Question

21-07-2021

Мне нужна помощь иначе мой брак разрушиться или разрушусь я. Мы с мужем вместе с универа, 10 лет отношений, 5 из них в браке и это мои единственные отношения. Я всегда была инициативной, я первая проявила симпатию, я первая сказала что люблю и говорю всегда это первой , я первая захотела свадьбу и жить вместе . Я делаю много каких то мелочей, что бы человеку было приятно, что бы сохранить любовь и чуства друг друга в паре. Но я вижу как ему этого не надо. И я не получаю отдачи. Мои проявления близости, обнять, поцеловать, ему не нравятся, я делаю это часто, но я такой человек, мне нужны нежность и ласка. Он же постоянно напрягается и просит не сейчас. А о других знаках внимания речи нет вобще. С его слов он постоянно забывает. Я люблю читать и слушать психологов. Я пыталась говорить, озвучивать свои желания, он постоянно придумывает милион причин, почему он не может это делать. После очередной соры, он сказал, апатия и я ничего не хочу, не хочу решать личные проблемы, хочу что бы они сами пройшли, не хочу проявлять инициативу. При чем что у него есть желания проявлять внимание собаке, хобби и работе, и выходит апатия только ко мне. У меня нет ощущения, что меня любят, а только что я просто удобная. И я погибаю от этой не решоности. Не могу сказать семье, потому что меня заклюют, он хороший муж не пьет, не бьет, не гуляет, зарабатывает, по дому сделает когда надо, что тебе еще надо, и я себя начинаю ненавидеть, от чего я бешусь, что со мной не так. Часто когда я говрю с ним о чем то про отношения, он молчит, всегда молчит, и где то летает и тогда я начинаю сору и просто все разворачивать и разжигать, что бы вызвать хоть какието емоции. И я стала очень ревновать, когда он общается с незнакомыми девочками, где то на праздниках у друзей, как он улыбается, разговаривает. Как будто он отдает им то что не даёт мне. У нас мало общих интересов, но я много соглашаюсь на его досуг, могу покайфовать, я гибкая. Но когда мы что то делаем мое, либо я сама, либо я переживаю, потому что вижу, что ему плохо или скучно, я не могу расслабиться. И все это влияет на меня, я не могу переключиться ни на что, ни на развитие, ни на поиск работы, ни на хобби, я себя потеряла, он поддерживает меня финансово, но морально не умеет, да и я его тоже:(мы это делаем не правильно, и даже не понимаем как.
Но во многом в паре мы, как друзья все легко, и в быте и общении простом нам легко, ценности и принципы схожие. Но как пара и любовь и романтика, все плохо. И это ломает все.

Вопрос от: NeedHelp; Возраст: 28

понравился вопрос?

нравится: 1 из 1

А Вы хотите задать свой вопрос психологам прямо сейчас? Или получить приватную помощь психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?

21-07-2021 15:24:47Дополнение от автора

Відповідаю Психологу Алла Григорівній.

Я зрозуміла свою помилку вже дуже пізно, що часто в наших стосунках перебирала роль ініціатора на себе, бо боялась, що якщо не ррбитиму, наші стосунки зчахнуть і він піде від мене. Я аналізувала всі свої закоханості підліткові до цього, мені ніколи не відповідали взаємністю. І він був перший напевно. Також можливо слід додати, що за два роки до основних стосунків, ми пробували зустрічатись, я також перша проявила симпатію і ніби все було добре, але в якийсь момент він почав віддалятись від мене і я тоді також затіяла розмову, в якій сказала, що якщо в тебе до мене немає почуттів, то вважаю краще розійтись, і він сказав давай. Ми розійшлись, він зустрічався з іншими, я сохла по ньому і не могла викинути з голови. Мала невдалі спроби побачень. Але ми були дітьми, перший курс, серйозно не знаю чи можливо це трактувати. Але потім знову зав'язались стосунки, саме смішно, що він став проявляти увагу в той момент, коли я вирішила для себе, що з ним у нас ніколи нічого не буде і змирилась з цим.

Ви написали, що я холодна до його потреб і бажань, я б так не сказала, багато речей в його житті я підтримую, хоббі, робота і так далі, і в цих всіх сферах у нас є легкі непорозуміння, але ми їх вирішуємо і він спокійно може виразити претензію і ми її проговоримо. А щодо стосунків я не розумію чому так, і саме в цій особистостій взаємодії дуже багато болючих для мене історій.

Не знаю чому, але досить болючим є те що ви написали, що я руйную сім'ю своїми претензіями, образами та очікуваннями, але хіба не всі психологи кричать про те, що стосунки справа двох, що потрібно говорити про те якщо щось не так і находить компроміс, щоб було добре двом??

