У Психолога
Авторизація
Запам'ятати на місяць
Реєстрація Забули пароль?


Потеря интереса к жизни

У Психолога » Вопрос психологу онлайн (бесплатно) » Потеря интереса к жизни
Добрый день, специалистам! Мне очень сложно упорядочить свои мысли высказать, что чувствую, но в последнее время я потеряла интерес к жизни, в т.ч. увлечениям и хобби. Каждый день это серая рутина, которая никуда не ведет. Просыпаюсь утром и думаю, что меня ждет очередной день на надоевшей работе, вечером- поход в магазин, поесть и спать; и снова по кругу. По этой причине, как мне кажется, я намного позже начала ложится спать; чувствую недосып, но как-то дисциплинировать себя не получается, хотя раньше с этим проблем не было... Стараюсь искать радости в мелочах: хорошей погоде, вкусной конфете, но это помагает на такой ничтожно малый срок, что аж не по себе становится. Свободное время не получается провести с пользой; стала какой-то ленивой; делаю некоторые дела лишь потому, что так надо или так принято. Хотя все больше задаюсь вопросом: "А кому оно нужно?".. Постоянно боюсь, что может произойти что-то плохое...
Я словно в какой-то западнее из собственных эмоций... Хочу узнать можно преодолеть это состояние? Ведь я не живу, а просто существуют...
Вопрос от: ; Возраст: 29


психолог онлайн
Марина, добрый день!
Как давно у Вас это состояние и что могло его спровоцировать? Как было до этого? Что может вернуть Вам интерес к жизни?

👍 рекоммендовать:

04-05-2020 16:37:08Дополнение от автора
Это состояние у меня, наверное, последние полгода. Но я себя чувствую себя так не постоянно. Это, словно маятник: то легче становится, то снова беспросветность накрывает. Впервые я начала это чувствовать накануне своего 29 дня рождения. Я прекрасно понимаю, что грядущие 30 лет не конец жизни, но почему-то тогда задумалась о том, чего я достигла и список достижений был не очень... Честно признаюсь уровень притязаний у меня всегда был высок, но вот реализация планов всегда хромала из-за моего мягкого характера и некой боязливости. Не знаю... Иногда кажется, что я сама себе накрутила из-за своих дурацких планов, а теперь попусту страдаю. Но все равно смириться с той жизнь, что у меня есть не получается. Хотя головой понимаю, что живут люди хуже, чем я. Но потом появляется другая мысль: "А почему я должна равняться на тех, кому плохо?". Иногда саму себя стукнуть хочется(

04-05-2020 16:48:38Дополнение от автора
До начала этого периода у меня тоже была некоторая неудовлетворенность жизнью, но была вера в себя (может, не очень сильная, но была). А сейчас все пропало. Кажется; что много шансов упустила, время уже не вернуть. А что может вернуть интерес к жизни? Даже сама не знаю. Мне всегда нравилось учится, узнавать что-то новое. Но сейчас финансы не позволяют пойти хотя бы на какие-нибудь курсы; да еще и карантин сверху...


психолог онлайн
Доброго дня, Марина.
цитата:

Впервые я начала это чувствовать накануне своего 29 дня рождения. Я прекрасно понимаю, что грядущие 30 лет не конец жизни, но почему-то тогда задумалась о том, чего я достигла и список достижений был не очень...

Дуже часто ми починаємо переосмислювати своє життя, цінності, плани у 30 років - це нормативна вікова криза. А чого ж Ви досягли із цього списку?
цитата:

Честно признаюсь уровень притязаний у меня всегда был высок, но вот реализация планов всегда хромала из-за моего мягкого характера и некой боязливости.

Можливо проблема у тому, що Ви ставите собі надто високі цілі, або не ділите їх на підцілі? Що саме було у тому списку, невиконання яких пунктів Вас найбільше фруструє?
цитата:

Иногда саму себя стукнуть хочется(

Ні в якому разі "себе стукати" не потрібно, себе необхідно цінувати та постійно пізнавати - а це робота, що потребує дисципліни і допомоги спеціаліста.
цитата:

Кажется; что много шансов упустила, время уже не вернуть.

Ніколи не пізно щось почати знову - головне бажання. Ви творець свого життя і щастя, тому лише Ви є відповідальною за своє психологічне благополуччя.
цитата:

Постоянно боюсь, что может произойти что-то плохое...

