Question

13-08-2021

Доброго дня!

Я не знаю, як мені вибиратись з проблем, які я собі створила?

Найстрашніше – в мене двоє чудових дітей, і я на них зриваюсь. Я дуже хочу, щоб вони росли здоровими, щасливими, повноцінними. Але розумію, і дуже прикро це усвідомлювати – поки вони бачать перед собою приклад у вигляді мене, це неможливо. Я розгублена, нещасна, страждаюча і зневірена. І ще – кілька разів були випадки, коли я вдарила дітей. Я розумію, що це не припустимо! Але я не могла витримати, найгірша ситуація – коли діти б'ють і дражнять одне одного, тоді мене переповнює почуття гніву і несправедливості, і я втрачаю контроль. Це було кілька разів, я не змогла стриматись, і вдаряла. Я шкодую про це, я розумію, що так не можна! Дітям 4 і 7 років, і я повинна навчити їх справлятися в конфліктах, а не бити! Я просила вибачення в дітей, пояснювала, що не хотіла зробити боляче, що не змогла стримати злості через таку поведінку, що мене таке дуже зачіпає, пояснювала, що моя поведінка неприпустима і що я дуже шкодую. Але це було реально. Діти можуть цього ніколи не забути і не пробачити, і це буде для них травмою. Як мені не допускати такого, як себе контролювати? Я хочу піклуватись про них і дати найкраще Я дуже не хочу бути такою мамою. Не хочу ні кричати, ні завдавати фізичного болю. Я розумію, що сама створюю замкнутий круг – бо коли діти бачать, як я не здатна контролювати свої емоції, то вони не будуть контролювати і свої емоції, звісно вони будуть кричати і битись! Я так цього не хочу – так не хочу нашкодити їм, зіпсувати життя... Я хочу, щоб вони були щасливими, щоб могли реалізуватись в житті, насолоджуватись ним, щоб вміли радіти, щоб почувались у безпеці.

Я розумію, що щось роблю не так, і мій теперішній спосіб життя не сприятиме розвитку здорових повноцінних дітей. Але як мені щось змінити?

Моя ситуація така. За дітьми всі канікули і впродовж карантину доглядала я сама, раніше коли були молодшими і хворіли теж доглядала сама. Останнім часом я могла зовсім мало часу і сил виділяти дистанційній роботі, мої доходи мізерні. Я і діти матеріально дуже залежимо від чоловіка.

Чоловік працює, ввечері і на вихідних приділяє трохи часу і уваги дітям, але цей час ми проводимо разом. Я не залишаюсь наодинці, я намагаюсь усе тримати під контролем. І, наприклад, коли в чоловіка закипає гнів, я дуже тонко відчуваю цей момент, я це розпізнаю – тоді я його зупиняю, не даю зірватись на дітей, берусь вирішувати проблемну ситуацію, хоч потім через це в нього претензії до мене...

Вопрос от: Anonimka; Возраст: 27

понравился вопрос?

14-08-2021 00:22:22Дополнение от автора

Я фізично і морально виснажена. І хоча я весь час з дітьми, я не даю їм того, чого б хотіла дати. Не організовую достатньо цікаве, захоплююче і розвиваюче дозвілля. Не даю підтримку, захоплення, увагу... В мене немає вже ніяких сил і натхнення.

Я не вмію знаходити підтримку. І я не довіряю людям.

Я не можу звернутись до батьків, тому що в дитинстві батько розбещував мене, а мати була жорстокою і строгою. Періодично били. Старші сестри знущались морально і фізично. Згодом мені стало відомо, що батько домагався сестер і коли вони вже дорослими в тяжкі моменти зверталися по допомогу. Тому я не можу прийти до рідного дому і у важкі моменти отримати хоч якусь підтримку – тоді я піддам ризику розбещення своїх дітей і знову ж себе, це нестерпно!

Ми з чоловіком і дітьми живемо в свекрухи, бо поки не можемо фінансово дозволити собі власне житло. Свекруха хоче, щоб у всьому її слухали, але я не можу! У всіх ситуаціях вона старається нав'язати провину і сором і зманіпулювати. А ще я на власні очі бачила, коли вона доглядала за своїм внуком (племінником чоловіка), через його небажання виконувати домашнє завдання вона спершу погрожувала йому, а потім вдарила. Я боюсь, що вона може так само робити з моїми дітьми, коли я попрошу про допомогу. Але після того як я сама підіймала руку на дітей, вже не відомо, що гірше((( я не хочу обирати з гіршого, я не хочу гіршого для своїх дітей, ні для кого!

З чоловіком складні стосунки. Немає довіри. Є страх. Немає і не було душевної близькості, безпеки, відкритості.

