Question

14-04-2025

Два роки тому я перейшла у нову школу (у новому місті) через війну. Спочатку колектив ставився до мене нейтрально, я хвостиком ходила за однією однокласницею (школа велика і я губилася), сиділа з нею. Друзями ми не стали, просто шкільні товариші. З іншими у мене не зав'язалося нічого. З вересня по грудень 2023 року у мене було позитивне ставлення до них, вони здавалися розумними (розумніше за мій минулий клас), товариськими (між собою). Пам'ятаю я навіть казала вчительці, що я почуваю себе так, ніби завжди з ними вчилася.

Проте після того першого семестру мене почали цькувати. Спочатку це було пов'язано з моєю нездатністю вимовляти звук [ Г ] через те, що я з дитинства спілкувалася переважно російською і у мене залишився глибокий [ Ґ ]. Ця школа повністю українізована, і я підлаштовувалася, спілкуючись українською, але вони сміялися з мене, порівнювали з москалями і постійно просили сказати якісь слова (газ, гривні, гроші). Мені було дуже неприємно, але я не могла сказати їм зупинитися. Це переросло у страх навіть відповідати на уроці, навіть якщо я знаю правильний варіант.

Окрім цього, однокласники (особливо хлопці) гигикали з моєї поведінки. Можливо, вона здавалася їм дивною. Я завжди стою осторонь, трохи незручно, можливо їм смішно з того, що у мене 'не така' міміка чи не ті слова. Вони не бояться публічно назвати мене дурою (типу жартують), замахнутися на мене м'ячем на фізкультурі, ржати, коли м'яч у мене таки прилітає. А якось, повторюючи танець на останній дзвоник (ми ходили паровозиком) вони між собою сперечалися, бо не хотіли ставати позаду мене і (о Боже!) доторкатися до моїх плечей.

Дівчата ж більше засуджували тихо. Коли я не погоджувалася їхати з ними у подорож або у кіно (на жаль, на це завжди були причини. Гроші, час, обставини у родині, а не моє небажання), то вони з недовольним обличчям закочували очі і казали, що 'я як завжди'. Я почала від них всіх сторонитися, мені неприємно приходити у школу і бачити їх погляди на мені, хоча я не зробила нічого поганого жодному з них. Я не ображаю нікого, я просто тиха і, можливо, трохи дивна. Але через це світ чомусь вирішив з мене познущатися.

Вже в цьому році я поступаю в університет. Але я боюсь, що там мене теж будуть ображати, і я не витримаю ще 5 років цькування. Враховуючи ще й те, що я йду на філологічний, я також боюсь за свою вимову. Як відстояти себе? Або як хоча б не стати жертвою нових підколів та образ? Буду вдячна за відповіді...

Питання від: Сойка; Вік: 17

подобається запитання?

А Ви бажаєте поставити питання психологам просто зараз? Або отримати приватну допомогу психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?

15-04-2025 05:24:47Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 380960 для Віталія Юріївна

З цими однокласниками у мене майже немає нічого позитивного. Є декілька людей, які визнають мої знання і кажуть, що я дуже розумна, але далі цього нічого не заходить. Але це теж випливає у проблему - я не можу сказати ні, коли цими знаннями починають користуватися і просити у мене списати. Ніколи ще не відмовила.

Та й взагалі з однолітками у мене все погано, враховуючи, що друзів у мене немає, тільки парочка онлайн. На уроках/перервах я просто сиджу на своєму місці, спостерігаючи. Я почуваюсь безпечніше в оточенні дорослих і обираю їх, коли є можливість, тобто вчителів. З ними у мене все прекрасно: мене дуже люблять, нахвалюють, деякі навіть обіймають часу від часу, мені довіряють. Дуже приємно від їхнього визнання.

З минулими однокласниками було легше, бо вони були своїми. З ними я вчилася з першого класу, і все ж не можу сказати, що там мене не цькували (але більш толерантно). У той момент вони бачили більш вразливу версію мене, більш відкриту і щиру. Це перелилося у те, що вони ніби по-дружньому казали мені, що я дрищ, нагадували мені про неприємні моменти з життя, деякі навіть маніпулювали і шантажували. Але цілком - з ними було краще. І тоді у мене була й подруга близька, з якою ми, на жаль, вже не спілкуємося.

Батькам я не казала багато. Бо розумію, що залишилося недовго бути у школі. Просто потерплю і не буду вже робити з цього концерт, тобто звертатися до вчителів і тдп. Легше просто пересидіти, а от з університетом вже діяти якось інакше, щоб цього не повторилося. Проте знаєте, мої батьки прямолінійні, у них одна порада - не звертай уваги. Ігноруй. Тобі з ними трохи вчитися залишилося.

Та і я боюсь відкриватися батькам. У нас на той рівень стосунків, щоб оголяти перед ними душу.

