Question

01-12-2024

Вітаю.
Деякий час змушена зі своїм чоловіком пожити у його матері в приватному будинку.
Хоча це був дім і мого чоловіка теж, загалом його родини. Він тут жив змалечку і офіційно належить і йому.

Проте його матір вже декілька років проживає в цьому домі у цивільному шлюбі зі своїм чоловіком.
І рік тому сюди переїхала його дочка від попереднього шлюбу (16 років їй)

Загалом стосунки мого чоловіка зі свою матір'ю досить теплі і до мене вона теж добре ставиться. Але з її чоловіком та його донькою стосунки у нас ніякі.

Останнім часом душить той факт, що про будь яку допомогу вона просить лише нас.
Ніби її цивільний чоловік та його донька - квартиранти, і в господарстві абсолютно ні за що не несуть відповідальності. Її чоловік лише ходить на роботу, і на фоні того, що він там фізично пахає, постійно жаліється, що в нього щось болить, що йому погано, важко і тд.. і так кожен раз як тільки в нього вихідні - він лише жаліється на роботу, лежить та дивиться телевізор. Свою доньку до роботи теж не спонукає.
Маю відчуття ніби ми обслуговуючий персонал.

Ми з чоловіком працюємо з дому, але ми обрали такий шлях не для того щоб свої зекономлені сили після роботи витрачати на цих людей , які зі свого боку ніяк не вкладаються у спільне благо.

Мене гризе це відчуття несправедливості, що свекруха просить нас навіть в ті моменти коли ми зайняті і вона могла б попросити свого чоловіка чи його доньку, бо вони в даний момент вільні. Проте ні. Вона все одно йде смикати нас.

Колись вона сказала, що їй легше попросити нас.

Я розумію, що ми не повинні тут жити. І ми роздумуємо над своїм майбутнім житлом. Проте зараз ось так.

Як правильно поводитися в даній ситуації? Чи правильно буде обговорити це зі свекрухою? Бо її чоловіка втягувати в цю розмову немає сенсу, він все сприйме дуже гостро. З ним взагалі неможливо говорити і він нас недолюблює.

Я трохи хвилююся, що після цієї розмови вона не буде просити про допомогу ні свого чоловіка ні нас, а ще більше буде робити сама. Така вона людина, занадто терпляча... Тому хочеться правильно їй все донести. До того ж у неї зараз почалися проблеми зі спиною, їй треба мінімізувати навантаження за рекомендацією лікаря. А її чоловік сказав їй, що у нього теж болить спина, і він упевнений що в нього ще гірша ситуація ніж в неї. Хоча в лікаря він не був, він просто постійно жаліється, що в нього все болить.
Не знаю як вона це терпить(

Але і я не хочу брати на себе більше обов'язків, бо ж вона сама дозволяє їм двом на собі їздити.

Питання від: Lara; Вік: 29

подобається запитання?

01-12-2024 10:03:37Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 374676 для Алла Григорівна

Алла, дякую.
Так, у мене є така особливість, що я почуваюсь некомфортно вступаючи в конфлікти, відповідно важко відстоювати і свої кордони, бо часто я можу сумніватися в тому "а чи дійсно людина зараз порушує мої кордони?". І це дійсно йде від моїх батьків, які в дитинстві не давали можливості суперечити їм. Між моїми батьками не було проявів любові, обіймів і тд. Проте по господарству завжди обоє робили , мама - "жіночу" роботу, тато - "чоловічу".

Мій чоловік такої ж думки як і я. Його теж дратують ці моменти, проте він матері про це не говорить, бо йому її шкода, адже він розуміє, що її чоловік не зміниться і тоді їй взагалі ніхто не допомагатиме.
Але він говорить про це мені. До того ж, вона набагато більше просить про допомогу саме мого чоловіка, а не мене. Я більше самостійно включаюсь в роботу коли бачу, що можу чимось допомогти в даний момент. Якби вона мене так часто просила про допомогу, я б певне вже не витримала.

