Психологиня Тетяна Миколаївна Фаворова Харків метро Архітектора Бекетова

Vlados, выход из ситуации можете найти только Вы сами. Никто не может просто прийти и сказать вашим родителям, как нужно воспитывать сына. Но взросление это всегда запрос от ребенка к родителям на большую самостоятельность, на право решать самому. И нести ответственность за свой выбор. Попробуйте изменить тактику и донести до родителей, что Вы благодарны им за заботу, но хотели бы чтобы они вам больше доверяли. Может для этого прийдется что-то изменить в жизни. Что именно сказать невозможно со стороны. Может, поможет большая терпимость, а может, наоборот, большая твердость. Что точно не поможет, это обиды и скандалы. И попробуйте выяснить, чего на самом деле боятся родители. Может того, что вы их оставите? А может еще чего-то, в чем они сами себе боятся признаться

Відредаговано автором 25-07-2024 12:11:30

roma, дуже боляче чути про це. Батьки, на превеликий жаль, не завжди бувають ідеальними. Тобі потрібно знайти для себе щось, що стало би для тебе опорою, давало сили справитися з ситуацією. Можливо допоможе усвідомлення, що мама робить це тому, що не вміє, або не може поводитися по іншому. Є щось, що зробило її несприйнятливою до твоєї болі. Частіше за все таке відбувається тоді, коли у людини не вистачає сил впоратися із власним болем. Тобі ні в якому разі не слід ототожнювати її агресію із собою. Вона бореться із своїми власними "демонами" і ТИ В ЦЬОМУ НЕ ВИНЕН! Хоча саме в цьому вона ніби то тебе обвинувачує. Нажаль, тобі прийдеться рано подорослішати, щоби справитися з цим. І зрозуміти, що мама цього зробити не змогла. Вона так і лишилася переляканою розлюченою дитиною, яка намагається захистити себе. і захищати тебе в неї вже більше не вистачає сили. А тобі вони потрібні. Отже, шукай те, що дасть їх тобі. Спирайся на того або на те, що зміцнює почуття впевненості у собі. Спробуй знайти друга, психолога, будь-кого, хто міг би підтримати тебе

Nasta, ты умная девочка, ты ведь уже догадалась, что слезы - не всегда признак слабости, а мама тоже просто человек, который может ошибаться?) Иногда поплакать это самый простой способ справиться с напряжением (если это помогает, плакать не то что не вредно, но очень даже полезно). Самый простой, но не единственный. Если у тебя нет возможности обратиться к психологу, попробуй самостоятельно освоить несколько техник саморегуляции и контроля эмоций.
А по поводу «нужно ли мне существовать?»;
Конечно нужно) Только тебе очень нужно найти для себя ответ, ради чего. Он у каждого свой. Кто-то посвящает свою жизнь служению науке, кто-то семье, кто-то ищет хозяев для бездомных животных. Не важно, что именно человек делает. Важно, что он чувствует себя при этом нужным. Мне показалось, что это именно тот вопрос, который ты на самом деле побоялась задать. И ответ на него тоже однозначный - ты точно нужна этому миру! Хотя сейчас тебе сложно в это поверить.
Поищи волонтерские платформы психологической помощи или телефон горячей линии. Сейчас много центров, которые этим занимаются онлайн. Могу посоветовать парочку таких, если интересно

Добрый вечер) Быть интровертом, совсем не то же, что быть социофобом. Интроверт это человек, большая часть внимания которого направлена внутрь себя. Но он вовсе не избегает общества. Просто общается не так интенсивно и более глубоко. А вот социофобия - это именно что боязнь общества других. На ровном месте она не возникает. Есть серьезные причины, приведшие к такому состоянию.
«думаю, что на моём месте должен быть кто-то другой, ибо я не привык, чтобы со мной хотели общаться»;
Похоже, Вы не чувствуете себя в праве быть... Очень грустно. Будет здорово, если Вам удастся найти того, кто поможет с этим справиться

Ви в принципі розмірковуєте у вірному напрямку. Самоспостереження - кращій з методів самовдосконалення) Але, у вашому випадку працювати потрібно не тільки з думками, а й з емоціями. Навіть більшою мірою з емоціями. Які вкорінилися у підсвідомості у ранньому дитинстві. А з такими емоціями, як слушно зауважували колеги, працювати - потрібні знання та досвід. Бо ваш досвід не є буденним, що просто потребує корекції. Це травматичний досвід, що викривляє світосприйняття.
Що ж до вашого тата, тут теж все не просто. Папа - авторитет, папа - надважливий. І папа дуже вибагливий. Часто такий тато сприймається як взірець, до якого, скільки б не намагався, не наблизитись. Він надто ідеальний. Недосяжний. Як ви вже зрозуміли, мабуть, це не надто корисно для самооцінки) І тут корисно було б тата трохи "посунути з п'єдесталу", зрозуміти, що він, попри все - така ж людина, що й усі решта. Що й він не ідеальний) Зробити своє сприйняття тата більш олюдненим.

