Ирина Константиновна 2 години тому: 
Потеря интереса к жизни
»
Вопрос психологу онлайн (бесплатно)
»
Потеря интереса к жизни
| Ольга Владимировна Головченко (Днепр) 04-05-2020 16:15:02 |
|
| 04-05-2020 16:37:08Дополнение от автора |
| Это состояние у меня, наверное, последние полгода. Но я себя чувствую себя так не постоянно. Это, словно маятник: то легче становится, то снова беспросветность накрывает. Впервые я начала это чувствовать накануне своего 29 дня рождения. Я прекрасно понимаю, что грядущие 30 лет не конец жизни, но почему-то тогда задумалась о том, чего я достигла и список достижений был не очень... Честно признаюсь уровень притязаний у меня всегда был высок, но вот реализация планов всегда хромала из-за моего мягкого характера и некой боязливости. Не знаю... Иногда кажется, что я сама себе накрутила из-за своих дурацких планов, а теперь попусту страдаю. Но все равно смириться с той жизнь, что у меня есть не получается. Хотя головой понимаю, что живут люди хуже, чем я. Но потом появляется другая мысль: "А почему я должна равняться на тех, кому плохо?". Иногда саму себя стукнуть хочется( |
| 04-05-2020 16:48:38Дополнение от автора |
| До начала этого периода у меня тоже была некоторая неудовлетворенность жизнью, но была вера в себя (может, не очень сильная, но была). А сейчас все пропало. Кажется; что много шансов упустила, время уже не вернуть. А что может вернуть интерес к жизни? Даже сама не знаю. Мне всегда нравилось учится, узнавать что-то новое. Но сейчас финансы не позволяют пойти хотя бы на какие-нибудь курсы; да еще и карантин сверху... |
| Оксана Сенченко (Львів) 04-05-2020 17:12:59 |
Доброго дня, Марина.
цитата:
Впервые я начала это чувствовать накануне своего 29 дня рождения. Я прекрасно понимаю, что грядущие 30 лет не конец жизни, но почему-то тогда задумалась о том, чего я достигла и список достижений был не очень... цитата:
Честно признаюсь уровень притязаний у меня всегда был высок, но вот реализация планов всегда хромала из-за моего мягкого характера и некой боязливости. цитата:
Иногда саму себя стукнуть хочется( цитата:
Кажется; что много шансов упустила, время уже не вернуть. цитата:
Постоянно боюсь, что может произойти что-то плохое... цитата:
Просыпаюсь утром и думаю, что меня ждет очередной день на надоевшей работе, вечером- поход в магазин, поесть и спать; и снова по кругу. цитата:
Мне всегда нравилось учится, узнавать что-то новое. Но сейчас финансы не позволяют пойти хотя бы на какие-нибудь курсы; да еще и карантин сверху... цитата:
Но все равно смириться с той жизнь, что у меня есть не получается. Ответ отредактирован автором 04-05-2020 17:14:37 
|
| Ольга Владимировна Головченко (Днепр) 04-05-2020 17:56:36 |
|
| Галина Миколаївна Хилюк (Ровно) 04-05-2020 20:19:10 |
1
Доброго дня! Можливо варто дати собі час відпочити, а не гонити себе кудись, не знати куди. Склалось враження, що ви щось хочете в житті, очікуєте від себе, але самі наспрвді не знаєте, що хочете. Чи правильно я вас зрозуміла? Ціль починається з мрії, бажання. Це маленькі кроки, іноді дуже мікроскопічні, не помітні, але вкупі вони складають картину наших дій. Починати не пізно в будь- якому віці, легше починати рух, коли заданий напрямок, хоча б приблизний. Може є страх щось починати, невдачі або інші страхи? Важливо, щоб наші цілі були реалістичні, досяжні, тобто більші ніж наша зона комфорту. Досягнення хоч і маленькі все ж таки досягнення. Вміння насолоджуватись тим, що "маю і можу" можна випрацювати. Не досягнення людину роблять щасливою, а її вміння задовільнятись цим, бути вдячним собі і тоді рух вперед.
