Як ставитися до брата?
Володимир Анатолійович Тарасенко психолог Запоріжжя 26-03-2024 09:20:05 |
2
Алла Володимирівна Романенко Доброго ранку! цитата:
Тягне з батьків і з мене як в прірву, навіть без слова спасибі. цитата:
Чи це моє відношення до нього - конкуренція, як в дитинстві, бо його балували, мене ні. цитата:
Боюсь зірватися і накричати: не будь ганчіркою, візьми себе в руки! То мене кидає - від допомогти чим можу, віддавши все, до - він має дорослішати і вчитися сам. Бо він навіть не дякує |
Тетяна Миколаївна Фаворова психолог Харків 26-03-2024 13:45:46 |
2
Алла Володимирівна Романенко Думаю, Ви занадто інтегровані в свою батьківську сім'ю. У Вас переплутані сімейні ролі. Ви одночасно ніби і конкуруєте з братом, і як "друга матір" йому. Із-за цієї плутанини не виходить і розібратися у почуттях. Насправді ж варто було б більше уваги приділяти тому, що коїться у вашій з мужем сім'ї. Бо Ви не відповідаєте за дорослого брата. Бути безпомічним - то його вибір. Ви можете з ним не погоджуватися, але цей вибір потрібно прийняти. Змінити щось ми можемо в собі, але не можемо в іншому. Тож подумайте, що такого в Вас резонує з такою поведінкою? Як це саме для Вас? Де кордони, за які Ви б не хотіли пускати брата з його проблемами? До якої міри Ви можете дозволити собі бути залученою в них? |
Ірина Миколенко психолог Полтава 26-03-2024 14:45:24 |
1
Доброго дня! Все что вы описали - это последствия тяжелого детства... И большая вина тут родителей - их токсичный образ жизни ( алкоголь ) И ошибки в воспитании - то кричали, то жалели... Одновременно гиперопека - без вас вы не справитесь - все для вас сделаем... Вот брат и привык - что за него все делают... Не умеет он сам за себя отвечать - нести ответственность. Возможно не верит в свои силы... плюс буллинг - тоже просто так не проходит - следствие состояние жертвы и неверие в свои силы. Ну и да, есть элементы манипуляции - боится брать на себя ответственность. Боится что не справится - ему легче в болезнь уйти - может и правда есть уже болезни - после такого детства и опыта не удивительно - что и физика пошатнется. Плюс ему просто гдето выгодно - он привык уже, что его все жалеют и помогают. Ну и через болезнь может только так он нашел выход - чтоб хоть так обратить на себя внимание родителей. Видь они вам и ему не дали толком любви и заботы в детстве. А теперь вы и родители говорите ему стань взрослым - ты взрослый. А он не умеет... да и не хочет ( вторичные выгоды) Плюс ленится видимо - особенности характера тоже играют роль. Ну и нет у него чувства благодарности ( скорее у него много обид на родственников и претензий теперь ) С таким набором - ему на психотерапию надо. ( но врядли согласиться) Да и вам тоже нужна психотерапия - залечивать раны с детства. |
26-03-2024 14:54:30Доповнення від автора |
↩ Реакція на відповідь № 363378 для Тетяна Миколаївна Я згодна, що інтегрована. Так вийшло (до прикладу), що одна я розуміюся як з лікарями спілкуватися, як з комп'ютерами обходитися. То зі мною і консультуються, бо я мала необачність своїми навичками похизуватися. Я сама винна, що на відчуттях вини занадто зблизилася з мамою і сім'єю брата після того як мама захворіла (я не вчасно подзвонила швидкій, не розпізнала інсульт. Бо пам'ятаю свої думки тоді: сама винна, що тобі погано, за собою все життя не слідкувала). Возила купу подарунків. Мені ж нічого. Виходила на відверті розмови з мамою, щоб зрозуміти її вчинки і методи виховання. Пізніше зрозуміла, що припустилася жахливої помилки. Мама тепер знає мої слабкості і дьоргає за них. Враження, що збувається зараз все, чого боялася і не хотіла. |