21-07-2021 15:34:39Дополнение от автора

Дякую за відповідь і що виділяєте час❤️

21-07-2021 18:39:47Дополнение от автора

Ви пишете "Але потім знову зав'язались стосунки, саме смішно, що він став проявляти увагу в той момент, коли я вирішила для себе, що з ним у нас ніколи нічого не буде і змирилась з цим". Як на мене, нічого дивного в цьому немає. І підтверджує те, про що я написала. Коли жінка основною метою свого життя, основним сенсом життя робить свого чоловіка, "залипає" на ньому, вона починає його, не бажаючи цього, "душити" у надміру міцних обіймах почуттів та емоцій.
---
Сподіваюсь в цій частині ви правильно мене зрозуміли, ми почали стосунки і розійшлись через тиждень-два, і два роки майже не спілкувались, так ми вчились разом, але "душила" своєю надмірною любов'ю лише я себе. І нам було тоді по 17.
З батьками в мене гарні стосунки, я їх люблю і поважаю, з мамою особливо, я дуже відкрита і вважаю людиною, якій я можу відкритись повністю. З татом була більше прив'язка в дитинстві, я була татова дочка, мама більше виховувала, сварила, було з моєї сторони нерозуміння. Тато втратив свою авторитетність через безпідставну ревність до мами, було багато сварок, і не просто сварок... дуже неприємних ситуацій. Десь це мене підкосило, я дуже важко це переживала, це припало якраз на років 17-18 моїх, дитиною я не помічала, мама приховувала. В них є багато хорошого, але це їхній кризовий момент. Моментом з дитинства, який я перенесла в старший вік, є те що мене порівнювали, що я не краща в навчанні, що я не читаю, чи я якась не така, як хтось, як метод маніпуляції дитиною, щоб розбудити в ній совість напевно. Я порівнюю себе постійно, і порівнюю наші стосунки, порівнюю як в інших сім'ях чоловіки відносяться до дівчат, як проявляють турботу і любов.

З ваших слів я розумію, що говорити чоловіку про якийсь дискомфорт не потрібно?Проговорювати в парі проблеми чи те чого не вистачає?

Я вас читаю, і якось в не хорошиму сенсі, мені стає гірше, ніколи не бачила себе як людину, яка душить своєю любов'ю і увагою, тим паче таке не проявляється з іншими в стосунках. Ніколи не думала, що хотіти провести разом з чоловіком час, раз на тиждень, де ви вдвох, і поцілувати чи обійняти коли ти мимо проходиш, ти бачиш що він не зайнятий, невже це "душіння" в стосунках?!Тим паче суть проблеми не в тому, що я кажу роби ти так. А більше в тому, що я це проявляю і він відштовхує в більшості випадків, і я ж не клянчу це кожен час, це не постійно, просто він це відхиляє і я боюсь, що я йому не цікава, він мене розлюбив.

21-07-2021 18:45:19Дополнение от автора

Не дарувати безкорисливо, а отримати у відповідь радість, похвалу, почуття...
---
А немає ризику того, що ти з людиною, яка цим користуються?Тоді де справедливість?Один віддає, турбується, а інший бере і нічого не робить, або вимагає лише більше, і поглинає тебе своїм життям?

21-07-2021 19:35:16Дополнение от автора

Спасибо Наталья,
Я сюда не пришла далеко не за рецептом, как заставить мужа делать как я хочу, а понять возможно ли сделать, что бы двоим нам было комфортно.

В их отношениях есть нюанс, что мама очень гордая, и всю заботу принимает, через нет, она не говорит, не будет разговаривать, а если мотивировать немного унижением. А в отношении с сыном, он центр ее жизни, она жизнь посветила ему, и хочет что бы весь мир подчинялся ему и все было для него. Я думаю возможно поэтому он такой, может мама слишком много уделяла нежности и внимания и поэтому для него это триггер. Она часто говорит о нем маленьком, практически постоянно, и все детки похожи на него. Как будто скучает за ним таким.

Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!

Автор вопроса не разрешил его обсуждение. Запрет касается советов от неспециалистов. Открытые для комментирования вопросы - тут.