Що саме може статися? Коли у Вас найчастіше виникають такі думки? Чи відбувалися з Вами, за цей час, якісь кардинальні зміни чи стресові події?
цитата:

Просыпаюсь утром и думаю, что меня ждет очередной день на надоевшей работе, вечером- поход в магазин, поесть и спать; и снова по кругу.

Вам не подобається Ваша робота? Яку роботу Ви б хотіли? Чи є у Вас люди, які б могли Вас зараз підтримати (батьки, друзі, хлопець)? Іноді незадоволеність у якихось сферах життя може викликати депресію та "тягнути" за собою проблеми у інших сферах.
цитата:

Мне всегда нравилось учится, узнавать что-то новое. Но сейчас финансы не позволяют пойти хотя бы на какие-нибудь курсы; да еще и карантин сверху...

Ви розглядали варіант безкоштовних онлайн курсів? Зараз багато освітніх платформ, у зв'язку із карантином, відкрило безкоштовний доступ. Крім цього, є безліч відеоуроків на ютубі.
цитата:

Но все равно смириться с той жизнь, что у меня есть не получается.

А навіщо "миритися", якщо Ви її здатні змінити?

Ответ отредактирован автором 04-05-2020 17:14:37


👍 рекоммендовать:


психолог онлайн
Это может быть кризис 30 лет, когда мы подводим некий итого своей жизни, но через какое-то время это проходит. Если Вам сложно с этим разобраться, то лучше обратиться индивидуально

👍 рекоммендовать:


психолог онлайн
1
Ольга Владимировна Головченко
Доброго дня! Можливо варто дати собі час відпочити, а не гонити себе кудись, не знати куди. Склалось враження, що ви щось хочете в житті, очікуєте від себе, але самі наспрвді не знаєте, що хочете. Чи правильно я вас зрозуміла?
Ціль починається з мрії, бажання. Це маленькі кроки, іноді дуже мікроскопічні, не помітні, але вкупі вони складають картину наших дій. Починати не пізно в будь- якому віці, легше починати рух, коли заданий напрямок, хоча б приблизний.
Може є страх щось починати, невдачі або інші страхи?
Важливо, щоб наші цілі були реалістичні, досяжні, тобто більші ніж наша зона комфорту. Досягнення хоч і маленькі все ж таки досягнення. Вміння насолоджуватись тим, що "маю і можу" можна випрацювати. Не досягнення людину роблять щасливою, а її вміння задовільнятись цим, бути вдячним собі і тоді рух вперед.


👍 рекоммендовать:

04-05-2020 21:16:30Дополнение от автора
Доброго вечора, Оксано! Так, я теж думала про те, що в мене розпочалася якась криза. Та все ж сподівалася її подолати самотужки, але бачу, що не виходить. Я би не сказала, що в мене були якісь надцілі, тобто стати мільйонеркою та мати віллу в Іспанії не планувала. Хотілося просто задовольнити якісь мінімальні потреби: мати посаду середньої ланки, можливість хоча б орендувати окреме житло і не жити з батьками (я вже не кажу про те, щоби купити), ну і мати змогу влітку поїхати куди-небудь на відпочинок. Так от, я цього не досягла( Не заперечую - моя кар'єра не на дні. Проте так склалося, що на кожному новому місці я починала з нуля. Вимальовується така ситуація, ніби у мене є досвід роботи, та у різних сферах... Але особисто для мене найгірше те, що я не до кінця розумію де б я хотіла себе реалізувати і як це можна з'ясувати... Друзів у мене мало. Завжди так було, бо я доволі закрита людина. Але зараз у них всіх сім'ї, власні проблеми і мені не завжди хочеться напружувати їх ще своїми; та іноді ми не розуміємо один одного. Хоча я вважаю, що це нормально, бо ми різні люди. Щодо особистого життя, то я зараз самотня.
Про онлайн курси я теж думала, але у мене зараз якийсь стан, що я не можу змусити себе щось робити навіть те, що мені подобається. Не знаю, чи це важливо, але десь років зо три тому у мене з'явилося бажання написати книгу (чисто для себе). Хотілося дізнатися чи вистачитть у мене сил написати щось з адекватним сюжетом. І мені тривалий час це подобалося, допомагало розслабитися після роботи: я або писала, або редагувала текст... Зараз ніби ідеї є, а сенсу в написанні не бачу... Так само: полюбляю читати, але зараз абсолютно не хочеться. Хоча раніше в день я читала мінімум сторінок 20...
Ще щодо змінити життя. Я не впевнена чи це також важливо, але у нас в сім'ї завжди панувала філософія, що жити потрібно так як виходить. І моє бажання їй не зовсім зрозуміле. Вона вважає, що в мене є робота, не в цеху на заводі, чи десь продавцем на базарі, і це вже добре. Але мені цього не достатньо на жаль...