26-03-2024 14:56:07Доповнення від автора |
↩ Реакція на відповідь № 363360 для Володимир Анатолійович "Яkиm чинom бpaт тягне з Вac? І щo camе він тягне?"Тягне кошти, бо тато не задумуючись сам платить за все лікування. А мені тата жаль. Я трохи допомогла. Хоча сама не працюю. "Яkщo зa npиxильніcть бaтьkів, тo дo чoгo вoнa теnеp?" Ні до чого, просто залишилися відчуття, які не зникають. Його завжди балували, бо молодший. Навчався погано. А я сама всього досягала. "щo зaвaжaє Вam cnpийmaти cитуaцію з бpaтom вивaженo, koли йoгo життя - тo ЙОГО життя з ЙОГО ocoбиcтoю відnoвідaльніcтю?" Моя думка: що б не було у мене в житті, його життя то його відповідальність. Але це на словах. Батьки так не вважають. Допомагають, віддаючи останнє. Він ними маніпулює, а я це бачу. Відчуття вини перед батьками. Відчуття жалю, перемішане зі злістю. Та ще й мама хвора. Батьки чоловіка і мої не спілкуються. Я дуже різко відстояла свої кордони, коли втекла від криків мами в молодості, що жених не такий. Також батьки невістки із моїми батьками теж не спілкуються. Я вийшла заміж не по любові, але чоловік - найближча по світобаченню людина. Хоча дітей не хоче, а я вже почала хотіти. І сама думала повернутися в село. Бо хочу на землю. Але у авторитарних батьків я почуваю себе як в тюрмі. Ми обидва у місті наче відпочиваємо від своїх сімей. Я так заплуталась, що сама не знаю де виважено. Бо і туди повернутись, і на роботу ще не хочу, дітей заводити - самій ще розібратися треба зі своєю кукухою. Нафантазувала собі, що я можу допомогти виховувати дітей брата, раз вони самі не можуть. Вони мені дорогі. Але ж тоді в мене свого життя не буде. Всіх жаль, кидати чоловіка не хочу. Сама зі своїм життям розібратися не можу. Кажу мамі, що не тягну дві сім'ї. А вони мене дьоргають в будь-який зручний для них час. Потім сама себе зупиняю: та у людей же набагато гірше є зараз ситуація, а в мене ж все нормально, жити є де, за мамою догляд треба. Розстановка пріоритетів призводить до прокрастинації. Мені і робота треба, щоб допомагати їм. Самореалізація. Але тато по господарству не справляється. То і там треба руки. Багато за що соромно, що сама себе довела до такої ситуації. А брат просто вибішує всіх своєю поведінкою. Сьогодні були ще в одного лікаря і знов нічого не знайшли. Але чекають у відділенні, щоб продовжити обстеження. Я мамі з татом пояснюю свою ситуацію, що мені і робота треба. Вони: - що ти нам "видовбуєш" кожного разу. А я ж не видовбую, це вони так сприймають. Я кажу, що хочу порадитися, щоб мене зрозуміли і підтримали. Їх бачення - ти ж донька, то мчи до них. Мама б рада була, якби я взагалі повернулася, "а там як буде". Або грюкає по столу: не хочеш не їздь і не допомагай, самі якось обійдемося. Я відчуваю вину, що так спілкуюся з хворою мамою і вона мене тягне кожного разу - ой, як погано, що ти їдеш... Ви ж знаєте, енергетичний зв'язок з матір'ю дуже сильний. В мене не вистачає власної сили, щоб протистояти кожен раз. І бачу, що вони цим користуються. Так, більше нікого в них нема, але я вже не витримую, тому й виказую. Наштовхуюся на газлайтинг: а що ти хотіла, допомагати треба. Чоловіку теж не дуже довподоби моя їзда. Мене спасла б робота, якою я могла б покрити всі фінансові витрати і свої і їх. Але навіть немає часу зайнятися нормально пошуками. Сама собі "лікар". |
Володимир Анатолійович Тарасенко психолог Запоріжжя 26-03-2024 15:26:15 |
1
цитата:
