Психология отношений

Я вже рік не можу прийти до тями і не можу вирішити цей конфлікт.
З чоловіком в стосунках більше 10 років, знайомі зі школи, і це були ідеальні відносини, повага, розуміння, без жодного натяку на аб\'юз, навіть під час сильних сварок ми ніколи не ображали один одного та ніколи не думали про розставання в такі моменти. Ми були впевненні в один одному на 100% і вважали що ці стосунки на все життя на скільки ми були soulmates. Він і зараз дуже мене любить і дуже бориться за ці відносини. Але я не можу і це мене вбиває.
Стався обман з його сторони. Він втратив значну суму грошей і скрив це від мене. Коли я дізналася про те що сталося я майже втратила свідомість, я не знаю як я це витримала. Я це дізналася від дзвінка його мами, що у них пропали кошти...Тобто він їх взяв без їх відома, як він пояснив він не міг признатися що йому потрібна така сумма грошей і попросити позичити, він сподівався повернути їх назад дуже швидко так щоб ніхто не дізнався що в нього були проблеми.
Це був удар, я втратила опору під ногами, я не розуміла що коїться, хто ця людина передімною. Це був удар для всієї родини. Бо ніхто ніколи не міг припустити, що він так міг поступити. Кожен хто його знав, знав як дуже порядну, відповідльну та чесну людину. Ніколи навіть натяку не було.
Він це сам не міг пояснити, каже то наче не він це все робив, не розумів що коїться, було вже дуже страшно признатися бо кожен раз коли він намагався виправити ставало ще гірше, і ще більше боргів, а так як на нього давив цей статус "порядочності" він просто не міг признатися нікому і продовжував вигрібати сам (про статус це я його певне виправдовую) Але саме процес втрати і т.д це не тема в яку я хочу поглибитись. Він це пропрацював з психологом.
А мій стан, моє відношення до цього. Це для мене трагедія. Мені було б набагато легше якби це була зрада. Я б його давно вже покинула, розлюбила, пропрацювала це та займалася своїм життям. Але ця ситуація настільки складна, бо вона не на стільки погана щоб розлюбити і покинути, але досить важка для того щоб все було так як раніше, бо моя довіра втрачена. Якби він мені признався на початку - цього всього б не було. Він на стільки зіпсував мені життя цією ситуацією, що я не в змозі припинити його в цьому звинувачувати. Але й покинути не можу, бо не розлюбила. Бо знаю як він мене любить, бо 10 років найщасливішого життя проти одного випадку, хоч і дуже важкого.
Борги у війну це дуже страшно. Я наразі в іншій країні і через війну і через те що я думаю не витримаю його присутності. У нас зараз нормальні відносини ми не розійшлися, це виглядає як хороші відносили на відстані, він мріє як ми знову будемо разом, дуже сумує, йому там без мене дуже важко, я ж його теж покинула з цим всім в найважчий для нього період... Він мене не звинувачує.
Але наші відносини нормальні тільки через те що він старається на 1000%, а я більшу частину часу притворяюся...в надії що пройде. Іноді зриваюся і знову йому все висказую..нагадаю, що пройшов вже рік, і уявляю як це важко терпіти, як би він не старався виправитися, він зробив і продовжує робити просто все можливе щоб відновити стосунки, а я не можу пропрацювати образу, звинувачення, я не можу вибачити його.
Я знаю, що він це не на зло робив ні в якому разі, він прекрасна людина і чоловік, завжди був мені опорою і підтримкою. Але саме через те, що я не очікувала це саме від нього, а я дуже недовірлива людина цей удар був занадто важкий.
Я розумію що він загубився і так налажав, але він за все взяв відповідальність і виправляє і не потребує ні підтримки ні допомоги.
Він віддав останні кошти мені щоб я могла поїхати від війни, хоча міг за них погасити значну частину боргів.
Він і зараз допомагає мені фінансово як може хоча сам вигрібає.
Він дуже любить мене, як ніхто не буде любити, і в хворою і не гарною, і з усіма моїми заскоками (а іх багато, я не сама проста людина)
Але цього всього мені не достатньо виявляється щоб пробачити...
І розійтися не можу, просто не можу і не хочу. Хоча дуже складно, бо цей випадок зіпсував мені життя, я втратила майже все...дім, кохану людину, довіру до людей, опору. Я в тяжкому стані, що схожий на тяжку депресію, але за винятком того що мені не пофіг на все, я намагаюся щось робити (не виходить),бо страждаю майже кожен Божий день, плачу від болі і не розуміння що робити як це пережити як нарешті відстраждати та пробачити.
Я не можу адаптуватися в новій країні, я без роботи, бо в мене немає сил ні на що, ці ємоції мене виснажують. Іноді буває на стільки боляче, на стільки сильні та не контрольовані емоції, що в моменті хочеться щоб мене просто не стало аби цього не відчувати. Мені сташно за здоров\'я та за життя, я не знаю скільки ще витримаю. Я працюю з психологом вже, але ми розбираємо і розбираємо весь завал, цю тему торкалися але ще не дійшли остаточно, бо я чомусь тягну так як вважала, що це не першочергова моя проблема, але після сьогоднішнього чергового приступу страждань емоційних я думаю, що це треба теж пропрацьовувати в першу чергу, але признаюся з нею мені комфортніше інші теми розбирати, не тему стосунків. Тому пишу сюди в надії отримати пораду та надію чи взагалі можливо мені пробачити.