Раніше я була сліпа до всього, що відбувалось і відбувається. Але зараз я бачу правду, як все є – що я нав'язала себе чоловіку, що може він і не хотів цю сім'ю. Він був байдужим до мене, і не хотів нічого міняти, щоб ми жили окремо від його мами, як сім'я... Я зраджувала – раніше це були переписки з чоловіками і просто кілька зустрічей з поцілунками. А нещодавно сталась справжня зрада – тобто відбувся секс з іншим чоловіком, в якого я закохалась, як мені здалося... Але не змогла піти! Для мене це було не правильно, було страшно, але я зважилась на зраду через нестерпне напруження, і все закінчилося погано. Хоча тоді це було може і варте того, це була єдина відрада. Але тепер я бачу, що не можу так жити! Тим більше, що страждають діти.

Коли раніше 3 роки тому я говорила про розлучення, чоловік погрожував, що не віддасть мені дітей (хоча на той час я була дуже лагідною, терплячою, не була з дітьми жорстокою взагалі! І тоді я ще могла на себе заробити, а зараз – ні), погрожував розправитись над іншими чоловіками, які будуть зі мною... Пізніше сказав що це просто не емоціях сказав, а насправді просто хотів щоб ми були разом. Але тепер я усе ще боюсь зважитись навіть сказати про розлучення. Та й не маю куди піти. І не маю сил заробити на це.

Я хочу зрозуміти, як мені з цього вибиратись? Я хочу щасливого життя для себе і дітей. І нікого не звинувачую. Я розумію, що і чоловік, і мої батьки, і свекруха не могли бути інакшими. І є за що і їм бути вдячною. Особливо чоловік - вже не чужа мені людина. Ми разом майже 10 років, не зважаючи на все... Я хочу щоб і в нього було щасливе життя. І в принципі всім бажаю добра...

14-08-2021 21:02:16Дополнение от автора

Евгений Тарасюк, дякую Вам за такі теплі слова підтримки. Це дає відчуття затишку і спокою, це вселяє надію, що я справлюсь, що б не було!

Ксения Шалимова, дуже дякую за відповіді і такі питання! Я намагаюся взяти всю відповідальність на себе мабуть тому що не вмію довіряти і боюсь, що коли я відвернусь, то станеться щось жахливе і непоправне. Як я можу знати, кому можна довіряти? Але я згодна, що треба з цим щось робити...бо ж моя агресія на дітей – це вже непоправне, і я не хочу зробити гірше. Мені треба з цим щось робити.

З чоловіком було багато різних розмов, намагань прояснити і домовитись, але досі нічого не вдалось вирішити. Часто коли я хотіла обговорити щось важливе, він або виявлявся втомленим, або його починала боліти голова чи ще щось. Я навіть вірю, що йому реально фізично погано, коли справа стосується непорозумінь, що він просто не може витримувати діалог, коли обговорюється щось болісне і доводиться стикатися з негативними емоціями. Терпіла, мирилась з цим, і накопичилось... тепер в мене вже немає надії, що в нас може вийти ще щось хороше, через це і через мою зраду... Я і не вірю в ці стосунки, і шкода розривати, і боюсь залишитись сама, що не справлюсь. І самого процесу розлучення боюсь, навіть сказати про це. Я навіть не знаю, як зрозуміти тепер, а чого я справді хочу від цієї сім'ї?

15-08-2021 21:37:42Дополнение от автора

Дуже дякую Вам, Ксенія, я сподіваюсь, що зможу вчитись справлятися з цими труднощами. Я думала про це, що Ви написали, але завжди сумнівалась і не знаходила якоїсь опори, гарантії, яка мені давала б право з чистою совістю турбуватись про себе і ставити свої інтереси в пріоритет. Але ця ситуація в моїй сім'ї, коли я агресувала на дітей, точно сигналізує про те, що так більше не можна! Дякую!

Наталія Крилова, дуже дякую Вам за слова підтримки, і за те, що Ви вказали про групи ВДА. Я шукала контакти в інтернеті, наткнулась на інформацію про дорослих дітей з дисфункційних сімей... І це настільки точно про мене, що мені хотілось ридати від кожного рядка!!! Це кипіло в мені весь час, а зараз вже просто вичерпались всі сили, щоб приховувати від себе цю правду. Дуже дякую вам. Це трохи бентежно, але з'явилась надія, що зможу знайти підтримку в такій групі і терапії. Дякую за інформацію, тепер вже не так безпорадно від того, що сталось... Я цього не виправлю, я вже завдала болю дітям, неправильно будувала стосунки, обманювала, це правда. Але вірю, що надалі зможу змінитись, зважусь знайти допомогу.

Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!

Автор вопроса не разрешил его обсуждение. Запрет касается советов от неспециалистов. Открытые для комментирования вопросы - тут.