04-05-2020 21:18:47Дополнение от автора
Ольга, спасибо за совет! Просто мне даже бывает как-то стыдно перед самой собой: я вроде бы взрослый человек, а со своими эмоциями справится не могу. И это тоже как-то горько становится...

04-05-2020 21:31:24Дополнение от автора
Доброго вечора, Галино! Згодна з Вами на 100%. Я втому відчуваю вже, мабуть, десь останній рік. Не знаю, чи мені б допомогло: та просто хочеться побути наодинці із собою, проаналізувати все, та у мене, зараз доволі складна сімейна ситуація (розписувати тут не хочеться) і я прото не знаю як це реалізувати... І ось це: "не знаю як вчинити" у мене весь час і постійно. Через це починаю сердитися на себе. Не розумію чи я така слабкодуха, чи просто не вмію прислухатися до своїх бажань... Дійсно маю великий страх перед новими починаннями, весь час думаю, що в мене не вийде, що я не достатньо розумна, впевнена, настирлива. Тому, мабуть, і сиджу до цих пір на найнижчому щаблі у себе на роботі, на тому де починають студенти... Та якось і звершення всілякі у мене в сім'ї не заохочуються. Не скажу, що мене ніхто не підтримує. Швидше за все не розуміють, бо молодість моїх батьків припала на буремні 90-ті, тому вони все сприймають по-іншому. Якось так...


психолог онлайн
Вам не нужно стыдится своих чувств, потому что их все испытывают в разные периоды жизни. Я бы Вам рекомендовала обратиться индивидуально, чтобы лучше разобраться, что с Вами происходит

👍 рекоммендовать:


психолог онлайн
1
Ольга Владимировна Головченко
Доброго дня, Марина! Напишу свою думку щодо того, як я бачу ситуацію. Звичайно, Вам вирішувати, що далі робити. Мислення по принципу "все або нічого" властиве багатьом. Ми хочемо мати "ідеальне" життя, роботу, стосунки, а найголовніше бути "ідеальними" самі. Гаразд, бажання удосконюватись чудове, якщо воно мотивує до дій і ми бачимо, що дії хоч і маленькі, але це рух і радіємо тому, що є. Але часто виникає ситуація зворотня. Що я хочу ідеально, це призводить ще до більшої невизначеності, бо ідеально не має чітких критеріїв. Наш мозок важко зносить невизначеність, а ви її додаєте тим, що хочете реалізуватись (самі не знаючи що саме) і очікування такі ставите, що ваші страхи тільки збільшуються. Але натомість, щоб прийняти, що людина на своєму шляху має невдачі і робить помилки і дозволити собі схибити, ви шукаєте шлях найменшого супротиву. Впевнена, що замість того, щоб вирішувати реальні проблеми (тобто, проблеми, які вже сталися, є тут і зараз) ви боретесь з "примарними вітряками" і топчетесь на місці. На це йде багато сил, енергії, якої вже не має і тоді прокрастинація. І знову по кругу. Це зменшує впевненність в собі, і збільшує відчуття безпорадності. Ось, якось так. Так живе більше 50% населення. Сподіваюсь мій коментар буде корисним.

👍 рекоммендовать:

05-05-2020 14:42:23Дополнение от автора
Дякую, Галино! В деяких Ваших словах є частинка правди (про деякі речі я сама думала); але деякі проблеми все одно бачу самотужки не зможу віришити...


психолог онлайн
цитата:

Та все ж сподівалася її подолати самотужки, але бачу, що не виходить.

Якщо Ви вже бачите, що у Вас не виходить, то зверніться до психолога на індивідуальне консультування, адже для цього вони й існують. Це як зламати ногу - Ви можете самостійно накласти шину, можливо вона і зростеться, проте не факт, що рівно і безболісно. А якщо Ви підете до травматолога - то ймовірність набагато вища.
цитата:

Проте так склалося, що на кожному новому місці я починала з нуля. Вимальовується така ситуація, ніби у мене є досвід роботи, та у різних сферах... Але особисто для мене найгірше те, що я не до кінця розумію де б я хотіла себе реалізувати і як це можна з'ясувати...