01-12-2024 13:42:10Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 374680 для Алла Григорівна

З одного боку погоджуюсь, що якщо б зараз пішла на розмову, то це цілком може бути або надто агресивно, або з позиції приниження. Стабільно триматися було б важко.
Але з іншого боку виникає питання - а як тоді вчитися відстоювати свої кордони?

Я не впевнена, що чоловік скаржиться мені щоб я сама взялась проблему вирішувати. Я розумію, що його ця ситуація також дратує і щоб цій напрузі дати хоч якийсь вихід - він ділиться зі мною, бо хочеться якогось розуміння, підтримки. Я це зчитую якось так.

Проте мене ще зацікавив ще той факт, що злиться він ніби то на чоловіка мами, який такий поганий нічого не робить. А на маму він не злиться, хоча я розумію, що це саме мама дає розквіт лінощам свого партнера і натомість звертається по допомогу саме до свого сина, а не чоловіка. Ніби то мама свята і не можна на неї сердитися. З чоловіком вона ж лише відпочиває, п'є чай, двиться серіали. А як треба елементарно замести, щось принести, нарізати - то до сина.

До того ж, іноді вона просить сина щось зробити в той час коли її чоловік буде на роботі, аби він цього не бачив. Навіть так і каже "зроби це завтра, коли Петро буде на роботі". І син на це ведеться і мимоволі підтримує цей "дурдом".

01-12-2024 14:37:16Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 374682 для Алла Григорівна

Ви сильно змінили мій кут погляду на це питання)
Щиро вдячна за Ваш час.
Є про що подумати

02-12-2024 14:16:54Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 374726 для Валентина Михайловна

Дякую за реакцію.
Чоловік свекрухи я не сказал б що безпечна фігура, він негативна людина, лінива, часто виражає до нас свою агресію пасивно, може випивати. Ще й дочку свою від попереднього шлюбу привів жити, яка теж палець об палець не вдарить. А сама свекруха завжди добра, все за всіх зробить, ніколи нікому слова поганого не скаже. Тому на неї злитися важче, бо ніби то не дає якогось яскравого приводу, на відміну від її чоловіка. І тому важко їй відмовляти, бо вона все для усіх робить.

Проте суть проблеми була в тому, що вона свекруха просить про допомогу лише свого сина (тобто мого чоловіка) і інколи мене. А свого ж чоловіка та його доньку вона ніколи не чіпає, навіть якщо вони в цей момент лежать з боку на бік перекочуються...бо в них завжди якісь відмовки. І вона вже перестала навіть намагатися про щось їх просити і про допомогу просить лиш нас, навіть якщо ми вже і так в цей момент робимо щось по господарству. Ось і викликає роздратування цей момент, що в домі живе 5 людей, з яких на спільне благо щось роблять лише троє.
Страх відмовити присутній, бо ніби то я на теритрії свекрухи. Тобто вона тут головна, все контролює.

Ваше питання: Какую помощь вы готовы оказывать, а какую нет?
Взагалі, той об'єм роботи який я виконую, мене цілком влаштовує. Тут швидше я принципово не хочу дещо робити. Згадала приклад: свекруха прибирала у своїх двох кімнатах і попросила свого сина (мого чоловіка) та мене вибити пилюку з ковдр та покривал. Чому ми маємо це робити? В тих кімнатах живе свекруха, її чоловік та його дочка, то чому вона не просить їх, а прийшла просити нас? Це риторичні питання.
І ще мене не влаштовує та кількість роботи яку виконує мій чоловік, порівняно з чоловіком свекрухи.
І я знаю що мій чоловік сердиться через це, але говорить про це лише мені, а матері про це казати не хоче. Хоча це вона дає волю своєму чоловіку та його донці нічого не робити.

02-12-2024 16:53:26Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 374738 для Валентина Михайловна

Складно відмовляти взагалі, не лише хорошим. Але все таки легше відмовити, коли хтось злить, дратує. Тоді зі злості простіше. Але коли людина не викликає таких емоцій, то складніше. І є страх відсторонення. Що як буду "поганою" то не будуть зі мною люди нормально контактувати.