|
| 04-05-2020 21:16:30Дополнение от автора |
|
Доброго вечора, Оксано! Так, я теж думала про те, що в мене розпочалася якась криза. Та все ж сподівалася її подолати самотужки, але бачу, що не виходить. Я би не сказала, що в мене були якісь надцілі, тобто стати мільйонеркою та мати віллу в Іспанії не планувала. Хотілося просто задовольнити якісь мінімальні потреби: мати посаду середньої ланки, можливість хоча б орендувати окреме житло і не жити з батьками (я вже не кажу про те, щоби купити), ну і мати змогу влітку поїхати куди-небудь на відпочинок. Так от, я цього не досягла( Не заперечую - моя кар'єра не на дні. Проте так склалося, що на кожному новому місці я починала з нуля. Вимальовується така ситуація, ніби у мене є досвід роботи, та у різних сферах... Але особисто для мене найгірше те, що я не до кінця розумію де б я хотіла себе реалізувати і як це можна з'ясувати... Друзів у мене мало. Завжди так було, бо я доволі закрита людина. Але зараз у них всіх сім'ї, власні проблеми і мені не завжди хочеться напружувати їх ще своїми; та іноді ми не розуміємо один одного. Хоча я вважаю, що це нормально, бо ми різні люди. Щодо особистого життя, то я зараз самотня. Про онлайн курси я теж думала, але у мене зараз якийсь стан, що я не можу змусити себе щось робити навіть те, що мені подобається. Не знаю, чи це важливо, але десь років зо три тому у мене з'явилося бажання написати книгу (чисто для себе). Хотілося дізнатися чи вистачитть у мене сил написати щось з адекватним сюжетом. І мені тривалий час це подобалося, допомагало розслабитися після роботи: я або писала, або редагувала текст... Зараз ніби ідеї є, а сенсу в написанні не бачу... Так само: полюбляю читати, але зараз абсолютно не хочеться. Хоча раніше в день я читала мінімум сторінок 20... Ще щодо змінити життя. Я не впевнена чи це також важливо, але у нас в сім'ї завжди панувала філософія, що жити потрібно так як виходить. І моє бажання їй не зовсім зрозуміле. Вона вважає, що в мене є робота, не в цеху на заводі, чи десь продавцем на базарі, і це вже добре. Але мені цього не достатньо на жаль... |
| 04-05-2020 21:18:47Дополнение от автора |
| Ольга, спасибо за совет! Просто мне даже бывает как-то стыдно перед самой собой: я вроде бы взрослый человек, а со своими эмоциями справится не могу. И это тоже как-то горько становится... |
| 04-05-2020 21:31:24Дополнение от автора |
| Доброго вечора, Галино! Згодна з Вами на 100%. Я втому відчуваю вже, мабуть, десь останній рік. Не знаю, чи мені б допомогло: та просто хочеться побути наодинці із собою, проаналізувати все, та у мене, зараз доволі складна сімейна ситуація (розписувати тут не хочеться) і я прото не знаю як це реалізувати... І ось це: "не знаю як вчинити" у мене весь час і постійно. Через це починаю сердитися на себе. Не розумію чи я така слабкодуха, чи просто не вмію прислухатися до своїх бажань... Дійсно маю великий страх перед новими починаннями, весь час думаю, що в мене не вийде, що я не достатньо розумна, впевнена, настирлива. Тому, мабуть, і сиджу до цих пір на найнижчому щаблі у себе на роботі, на тому де починають студенти... Та якось і звершення всілякі у мене в сім'ї не заохочуються. Не скажу, що мене ніхто не підтримує. Швидше за все не розуміють, бо молодість моїх батьків припала на буремні 90-ті, тому вони все сприймають по-іншому. Якось так... |
| Ольга Владимировна Головченко (Днепр) 04-05-2020 21:57:09 |
|
| Галина Миколаївна Хилюк (Ровно) 05-05-2020 14:16:13 |
1
Доброго дня, Марина! Напишу свою думку щодо того, як я бачу ситуацію. Звичайно, Вам вирішувати, що далі робити. Мислення по принципу "все або нічого" властиве багатьом. Ми хочемо мати "ідеальне" життя, роботу, стосунки, а найголовніше бути "ідеальними" самі. Гаразд, бажання удосконюватись чудове, якщо воно мотивує до дій і ми бачимо, що дії хоч і маленькі, але це рух і радіємо тому, що є. Але часто виникає ситуація зворотня. Що я хочу ідеально, це призводить ще до більшої невизначеності, бо ідеально не має чітких критеріїв. Наш мозок важко зносить невизначеність, а ви її додаєте тим, що хочете реалізуватись (самі не знаючи що саме) і очікування такі ставите, що ваші страхи тільки збільшуються. Але натомість, щоб прийняти, що людина на своєму шляху має невдачі і робить помилки і дозволити собі схибити, ви шукаєте шлях найменшого супротиву. Впевнена, що замість того, щоб вирішувати реальні проблеми (тобто, проблеми, які вже сталися, є тут і зараз) ви боретесь з "примарними вітряками" і топчетесь на місці. На це йде багато сил, енергії, якої вже не має і тоді прокрастинація. І знову по кругу. Це зменшує впевненність в собі, і збільшує відчуття безпорадності. Ось, якось так. Так живе більше 50% населення. Сподіваюсь мій коментар буде корисним.