Здравствуйте! Я хвастаюсь за любое проявление ласки и тепла ко мне, я никогда не видела заботу и теперь, когда появляется такой человек в моей жизни, я живу им, страдаю, если думать, что предаёт, назначаю другом и человеком всей жизни, могу забивать на себя и полностью жить под запросы такого человека. Помогите, пожалуйста, расстожествиться с этим!

Здравствуйте!
Познакомилась с парнем. Встречались 3 месяца. Все было хорошо. Очень сильно полюбили друг друга. На второй месяц отношений сказал, что намерен женится на мне. Он оповестил об этом свою семью, и мне сказал, чтобы я поговорила с родителями об этом. Я рассказала своей маме о его намерениях женится на мне, мама одобрила.
Он живёт с бабушкой, дядей и его семьей, так как его родителей нет.
У него есть двоюродная сестра, которая настраивала его и бабушку против меня. Столько было скандалов и истерик, так как они категорически были против меня, что он уходил из дома. Но он стоял на своем, что он все равно женится на мне. Мы с моим парнем живём в разных городах, и боясь,что он уедет ко мне, они поймали тишину и все вроде бы было хорошо, но его сестра устроила коварный план.
Получается 2 месяца все у нас было хорошо, но не без ссор. На третий месяц наших отношений его сестра устраивала встречи внезапные со своей подругой (забегая вперед она его первая любовь в 14 лет) , я чувствовала душой и много слез пролила за тот месяц, хотя он утверждал, что и не думает о расставании со мной и все у нас хорошо. Хотя сам во время разговора, расспрашивал меня, что означает, когда девушка кладет голову на плечо, когда засыпает и т.п. То что мне было до безумия больно это слышать, это мягко сказать. Но я ему верила. Так как он сказал, что она лишь его сестра. Но душа моя тревожилась и как оказалось не зря...мне так больно
К сути дела, понимаете как мне больно, ведь вся его семья, все его друзья и эта девушка в том числе знали, что мы любим друг друга, она без стыда вторглась намеренно в наши отношения и пользуясь случаем, что я в другом городе она его переманила к себе, ссылаясь, что ее чувства ещё не угасли и вообще она ему тогда в 14 лет обещала ни с кем не общаться до 18 летия(ей сейчас 17 лет), она покрытая в хиджабе, хотя у самой полный Инстаграм парней. Это низко так поступать, зная что мы любим друг друга. И его двоюродная сестра в этом явно замешана, так как они с ней подруги.
Итог: она добилась своего он ушел к ней.
Что самое интересное, Я за тот месяц столько пыталась достучаться до него, и он ведь любит меня и это видно, он все равно возвращался ко мне. Но в конечном итоге, он сказал, что любит ее и не может без нее.
Сказал мне, проклинай меня. Вы посмотрите как его настроили эти змеи. У меня даже мысли не было об этом. Я его люблю, о каком проклятии может идти речь.
У меня была такая ломка в душе. Это словами не передать.
Как у меня внутри душа разрывается по сей день.
Я старалась ему не звонить, и не писать, но тянуло. У них все было хорошо, она ходила счастливая 2 недели, сейчас они сильно поругались, но думаю она ещё та манипуляторша, а он дурак ведётся. И вот вчера утром звонит мне и говорит, что соскучился по моему голосу, а я в ответ сказала, что соскучилась по нему, а он говорит я сказал, что по голосу.
Знаете, такое чувство будто его заворожили околдовали, потому что он стал за это время нервным, стал пить очень много , и самое странное у нас начал одинаково болеть живот, после начала болеть ни с того спина. Но сейчас уже все прошло. Я молилась господу Богу, ведь должна же быть справедливость.
Мы были с ним очень счастливы, у него так горели глаза, Я понимаю теперь, что нас сглазили.
Простите, что написала очень много. Просто голова в тумане, душа разрывается. Помогите мне пожалуйста 🙏 как мне спасти эту ситуацию, как вернуть его?