Доброго дня. «Що саме Ви хочете поміняти щоб «стати щасливим і знайти себе»? Як ви це бачите?»
Досить складне запитання. Боюся, стати щасливим, просто так не можливо. Я загалом не знаю чи можливо бути щасливим. Інколи у мене трапляються приливи сил і натхнення, саме у такі моменти я можу себе уявити «нібито» щасливим. Проте це швидкопливні моменти, які тривають всього декілька хвилин. Мені характерна постійна зміна настрою. Можу сказати більше, мій настрій залежить від однієї людини, до якої у мене є почуття, проте вони не взаємні. Що я хочу поміняти? Мабуть вибратися із прірви думок і почати, щось робити. «Ви описали симптоми, з якими боретеся…чи відчуваєте які «чинники» впливають на формування цих симптомів?» Прив’язаність до інших людей. Мабуть один із основних чинників. Є людина, до якої у мене є почуття. Колись вони були взаємні, проте я провалив баланс значення до неї. Тому ось так. У 2020 році я звернувся до психіатра у своєму місті. Лікар поставив діагноз ОКР. Дійсно різного роду
комплекси і
страхи із дитинства переросли у нав’язливі стани. Це жахливо весь час, щодня, думати, уявляти різні сценарії життя, яких ніколи не буде. Мені краще жити у ілюзіях, чим у реальному житі. Саме тому, я і є замкнутий у собі, просто прекрасно розумію, що цим відрізняюся від усіх інших нажаль в гіршу сторону, і мало хто мене може зрозуміти.
«Не можу не спитати, які у Вас стосунки з мамою? До речі, хто поставив Вам діагноз депресія у віці 13 років?»
Я би хотів дещо уточнити, батько у мене є, але все своє дитинство мене виховувала здебільшого мама, батько весь перебував на кордоном на роботі, а коли приїжав, то був для мене неначе чужим. Я і тепер не можу знайти із ним спільну мову. Не знаю, чи могло це якось відобразитися на мені, але до 4-5 років я різ навіть і без мами і тато, мене виховувала бабця із хресною.
Пам’ятаю у віці 5 років я получив сильну
травму дитинства. Тоді я вийшов сам на вулицю, недалеко від мене йшла група гусаків, я виріс у селі. Один почав бігти за мною і кусати. Мені всього було 5, звісно я злякався і весь в сльозах біг додому. По розказам рідних я дуже тоді злякався, з того часу мене неначе підмінили. Я боявся усіх звуків, особливо звуків машин. Я не міг спати і мене часто возили до всяких ворожок... Тоді поняття психолог було дуже далеке на доворі 2005. Можливо це якось і вплинуло на моє життя, особисто я вважаю, що саме цей випадок, заложив фундамент для мого ОКР, який почав вже просвітися у віці 12-13 років. Хоча діагноз поставили лише у 20. Іноді боюся, що все дуже запущено.
Стосунки з мамою нормальні. Не завжди у нас є спільне, проте терпимо. Є такий
комплекс загалом звиртатися за допомогою, до психологів, особливо в живу. Розказувати свої проблеми. В такі моменти почуваюся просто нещасним і слабким, чому мої однолітки знаходять дівчат, друзів і насолоджуються життям, а я весь час трачу на свої внутрішні конфлікти і розмову з психологами. Так лікар виписував таблетки, які я приймав 3 місяці. Раз на тиждень приходив до нього на прийом. Проте у нього було багато клієнтів, приділяти багато часу він не мене не хотів, іноді з насмішкою ставився до моїх слів. Мені це дуже не подобалося, зрештою я просто перестав відвідувати сеанси. Цьому посприяла якраз пандемія на вулиці. Живу з думкою, що усім всеодно на чиїсь проблеми. Тому й не до кінця розумію і трішки із
страхом ставлюся до свого майбутнього...