Життя після абьюза
»
Вопрос психологу онлайн (бесплатно)
»
Життя після абьюза
| 30-07-2021 16:31:55Дополнение от автора |
|
Тоді я не розуміла абсолютно, що відбувається - я не розуміла абьюзу, газлайтінгу, навіть фізичне і сексуальне насильство. Я просто намагалася все повернути, щоб сім*я не розлетілася. Все думала, що його криє і він прийде в норму. Але ставало гірше і гірше. Він говорив мені самі ужасні речі, які тільки можна, і коли я була вже доведена до істерики - він записував мою істерику на диктофон і говорив, що забере дітей тепер в мене, бо я психічка. Все закінчилося тим, що він заразив мене венеричкою, від якої у мене стався перитоніт і я чуть не померла в лікарні. Тоді мої батьки втрутилися і просто фізично прогнали його. Він своєї вини не визнає, говорить, що всі ці аналізи виписки - клевета. Викрутив ситуацію так, що я винна у тому всьому, розвалила сім*ю і вигнала його з дому. Сьогодні 2 тижні, як я живу без нього. Адаптовую дітей, відходжу...прозріваю. Я аналізую наше життя і розумію, що я реально пережила: буллінг, газлайтинг, абьюз як фізичний, так і моральний і діти теж, сексуальне насильство...і я боялася сказати ні, боялася. Що тепер - я боюся людей. Сьогодні зі мною грубо розмовляли поліцейські, прийшли до мене в принципі з проханням, але розмовляли так грубо, що мене почало трясти, кинуло в піт. Я боюся чоловіків, чоловічого голосу. Хоча стержень в мені сильний, я тепер добре бачу маніпуляції, маніпулятивну манеру розмови, але одразу ж гублюся. Чи можна з цим працювати? Я бачу, що я поламана в хлам, але я хочу вийти з цього. Чому психотерапевти на сесіях не називаються речі своїми іменами? Я пів року назад проходила психотерапію, розповідала все це...І абьюз, газлайтинг, це ж видно збоку зразу. Скажіть своїм пацієнтам про це. Скажіть, дорогенька - тебе абьюзять. Я не розуміла, де реальність, я не розуміла, що це абьюз. Розумієте? Мені здавалося, що я постійно роблю все не так, я жахлива, я хвора...Роками внушені фрази абьзера стають самоідентифікацією жертви. Ми справді не бачимо реальності, не віримо, що це відбувається саме з нами. Говоріть. Чи можу я вийти з позиції жертви, не стаючи сама абьюзером, апатом? Не одягаючи роль якусь іншу на себе? Який шлях виходу з жертви? І чи реально це? Я хочу зцілитися, я хочу жити. Я хочу дати своїм дітям можливість на щасливе життя вже сьогодні. Я стараюся дуже. Вони вже другий тиждень бачать виспану, веселу, енергійну маму. Маму, яка не плаче...А сміється). Я ніби відживаю... |
| Ольга Владимировна Паничева (Ирпень) 30-07-2021 16:45:16 |
|
А Вы хотите задать свой вопрос психологам прямо сейчас? Или получить приватную помощь психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?
