Цензура на ТБ – шлях до оздоровлення суспільства?
У цій дискусії: 9 відповідей фахівців.
Питання для обговорення
Питання 1
Чи згодні ви з твердженням, що основна причина розгулу злочинності полягає в наявності сцен насильства на телеекранах?
Коли подібного роду питання починає контролювати держава, вона ніби говорить: "Ви всі — народ — не здатні розрізнити, що є добре, а що погано для вас і ваших дітей. А ми — ті, хто насправді це знає". Я впевнена, що будь-яка держава має бути спрямована і контролювана суспільством, а не навпаки.
Думаю, кожен робить власний вибір — відчувати задоволення чи огиду від сцен насильства. І це ОСОБИСТИЙ вибір — не політичний.
З іншого боку, особливо підлітки схильні до зовнішнього впливу, тому вони і є групою ризику. У цьому віці, коли відбувається різкий розворот від родини до соціуму, молода людина може піти в протест і приймати життєві програми, повністю протилежні родинним. Ось тут і можуть активно "спрацьовувати" агресивні та соціопатичні напрямки Інтернету та телебачення. В цілому ж, саме телебачення перестало нести інформаційну функцію, а стало засобом для маніпуляції свідомістю громадян. Ті, хто це зрозумів, або взагалі відмовилися від ТБ, або дивляться дуже вибірково лише те, що хочуть.
Пригадаймо Екзюпері: "Зірки запалюються на небі, значить це комусь потрібно". Ми замовники фільмів зі сценами насильства, ми споживачі серіалів ні про що з купою реклами. Ми самі штовхаємо дітей до мультфільмів, які руйнують особистість.
Але ми самі й замовники цензури. Вимкнули — це наш вибір і наша цензура. Пояснили дитині, чому погано дивитися оте лайно зі стрільбою — це наш вибір. Вибір між свободою і цензурою — у пульсації, у кожній секунді потрібно вирішувати: чи потрібно мені це чи ні? Що я з цього винесу?
Як же це важко! :)
Коли така інформація йде потоком, людина починає сприймати ці речі як самі собою зрозумілі. Прикладів безліч: ножові поранення вдома, розстріли однокласників чи співробітників… Причому після кожного такого висвітленого ЗМІ сюжету, як гриби після дощу, з’являються нові — подібні.
Для нормальної людини подібне — кошмар і жах, а для когось — «еврика»…
Зрозуміло, далеко не всі після перегляду «важких» сюжетів починають їм наслідувати. Для того, щоб проросло зерно жорстокості, воно має впасти на підготовлений ґрунт: «погана компанія», підвищена навіюваність, посттравматичні чи вроджені ураження головного мозку — для таких людей жорстокі сюжети й фільми можуть стати спусковим механізмом.
Але ж це ще не все. Цінності, які вкладає телебачення (споживати, розважатися, не думати й не напружуватися, бити першим, утішати себе думкою, що все одно завжди все можна почати спочатку), — це заздалегідь безперспективні орієнтири та програшні життєві стратегії. Руйнується й поняття «сім’я»: батьки перестають спілкуватися з дітьми, своїм прикладом не показують у конкретних ситуаціях, «що таке добре і що таке погано» — вони про це взагалі не говорять, перекладаючи виховання дитини на «чарівний екран». У результаті виростає покоління духовно бідних людинок, не здатних приходити одне одному на допомогу, співчувати, боротися з несправедливістю, протистояти неприємностям, не брехати й не підлабузнюватися, навіть якщо це вигідно — і навіть дивно їх за це звинувачувати: з неба це не візьметься… Усе, що знають про реальне сучасні діти, їм дає телебачення. Вони не читають, не дізнаються на практиці — просто споживають усе, що вважають за потрібне вкласти їм у голову… ні, не батьки — а творці програм. Вони звикають вірити всьому, що говорять «з ящика», вони легко піддаються навіюванню й легко потрапляють під вплив — тому що батьки мовчки й добровільно погодилися на те, що виховувати своїх дітей будуть не вони. Просто так зручніше…
Тож ідея цензури, здавалося б, виправдана з усіх боків. Але… я в неї не вірю. Усе упирається в людський фактор: хто ті люди, які встановлять норми й будуть виконувати їх? Де гарантії, що все це не зроблять, як завжди у нас, кривими руками? Де гарантії, що під егідою боротьби за моральність підприємливі товариші не стануть лобіювати свої економічні та політичні інтереси?
Тому — я за самоцензуру, і тільки так…
Питання 2
Яким комплексом заходів можна досягти зниження рівня злочинності в суспільстві?
Коли ми регулярно переглядаємо (часто в присутності дітей) бойовики й кримінальні новини, коли під кадри жорстокого вбивства на екрані сім’я жує бутерброди, запиваючи чаєм, кров тече рікою, а члени сім’ї мило усміхаються й ніби не бачать усього цього — такий ось звичний вечірній фон життя — чому дивуватися? Жорстокість підноситься до рангу буденності, а потім ми знизуємо плечима: звідки що взялося…
Тож — звинувачувати ЗМІ, звичайно, легко. І часто це цілком виправдано: дійсно кіно-, теле- та інша продукція плутає нам голови чимало… Однак рішення, що нам робити, приймаємо тільки ми самі. Тож усе просто — не дивіться на ящик: і зекономите час на масу корисного й цікавого, і голова не буде нашпигована інформаційним мотлохом.