Припускаю, що Ваша проблема полягає у тому, що Ви не знаєте, чого саме хочете. Можливо на вибір Вашої професії вплинули батьки (це часта практика), проте Ви не отримуєте від неї задоволення, тому емоційно вигораєте на роботі. Вам потрібно, перш за все, краще пізнати себе (а психолог Вам допоможе у цьому).
цитата:

Друзів у мене мало. Завжди так було, бо я доволі закрита людина. Але зараз у них всіх сім'ї, власні проблеми і мені не завжди хочеться напружувати їх ще своїми; та іноді ми не розуміємо один одного. Хоча я вважаю, що це нормально, бо ми різні люди.

Помітно, що у Вас також проблеми і у соціальній сфері. Звісно, що бувають такі моменти, коли люди не розуміють один одного, проте спілкування і визнання - це базова потреба будь-якої людини, якщо її не задовільняти, то ми впадаємо у депресію.
цитата:

Щодо особистого життя, то я зараз самотня.

Якщо у Вас труднощі у соціальній сфері то це, відповідно, переходить і на особисту сферу.
цитата:

Про онлайн курси я теж думала, але у мене зараз якийсь стан, що я не можу змусити себе щось робити навіть те, що мені подобається.

Якщо Вам не хочеться, то і не потрібно себе змушувати. Треба детальніше проаналізувати Ваш стан із спеціалістом та отримати психологічну підтримку (адже Ви не отримуєте її достатньо від близьких і друзів). Звісно, що Ви не можете, бо у Вас немає внутрішнього ресурсу, який ми маємо постійно поповнювати.
цитата:

Не знаю, чи це важливо, але десь років зо три тому у мене з'явилося бажання написати книгу (чисто для себе). Хотілося дізнатися чи вистачитть у мене сил написати щось з адекватним сюжетом.

Це дуже класне бажання і я Вас у цьому підтримую, проте шкода, що Ви настільки емоційно вигоріли, що у Вас не вистачає сил на Ваші інтереси. Скажіть, будь ласка, ким Ви хотіли стати в дитинстві або після закінчення школи?
цитата:

Ще щодо змінити життя. Я не впевнена чи це також важливо, але у нас в сім'ї завжди панувала філософія, що жити потрібно так як виходить. І моє бажання їй не зовсім зрозуміле.

Це виключно установка Ваших батьків, яку Ви несвідомо взяли від них і яка зараз впливає на Ваше життя. Жити потрібно так, як Ви цього хочете. А "жити як виходить" - це пасивна позиція, коли людина не бере відповідальність за своє благополуччя. А чому Вам так важлива підтримка батьків, Ви ж доросла людина?
цитата:

можливість хоча б орендувати окреме житло і не жити з батьками (я вже не кажу про те, щоби купити)

Припускаю, що спільне проживання з батьками заважає Вам емоційно сепаруватися від них і почати своє Власне життя (крім цього, їхні негативні життєві установки впливають на Ваше життя). Скажіть, будь ласка, що Вам досі заважало перїхати? Ви не маєте фінансової можливості орендувати житло? Ви розглядали варіант жити із дівчиною-сусідкою чи в гуртожитку?
цитата:

Дійсно маю великий страх перед новими починаннями, весь час думаю, що в мене не вийде, що я не достатньо розумна, впевнена, настирлива.

Вам також обов'язково необхідно попрацювати над самоцінністю і самооцінкою. Ви писали, що завжди були закритою людиною, тому Вам важко спілкуватися з іншими. Можливо Ваша проблема закритості в тому, що Ви не приймаєте себе, тому і не даєте можливості побачити Вас справжньою іншим. Або ж, додатково, у Вас є негативний досвід спілкування з минулого.
цитата:

та просто хочеться побути наодинці із собою, проаналізувати все, та у мене, зараз доволі складна сімейна ситуація (розписувати тут не хочеться) і я прото не знаю як це реалізувати...

Складна сімейна ситуація також 100 % вплинула на Ваш стан. Крім цього, Ви живете в одній квартирі із батьками і Вам немає де побути наодинці (особливо під час карантину).
цитата:

Я втому відчуваю вже, мабуть, десь останній рік.