| 30-07-2021 16:56:53Дополнение от автора |
|
Ольга Володимирівна, дякую за відповідь. Я б хотіла знати, наскільки реально зцілити себе? Чи можна після такого жити повноцінним нормальним життям? Я емпат до костей, високочутлива, все через серце...Зараз вже трохи навчилася, та добре навчилася по-іншому. Та все ж, в ситуаціях грубої розмови - я гублюся. Як виходити з жертви? Який цей процес? Це потрібно просто поміняти роль? Чи можна ці ролі в принципі не відігравати? От у стосунках? Чи є на вашому досвіді такі реальні приклади, що у стосунках не відіграється цей трикутник з ролями: жертва, рятівник, абьюзер..? Чи це завжди так? - ми просто міняємося ролями? Я щиро і правда цього не розумію зовсім... Я розумію, що якщо лишуся тою жертвою, то притягатиму абьюзерів постійно і всюди. Чи можливо жити поза межами того трикутника - не відігравати жодної ролі - ні в роботі, ні в стосунках, ні тим паче з дітьми? З дітьми у мене виходить. Але от з чужих людей боюся... |
| 30-07-2021 17:02:24Дополнение от автора |
|
З психотерапевтом працювала, бо я мама дитини з особливостями і мені потрібна була підтримка. Але після зради - він почав говорити спочатку, що зради не було і я все придумала...що я зійшла з розуму і мені потрібна допомога і таблетки (бо я втратила сон). Дійшло до антидепресантів (( І я справді думала, що я зійшла з розуму...Він признався в зраді лише через 10 місяців, коли я привела йому реальні докази (довелося взламати його аккаунт і взяти дані геолокації - куди він ходив...). Тільки тоді він признався і признався, що спеціально зводив мене з розуму. І сказав, що я це нікому вже не докажу... Психотерапія допомогла мені зі співзалежністю, я потихеньку відходила від залежності від нього. Але я не розуміла, що відбувається - що це насильство, реально. Я думала, що я його доводжу, провокую і я жахлива людина...І на психотерапії не було ні слова про абьюз, про насильство, про те, як це реально називається. Я доходжу до цього лише зараз. Коли приходжу в себе. |
| Анна Георгиевна Бельдий (Киев) 30-07-2021 17:03:41 |
Здравствуйте, Алина!
Очень жаль, что вам пришлось это пережить и участвовать в отношениях насилия. И очень радостно, что вам удалось найти ресурс выйти из этих отношений. Радостно за вас, ваша сила вызывает уважение. "Я не розуміла, де реальність, я не розуміла, що це абьюз". Жаль, что, правда, иногда психотерапевты не рискуют называть вещи своими именами. Так бывает, увы. "Чи можу я вийти з позиції жертви, не стаючи сама абьюзером, апатом? Не одягаючи роль якусь іншу на себе? Який шлях виходу з жертви? І чи реально це?" Да, это реально. Путь выхода из жертвы начинается с осознания себя в позиции жертвы. И только в этой позиции можно перейти в позицию ответственности за себя и свою жизнь. Похоже, этот шаг вы делаете, и это очень хорошее состояние для начала психотерапии. Также важно дать себе время на восстановление после этих отношений. Восстанавливать ресурс, инвентаризировать ущерб после этих отношений, восстанавливаться и восстанавливаться. Выход из абьюзивных отношений и восстановление - путь долгий, но всегда плодотворный. Его лучше проходить вместе с психотерапевтом, при этом важно найти "своего" специалиста, специалиста, знакомого со спецификой семейного и гендерного обусловленного абьюза, рядом с которым вы будете чувствовать себя принятой и в безопасности. 
|
| Ольга Владимировна Паничева (Ирпень) 30-07-2021 17:07:27 |
1
Так, можливо жити в незалежних відностинах, де ми не відіграємо якісь токсичні ролі. Але, можлимо, вам треба пропрацювати прийняття себе, травматичний досвід, що ви наздобули в відносинах, а потім вже ставити питанні про відносини.
|
| Анна Георгиевна Бельдий (Киев) 30-07-2021 17:14:19 |
1
"Який цей процес? Це потрібно просто поміняти роль? Чи можна ці ролі в принципі не відігравати?" Это процесс по интеграции всех ролей, и транформации всех ролей. Жертва трансформируется в ответственного, преследователь - в учителя, спасатель - в помощника. Это процесс по интеграции всех чувств и состояний, связанных с ролью. "Просто поменять роль" - это блуждать по треугольнику, и только. Важно осознать каждую роль в себе. При этом выход из драматического треугольника - да, только из позиции жертвы. Вы хотите менять свою жизнь и брать на себя ответственность за нее?