|
| 05-05-2020 14:42:23Дополнение от автора |
| Дякую, Галино! В деяких Ваших словах є частинка правди (про деякі речі я сама думала); але деякі проблеми все одно бачу самотужки не зможу віришити... |
| Оксана Сенченко (Львів) 05-05-2020 14:44:21 |
цитата:
Та все ж сподівалася її подолати самотужки, але бачу, що не виходить. цитата:
Проте так склалося, що на кожному новому місці я починала з нуля. Вимальовується така ситуація, ніби у мене є досвід роботи, та у різних сферах... Але особисто для мене найгірше те, що я не до кінця розумію де б я хотіла себе реалізувати і як це можна з'ясувати... цитата:
Друзів у мене мало. Завжди так було, бо я доволі закрита людина. Але зараз у них всіх сім'ї, власні проблеми і мені не завжди хочеться напружувати їх ще своїми; та іноді ми не розуміємо один одного. Хоча я вважаю, що це нормально, бо ми різні люди. цитата:
Щодо особистого життя, то я зараз самотня. цитата:
Про онлайн курси я теж думала, але у мене зараз якийсь стан, що я не можу змусити себе щось робити навіть те, що мені подобається. цитата:
Не знаю, чи це важливо, але десь років зо три тому у мене з'явилося бажання написати книгу (чисто для себе). Хотілося дізнатися чи вистачитть у мене сил написати щось з адекватним сюжетом. цитата:
Ще щодо змінити життя. Я не впевнена чи це також важливо, але у нас в сім'ї завжди панувала філософія, що жити потрібно так як виходить. І моє бажання їй не зовсім зрозуміле. цитата:
можливість хоча б орендувати окреме житло і не жити з батьками (я вже не кажу про те, щоби купити) цитата:
Дійсно маю великий страх перед новими починаннями, весь час думаю, що в мене не вийде, що я не достатньо розумна, впевнена, настирлива. цитата:
та просто хочеться побути наодинці із собою, проаналізувати все, та у мене, зараз доволі складна сімейна ситуація (розписувати тут не хочеться) і я прото не знаю як це реалізувати... цитата:
Я втому відчуваю вже, мабуть, десь останній рік. цитата:
Та якось і звершення всілякі у мене в сім'ї не заохочуються. Не скажу, що мене ніхто не підтримує. Швидше за все не розуміють, бо молодість моїх батьків припала на буремні 90-ті, тому вони все сприймають по-іншому. Якось так...