Вечір добрий)
Так зазвичай буває, якщо дитина не відчувала себе потрібною змалечку. Причому зовні все може бути пристойно, але от саме відчуття, що "ти не такий як треба", "ти небажаний", з'являється, коли мама не може приділити дитині достатньо уваги. Теплої живої уваги. Любові. Вона може піклуватися про дитину, постійно з нею контактувати, але її увага в цей час скерована або на когось близького, хто пішо з життя, або на чоловіка, що зрадив, або на тяжку хворобу, або ще на щось. Тоді дитина привчається вважати себе "неправильною", "не вартою уваги", "не вартою любові". І виростає з цим. Такий патерн треба змінювати в будь-який спосіб. Бо він не дає людині бути щасливою. Вона весь час саме що "намагається переконати усіх і кожного, в тому, що вона таки варта..."
Але тут мало просто афірмацій. Тут потрібно дати собі ту любов, що дитина чекала, але не отримала у дитинстві. А з любов'ю прийде і самоповага, і гідність, і вміння відстоювати кордони

Абсолютно нормальна вага для вашого віку та росту! І проблема зовсім не в тілі! Вона дійсно в тому, що ненавидите Ви не тіло, а себе. І це дуже сумно( Бо любові та поваги заслуговує кожна, абсолютно кожна людина. На жаль, ми це не завжди розуміємо.
Вам конче треба вчитися бути до себе об'єктивнішою і позбутися відчуття нав'язаної провини. Спробуйте знайти фахівця, що допоможе з цим впоратися. Може в школі є психолог? Бо, коли доходить вже до таких важки форм само агресії, це потребує лікування. Як апендицит, як ангіна, як виразка шлунку... Психіка такий саме орган, що може хворіти і потребує піклування)

Я не увидела в том, что Вы написали плохого парня) Тем более - ужасного. Увидела не по годам развитого интеллектуально, очень ранимого и чувствительного подростка, которому не посчастливилось иметь нормальное детство. Когда-то, когда мне было 14, я чувствовала приблизительно то же самое. Поэтому хорошо понимаю, о чем Вы говорите.
Ваша мама орет от бессилия. Это не злость, как может показаться. Просто она, как и Вы сейчас не научена решать проблемы (оттого и денег мало) и реагировать по взрослому. Она видимо сама осталась обиженным ребенком, не сумевшим повзрослеть. Поэтому и Вас научить этому не может - сама не знает как.
Скажу одну вещь, которая, возможно, сначала вызовет несогласие. Ненависть, это не выраженная, не принятая любовь, Вы запретили себе любить, потому что любить значит - доверять. А это страшно, потому что обманывали и предавали. И тогда любовь выворачивается на изнанку, становится ненавистью.
Но любить - это естественно для человека. Поэтому так больно, когда пытаешься не любить. И кажется, что с тобой что-то не так, что ты не правильный, не нормальный. Хотя, с Вами то точно все так! То, что происходит это НОРМАЛЬНАЯ РЕАКЦИЯ ЧЕЛОВЕКА НА НЕНОРМАЛЬНУЮ СИТУАЦИЮ.
Потому что нормально это когда мама взрослая, тогда она любит и защищает ребенка. И ребенок учится любить и доверять. Увы, мир не добр и не зол, он разный. И к нам он поворачивается той стороной, которой мы научены его видеть.
Хорошая новость в том, что право выбирать, каким видеть мир никто не может отнять у человека. Вам нужно только разрешить себе замечать то, чего раньше замечать не хотелось, что оставалось невидимым. Потому что было больно и Вы не ощущали себя достаточно сильным для этого.
И это неправда. У Вас достаточно сил. Просто сейчас, Вы сами это признаете, они направлены на саморазрушение. Их просто нужно развернуть в другую сторону. Это просто, но не легко. Прийдется стать более осознанным, научиться эмоциональной и ментальной гигиене и самоконтролю (в хорошем смысле, не так как сейчас, сейчас Вы скорее надсмотрщик себе, чем Учитель и Друг)
Вторая хорошая новость - это возможно) И я искренне желаю Вам в этом успеха
Попробуйте смотреть хорошие, добрые фильмы, читать хорошие книги. Завести себе питомца, о котором Вы могли бы заботиться. Позже, может даже одинокого старого человека, которому нужна помощь. Любовь интереснейшее чувство, чем больше ее отдаешь, тем больше получаешь в ответ.