Ви написали: "Свекровь такая хорошая, неудобно отказать и она так хорошо пользуется этим)" - ви не перша, хто так підмітив. Від когось таке вже чула, але в мене такий її образ склався, що я ніби не можу повірити, що вона нами може скористатися)

Щоб запитати або відповісти, авторизируйтесь або пройдіть реєстрацію!

Ви можете запропонувати автору цього питання поспілкуватися

Надіслати запит на спілкування можуть зареєстровані користувачі

Щоб відправити автору цього питання пропозицію поспілкуватися, Вам потрібно бути авторизованим.

Поради відвідувачів

Ще немає коментарів. Ви можете бути першим, хто запропонує автору якусь пораду.

Щоб прокоментувати, авторизируйтеся або зареєструйтеся!

Наші психологи

Катерина Вовк
(Київ)

Дарія Рудь
(Онлайн)

Тетяна Афанасьєва
(Київ)

Алла Григорівна Веленко психолог Київ · Answer 1 · 2024-12-01 09:43:01

Доброго ранку Lara!
Насправді, випадкових ситуацій не буває в цьому світі, від слова "зовсім". І якщо Ви з чоловіком опинилися в даний момент саме в цьому будинку, отже, є якісь глибинні, невирішені схожі проблеми і у Вас з чоловіком. При чому, максимально приховані і на які б ви ніколи навіть не звернули уваги за інших обставин.
Коли я перечитала всю Вашу розповідь, одразу склалося відчуття якоїсь повної безвиході: і свекруху жалко, і себе жалко, а так щоб всім було добре і не виходить якось... Така собі латентна, глибинно прихована схема співзалежних стосунків...
От дивіться: "Маю відчуття ніби ми обслуговуючий персонал" - стан ображеної "жертви"
"Мене гризе це відчуття несправедливості, що свекруха просить нас навіть в ті моменти коли ми зайняті і вона могла б попросити свого чоловіка чи його доньку, бо вони в даний момент вільні. Проте ні. Вона все одно йде смикати нас" - той же самий стан латентної "жертви", яка не вміє чітко та тактовно означити власні кордони і при цьому живе постійно в стані несправедливості та звинувачень як не себе, то інших... А це вже непомітний перехід до іншого стану тієї ж схеми, тих же "качель", до стану аб'юзера...
"Я трохи хвилююся, що після цієї розмови вона не буде просити про допомогу ні свого чоловіка ні нас, а ще більше буде робити сама. Така вона людина, занадто терпляча.." За цими хвилюваннями що приховане? Як на мене, величезний страх. Страх чого? Чого Ви так боїтеся? Про кого, насправді, думаєте в цей момент?

"Але і я не хочу брати на себе більше обов'язків, бо ж вона сама дозволяє їм двом на собі їздити". І от, нарешті, слова людини, яка вже намагається "вискочити" з обузливої схеми і стати, нарешті, господарем свого життя.
А тепер декілька питань до Вас.
Чоловік такої ж думки як Ви, чи Ви просто вважаєте, що він відчуває те ж саме, що і Ви? А якщо для Вашого чоловіка допомагати мамі - це абсолютно нормально і не важливо, хто ще там в домі проживає, в якому на даному етапі живете і ви?
І ще... В Вашому дитинстві, як ставилися до Вас батьки? І які стосунки були між батьками? Адже, самі по собі установки та моделі поведінки не з'являються, вони напрацьовуються і, здебільшого, саме несвідомо...
Можна давати найпрекрасніші поради, але...
до тих пір, поки ми не зрозуміємо самих себе, ми ніколи ними не зможемо правильно скористатися, бо продовжимо перебувати саме в своєму підсвідомому сприйнятті того, що відбувається...

