитку «об’ємного погляду» на реальність. Іншими словами, терапія, центрована на особистості, допомагає людині стати більш зрілою, насмілитися взяти на себе відповідальність за своє життя та зробити його більш повноцінним.
Опубликовано 2020-02-21 в 17:23:18
Опубліковано на сайті 21-02-2020