Психологиня Дарія Андріївна Рудь Івано-Франківськ лише онлайн

Вітаю.
Те, що ви описуєте, схоже на труднощі з емоційною стабільністю та зосередженістю. Внутрішні стани швидко змінюються: сьогодні — любов, завтра — сумніви, те саме з друзями, хобі, справами. Це може бути пов’язано з підвищеною тривожністю, страхом близькості або глибинною невпевненістю.
Ваше бажання стабільності — дуже цінне і говорить про зрілість. Це вже перший крок до змін.
Що може допомогти: – Навчитись сповільнюватися й помічати, що саме відбувається з вами в моменти "відключення".
Не поспішати з висновками — дати емоціям час "влягтися".
Попрацювати з психологом, щоб зрозуміти глибинні причини такої нестабільності.
Це можна змінити — поступово, з підтримкою і без самокритики.

Добрый день.
То, что вы описываете — это способ справляться с сильными эмоциями через немедленное деление ими. Это связано с тревожностью и отсутствием внутреннего «контейнера» для переживаний. Это не слабость, а привычный способ разрядки.
Чтобы это скорректировать, можно:
Вести «черновик» — записывать всё сначала в заметки или голосовое себе.
Учиться называть эмоцию: «мне страшно», «я злюсь» — это помогает замедлиться.
Постепенно увеличивать свою способность выдерживать напряжение хоть на немного дольше.
Главное — не ломать себя, а добавить новые способы реагирования.

Здравствуйте.
Вы проделали огромную работу и всё это время держали на себе и проект, и поддержку партнёра. Ваше чувство усталости и апатии — это не слабость, а естественная реакция на многолетнее напряжение без опоры.
Вы не просите многого — просто быть не одной в ответственности, иметь возможность выдохнуть, не бояться, что всё рухнет, если вы остановитесь. То, что он уходит от разговора — возможно, его защита от чувства вины или неуверенности. Но в итоге рядом с ним вы остаетесь одна.
Вы имеете право говорить о своих чувствах и нуждаться в поддержке. Сейчас, возможно, пришло время подумать, что для вас важно в отношениях, и как вы хотите жить дальше.

Ви дуже точно сказали — як киснева маска спершу мамі. Це про турботу, яка починається з себе, і тільки тоді може бути живою для інших.
Я щиро вірю, що у вас є , та будуть, сили й внутрішні ресурси для того, щоб вибудувати життя, у якому вам буде добре, безпечно, спокійно.
Ви вже крокуєте туди, навіть якщо іноді здається, що повільно чи невпевнено. Це і є справжній шлях.

Те, що ви назвали себе спантеличеною — дуже чесно. А ще мені відгукнулась ваша фраза, що слово «слабка» починає набувати прямого сенсу.
Це може бути знаком того, що та «слабкість», яка колись виглядала як бажане розслаблення у безпеці — тепер починає проявлятись як виснаження, розгубленість, втрата опори.
Часом образ «сильного чоловіка», якого ми шукаємо, може бути викривлений — ми плутаємо силу з домінуванням, контроль з опорою, а мовчання з емоційною стабільністю. І тоді справді можемо опинитися «слабкими» — але вже не в тому сенсі, щоб довіритись і розслабитись, а в сенсі втрати себе.
У стосунках дуже важливо не втрачати свою внутрішню опору.
Ідеально — коли "штурвал" життя тримається разом, по черзі, з відчуттям, що вдвох мають сили, щоб підтримати одне одного. Це не завжди про рівність у всьому, але точно про взаємність і повагу.
І ще — ви пишете про сильне бажання рівноваги. Це дуже здорове бажання.
Можливо, зараз воно саме й веде вас — крізь цей хаос, крізь розгубленість — до себе справжньої.

Ваші слова про те, що колись хотілося побути «слабкою жінкою» поруч із тим, хто дає опору, дуже зрозумілі. Багатьом із нас близьке це бажання — не бути завжди «опорною» для всіх, а відчути підтримку, розслаблення.
І водночас мені хочеться обережно спитати: а як ви відчуваєте себе зараз? Це досі «слабкість» — чи, можливо, щось інше?
Ваше спостереження про те, як діти реагують на батькову поведінку, дуже точне.
Такі перепади — від агресії до різкої «близькості» — справді можуть залишати глибокий слід, бо вчать дитину бути напоготові, не довіряти стабільності, постійно сканувати настрій дорослого.
Ви згадали, що бачили схожі моделі в дитинстві.
Іноді запит «де я повернула не туди» має сенс шукати саме там — не як причину, а як історію, яка вплинула на сприйняття любові, меж, близькості. Це може стати початком дуже бережної роботи з собою.
Те, що ви прагнете фінансової незалежності, уже говорить про ваш намір вибудовувати опору в собі. Навіть маленькі кроки — це рух. Ви не стоїте на місці.