Можливо у Вас за цей рік сталися ще якісь кардинальні зміни або стресові ситуації?
цитата:

Та якось і звершення всілякі у мене в сім'ї не заохочуються. Не скажу, що мене ніхто не підтримує. Швидше за все не розуміють, бо молодість моїх батьків припала на буремні 90-ті, тому вони все сприймають по-іншому. Якось так...

Ви говорите, що хтось Вас підтримує, проте батьки Вас не заохочують. Розкажіть детальніше, якого б заохоченя Ви хотіли від батьків та хто Вас підтримує.

👍 рекоммендовать:


психолог онлайн
Самотужки важко собі допомогти. Ви маєте не лише депресію, але, можливо, і тривожний розлад (генералізований тривожний розлад). Зверніться до когнітивно-поведінкового психотерапевта.

👍 рекоммендовать:

06-05-2020 15:05:22Дополнение от автора
Доброго дня, Оксано! Моя професійна діяльність взагалі складалася якось дивно. Не заперечую, коли виступала до університету сама не була впевнена у своєму виборі, проте в процесі навчання мені майбутня спеціальність навіть сподобалася. "Найцікавіше" розпочалося після закінчення вишу, бо мене колишню студентку, хоч із дипломом з відзнакою не дуже хотіли брати на роботу. Причина відмови - відсутність досвіду. Наостанок казали, що мені варто попрацювати рік де-небудь, а тоді буде видно. І от цей пошук "де-небудь" був для мене дуже тяжкий. Тоді,як я думаю, у мене була моя якась перша велика криза, бо я не розуміла навіщо я вчилася, якщо мене беруть на ті посади, де можуть працювати колишні школярі (І я з такими реально працювала). Врешті-решт, після купи спроб і помилок я влаштувалася працювати за суміжною з моїм фахом професією в державній установі. Робота мені подобалася, проте там було багато "але", а саме: зневажливе ставлення з боку керівництва (з використанням нецензурної лайки до підлеглих), моральний пресинг, заохочення пліткарства і доносів, різнорідне ставлення до працівників (одним можна було все, оскільки в нього є кум/брат/сват; іншим - не варто і рота відкривати), покарання навіть за служьову ініцвативу, відсутність перспектив. Всі в тому колективі лише жили очікуванням, що от-от та щось зміниться на краще. Люди там працюють роками з цією надією, крім того, там активно насаджувалася думка, що скрізь так до людей ставляться і не варто шукати заміни. Так минули три роки мого життя. Потім обставини склалися таким чином, що я змінила місце роботи. Там з самого початку були свої проблеми, але морально-психологічний клімат був більш сприятливий, заробітна плата вища, хоча робота мені не дуже подобалася. Для мене це був тимчасовий варіант в той момент... І цей тимчасовий варіант триває вже майже три роки...
Щодо проблем у соціальній сфері згодна. Хоча так було не завжди. Це десь розпочалося у підлітковлму віці. У мене була доволі близька подруга, яка для мене була майже як сестра. Та коли нам було десь 13-14 років наше дорослішання пішло різними шляхами: я ще була дитиною, а вона вже хотіла ходити на вечірки, зустрічатися з хлопцями. Ми почали віддалятися. Вона знайшла собі іншу компанію, ще одна моя приятелька вибрала компанію подруги. За 2 роки вони викреслили мене з свого життя. Була в мене ще одна подруга. Мені іноді здавалося, що вона краще мене розуміє, бо її батьки розлучилися так само як і мої. Проте її мама вдруге вийшла заміж за успішного бізнесмена і вона почала ставитися зверхньо до всіх. Я не могла дозволити собі те, що могла вона і, як наслідок, я чула неприємні висловлювання. Мені було тяжко. А після 11 класу вона взагалі розірвала наші стосунки. Було образливо...
Думаю, саме тому я доволі прив'язана до думку мами, бо в той доволі складний для мене період лише вона підтримувала...

