Депресія чи вигорання?

Доброго дня, Niko!

Немає бажання щось робити, апатія, немає сенсу жити для когось чи для чогось.

Прийміть мої слова підтримки!
Також хочу запитати, а чому сформулювали опис свого стану в контексті жити для когось або чогось?
Раніше Ви намагались будувати своє життя для когось певного? І , припускаю. що тому "комусь" це виявилось непотрібно. Я правильно розмірковую?

Що у Вас із ставленням до себе?
Чи є почуття самоповаги?

Не знаю, що робити з цим станом, куди рухатись та й для чого.

Йти в повноцінну терапію. Якщо самі не справляєтесь, то звертатись за медикаментозною підтримкою і обов'язково співпрацювати з психологом.

Доброго дня, Ніка!

Уточню: ви здавали аналізи, які вам призначив терапевт, ендокринолог чи ви самі? Тут краще звернутися і до терапевта, і до ендокринолога, оскільки ваш стан довго тягнеться і краще виключити фізіологічні аспекти.

А ще я б рекомендувала консультацію психіатра, щоб виключити депресію.

Ваш стан може бути обумовлений і війною, навіть якщо ви в "умовній безпеці" .

Причин вашого стану може бути багато. І перше, що ви можете зробити, змінити запит до вашого психолога на дослідження причин вашого стану. Можливо. перші висновки були хибними і тому не дали результату.

А скільки ви працюєте з психологом?

Через небажання і незацікавленність до життя я шукала сенс в інших людях або речах, цілях.

То виходить, що в якийсь момент Ви втратили бажання і зацікавленість. Пригадати можете той період? Що тоді відбувалось чи трапилось?

Зараз більше поважаю себе і ціную свої спроби щось змінити.

Як на мене, то ознаки позитивних змін. А що саме намагаєтесь змінити?

Зараз дозволяю собі більше полежати, хоча відчуття провини досі зі мною.

От тут потрібно грунтовно розібратись. Провина уявна чи справжня, реальна? Можливо, заподіяли комусь шкоду?
Ваше відчуття провини з чим пов'язано і перед ким?

Співчуваю вашому стану і вашій розгубленості, але думаю навіть якщо це депресія то ясність не відніме вашого стану, бо він потребує уваги та турботи. В інтернеті у відкритому доступі є опитувальник Бека на визначення рівня депресії. Можливо цей рік був наповнений чередою стресу та тяжко виснажливих переживань, які психіка самотужки вже не в змозі обробити і тому апатія проявляється. Якби ви зв'язали події, розуміння та почуття можливо б можна було визначити місця неспівпадінь та розходженнь. Коли дуже багато непрожитих переживань, тіло виступає контейнером, бо на рівні психіки обробити це немає ресурсу. Ваше тіло хоче полежати... Я би досліджувала чим важким ви переповнені і як це проживаєте.

Доброго дня Ніко.
Як на мене, у Вас, окрім психо-емоційного виснаження та втрати життєвих сил, є ще й всі ознаки нерозуміння справжнього сенсу життя.
Бо, як це не дивно, але саме відсутність сенсу життя нерідко провокує і втрату життєвих сил, адже, щоб мати енергію, необхідно спершу, її знати як поповнювати, а друге - правильно її спрямовувати.
Ви пишете, що "Через небажання і незацікавленність до життя я шукала сенс в інших людях або речах, цілях...", не усвідомлюючи, що люди, речі та будь які матеріальні цілі не можуть базовою основою, адже, у будь який момент можуть змінитися або зникнути назавжди. Як на мене, саме тому у Вас так нічого і не вийшло. Адже, хибні цілі допомогти не можуть. Окрім того, у Вас, елементарно відсутні знання, як можна поповнювати свої сили і свою життєву енергію. А це вже не стільки навіть знання, скільки стиль життя та образ мислення.
Ваше тіло в'ялістю, апатією та бридкою важкістю "стукається" до Вас і намагається розбудити.
Зараз такий час, коли все дуже швидко змінюється навколо. Тому і людина, щоб вижити у цьому світі та стати щасливою повинна встигати трансформуватися внутрішньо разом із оточуючим світом. Поки Ваша внутрішня енергетика знаходиться на дуже низьких вібраціях, які від слова "зовсім" не співпадають з енергетикою самої планети... Тому Вам і так погано...

Відредаговано автором 13-11-2023 16:46:52

Я відчуваю провину через батьків, бо боюсь що все що вони зробили для мене дарма.

Можна почати з цього.
Та й, напевно, краще з цього, адже почуття провини з'їдає багато Ваших ресурсів. Прокручування думок, ніби не виправдали їхніх очікувань неминуче призводить до висновку, мовляв, якась Я не така...

Зверніться особисто до психолога. Через з'ясування феномену вини можна вийти на сценарій відносин - з батьками, як наслідок - з собою... і життям як таким.
Тут багато класних спеціалістів. Оберіть свого!

Як на мене, вже дуже добре, що знайшли внутрішні сили і задалися хоча б питаннями що то за сенс і де його шукати.
Скажу так, сенсом життя не можна робити те, що у любу мить може змінитися або щезнути - таке може бути лише бажаннями.
Окрім того, є поняття світогляду, і якщо у людини воно суто матеріалістичне, вона просто зречена на розчарування та втрату розуміння задля чого живе.
Тобто, насправді, потрібна повна зміна цінностей, поглядів, а головне - мати бажання отримати знання, як на справді влаштований наш світ, і за якими законами він побудований та існує - а це вже цілий процес, який неможливо вмісти у два слова чи речення.
Можу сказати лише так. Кожна людина рано чи пізно опиняється в ситуації, коли потребує повного внутрішнього перезавантаження. Різниця лише в тому, що одні намагаються шукати, знаходять і починають рухатися в новому напрямку, розуміючи, що потребують наставництва та особистих зусиль. А інші - продовжують себе жаліти, піддаються депресивним настроям і врешті решт, заганяють себе вже повністю у "глухий кут".
Але це вже питання вибору.