|
| Галина Миколаївна Хилюк (Ровно) 05-05-2020 15:56:49 |
|
| 06-05-2020 15:05:22Дополнение от автора |
|
Доброго дня, Оксано! Моя професійна діяльність взагалі складалася якось дивно. Не заперечую, коли виступала до університету сама не була впевнена у своєму виборі, проте в процесі навчання мені майбутня спеціальність навіть сподобалася. "Найцікавіше" розпочалося після закінчення вишу, бо мене колишню студентку, хоч із дипломом з відзнакою не дуже хотіли брати на роботу. Причина відмови - відсутність досвіду. Наостанок казали, що мені варто попрацювати рік де-небудь, а тоді буде видно. І от цей пошук "де-небудь" був для мене дуже тяжкий. Тоді,як я думаю, у мене була моя якась перша велика криза, бо я не розуміла навіщо я вчилася, якщо мене беруть на ті посади, де можуть працювати колишні школярі (І я з такими реально працювала). Врешті-решт, після купи спроб і помилок я влаштувалася працювати за суміжною з моїм фахом професією в державній установі. Робота мені подобалася, проте там було багато "але", а саме: зневажливе ставлення з боку керівництва (з використанням нецензурної лайки до підлеглих), моральний пресинг, заохочення пліткарства і доносів, різнорідне ставлення до працівників (одним можна було все, оскільки в нього є кум/брат/сват; іншим - не варто і рота відкривати), покарання навіть за служьову ініцвативу, відсутність перспектив. Всі в тому колективі лише жили очікуванням, що от-от та щось зміниться на краще. Люди там працюють роками з цією надією, крім того, там активно насаджувалася думка, що скрізь так до людей ставляться і не варто шукати заміни. Так минули три роки мого життя. Потім обставини склалися таким чином, що я змінила місце роботи. Там з самого початку були свої проблеми, але морально-психологічний клімат був більш сприятливий, заробітна плата вища, хоча робота мені не дуже подобалася. Для мене це був тимчасовий варіант в той момент... І цей тимчасовий варіант триває вже майже три роки... Щодо проблем у соціальній сфері згодна. Хоча так було не завжди. Це десь розпочалося у підлітковлму віці. У мене була доволі близька подруга, яка для мене була майже як сестра. Та коли нам було десь 13-14 років наше дорослішання пішло різними шляхами: я ще була дитиною, а вона вже хотіла ходити на вечірки, зустрічатися з хлопцями. Ми почали віддалятися. Вона знайшла собі іншу компанію, ще одна моя приятелька вибрала компанію подруги. За 2 роки вони викреслили мене з свого життя. Була в мене ще одна подруга. Мені іноді здавалося, що вона краще мене розуміє, бо її батьки розлучилися так само як і мої. Проте її мама вдруге вийшла заміж за успішного бізнесмена і вона почала ставитися зверхньо до всіх. Я не могла дозволити собі те, що могла вона і, як наслідок, я чула неприємні висловлювання. Мені було тяжко. А після 11 класу вона взагалі розірвала наші стосунки. Було образливо... Думаю, саме тому я доволі прив'язана до думку мами, бо в той доволі складний для мене період лише вона підтримувала... |
| 06-05-2020 15:21:01Дополнение от автора |
| Про оренду житла сама довго думала, та у нас в родині доволі довго триває якась чорна фінансова смуга. І навіть виділити гроші на оренду в парі з кимось немає можливості. Взагалі, останні років 5 я, грубо кажучи, єдиний годувальник в родині, хоч заробляю не так багато, але пенсії в моїх батьків ще менші. І ніби це нормально, що діти допомагають батькам і я навіть пишалася колись тим, що хоч дрібку та можу виділити. Та зараз ці обов'язки, неулюблена робота, мінімальна присутність друзів у житті (як я вже писала вони або одружені, або живуть далеко) та відсутність особистого життя тиснуть на мене. Мені здається, що я ніколи не жила так як мені хочеться, а лише так як виходить... Іноді я думаю, що занадто люблю себе жаліти. А іноді мені здається, що неначе застрягла в цьому житті через свої сумніви |
| 06-05-2020 15:27:25Дополнение от автора |