Дуже здорово. Це значить, Ви доволі усвідомлена людина. Хочу сказати Вам - тривога це нормально. не переймаються нічим лишень малі діти й дурні) А щоби позбутися її, просто розмовляйте частіше відверто. Обговорюйте свої плани, домовляйтеся про правила взаємодії. Розпитуйте його, як було в його сім'ї, бо скоріш за все він так само поводитиметься і з вами. якщо свідомо не вирішить інакше) Розказуйте про те, чого б Ви від стосунків хотіли, розпитуйте, чого очікує він. Тривоги тим менше, чим менше недомовленості

Як зрозуміти себе, питаєте. Якщо самостійно, то вчитися передусім прислухатися до себе. Частіше задавайте собі питання. Якщо я сердита, то що було причиною, на кого й за що я серджуся? Якщо я ображена, то на кого й за що, чому це мене чіпає? Якщо я схвильована, то що тому причина?
Спершу буде хаос, але по трохи ситуація буде прояснюватися. спостерігайте, як реагує ваше тіло, воно ніколи не обманює. Коли нам приємно, воно розслаблене й тепле. Коли нам страшно, воно стискається і тремтить. Коли ми злі, воно напружене й так далі. Але у кожного на додаток до цих загальних, є ще букет особистих реакцій та думок. От їх і треба відстежувати.
Це тривалий процес звістно. Але воно того вартує. Шукайте літературу по саморозвитку. А, якщо є можливість, знайдіть відповідну групу або зверніться до психолога. Запит на саморозвиток та самопізнання це краща профілактика психологічних негараздів)

Вам треба позбавлятися почуття, що Ви всім винні. Негайно. Воно Вас спустошує і повільно вбиває. Ні батькам, ні брату Ви нічим не зарадите. Прийміть це як є і змиріться. А от собі ще можете. А для цього треба відсторонитися якомога краще від токсичних стосунків з родичами. Це важко, бо ви з ними співзалежна. Але по іншому - ніяк. Вони самі не "зрозуміють" і з Вас не злізуть. І їм завжди буде мало. Вони так звикли і не знають, як по іншому. Вчіться казати їм "ні".
І займіться нарешті собою. В усіх сенсах - здоров'я, психічний стан, робота. І нарешті - сім'я! Своя сім'я! Допоки Ви не допоможете сама собі, Ви будете не здатна допомагати комусь іще.

Річ не в тім, побачитесь ви з хлопцем чи ні після школи. Річ в тім, щоби Ви розібралися, що коїться саме з Вами.
Бути "правильною дівчинкою" - не шлях до щастя, нажаль. А позбавитися вад, просто заборонивши робити собі щось погане, ні в кого ще не вийшло. Все, що ми собі забороняємо, опускається в підсвідомість, стає "не видним", але не зникає. І продовжує на нас впливати. І чим більше ми собі щось забороняємо, тим більше воно на нас впливає. Тож треба з цим обходитись по іншому. По-перше, зрозуміти, що це. І так, тут треба бути з собою чесною. По-друге, навчитися це проявляти та виражати соціально прийнятним чином. Так, щоби це не руйнувало нас і наші стосунки.
Приклад - агресія. Здорове почуття, що є реакцією на загрозу. Але обходитися з нею можна по різному. Можна стати забіякою і кидатися на всіх навкруги. А можна піти в секцію ай-кідо і навчитися контролювати свій гнів.

То, что Вы описываете, похоже на диссоциацию. Это защитная реакция на травму. Но травма, это не обязательно какое-то одно ужасное событие. Это может быть и травма отношений - неблагоприятная обстановка в течение долгого времени. Когда ненормальнось становится как бы фоновой, привычной. Например, если отец все время пьян, мама все время ругается, а до ребенка никому нет дела...
Если Вы "вылетаете" из реальности, значит что-то Вас выбивает, что-то в ней Вас не устраивает, является непереносимым. Только вот оно настолько болезненно, что даже думать об этом не хочется. И любые мысли и чувства на эту тему вытесняются. По хорошему, в этом нужно разбираться.

Дайте себе время пережить потерю. Все, что Вы чувствуете абсолютно нормально. Просто помните, что это закончится. А в жизни есть еще много чего, за что можно держаться. И люди, в том числе и близкие, тоже еще будут.

Думаю, Ви занадто інтегровані в свою батьківську сім'ю. У Вас переплутані сімейні ролі. Ви одночасно ніби і конкуруєте з братом, і як "друга матір" йому.
Із-за цієї плутанини не виходить і розібратися у почуттях. Насправді ж варто було б більше уваги приділяти тому, що коїться у вашій з мужем сім'ї. Бо Ви не відповідаєте за дорослого брата. Бути безпомічним - то його вибір. Ви можете з ним не погоджуватися, але цей вибір потрібно прийняти. Змінити щось ми можемо в собі, але не можемо в іншому.

Тож подумайте, що такого в Вас резонує з такою поведінкою? Як це саме для Вас? Де кордони, за які Ви б не хотіли пускати брата з його проблемами? До якої міри Ви можете дозволити собі бути залученою в них?