|
| Алла Григорівна Веленко (Київ) 30-07-2021 18:44:14 |
Доброго дня! Так, дійсно, коли людина переживає такий важкий травмуючий досвід, їй дуже важко далі вибудовувати правильні стосунки з оточуючим світом, тому що зачасти її починає "кидати" з крайності у крайність. І Ваше занепокоєння цілком обгрунтоване, як на мене. "Чи можу я вийти з позиції жертви, не стаючи сама абьюзером, апатом? Не одягаючи роль якусь іншу на себе? Який шлях виходу з жертви?" Адже для того, щоб стати на шлях гармонії, потрібно не просто "відірватися" від ролі "жертви" і вміти бачити маніпуляторів та агресорів, а внутрішньо вибудувати абсолютно інший світогляд. Де немає місця ані "жертвам", ані "абьюзерам та апатам". Бо насправді і ті, і інші - це "два боки" однієї медалі, як би це не здавалося дивним. Потрібний такий світогляд, у якому людина із залежної позиції (Бо і жертва і тиран - взаємозалежні) переходить на позицію "вільної людини" яка вже сама несе відповідальність за своє життя... А для того, щоб вийти на такий рівень, потрібно знайти "коріння" самої проблеми. Чому Ви "притягнули" до себе саме такого чоловіка... Чому саме він став батьком Ваших дітей.. Чому Ви так довго "терпіли" та жили у ілюзіях... І починати потрібно, як це не дивно, з дитинства і зі стосунків із своїми батьками, та стосунків між ними... Зачасти дитина не бачить (або не хоче бачити?) щось, що може дати поштовх у вже дорослому житті до певних реакцій та поведінкових стереотипів... Певне, якщо Ви хочете "злізти" нарешті з "качель" і взагалі відмовитися від таких ролей... Щоб вже своїм дітям передати ті життєві установки, які зроблять їх життя щасливим...
|
| Инна Витальевна Гречко (Харьков) 30-07-2021 21:07:23 |
Доброго дня. Співчуваю, що Вам довелось таке пережити - це дійсно жахливо. Зараз Вам важливо підтримувати себе всіма можливими варіантами, шукати внутрішні і зовнвшні опори, ресурси, дати собі час на відновлення, не закриватись в собі, не відгороджуватися від соціуму, шукати підтримки в близьких, ні в якому разі не звинувачувати себе ні в чому: аб‘юзери - майстри маніпуляцій.
Щоб вийти з трикутника жертва-рятівник-переслідувач, важливо розібратись, де й коли відіграєте кожну з ролей, свідомо шукати інші методи поведінки - найкраще це робити з психологом. Щодо страху перед чоловіками - важливо пережити травму, завдану Вам, відновити свою самоцінність, збудувати свої внутрішні опори. З усім цим, як і зі своїми страхами безпосередньо, можна працювати з психологом.
|
| 31-07-2021 09:03:54Дополнение от автора |
|
Анна Георгиевна, дякую дуже за ваші відповіді. Скажіть мені, а що означає брати відповідальність за своє життя? Бути відповідальною? Я розумію це - життя без очікувань від іншого, життя, яке повністю в твоїх руках і всі рішення, всі кроки самостійні і незалежні. Вина не перекладається на іншого (він от абьюзер, а така жертва - буду страждати)). Я констатую ситуацію, це все відбувалося і відбувалося. Туди двері я свідомо закриваю, взяла на себе відповідальність і попросила допомоги, щоб виселити його, бо самостійно це не вдавалося. Я беру повністю на себе відповідальність за своє життя і життя дітей - всі рішення по їхньому здоров*ю, навчанню, розвитку приймала і приймаю я. Я шукаю роботу, намагаюся спілкуватися з людьми, виходити кудись...