| Підтримка від батьків... Доволі складна для мене тема. Для мами головний вислів "для всього свій час" (не заперечую події не варто форсувати, але сидіти і чекати Манни Небесної, я вже сама це розумію, безперспективно). А після розлучення для батька я практично перестала існувати, він ніколи не цікавився моїми успіхами чи життям взагалі(Та коли він жив з нами було так само, тільки ще др купи скаржився весь час з мамою). Почав проявляти інтерес тільки після того як я закінчила університет, та відносини в нас абсолютно не складаються... |
| Оксана Сенченко (Львів) 06-05-2020 15:44:06 |
цитата:
Не заперечую, коли виступала до університету сама не була впевнена у своєму виборі, проте в процесі навчання мені майбутня спеціальність навіть сподобалася. цитата:
Тоді,як я думаю, у мене була моя якась перша велика криза, бо я не розуміла навіщо я вчилася, якщо мене беруть на ті посади, де можуть працювати колишні школярі (І я з такими реально працювала). Врешті-решт, після купи спроб і помилок я влаштувалася працювати за суміжною з моїм фахом професією в державній установі. цитата:
Там з самого початку були свої проблеми, але морально-психологічний клімат був більш сприятливий, заробітна плата вища, хоча робота мені не дуже подобалася. Для мене це був тимчасовий варіант в той момент... І цей тимчасовий варіант триває вже майже три роки... цитата:
У мене була доволі близька подруга, яка для мене була майже як сестра. Та коли нам було десь 13-14 років наше дорослішання пішло різними шляхами: я ще була дитиною, а вона вже хотіла ходити на вечірки, зустрічатися з хлопцями. Ми почали віддалятися. Вона знайшла собі іншу компанію, ще одна моя приятелька вибрала компанію подруги. За 2 роки вони викреслили мене з свого життя.... Щодо другої подруги - це цілком нормально фільтрувати найближче оточення і Ви не маєте терпіти чужі образи та спілкуватися із токсичними людьми. Таким чином, цей травматичний досвід безперечно повпливав на Вашу самоцінність і впевненість у комунікації зараз. Вам потрібно перепрожити ці травми, висловити образи, виразити гнів та сум під керівництвом психолога, щоб відпустити минуле. цитата:
А після розлучення для батька я практично перестала існувати, він ніколи не цікавився моїми успіхами чи життям взагалі(Та коли він жив з нами було так само, тільки ще др купи скаржився весь час з мамою). Почав проявляти інтерес тільки після того як я закінчила університет, та відносини в нас абсолютно не складаються... цитата:
Мені здається, що я ніколи не жила так як мені хочеться, а лише так як виходить... Іноді я думаю, що занадто люблю себе жаліти. А іноді мені здається, що неначе застрягла в цьому житті через свої сумніви цитата:
Та зараз ці обов'язки, неулюблена робота, мінімальна присутність друзів у житті (як я вже писала вони або одружені, або живуть далеко) та відсутність особистого життя тиснуть на мене.
|
| 06-05-2020 21:48:04Дополнение от автора |
| Знаєте, я сама неодноразаво ставила собі питання: чому я терпіла таке ставлення на роботі цілих три роки? Перша відповідь - я боялася повторення сценарію з безуспішними стажуваннями, як після закінчення навчання. Друга - загальна атмосфера в колективі; там у нас завжди панував якийсь песимізм (щось на зразок: на всіх роботах до людей однаково ставляться, скрізь начальники сволоти, на нормальних місцях сидять свої і все в таком дусі) і мимомволі я теж переймалася цим настрєм. Я неодноразово хотіла змінити роботу, та, мабуть, ще не вміла на той момент правльно розставити пріоритети, бо мене запрошували лише на співбесіди, де умови праці були практично ідентичні з поточним місцем. А роботу я змінила тільки через те, що обставини склалися певним чином. Так, я вже була налаштована знайти нову роботу, проте конкретних кроків не робила. Та неочікувано провели реорганізацію установи. В мене був вибір залишитися чи піти; я вирішила піти, бо бачила, що розвиватися там ніде... |
| 06-05-2020 22:07:15Дополнение от автора |
|