Хочу обережно поставити кілька запитань — тільки якщо вам буде комфортно над ними подумати.
Ви згадали про фінансову складність як одну з причин, чому важко розширити свій простір.
Чи бачите ви можливість впливати на фінансову сторону бодай частково? Чи є якісь маленькі кроки, які могли б трохи змінити ситуацію?
Ще з ваших слів відгукнулась фраза про те, що на початку стосунків була віра, але тепер потрібно «опиратись на дії».
Це справді дуже важливе усвідомлення. Іноді ми довго тримаємось за надії — але вибір усе ж ґрунтується на чомусь.
Чи пригадуєте ви, що саме вплинуло на ваш вибір тоді? Чи, можливо, була у вашому дитинстві схожа модель стосунків ?
Ще хотіла уточнити — ви написали про «подорожі з дітьми».
Чи у вас одна дитина, чи декілька? Мені важливо краще зрозуміти контекст.
Ви згадуєте, що часто відчуваєте тривожність і водночас хочете спокою.
Як вам здається, чи впливає ваш емоційний стан на дитину? І чи бачите ви, як впливає на дитину присутність батька — зокрема з урахуванням того, що ви згадали про вживання алкоголю?
Це складні питання. І ви маєте повне право відповідати лише на ті, які вам зараз близькі.
Іноді навіть просте проговорення таких речей — уже створює більше простору для змін.
До речі, якщо вам відгукується тема повернення до себе, своєї внутрішньої сили — можливо, вам буде цікаво почитати книгу Кларісси Пінкола Естес «Жінки, що біжать з вовками».

Відредаговано автором 31-03-2025 18:04:07

В мене ще виникають кілька запитань — якщо дозволите.

Ви пишете, що любите бути на самоті, у тиші, коли немає напруги.
А як вам здається — що саме заважає вам частіше створювати для себе такі моменти? Це завжди так було у ваших стосунках? Чи щось змінилось з часом?
Ще думаю — чи маєте ви зараз уявлення, яким було б ваше життя, у якому вам було б добре, спокійно, без страху? Що б у ньому було, а чого — точно ні?
І ще одне — дуже обережно спитаю, лише якщо вам комфортно думати в цьому напрямі:
чи є у вашого чоловіка якісь залежності або труднощі, які можуть впливати на вашу динаміку в стосунках? Ви не мусите відповідати тут, якщо це не безпечно. Але це питання іноді допомагає щось краще зрозуміти.

Ви дуже красиво описали, як простір для себе вже починає формуватись через книги, дім, спілкування з дитиною. Це звучить як жива потреба — бути в контакті з собою, знаходити сенс, навіть у дрібницях.
Мені хочеться трохи уточнити — ви пишете, що вам комфортно в домі.
Чи мається на увазі дім, у якому ви зараз живете з чоловіком? Чи це інший простір, де ви можете бути наодинці з собою?
І ще — коли ви кажете, що «хочете мати цей простір більшим» — чи йдеться про більше часу на себе? Про фізичну автономію? Чи, можливо, про внутрішню свободу — думати, почувати, діяти без постійного напруження?
Ви згадали, що задумуєтесь над терапією. Це дуже важливо. Іноді саме в такому просторі — уважному, підтримуючому, де можна бути собою без страху, що осудять чи знецінять — починає з’являтись відчуття опори всередині.
Якщо відчуєте, що хочете побути з цими темами глибше — я буду рада бути поруч у цьому процесі.

Дякую вам за відкритість.
Ви дуже точно відчуваєте свої процеси. Те, що ви пишете про дистанцію — що вона справді працює, дає спокій, але водночас має в собі і втечу, і захист — це вже глибоке усвідомлення. І навіть те, що дитина теж реагує на напругу — важливо, що ви це бачите.
Те, як ви описали поняття «здоровості» — звучить дуже зріло: бути емоційно рівною, брати відповідальність, бути відкритою.
Мені цікаво — а чи є у вас зараз простір, де ви самі можете бути такою для себе? Бо часто ми прагнемо цієї «здоровості», але поруч немає середовища, яке б її підтримувало. І тоді навіть саме бажання стати "рівною", "сильною" починає тиснути.
Також відгукується ваш страх перед різкими словами, криком — це може бути про накопичений досвід болю, і про дуже людське бажання себе вберегти. Ви не «неправильна». Ви — жива, уважна до себе і до дитини людина, яка шукає, як бути в безпеці.

"Думаю ситуації виникабть( дитина, тощо, наприклад фізичний стан мій або дитини), і все стає на місця(тобто знову разом) , без розмов і вибачень, наче нічого не було до наступної кризи.
Є відчуття страху, що я не впоралась і що я руйную а не будую"

Ваші слова про те, що все «стає на місце» без розмов і вибачень, а потім знову криза — звучать як замкнене коло, в якому вам доводиться виживати. І дуже розумію це відчуття, що ви не будуєте, а руйнуєте — але важливо сказати: ви не руйнуєте. Ви намагаєтесь витримати те, що руйнує вас.
Ви згадуєте про страх «не впоратись». Це дуже знайоме відчуття багатьом, хто довго перебуває в напружених, небезпечних або неприймаючих стосунках.
А ще — важливо, що у вас є цей внутрішній голос, який помічає, що все відбувається без розмов і без вибачень. Це вже сигнал, що щось всередині вас хоче по-іншому, прагне живішого, справжнього контакту.
Іноді ми повертаємось не тому, що є надія, а тому що немає внутрішньої опори. І дуже боляче в цьому почуватися самотньою. Але ви вже робите важливий крок — ви починаєте проговорювати це вголос. І це вже не про руйнацію — це про вас, яка хоче жити і відчувати себе живою.