це непросто, але я це роблю, бо розумію, що вдома закритою я буду тонути в самокопанні. Хіба це не відповідальність за своє життя? Я зайнялася здоров*ям, здала кучу аналізів, чекаю препарати, щоб почати лікування - бути здоровою і сильною для нормального життя, для того, щоб поставити дітей на ноги. Будую свої кордони (почала з маленького - не відповідаю після 22 на месседжі, дзвінки. Я вже відпочиваю і лягаю спати). Далі планую навчитися говорити ні. Визначити, де мої межі, які іншим переходити не можна. Чи щось я все таки неправильно роблю? Відповідальність я не перекладаю на інших ні за своє життя, ні за життя дітей. Моя відповідальність - що я дозволила цьому всьому трапитися. Що дозволила цьому всьому так довго відбуватися, роздуплялася страшно довго. Страх - моя відповідальність. Якби я встала і пішла ще на першому викидні - цього всього не було б. Тобто, я розумію, що все це я дозволила сама. І не відчуваю токсичну вину. Відчуваю відповідальність за це. Але як далі бути...Як навчитися не потрапляти в ту жертву. Я так розумію, треба себе зібрати з пеплу, який лишився - зрозуміти хто я, що я...Яка я...Як я хочу, як я бачу, як я люблю...Де мої межі, які переступати не можна...і не забувати про це. Це має бути настільки міцне, щоб вистачило до кінця життя) правильно? Я не хочу більше потрапляти у таке...зараз я почну працювати, в офісі з людьми...в мене єс трах, що вони взнають, побачать мене...по жестам, по погляду, по трясці на руках - що зі мною ТАК можна...можна зараз проламати...я не скажу ні...я нічого не зможу зробити...От, де страх сидить) |
| Алла Григорівна Веленко (Київ) 31-07-2021 14:36:18 |
1
Доброго дня Аліно! Ви велика розумничка і зробили надзвичайно багато на шляху змін! Тим паче, зважаючи у яких умовах Ви діяли - велика повага до Вас! Але, на превеликий жаль, не все залежить лише від нашого бажання. Ми тільки думаємо, що свідомо керуємо своїм життям, насправді 90% керування відбувається з нашої підсвідомості. А вона закладається з дитинства у вигляді поведінкових моделей та родових програм, які передаються автоматично від батьків. І дитина навіть про це не здогадується. Ці програми можуть передаватися навіть через покоління чи два...І про це, до речі, свідчать Ваші страхи "Я не хочу більше потрапляти у таке...зараз я почну працювати, в офісі з людьми...в мене єс трах, що вони взнають, побачать мене...по жестам, по погляду, по трясці на руках - що зі мною ТАК можна...можна зараз проламати...я не скажу ні...я нічого не зможу зробити...От, де страх сидить). Як на мене, і те, що відбувалося з Вами раніше, і оцей ніби то новий страх, насправді має одне і те ж підґрунтя. Це програма "жертви", програма, наприклад, "що скажуть люди" і "аби не дізналися та не побачили" і т.д. Потрібне повне перезавантаження, а не "ходіння по верхам". Необхідне, знову ж таки як на мій погляд, повністю трансформувати або вибудувати новий світогляд...
|
| Анна Георгиевна Бельдий (Киев) 31-07-2021 18:22:57 |
"а що означає брати відповідальність за своє життя?"