Батьки розлучилися, коли мені було приблизно шість років. Не скажу, що я дуже сумувала за батьком. Він взагалі людина зі складною вдачею: вимагає багато від інших, але сам не відповідає цим вимогам, сварливий, може завестися на сварку з напівобрету, прискіпливий до всіляких дрібниць, а ще в нього дуже патріархальні погляди. Я, як подумаю, що можу вийти заміж за схожого чоловіка аж не по собі стає... В мами було багато образ на батька, і коли я стала старша почала їх розуміти. Вдруге мама заміж так і не вийшла, хоча вона мала стосунки з чоловіком тривалий час та до шлюбу справа не дійшла. Інтерес мого батька до мене, я впевнена, має прозаїчну причину. Він старіє і хоче, щоб про нього хтось піклувався в майбутньому. Хоча я не розумію, чому я повинна витрачати свій час на людину, яка не переймалася моєю долею не один рік... А щодо присвяти життя батькам... Змусили мене на деякий час задуматися, але все було майже на поверхні. Моя мама так само ставилася до своїх батьків... Взагалі мама завжди чомусь всім прагнула догодити, хоча цього практично ніхто не цінував. Я сама доволі довго так робила. Для мене дійсно сказати "ні" було проблемою. Якось вістояти себе перед друзями та близькими було простіше, аніж на роботі. Навіть зараз я не впевнена, що вчасно і правильно окреслити межі... |
| Оксана Сенченко (Львів) 06-05-2020 22:30:09 |
цитата:
Перша відповідь - я боялася повторення сценарію з безуспішними стажуваннями, як після закінчення навчання. Друга - загальна атмосфера в колективі; там у нас завжди панував якийсь песимізм (щось на зразок: на всіх роботах до людей однаково ставляться, скрізь начальники сволоти, на нормальних місцях сидять свої і все в таком дусі) і мимомволі я теж переймалася цим настрєм. цитата:
А роботу я змінила тільки через те, що обставини склалися певним чином. Так, я вже була налаштована знайти нову роботу, проте конкретних кроків не робила. цитата:
Я, як подумаю, що можу вийти заміж за схожого чоловіка аж не по собі стає... цитата:
Батьки розлучилися, коли мені було приблизно шість років. Не скажу, що я дуже сумувала за батьком...В мами було багато образ на батька, і коли я стала старша почала їх розуміти цитата:
Він старіє і хоче, щоб про нього хтось піклувався в майбутньому. Хоча я не розумію, чому я повинна витрачати свій час на людину, яка не переймалася моєю долею не один рік... цитата:
Моя мама так само ставилася до своїх батьків... Взагалі мама завжди чомусь всім прагнула догодити, хоча цього практично ніхто не цінував. Я сама доволі довго так робила. Для мене дійсно сказати "ні" було проблемою. Якось вістояти себе перед друзями та близькими було простіше, аніж на роботі. Навіть зараз я не впевнена, що вчасно і правильно окреслити межі... Що я можу Вам порекомендувати? Вам необхідно звернутися на індивідуальне консультування до психолога-псхотерапевта, щоб пропрацювати себе (свої дитячі травми, змінити життєві установки, навчитися говорити "ні", ставити гнучкі особистісні межі, заявляти відкрито про свої почуття та потреби) бо, на жаль, в режимі переписки цю проблему вирішити неможливо. Пам'ятайте - Ви можете змінити своє життя, головне взяти відповідальність за своє благополуччя і працювати над собою із спеціалістом. Ответ отредактирован автором 06-05-2020 22:31:44
|
| 07-05-2020 11:40:50Дополнение от автора |
| Оксано, дякую за Ваш час, що був приділений мені та Ваші питання і пропозиції. Я дійсно більше замислилася над деякими аспектами мого життя; також зрозуміла, що не всі проблеми вигадує собі сама. Дякую ще раз) Бажаю Вам успіхів у професійній діяльності) |
| Оксана Сенченко (Львів) 07-05-2020 12:36:33 |
цитата:
Оксано, дякую за Ваш час, що був приділений мені та Ваші питання і пропозиції. Я дійсно більше замислилася над деякими аспектами мого життя; також зрозуміла, що не всі проблеми вигадує собі сама. Дякую ще раз) Бажаю Вам успіхів у професійній діяльності)  ::wub::. Бажаю Вам більше цінувати себе, жити не лише для інших, але і для себе, пропрацювати негативні батьківські установки та віднайти щастя у всіх сферах Вашого життя. Успіхів!P. S. Також пропоную Вам перелік книг для психоедукації (всі книги є у вільному доступі в іінтернеті): Виктория Ламберт "Личные граници. Как их устанавливать и отстаивать" - розвиток особистісних меж у всіх сферах життя; Клод Штайнер "Единство разума и сердца" - розвиток емоційного інтелекту; Б. Уайнхолд та Дж. Уайнход "Освобождение от созависимости" - для того, щоб краще дослідити свої созалежні моделі поведінки.
|
 |
|
Наші психологи
Похожие онлайн консультации