Відредаговано автором 31-03-2025 16:45:32

Доброго дня.
Ви дуже чесно і глибоко описуєте те, що з вами відбувається — це вже сильний крок.
Те, що ви пишете про агресію, знецінення, маніпуляції, — звучить справді важко. З гештальт-підходу ми часто досліджуємо не лише події, а те, як ви це переживаєте, як тіло і психіка реагують у стосунках.
Ви згадуєте, що чоловік називає вас "нездоровою на голову". Це може дуже сильно бити по самооцінці, особливо якщо така фраза повторюється. Мені хочеться вас запитати — а що ви самі вкладаєте в це? Що для вас означає бути "здоровою" чи "нездоровою"? І чиїм голосом це звучить у вас усередині?
Ви також пишете, що часто потребуєте дистанції — а що для вас означає ця дистанція? Це втеча, захист, спроба подбати про себе? Як ви себе в ній почуваєте?
Чи правильно я розумію, що ви іноді живете окремо, а потім повертаєтесь? Мені цікаво, що саме спонукає вас повертатися? Чи це страх, почуття провини, надія, що щось зміниться?
У ситуації, де присутні постійні маніпуляції, знецінення і агресія, часто формується постійна внутрішня тривога, про яку ви теж чесно пишете.
Вона не обов’язково про "страх", а може бути про очікування болю, емоційного удару, і спробу заздалегідь себе від цього захистити. Це дуже виснажує.
Можливо, зараз найважливіше — не давати собі остаточних відповідей, а з любов’ю й повагою до себе почати досліджувати, що з вами насправді відбувається всередині. Без поспіху. Без "правильно" чи "неправильно". Просто бути поруч із собою і дати собі більше опори.

Дякую вам за ці роздуми. Те, що ви описуєте як «жіночу мудрість», насправді дуже схоже на вміння проявляти себе, бути живою, щирою, не ховатися, не соромитися себе справжньої. І це зовсім не про гру чи хитрість — це про контакт із собою та своїми бажаннями.
І ще хочу м’яко відзначити: після першого побачення легко (і дуже по-людськи) наділити іншу людину великою вагою — побачити в ньому «того самого». Але, можливо, це просто одна зустріч. Один дотик до досвіду. І варто дозволити собі не втрачати рівновагу, не здаватися, якщо щось не склалося одразу.
Втома й бажання «опустити руки» — це теж сигнал. Іноді він про те, що хочеться підтримки.

Дякую, що ділитесь. У вас багато глибини й чесності у спостереженні за собою. Те, як ви описуєте свої сценарії у стосунках — це дуже важливо, і я бачу, скільки в цьому болю, розчарування й втоми. І водночас — це вже крок до розуміння себе.
Про «жіночу мудрість, впевненість, загадковість, флірт, підколи» — а як ви собі уявляєте ці якості? Які з них вам близькі, а які — радше нав’язані образи?
Мені здається, що, можливо, ви не зовсім дозволяєте собі бути такою. Як вам думка, що частина вас цього хоче, але щось усередині стримує? Чи звучить вам це знайомо?
І ще один дуже цінний момент: «скеля нелюбові до себе». Ви дуже точно це сформулювали. Часто саме з любові й прийняття себе починається інше — інакше ставлення, інакші стосунки. Коли ми самі з собою на зв’язку, у внутрішній гармонії — то й зовнішній світ інакше реагує.
Можливо, зараз ваш шлях — не в тому, щоб змінити себе, а щоб побачити й прийняти себе справжню. І з цього місця вже щось нове може народитися.
Якщо з’явиться бажання роздивитися ці теми уважніше і з підтримкою — я буду рада бути поруч у процесі терапії.

Здравствуйте.
Вы не одиноки в этом переживании. За такими фантазиями часто стоит что-то очень живое — потребность в близости, тепле, принятии, внимании. Это не глупо. Это про вашу чувствительность и воображение, которые, возможно, долгое время не находили безопасного выхода.
Что с вами в этот момент: что вы чувствуете, чего вам не хватает, где в теле это живёт?
А ещё я невольно задалась вопросом — а что происходит у вас дома, в вашей реальной повседневной жизни? Есть ли там место для настоящей теплоты и принятия?
Иногда такая «влюбчивость» — это способ наполнить внутреннюю пустоту хотя бы в воображении. И важно не ругать себя за это, а попробовать мягко разобраться, что за этим стоит.
Вы уже очень внимательно относитесь к себе, раз задаёте такой вопрос. Это хороший шаг вперёд.