Для меня это - признавать свое авторство. Именно я (не кто-то другой, а я) являюсь автором своих чувств, мыслей и поведения. При этом важно осознавать границы этой ответственности, к примеру, я точно не ответственна за то, что кто-то способен поднять руку на другого, но я точно ответственна за то, чтобы выбирать свою реакцию. Вы поступили ответственно и сделали лучший выбор из возможного - уйти из ситуации, где вам было плохо. Не переделывать партнера, не терпеть, а уйти и заняться собой и своей жизнью. "Чи щось я все таки неправильно роблю?" С чем связан вам вопрос, с какими чувствами вашими? Понимаете, когда вы вот так спрашиваете, вы словно ожидаете, что кто-то другой возьмет ответственность за вас на себя. А откуда другому знать, что правильно для вас, а что - неправильно? Это только вам определять. При этом вы наверняка задаете этот вопрос из каких-то чувств, из какого-то напряжения, автором которого вы являетесь. Что это за чувства? "Моя відповідальність - що я дозволила цьому всьому трапитися. Що дозволила цьому всьому так довго відбуватися, роздуплялася страшно довго". Ох сколько вины в этих ваших словах. Вы точно не виноваты в том, что все случилось так, как случилось. Вы поступали так, а не иначе, потому что боялись и не имели ресурса на выход. Едва нарастили ресурс - ушли. И вот такая вина тоже может быть попыткой уйти от ответственности, так как ответственность возможна только и исключительно в настоящем, а не в прошлом. Прошлого не изменишь, прошлое можно только отгоревать. При этом неотгореванная травма может значительно ослаблять ваш ресурс как раз в настоящем. "І не відчуваю токсичну вину. Відчуваю відповідальність за це. Але як далі бути". Вот как раз это. Ответственность невозможно чувствовать, ответственность - это форма поведения и признание авторства своих чувств здесь и сейчас, а вот вину - очень даже можно чувствовать, и она, порой, не дает двигаться дальше. "Страх - моя відповідальність". Если вы признаете авторство вашего страха, то можете признать и тот факт, что когда на вас агрессирует мужчина, который физически сильнее вас, то ваш страх - это естественная и нормальная реакция, и перестаете себя винить за него. "Я так розумію, треба себе зібрати з пеплу, який лишився - зрозуміти хто я, що я...Яка я...Як я хочу, як я бачу, як я люблю...Де мої межі, які переступати не можна" - да, я поддерживаю вас в этом. "...і не забувати про це. Це має бути настільки міцне, щоб вистачило до кінця життя) правильно?" Звучите так, будто хотите стать неуязвимой. Но это невозможно. Жизнь - это процесс, и что-то нас в этом процессе регулярно ослабляет и уязвляет, что-то - делает сильнее и обогащает. Результатов тут нет, только процесс. "Я не хочу більше потрапляти у таке...зараз я почну працювати, в офісі з людьми...в мене єс трах, що вони взнають, побачать мене...по жестам, по погляду, по трясці на руках - що зі мною ТАК можна...можна зараз проламати...я не скажу ні...я нічого не зможу зробити...От, де страх сидить)" Похоже, вам важно научиться защищать себя, присвоить себе и свою природную уязвимость, и свою природную агрессивность. Но вы ушли от прямого ответа на мой вопрос. "Вы хотите менять свою жизнь и брать на себя ответственность за нее?"
|
| Ксения Шалимова (Киев) 01-08-2021 03:31:05 |
Добрый вечер. Очень сочувствую Вашей ситуации, и искренне радуюсь, что Вы смогли выбраться из этого. Сложно сказать, почему во время Вашей психотерапии не звучало речи про насилие. Иногда, если человек не готов увидеть или услышать правду, приходиться помогать ему постепенно, делать так, чтобы он такие вещи понемногу замечал сам. А иногда терапевт не может оценить адекватно ситуацию. Но раз Вы заметили ситуацию и смогли с ней справиться - значит Ваша работа с психотерапевтом не прошла даром. Скажите, почему сейчас к нему не обращаетесь? Не проясните этот вопрос, не запросите поддержку на то, чтобы пережить такой сложный период? Сейчас бы Вам такая поддержка была бы кстати.