15-04-2025 05:30:49Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 380967 для Ірина Василівна

Можливість звернутися до шкільного психолога не розглядаю. По-перше, боюсь, що хтось дізнається, по-друге, мені не вистачає сміливості пояснити свою проблему. Ну і по-третє, нема бажання вже починати щось робити, коли вчитися залишилося менше двох місяців.

Можливість відкрито поговорити є, але з наслідками у вигляді наступних підколів і/або змахування моїх проблем, ніби це щось незначне.

Напевно, і те, й інше. Але поради все ж таки в пріоритеті.

Щоб запитати або відповісти, авторизируйтесь або пройдіть реєстрацію!

Автор питання не дозволив його обговорення. Заборона стосується порад від нефахівців. Відкриті для коментарів питання - тут.

Наші психологи

Катерина Вовк
(Київ)

Олександра Соколова
(Дніпро)

Схожі онлайн консультації

30-06-2024 Цькування, образа та знущання

05-12-2010 Цькування

Віталія Юріївна Мельник психолог Харків · Answer 1 · 2025-04-15 00:53:04

Добрий вечір,Сойка. Прикро чути вашу історію, тим паче, що цькують вже достатньо дорослі люди.
Зміна школи, тим паче у війну, це великий стрес і навантаження само по собі, адаптація у колективі - процес,в якому має зійтися багато речей,щоб ця адаптація стала м'якішою.
А у вас,все таки, є шось позитивне у спілкуванні з однолітками? Які були відносини з вашими однокласниками в попередній школі? Яка реакція батьків?
По суті - треба було звернутися до керівництва школи.

Якщо ви боїтеся,що цей досвід може повпливати на відносини в університеті,вам варто звернутися в індивідуальну роботу з психотерапевтом. Питання відновлення та повноваження самооцінки - важлива справа.

Ірина Василівна Гуральчук психолог · Answer 2 · 2025-04-15 01:52:06

Доброго дня. Ви переживаєте біль образи, відчаю, несправедливості і обурення через цькування, а також тривогу за майбутнє. Дуже важко бути з такими емоціями без підтримки, але Ви робите кроки щоб собі допомогти: Ви звертаєтеся на сайт за допомогою, Ви маєте сміливість говорити про те що болить і це важливо.

Чи розглядаєте Ви можливість також звернутися до шкільного психолога, щоб отримати підтримку очно?

Чи є можливість відкрито поговорити про свої переживання з кимось з близьких?

Коли інші поводяться так, як Ви описуєте — це справді надзвичайно неприємно та несправедливо і важливо подбати про свій емоційний комфорт.

Чи хотілося б зараз почути якісь конкретні поради як діяти в такій ситуації? Чи просто обговорити наявні переживання та бути почутою?

Відредаговано автором 15-04-2025 01:54:15

Павел Леонидович Басанский психолог Київ · Answer 3 · 2025-04-15 06:11:10

Сочувствую Вам, Вы подверглись сильнейшему, жесточайшему давлению и моральному насилию со стороны одноклассников.
И Вашей вины в этом НЕТ.

цитата:

Але через це світ чомусь вирішив з мене познущатися

Это Вы надумали себе. Мир не будет издеваться над человеком. Мир (читай Вселенная, Бог) более того любит!!! человека. Тем более доброго и человечного, такого, как например Вы.
А вот социум, сообщество-спільнота очень часто!!! бывает жестоким по отношению к тем, кто не вписывается в стандарты, в средне-арифметическое или среднестатистическое нечто. В социальном мире действуют законы сильного, власти, авторитета, и даже джунглей. Общество - нарциссично, а значит малоэмпатично и манипулятивно. А также лицемерно, то есть показывает, особенно вначале совсем НЕ ТО, что есть на самом деле:

цитата:

З вересня по грудень 2023 року у мене було позитивне ставлення до них, вони здавалися розумними (розумніше за мій минулий клас), товариськими (між собою). Пам'ятаю я навіть казала вчительці, що я почуваю себе так, ніби завжди з ними вчилася

И в нем действуют законы и мнения толпы - большинства. Которое редко бывает право. Чаще наоборот. И при этом сообщество-спільнота очень подвержена влиянию доминирующей идеологии, которая обычно спускается сверху.
Отсюда и травля всех, кто не вписывается в стандарты или вписывается не полностью.
А учитывая, что школа - место само по себе жестокое и ломающее личность, то удивляться происходящему не приходится.
Что Вы можете сделать в данной ситуации?
Начать себя понемногу отстаивать. Говорить "нет", не боясь отвержения. Тем более, что и так оно имеется, а значит и терять нечего.
Единственно, что у Вас имеется страх. Который и чувствуют одноклассники. Страх чего?
По-хорошему необходима работа с психологом, НЕ школьным, а квалифицированным и опытным, которому могли бы довериться.
Потому что имеете психологические травмы - и думаю, что не только из школы. А и от родителей, потому и -

цитата:

Та і я боюсь відкриватися батькам. У нас на той рівень стосунків, щоб оголяти перед ними душу

А это можно проработать на психотерапии с психологом. Если не сейчас (по разным соображениям, в том числе и финансовым), то позже обязательно стоит это сделать. Ведь в таком состоянии, как у Вас сейчас, жить полноценной жизнью не получится.
А само оно не проходит.