Наші психологи

Юлия Якименко
(Онлайн)

Яна Музик
(Київ, онлайн)

Ирина Островерх
(Харків)

Алексей Лемещук
(Одеса)

Алла Григорівна Веленко (Київ) · Answer 1 · 2021-07-21 13:55:50

Доброго дня! Ви пишете "Я всегда была инициативной, я первая проявила симпатию, я первая сказала что люблю и говорю всегда это первой , я первая захотела свадьбу и жить вместе . Я делаю много каких то мелочей, что бы человеку было приятно, что бы сохранить любовь и чуства друг друга в паре. Но я вижу как ему этого не надо" Тобто, як на мене, у Вас вже одразу був "перекос" у стосунках. Коли жінка весь час виявляє ініціативу, і по факту виявляє не жіночі, а чоловічі моделі поведінки, чоловік ніколи виявляти ініціативу не стане. Стосунки в родині на 90% залежать від жінки: від її внутрішньої рівноваги, мудрості, вміння правильно себе поводити. Я декілька разів перечитала Вашу сповідь - дуже гірко, що чудова родина знаходиться зараз в такій кризі. Ви весь час пишете про свої очікування та свої претензії до чоловіка, який "хороший муж не пьет, не бьет, не гуляет, зарабатывает, по дому сделает когда надо". По суті, на поверхні є лише "Я, мені, моє..." При тому, що бажання та потреби чоловіка викликають у Вас лише гнів та роздратування. Мені шкода, але змушена Вам одразу писати, що Ви сама своїми претензіями,образами та очікуванням руйнуєте свою родину. Якщо людину весь час "смикати за руку", намагатися змусити віддавати енергію щастя та любові, чи захоче вона бути поруч і дарувати любов у відповідь? Я ще не знаю жодної людини, яка б на примус реагувала радістю... "я такой человек, мне нужны нежность и ласка" Як склалися у Вас стосунки з Вашими батьками? Особливо з батьком? Які у батьків стосунки?

Ответ отредактирован автором 21-07-2021 13:57:03

Игорь Владимирович Ульянич (Киев) · Answer 2 · 2021-07-21 14:51:15

Добрый день.
Если Вам нужна помощь психологическая, то желательно эту помощь получать не на форуме, а с конкретным психологом.
Вы пишите

цитата:

У меня нет ощущения, что меня любят

и далее

цитата:

и я себя начинаю ненавидеть, от чего я бешусь, что со мной не так

У меня такой вопрос: "А Вы сами себя любите?"

Алла Григорівна Веленко (Київ) · Answer 3 · 2021-07-21 16:51:48

Дякую Вам за щирість! Так, кожний в родині несе свій вантаж відповідальності. Але "працює" над проблемою той, кому "більше болить". А болить саме Вам... Окрім того, існують певні життєві закони, які впливають на наше життя, знаємо ми про них чи ні. Чоловік сильніший фізично, чоловік має краще розвинуту логіку, ввін має більше природних здібностей, щоб оберігати, захищати та забезпечувати родину...але все, що стосується побудови відносин - це "парафія" жінки. Тому що саме для жінки надзвичайно важливі відносини, емоції, почуття... Чоловік світ сприймає зовсім по іншому. Йому потрібна любов жінки, її турбота, але... Ми зачасти просто не розуміємо що таке любити. І тоді внутрішню прив'язаність, психо-емоційну залежність плутаємо з нею. Нам здається, що любимо, ми робимо все що вміємо і можемо, хоча насправді, замість того, щоб дарувати любов, її навпаки "витягуємо". І це не наша провина. Ми будуємо стосунки лише так, як нас навчили наші батьки, а наших батьків навчили їх батьки... Це називається поведінкові моделі, які передаються підсвідомо в дитинстві. І одним бажанням змінити своє життя, вони не трансформуються... Ви пишете "Але потім знову зав'язались стосунки, саме смішно, що він став проявляти увагу в той момент, коли я вирішила для себе, що з ним у нас ніколи нічого не буде і змирилась з цим". Як на мене, нічого дивного в цьому немає. І підтверджує те, про що я написала. Коли жінка основною метою свого життя, основним сенсом життя робить свого чоловіка, "залипає" на ньому, вона починає його, не бажаючи цього, "душити" у надміру міцних обіймах почуттів та емоцій. А "міцно обіймає", бо за всяку ціну хоче отримати від нього емоцію щастя, якої не додали, як правило в дитинстві... Не дарувати безкорисливо, а отримати у відповідь радість, похвалу, почуття... І це вже не кохання... Кохання буває лише тоді, коли без примусу... Коли немає принципу: я тобі дарую свої почуття, то ти повинен їх мені дарувати також... Тому, коли Ви "відпустили" ситуацію, відсторонилися від коханого - "обійми розтислися" і пішло повітря. Ваш коханий зміг "дихати", а у Вас пристрасть трохи вщухла і на її місце змогло прийти справжнє почуття. Яке не залежить від того, як поведе себе кохана людина, що скаже чи як відреагує... Справжнє кохання не залежить ні від чого. І коли є саме воно, жінку не кидає з крайнощі у крайність. Вона може не тільки турбуватися, але і правильно виховувати близьку людину, при цьому зберігаючи добродушність та рівновагу... Вона ніколи не буде ані скандальною, ані приниженою. залежність робить людину нещасною, а кохання - щасливою.. Тому я знову повторюю своє запитання, як склалися стосунки у Ваших батьків? Які стосунки у Вас з ними? Щоб допомогти зараз зберегти сім'ю, потрібно знайти "коріння" проблеми...