Відредаговано автором 01-12-2024 09:47:00

Алла Григорівна Веленко психолог Київ · Answer 2 · 2024-12-01 11:37:09

Я Вам вдячна за щирість.
Розуміти причини - це вже майже половина вирішення проблеми.
Насправді, такі сімейні "вузли" напряму не розв'язуються. Бо щоб ви зараз не сказали свекрусі, воно буде іти з позиції тої самої дівчинки, яка не вміє відстоювати свої кордони. А отже, або з приниженої позиції, або з позиції достатньо агресивної. Це два полюси однієї і тієї ж схеми, про яку я вже написала раніше.
Окрім того,як на мене, є ще певна деталь, на яку б варто було звернути увагу. Як на мене, іде певний несвідомий перенос чоловіком відповідальності за проблему на Вас.
Чоловік сам говорити з мамою не може, не хоче, але весь час жаліється Вам, щоб що? Що б Ви сама взялися проблему вирішувати?
І, насправді, Ви проблему і перебираєте на себе вже в більшій мірі. Адже, не Ваш чоловік звернувся до психолога, а саме Ви.
Що робити? Те, що я вже і написала. Поки не чіпати маму, щоб не "наламати дров" і не зробити, у першу чергу гірше собі і записатися з чоловіком на індивідуальну роботу з тим проблемами, які, як я вже впевнилася, ідуть з дитинства і у Вас, і у Вашого чоловіка. А якщо чоловік не захоче ( як правило, чоловіки "дозрівають" довше), починати працювати самій.

Алла Григорівна Веленко психолог Київ · Answer 3 · 2024-12-01 14:19:10

Нам здається, що ми повністю контролюємо своє життя і можемо приймати рішення, спираючись на те, що бачимо, чуємо, відчуваємо... Але навіть не здогадуємося, що на 96-97% нами керує наша підсвідомість, до якої у нас немає доступу без допомоги зовні. Бо знаходимося всередині власної закритої "системи". А це означає, що так чи інакше діємо, реагуємо на певні слова, обставини завжди відповідно тим установкам та поведінковим моделям, які заклалися набагато раніше і змінити самі їх просто не в силах. Бо не розуміємо, які саме життєві моменти ті програми запустили.
От Ви можете себе змусити не сердитися на свекруху за те, що вона використовує Вашого сина? Навряд чи. А до тих пір поки не приймете саму ситуацію такою, як вона на даний момент вже склалася, змінити, нічого не зможете. Це закон стосунків. У той же час, якщо запитати у свекрухи, чому вона так чинить, вона відповість,як відповіла "бо так їй простіше". Про що це говорить? Що вона не звикла вирішувати внутрішні проблеми, їй легше або нахилити голову як в ярмі, або використовувати тих, хто так само звично "нахилить голову". Швидше за все, і її мама жила по такій схемі...
Тому стосовно Вашого чоловіка я нічого не стверджувала, а лише припустила як сімейний психолог, у відповідності до певних закономірностей в стосунках.
Бо щоб говорити більш конкретніше, формат сайту, на превеликий жаль, не дає такої можливості.
Можу сказати однозначно одне.
Якщо ми опинилися в певній ситуації, ця ситуація стосується нас безпосередньо. І єдиний шлях - це починати зміни з себе. Намагання вплинути на інших, щоб їх змінити - просто не працює. Адже, саме життя нам дало саме цих людей і ці обставини, щоб завдяки їм ми змушені були "зазирнути" в себе і почати глобально змінюватися.

Відредаговано автором 01-12-2024 14:23:11

Алла Григорівна Веленко психолог Київ · Answer 4 · 2024-12-01 16:06:27

Рада, що змогла допомогти перестати шукати винних.

Answer 5 · 2024-12-02 13:15:01

Это тема ваших границ. И вы сами пишите, что сложно их отстаивать. Муж вашей свекрови как будто безопасная фигура и на него злиться проще, чем на маму и свекровь. А ведь тема границ неразрывно связана с агрессией. Вы ее, похоже, боитесь, подавляете и получается, что с мужем вы обсуждаете эту тему, а напрямую отказать матери, свекрови, оговорить правила, обозначить, что вот тут я могу помочь, а тут нет, сейчас я занят, а это вообще не моя ответственность, не получается.
Но по другому не получится. Тут либо вы выставляете границы, либо вы делаете все, что вас просят, постоянно злясь. А просить вас будут больше и больше. Ну и как по другому, если вы на все согласны.