06-05-2020 15:21:01Дополнение от автора
Про оренду житла сама довго думала, та у нас в родині доволі довго триває якась чорна фінансова смуга. І навіть виділити гроші на оренду в парі з кимось немає можливості. Взагалі, останні років 5 я, грубо кажучи, єдиний годувальник в родині, хоч заробляю не так багато, але пенсії в моїх батьків ще менші. І ніби це нормально, що діти допомагають батькам і я навіть пишалася колись тим, що хоч дрібку та можу виділити. Та зараз ці обов'язки, неулюблена робота, мінімальна присутність друзів у житті (як я вже писала вони або одружені, або живуть далеко) та відсутність особистого життя тиснуть на мене. Мені здається, що я ніколи не жила так як мені хочеться, а лише так як виходить... Іноді я думаю, що занадто люблю себе жаліти. А іноді мені здається, що неначе застрягла в цьому житті через свої сумніви

06-05-2020 15:27:25Дополнение от автора
Підтримка від батьків... Доволі складна для мене тема. Для мами головний вислів "для всього свій час" (не заперечую події не варто форсувати, але сидіти і чекати Манни Небесної, я вже сама це розумію, безперспективно). А після розлучення для батька я практично перестала існувати, він ніколи не цікавився моїми успіхами чи життям взагалі(Та коли він жив з нами було так само, тільки ще др купи скаржився весь час з мамою). Почав проявляти інтерес тільки після того як я закінчила університет, та відносини в нас абсолютно не складаються...


психолог онлайн
цитата:

Не заперечую, коли виступала до університету сама не була впевнена у своєму виборі, проте в процесі навчання мені майбутня спеціальність навіть сподобалася.

Ура! Тобто Ви б хотіли, у перспективі, працювати за спеціальністю?
цитата:

Тоді,як я думаю, у мене була моя якась перша велика криза, бо я не розуміла навіщо я вчилася, якщо мене беруть на ті посади, де можуть працювати колишні школярі (І я з такими реально працювала). Врешті-решт, після купи спроб і помилок я влаштувалася працювати за суміжною з моїм фахом професією в державній установі.

Дуже часто люди, після завершення ЗВО, починають переживати кизу, адже майже все життя вони вчмилися і тут, раптом, їм необхідно почати працювати - це цілком нормально. Ви велика молодчинка, що змогли знайти суміжну роботу і набратися досвіду (аж 3 роки). Проте скажіть, будь ласка, чому Ви терпіли аж 3 роки такий поганий колектив, чому не пішли одразу після 1 року? Що Вас нарешті підштовхнуло звільнитися на 3 році роботи?
цитата:

Там з самого початку були свої проблеми, але морально-психологічний клімат був більш сприятливий, заробітна плата вища, хоча робота мені не дуже подобалася. Для мене це був тимчасовий варіант в той момент... І цей тимчасовий варіант триває вже майже три роки...

Бачите, як цікаво, Ви знову пропрацювали 3 роки і щось з Вами відбувається, що Ви почали задумуватися над звільненням. Що Вас знову тримає на цьому "тимчасовому варіанті"? Якийсь страх?
цитата:

У мене була доволі близька подруга, яка для мене була майже як сестра. Та коли нам було десь 13-14 років наше дорослішання пішло різними шляхами: я ще була дитиною, а вона вже хотіла ходити на вечірки, зустрічатися з хлопцями. Ми почали віддалятися. Вона знайшла собі іншу компанію, ще одна моя приятелька вибрала компанію подруги. За 2 роки вони викреслили мене з свого життя....

Дуже Вам співчуваю. Так, це дуже часто трапляється у підлітковому віці: цінності та пріоритети змінюються, тому і змінюються компанії. Однак це завжди травматично, а у Вашій ситуації припускаю, що ще більш травматично, адже Ви пережили досвід розлучення батьків (це відтягнуло Вас назад у травматичний досвід).
Щодо другої подруги - це цілком нормально фільтрувати найближче оточення і Ви не маєте терпіти чужі образи та спілкуватися із токсичними людьми.
Таким чином, цей травматичний досвід безперечно повпливав на Вашу самоцінність і впевненість у комунікації зараз. Вам потрібно перепрожити ці травми, висловити образи, виразити гнів та сум під керівництвом психолога, щоб відпустити минуле.
цитата:

А після розлучення для батька я практично перестала існувати, він ніколи не цікавився моїми успіхами чи життям взагалі(Та коли він жив з нами було так само, тільки ще др купи скаржився весь час з мамою). Почав проявляти інтерес тільки після того як я закінчила університет, та відносини в нас абсолютно не складаються...