Мене спасла б робота, якою я могла б покрити всі фінансові витрати і свої і їх. цитата:
Але навіть немає часу зайнятися нормально пошуками. Відредаговано автором 26-03-2024 15:28:45 |
26-03-2024 17:49:13Доповнення від автора |
↩ Реакція на відповідь № 363388 для Ірина Миколенко Про гіперопіку Ви влучно. Приклад. В той час як в 90-х діти їздили за рахунок школи і по курортам і по санаторіям, я так хотіла з дітьми, мені не вистачало спілкування. Мама казала: а не дай бог що станеться, я ж буду тоді себе винити, то сиди вдома. Як мені було боляче. Гуляти на дискотеки я не ходила, тільки до однокласниць уроки вчити. Була дуже проблемна шкіра, мама казала: народиш, само пройде. А як народити, як мені соромно зустрічатися з таким обличчям з хлопцями?"Бoитcя чтo не cnpaвитcя - еmу легче в бoлезнь уйти - moжет и npaвдa еcть уже бoлезни - nocле тakoгo детcтвa и onытa не удивительнo - чтo и физиka noшaтнетcя". Можливо. І головне коли викриваєш його наміри, стидиш, може дійти до рукоприкладства. Сам собі або в бік когось із сім'ї. То всі з ним за шерстю. Після консультації нейрохірурга його виписали. Тато з мамою в істериці, бо йому досі погано. Я не виключаю, що лікарі зняли з себе відповідальність. Я думаю, що все ж не зовсім він прикидається, хоча поведінка... В нього настрОй: а чим мені лікарі допоможуть... Тобто повний фаталізм і зневіра, таке враження. А ще ж інфантильні батьки, які за здоров'я дитини все віддадуть. Може організм в нього не витримує нервового напруження. Що саме цікаве, хоч мене це й бісить, але я його стан розумію. Самій хочеться впасти на підлогу і істерити: спасайте мене всі. Але тримаюсь покерфейсом, бо сама розумію для чого ця поведінка. А може він настільки зневірився, що там тільки психіатр допоможе. (Батьки свою вину упорно не визнають, коли раніше намагалася говорити: "Я ж вас нічим не обідила, не голі, не босі". А колись я в першому класі не повернулася зі школи. Не пам'ятаю чого мені захотілося погуляти з дітьми в магазині. Мама знайшла мене під вечір і різко при всіх вдарила по попі. З істерикою: трясця твоїй матері...) А йому б дійсно допомогло від мами і тата просте: вибач. Чисто хоча б для заспокоєння. |
Тетяна Миколаївна Фаворова психолог Харків 26-03-2024 19:01:00 |
1
Вам треба позбавлятися почуття, що Ви всім винні. Негайно. Воно Вас спустошує і повільно вбиває. Ні батькам, ні брату Ви нічим не зарадите. Прийміть це як є і змиріться. А от собі ще можете. А для цього треба відсторонитися якомога краще від токсичних стосунків з родичами. Це важко, бо ви з ними співзалежна. Але по іншому - ніяк. Вони самі не "зрозуміють" і з Вас не злізуть. І їм завжди буде мало. Вони так звикли і не знають, як по іншому. Вчіться казати їм "ні". І займіться нарешті собою. В усіх сенсах - здоров'я, психічний стан, робота. І нарешті - сім'я! Своя сім'я! Допоки Ви не допоможете сама собі, Ви будете не здатна допомагати комусь іще. |
Ірина Миколенко психолог Полтава 27-03-2024 16:19:25 |
У вас травмирующее детство... и вам обязательно надо на психотерапию...
много чего пережили... много обид и на родителей, и на брата ( обоснованных) Вы привыкли с детства за все отвечать - проигрывать роль взрослой - при инфантильных родителях. Не было не поддержки, не правильных ориентиров... и навешали вам чувство вины... что вы всегда виноваты... Вот эту вину вам надо снимать на психотерапии... тогда будет легче жить. И сможете зажить - уже своей жизнью личной. |
Поради відвідувачів
Ще немає коментарів. Ви можете бути першим, хто запропонує автору якусь пораду.
|
Наші психологи