А что самое страшное случится, если вы откажетесь помогать в каких-то вопросах?
Какую помощь вы готовы оказывать, а какую нет?

score 1 · Answer 6 · 2024-12-02 14:22:47

Ваш пример как раз не риторический, а про правила проживания в доме, которые не оговорены и потому так сложно. Свекровь такая хорошая, неудобно отказать и она так хорошо пользуется этим)

По поводу безопасной фигуры мужа свекрови, то я имела в виду, что с ним не так страшно испортить отношения, как с мамой и свекровью.
Плюс да, тот факт, что вы живете в ее доме.
И тут, повторюсь, оговорить правила проживания в доме и да, что-то помогать, но в адекватных рамках, которые вы обсудите.
Да, все, кто живут в доме, что-то делают, вносят свою лепту в дом, быт и тп.
Готовка, уборка, оплата коммуналки, кто за что отвечает - все обсуждать нужно. Без этого хаос и попытка спихнуть ответственность за другого. Все, как и на работе - где есть четкие должностные инструкции с обязанностями и ответственностями, там меньше конфликтов.

А еще момент, почему вы считаете, что хорошего человеку нельзя отказывать?

Алла Григорівна Веленко психолог Київ · Answer 7 · 2024-12-02 17:38:16

Насправді, страх бути "поганою дівчинкою" дуже "липучий", тому від нього так важко позбутися. Адже, маленька дитина, яка не може жити без любові батьків, з усіх сил намагається бути "гарною дівчинкою", щоб ту саму Любов, бодай крихту, отримати.
Дитина дорослішає, виходить заміж, а страх залишається. Звична, ще дитяча установка включається саме в ту мить, коли потрібно зробити певний вибір і захисти свої особистісні кордони. На рівні підсвідомості спрацьовує сигнал: "Якщо я поведу себе не так, як оточуючі очікують, мене одразу перестануть любити і мене не стане..."
Власне, можу сказати лише те, що написала вже раніше. Які б поради не отримали на сайті, щоб ними скористатися, потрібно, насамперед, змінитися Вам самій.
І Ви, і Ваш чоловік перебуваєте у системі співзалежності. Де Ви не господарі свого життя, бо Вами керують підсвідомі, невидимі страхи. Саме тому Ваш чоловік жаліється Вам, але при цьому, розставити чітко акценти, хто і в якій ролі перебуває в родині, не те що не наважується, а навіть не усвідомлює що ним маніпулюють... Власне, як і Вами.
Любити людину і допомагати їй, ще не означає її розбещувати і ставити себе в стосунках з нею в позицію маріонетки.
І якщо в стосунках із незначимими людьми нам легше за допомогою гніву та агресії змінити до себе ставлення, у близьких стосунках потрібно вміти зберігати рівновагу і говорити лише з позиції Любові. До речі, строгість та справедливість - це один із найвищих аспектів тої ж самої Любові. Тоді, як намагання "забігати всі дороги" і виконувати всі доручення - швидше, боязка прив'язливіість.

score 1 · Answer 8 · 2024-12-02 18:54:52

И похоже тогда вы выбираете быть удобной, чтобы не быть отвергнутой.
А это уже имеет более глубокие корни, в детско-родительских отношениях, где нельзя было сказать "нет" безнаказанно.
Но детство закончилось и вы уже не бесправный ребенок - сами выбираете, с кем общаться и строить отношения, и какие. Не все ж люди вам нужны, не все нужны в том варианте, который вам предлагают.
А вы как будто забываете, что у вас есть выбор.

Як правильно поговорити зі свекрухою?

Поради відвідувачів