Наталия Горская (Киев) · Answer 4 · 2021-07-21 19:19:13

Конечно важно озвучивать в отношениях свои чувства, желания, то, что не нравится.
Думаю, что ощущение «душите» не от того, что Вы «слишком» много даете любви, а потому, что ему от этого не комфортно, а это явно так, судя по его «отодвиганиям» и «не сейчас».
Возможно, для вашего мужа совсем другое нужно, и его «личное пространство» нуждается в свободе и некой пустоте, а может он не умеет вообще реагировать на разные обнимашки и тому подобное (тут подсказку можно попробовать увидеть в его родительской семье, как там все «организовано»).
Вы даете ему то, что сами хотите получить, а ему это не нужно.
Возможно для него на самом деле слишком много Вас, раз он всячески дистанцируется.
Если Вы попробуете немного отступить, освободить пространство от себя, то это со временем может дать шанс ему самому хоть чего-то захотеть, проявить инициативу.
Если человека постоянно тянуть куда-то, он будет сопротивляться.
Вы сами заметили, что когда «отпустили ситуацию», он и обратил на Вас внимание повторно.
Может, есть смысл дать ему пространство для Его собственных решений (в том числе и для решений сделать комплимент, проявить внимание, услышать Вас)?
И еще. Что касается лично Вас.
То, что Вы «теряете себя», стараясь «поддержать» его – помимо того, что это вредно для Вас, это еще и не добавляет интереса к Вам в его глазах. Когда человек чувствует, что рядом «отражение», а не отдельная интересная Личность – ему может стать неинтересно.
Чтобы Вами не «пользовались» – не давайте то, что не готовы дать.
«Не могу сказать семье» - не важно кто и что скажет, это только ваша жизнь ваш выбор, важно, чтобы Вы чувствовали себя в отношениях счастливо, а семья «переживет», ну, попереживает сначала, а потом смирится.
Если два человека на самом деле хотят быть вместе, они смогут наладить отношения.
Но если этого будете хотеть только Вы – поверьте, такие отношения Вам счастья не принесут.

Алла Григорівна Веленко (Київ) · Answer 5 · 2021-07-21 19:45:57

Хотіти близькості душевної з коханою людиною - це абсолютно нормально. Але така близькість може бути лише тоді, коли ми її вже вибудували. Я пишу про більш глибокі речі, які стосуються не зовнішніх виявів почуттів. А про те, що відбувається у нас всередині. Як це не дивно, але ми реагуємо здебільшого не на зовнішні дії, а на внутрішній стан коханих. Ви пишете "Моментом з дитинства, який я перенесла в старший вік, є те що мене порівнювали, що я не краща в навчанні, що я не читаю, чи я якась не така, як хтось, як метод маніпуляції дитиною, щоб розбудити в ній совість напевно. Я порівнюю себе постійно, і порівнюю наші стосунки, порівнюю як в інших сім'ях чоловіки відносяться до дівчат, як проявляють турботу і любов". Це є та сама недолюбленість, яку Ви намагаєтеся компенсувати в стосунках з чоловіком. І те, що Ви написали про своїх батьків якраз і дає розуміння того, що відбувається з Вами. Адже ревнощі - це оте саме "залипання" на близькій людині, коли людина стає на стільки всім, що переходить у хворобливі стосунки... Як на мене, у Вашому випадку просто має трохи іншу форму. У подружніх парах немає винних, тому що чоловік та жінка "дзеркалять" один одного. Все, що Вам подобається у Вашому чоловікові є у Вас, так само як і те, що не подобається. Просто побачити це знаходячись в середині ситуації практично неможливо і тоді потрібен погляд іззовні. Власне, саме для цього Ви і прийшли на цей сайт. Немає жодного шансу щось змінити, якщо продовжувати користуватися тезою "хочу щоб змінився чоловік". Це таке собі перекладання власної відповідальності на когось іншого. Або я сама відповідальна за своє життя і тому розбираючись у собі можу життя змінити. Або "біг по колу" без усілякої надії на покращення... Правда буває спершу дуже гірка, але без усвідомлення її, неможливо і щось конкретно змінити ні в собі, ні у своїх стосунках... Окрім того, якщо людина вже стала на шлях пошуку відповідей на свої питання, вона рано чи пізно їх знайде. Певне, краще було б раніше...

Спасти брак или хотя бы себя