Розкажіть, будь ласка, детальніше, скільки Вам було років, коли Ваші батьки розлучилися? В чому саме батько почав проявляти до Вас інтерес після закінчення універу? Припускаю, що в розлученні Ваших батьків може лежати одна із причин, чому Ви так прив'язані до своєї матері та чому Вам так важко змінювати своє місце роботи.
цитата:

Мені здається, що я ніколи не жила так як мені хочеться, а лише так як виходить... Іноді я думаю, що занадто люблю себе жаліти. А іноді мені здається, що неначе застрягла в цьому житті через свої сумніви

Піклуватися і жаліти себе - це цілком нормально. Таке відчуття, що Ви досить рано подорослішали, щоб підтримувати Вашу маму (установка "Будь сильною"). Як Ваша мама переживала розлучення? Чи у Вас є вітчим?
цитата:

Та зараз ці обов'язки, неулюблена робота, мінімальна присутність друзів у житті (як я вже писала вони або одружені, або живуть далеко) та відсутність особистого життя тиснуть на мене.

Таке відчуття, що Ви присвятили все своє життя батькам. Навіщо? Щоб несвідомо заслужити їхнє визнання і любов через роль "Рятівника"? Проте Ви не живете так, як хочете. Запам'ятайте - все у Ваших руках, Ви відповідальні за своє життя і Ви здатні його змінити - головне пропрацювати себе.

👍 рекоммендовать:

06-05-2020 21:48:04Дополнение от автора
Знаєте, я сама неодноразаво ставила собі питання: чому я терпіла таке ставлення на роботі цілих три роки? Перша відповідь - я боялася повторення сценарію з безуспішними стажуваннями, як після закінчення навчання. Друга - загальна атмосфера в колективі; там у нас завжди панував якийсь песимізм (щось на зразок: на всіх роботах до людей однаково ставляться, скрізь начальники сволоти, на нормальних місцях сидять свої і все в таком дусі) і мимомволі я теж переймалася цим настрєм. Я неодноразово хотіла змінити роботу, та, мабуть, ще не вміла на той момент правльно розставити пріоритети, бо мене запрошували лише на співбесіди, де умови праці були практично ідентичні з поточним місцем. А роботу я змінила тільки через те, що обставини склалися певним чином. Так, я вже була налаштована знайти нову роботу, проте конкретних кроків не робила. Та неочікувано провели реорганізацію установи. В мене був вибір залишитися чи піти; я вирішила піти, бо бачила, що розвиватися там ніде...

06-05-2020 22:07:15Дополнение от автора
Батьки розлучилися, коли мені було приблизно шість років. Не скажу, що я дуже сумувала за батьком. Він взагалі людина зі складною вдачею: вимагає багато від інших, але сам не відповідає цим вимогам, сварливий, може завестися на сварку з напівобрету, прискіпливий до всіляких дрібниць, а ще в нього дуже патріархальні погляди. Я, як подумаю, що можу вийти заміж за схожого чоловіка аж не по собі стає... В мами було багато образ на батька, і коли я стала старша почала їх розуміти. Вдруге мама заміж так і не вийшла, хоча вона мала стосунки з чоловіком тривалий час та до шлюбу справа не дійшла.
Інтерес мого батька до мене, я впевнена, має прозаїчну причину. Він старіє і хоче, щоб про нього хтось піклувався в майбутньому. Хоча я не розумію, чому я повинна витрачати свій час на людину, яка не переймалася моєю долею не один рік...
А щодо присвяти життя батькам... Змусили мене на деякий час задуматися, але все було майже на поверхні. Моя мама так само ставилася до своїх батьків... Взагалі мама завжди чомусь всім прагнула догодити, хоча цього практично ніхто не цінував. Я сама доволі довго так робила. Для мене дійсно сказати "ні" було проблемою. Якось вістояти себе перед друзями та близькими було простіше, аніж на роботі. Навіть зараз я не впевнена, що вчасно і правильно окреслити межі...


психолог онлайн
цитата:

Перша відповідь - я боялася повторення сценарію з безуспішними стажуваннями, як після закінчення навчання. Друга - загальна атмосфера в колективі; там у нас завжди панував якийсь песимізм (щось на зразок: на всіх роботах до людей однаково ставляться, скрізь начальники сволоти, на нормальних місцях сидять свої і все в таком дусі) і мимомволі я теж переймалася цим настрєм.

Безперечно ці установки і зараз Вас тримають на роботі, яка Вам не подобається. Я б ще додала сюди батьківську установку "Насолоджуйся тим, що маєш і не проси більшого".
цитата:

А роботу я змінила тільки через те, що обставини склалися певним чином. Так, я вже була налаштована знайти нову роботу, проте конкретних кроків не робила.