|
| 01-08-2021 11:16:21Дополнение от автора |
|
Ксения Шалимова, дякую. Фактично я тестую реальність, пишучи сюди. Чому не звертаюся до свого психотерапевта...Я тоді звернулася в стані нервового зриву після річної перерви (до того ми працювали над проблемою особливого материнства), істерики фактично. Це було реально найстрашніше, що я відчувала. Запит був такий: "Я не знаю, що є правдою. Я не знаю, де реальність. Я не розумію, що відбувається. І що зі мною роблять. Мені кажуть, що я поїхала мозгами, придумала історію і псую життя всій сім*ї. І переконують в цьому криками, кулаками, залякуваннями, шантажем. І я вже не вірю собі. Я не можу зрозуміти, що відбувається". Всі події я розповідала психотерапевту. І питалася - що це? Чому людина так поступає? А ми верталися постійно до СЕБЕ - що відчуваю Я, що хочу Я, що бачу Я. Це працювало, все правильно. Але я лише зараз (це вже десь 4 місяці без терапії) я починаю розуміти, що це відвертий абьюз був. Я тоді цього не розуміла. Бачила так - що я неправильно себе веду, руйную сім*ю, драматизую і трагізую факти. Відчувала вину, бо чоловік переконував, що це із-за мене все сталося, що я його довела, що я його змусила одружуватись і родити "єтих" дітей...цього всього було забагато, щоб осягнути...кожне його зізнання - для мене було просто шокуючим...Тобто виходить так, я шукала причини в собі - що викликає в мені таку його поведінку. Абсолютно не розуміючи, що він просто дно, яке знущається і отримує від цього задоволення. І ціль - реально довести мене (він навіть на балкон вибігав, щоб глянути чи я не скинулася - казав: "Я думав, ти вже вийшла в вікно"). У разі моєї смерті - діти поїхали б до моїх батьків, а він залишився б при прекрасному житлі в центрі столиці, машині і тд... Зараз я не драматизую, не придумую факти. А просто тверезо розумію. У мене склалося враження, що на мені можна заробити, розтягнувши терапію. Таке відчуття. І це мене пригнічувало дуже. Коли намагалася про це говорити - психотерапевт дещо ображалася, говорила, що невже я не довіряю їй, навіщо мені цей контроль у всьому. Бо я не відчувала, що мені кращає...Я відчувала СЕБЕ краще і більше, так - питалася А ЩО Я, А ЧОГО Я ХОЧУ, А ЯК Я ДУМАЮ...але не розуміла, що він зі мною робить. З розумінням, що це газлайтинг, що це шантаж, що це маніпуляція, це насильство - мені було б легше прийти в себе. Як зараз. Я обурююся, коли згадую якісь ситуації з ним - думаю: "Да Аліна, вставай і викидай його речі з балкону. Клич поліцію. Їдь до батьків. Тупо позбувайся, це психопат!!! Він тебе знищить, переступить і піде далі"...тоді ж я надіялася, що він мене любить, просто він під впливом коханки і мами...)) колись ж він мене любив, і все було райдужно і прекрасно... Я знаю, що психотерапевт не може сказати мені: "збирай речі, тікай, міняй замки. Це кретин, він тебе вбиває!!". Я все це розумію...Але ми так детально розбирали ситуацію, і деталях я розповідала скандал, чи як він вдарив мене і за які слова...А потім на ті самі слова наступного дня він сказав: "бачиш, тепер ти нормально говориш...чому не можна було зразу так говорити"...Мені важливо було розуміти, що мною маніпулюють. Це виглядає, як газлайтинг - подумай...Послідкуй за собою...за повіденкою. Це усвідомлене спостереження за його поведінкою могло б дати мені зберегти свою цілісність. А так, я кожен його рух, слово сприймала за чисту монету - винила себе, що я довела...бо "на терапії ж я, а не він...Хто з нас псіх?!" (це його слова). Зараз я немаю фінансів на терапію, але однозначно потребую її ( коли знайду роботу). І дуже структуровану. Чітку. Серед вас є психотерапевт, з яким я реально хотіла б провести сесії. Ви всі мені дуже допомогли зараз. |
| Ксения Шалимова (Киев) 01-08-2021 12:31:11 |
В любом случае, пока нет возможности получить поддержку через терапию, Вы можете ее получить тут. Масштабы конечно не те, но немного облегчить ваше состояние можно. На ваш вопрос "почему терапевт не говорила?" какого-то конкретного ответа, к сожалению, нет. Только она может ответить, почему. Каждый специалист работает по своему, в том методе, который для него наиболее эффективный. Но я не исключаю и того, что возможно ваша ситуация повлияла на нее психологически и она не смогла с этим справится. Так тоже бывает.
|
Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!
 |
|
Наші психологи