Ірина Василівна Гуральчук психолог · Answer 4 · 2025-04-15 09:19:35

Дякую Вам за довіру і відкритість.
Пишіть, коли для Вас важливо ділитися переживаннями — на цей сайт чи інші, можна при потребі телефонувати на анонімний телефон довіри, також може бути корисним ведення щоденника — це вже турбота про себе, де Ви не цураєтесь бути з своїми переживаннями, своєю вразливістю.

Ви пишете що в школі вже не суттєво щось вирішувати на ці 2 місяці що залишились, звертаючись до вчителів, психолога і тд. Разом з тим чую, що відмахування від себе, що от ще трохи потерпи, нічого страшного, ігноруй — це теж Вам болить як знецінення Ваших почуттів і потреби бути в емоційній безпеці. Тож дозвольте собі вирішувати в моменті і мати на увазі, що при потребі Ви можете звертатися до дорослих, які відповідають за те щоб діти навчались в безпечному середовищі.

Важливо що Ви вже зараз турбуєтесь про те, як Вам буде в університеті — і це не просто тривога як все може бути погано чи що повториться те що в школі, це можливість переглянути своє місце в цьому процесі, свою відповідальність за власний захист, безпеку, комфорт в колективі. Є час вивчати питання і знаходити відповіді як зробити так щоб Вам було комфортніше.

Рекомендації для Вас, якщо Ви стикаєтеся з цькуванням у школі, можливо щось відгукнеться чи буде корисним, якщо ні — звертайте ще, щоб шукати рішення які підійдуть саме Вам в цій ситуації:

1. Пам’ятайте, що Ви не винні. Те, що хтось поводиться жорстоко чи принижує інших — це їхня слабкість, а не Ваша проблема. Це люди зі своїми труднощами і невмінням чи небажанням впоратися інакше з своєю поведінкою — але Ви за це не відповідаєте.

2. Знайдіть людину, з якою Ви можете поділитися. Це може бути хтось із близьких, педагог, психолог чи знайома людина, якій Ви довіряєте. Не залишайтеся з цим наодинці. Можна писати на цей сайт чи можливо в оточенні знайдеться людина, з якою можна проговорити і отримати підтримку. Навіть якщо немає близьких з ким зараз можна вільно про це спілкуватися чи можливості індивідуально звернутися до психолога, поспілкуватися на сайті це теж варіант.

3. Фіксуйте ситуації, що завдають Вам болю. Якщо є можливість — записуйте дати, імена та обставини. Це допоможе, якщо Ви захочете звернутися по допомогу до адміністрації школи чи інших дорослих.

4. Уникайте самотності поруч із кривдниками. За можливості намагайтеся перебувати серед тих, хто Вас підтримує або хоча б нейтральний. Можливо це деякі однокласники чи вчителі.

5. Працюйте над внутрішньою опорою. Щодня нагадуйте собі про Ваші сильні сторони, здібності та якості. Ви гідні поваги, незалежно від чужих слів.

6. Займайтеся тим, що приносить Вам радість. Малюйте, слухайте музику, займайтеся спортом чи іншими справами, які допомагають відчути себе живою і сильною — шукайте саме свою сферу, де Ви можете бути собою вільно і виражати те що всередині.

7. Пам’ятайте, що школа — це лише один етап життя. Це не про ігнорування Вашого болю в цей момент, а про те, що Ваше майбутнє набагато ширше й цікавіше, ніж обмежене середовище тих, хто Вас ображає.

8. Не дозволяйте чужій жорстокості визначати Вашу самооцінку. Ви — цінна людина вже просто тому, що Ви є. Дуже важливо тримати в фокусі уваги те, що Ви цінна просто так по факту існування і це не потребує заслуговування.

9. Якщо цькування триває, не бійтеся звертатися по допомогу. Ви маєте право на захист і повагу до себе. Навіть якщо це незручно для когось, Ви заслуговуєте на підтримку і повагу до Ваших потреб.

10. Пам’ятайте: Ви сильніша, ніж Вам здається. Навіть зараз, у цій непростій ситуації, Ви вже виявляєте мужність, витримку і гідність. Ви сміливо говорите про це і думаєте як подбати про своє майбутнє, і це важливо.