Можливо Ви і зараз почали над цим задумуватися внаслідок карантину? Таке відчуття, що Ви шукаєте схвалення Вашого рішення покинути роботу, або ж чекаєте поки якась екстраординарна подія не підштовхне Вас її змінити (та пасивна позиція, яку Вам несвідомо нав'язала мама).
цитата:

Я, як подумаю, що можу вийти заміж за схожого чоловіка аж не по собі стає...

Часто проблеми з батьком можуть спричинати труднощі у побудові стосунків із партнером. Крім цього, можливо, несвідомо, Ви боїтеся повторити "долю стосунків" Ваших батьків, тому і уникаєте їхньої розбудови.
цитата:

Батьки розлучилися, коли мені було приблизно шість років. Не скажу, що я дуже сумувала за батьком...В мами було багато образ на батька, і коли я стала старша почала їх розуміти

Розлученя батьків - це завжди травматизація для дитини (особливо, коли батьки роблять це неконструктивно). Несвідомо дитина починає звинувачувати себе у розлученні батьків і шукати причину поганого психологічного стану батьків у Власній поведінці. Скажіть, а хіба образа на батька була лише у Вашої матері? Хіба Ви не гніваєтеся, не сумуєте, що Ваш батько покинув Вас, не цікавився Вами і не давав Вам тої любові, якої Ви заслуговували (таке відчуття, що Ви у собі це придушуєте)?
цитата:

Він старіє і хоче, щоб про нього хтось піклувався в майбутньому. Хоча я не розумію, чому я повинна витрачати свій час на людину, яка не переймалася моєю долею не один рік...

Дійсно, а чому Ви витрачаєте свій час, свої кошти на людину, яка Вас не цінує?
цитата:

Моя мама так само ставилася до своїх батьків... Взагалі мама завжди чомусь всім прагнула догодити, хоча цього практично ніхто не цінував. Я сама доволі довго так робила. Для мене дійсно сказати "ні" було проблемою. Якось вістояти себе перед друзями та близькими було простіше, аніж на роботі. Навіть зараз я не впевнена, що вчасно і правильно окреслити межі...

Припускаю, що Ви несвідомо перейняли модель поведінки Вашої матері + взяли її життєві установки. Це пояснює, чому Ви так відчайдушно тримаєтеся за роботу, яка Вам не подобається - у Вас немає міцних і водночас гнучких особистісних кордонів.
Що я можу Вам порекомендувати? Вам необхідно звернутися на індивідуальне консультування до психолога-псхотерапевта, щоб пропрацювати себе (свої дитячі травми, змінити життєві установки, навчитися говорити "ні", ставити гнучкі особистісні межі, заявляти відкрито про свої почуття та потреби) бо, на жаль, в режимі переписки цю проблему вирішити неможливо.

Пам'ятайте - Ви можете змінити своє життя, головне взяти відповідальність за своє благополуччя і працювати над собою із спеціалістом.

Ответ отредактирован автором 06-05-2020 22:31:44


👍 рекоммендовать:

07-05-2020 11:40:50Дополнение от автора
Оксано, дякую за Ваш час, що був приділений мені та Ваші питання і пропозиції. Я дійсно більше замислилася над деякими аспектами мого життя; також зрозуміла, що не всі проблеми вигадує собі сама. Дякую ще раз) Бажаю Вам успіхів у професійній діяльності)


психолог онлайн
цитата:

Оксано, дякую за Ваш час, що був приділений мені та Ваші питання і пропозиції. Я дійсно більше замислилася над деякими аспектами мого життя; також зрозуміла, що не всі проблеми вигадує собі сама. Дякую ще раз) Бажаю Вам успіхів у професійній діяльності)

Дуже радію, що змогла допомогти Вам краще зрозуміти деякі моменти і запустила Вашу рефлексію ::wub::

Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!
Автор вопроса не разрешил его обсуждение. Запрет касается советов от неспециалистов. Открытые для комментирования вопросы - тут.

Наші психологи

Похожие онлайн консультации

Психологічний аналіз творів
Гитара (2008)
фільмГитара (2008) теми: психосоматика желания потребности
Молоко скорби (2009)
фільмМолоко скорби (2009) теми: горе меланхолия утрата
qr