Наші психологи

Катерина Вовк
(Київ)

Олександра Соколова
(Дніпро)

Похожие онлайн консультации

09-06-2021 Агресія до близьких. Самотність

08-10-2020 Агресія

20-07-2020 Агресія стрес гнів

01-09-2019 Агресія сина

27-06-2019 неконтрольована агресія

Ксения Шалимова (Киев) · Answer 1 · 2021-08-13 23:49:55

цитата:

Я не залишаюсь наодинці, я намагаюсь усе тримати під контролем.

Добрый вечер. Скажите, почему Вы не уделяете внимание себе? Почему не выделяется для себя время?
Похоже в семье Вы взяли на себя функции и мамы и папы, если не даёте мужу контактировать с детьми, допустим в гневе. На Вас очень много лишней ответственности, которую Вы отбираете у мужа. Конечно в таком случае будет сложно справляться с собственными эмоциями. Чего Вы опасаетесь? Почему мужу нельзя злиться на детей и самостоятельно решать возникающие вопросы?

Ответ отредактирован автором 13-08-2021 23:50:38

Евгений Тарасюк (Киев) · Answer 2 · 2021-08-14 01:40:44

цитата:

в дитинстві батько розбещував мене, а мати була жорстокою і строгою. Періодично били. Старші сестри знущались морально і фізично. Згодом мені стало відомо, що батько домагався сестер і коли вони вже дорослими в тяжкі моменти зверталися по допомогу.

Это просто ужасно!
После всего этого, нет ничего странного или неестественного в ваших чувствах и реакциях.
Я восхищаюсь вами, что несмотря на это, вы нашли в себе силы довериться другому человеку и создать семью, родить детей.

Вы молодец!

Мне кажется, что вы проявляете агрессию, потому что вас не научили другому. И как отметила Ксения, вы взвалили на себя слишком много обязанностей, не остави себе времени на себя саму. Я думаю, это одна из причин вашей постоянной усталости. Вы слишком строги и требовательны к себе, при этом, вы легко оправдываете слабости других людей. В этом случае, агрессия также может быть единственным вариантом хоть как-то отстоять свои границы.

Ваша измена видиться мне отчаянной попыткой позволить себе что-то хотеть. И вы тут же начали казнить себя за это естественное желание.

Как бы ни банально это звучало, но вам нужно научиться любить себя. Пока человек не полюбит себя, он не сможет поделиться любовью с другими, ведь ему самому ее постоянно не хватает.

Если у вас есть такая возможность, поработайте со специалистом. Он поможет вам найти в себе силы для изменения ситуации. Если вы очень стеснены в финансах, есть бесплатные социальные программы помощи.

Хочу повторить, что на самом деле вы - большая умница и молодец, достойная восхищения. То, что вы сами видите свои минусы и хотите их исправить, подтверждает это.
Поэтому я верю, что у вас всё получится.

Ксения Шалимова (Киев) · Answer 3 · 2021-08-14 17:27:31

У вас правда тяжёлая ситуация, и Вы просто не умеете действовать по другому. Но этому можно и нужно учиться. Не только измена может быть сделала для себя. И дети - на на 100% Ваша ответственность. У них есть папа, и бабушка. Папа участвовал в рождении детей, он несёт равную с Вами ответственность за них. Почему же Вы тянете все на себе? Жить счастливо так невозможно. Если говорить про свекровь, Вы вроде можете попросить ее не применять силу к детям. Попробовать делегировать хоть часть ответственности. Общей, про которую Вы думаете, что она Ваша.
Вы пишите что тепло относитесь к мужу, но не доверяете ему и боитесь.

цитата:

Особливо чоловік - вже не чужа мені людина. Ми разом майже 10 років, не зважаючи на все... Я хочу щоб і в нього було щасливе життя.

цитата:

З чоловіком складні стосунки. Немає довіри. Є страх. Немає і не було душевної близькості, безпеки, відкритості.

Вы с ним обсуждали это? Говорили, какую семью хотите для вас обоих? Как он видит эту семью дальше. Отношения - это сложная вещь, их нужно уметь налаживать и их обязательно поддерживать, чтобы они не угасали. Если Вы хотите остаться с мужем и быть счастливой, важно быть с ним откровеннее. Говорить о своих страхах, желаниях, потребностях. Спрашивать об этом и его. То что отношения до сих пор не сложились Так как Вам хочется, значит только то, что вы с ним разные и пока не получилось подобрать форму контакта, где каждый в семье учтён и важен. Если у Вас не получится самостоятельно - попробуйте обратиться к психотерапевту и разобраться как это можно исправить. И можно ли.

Ксения Шалимова (Киев) · Answer 4 · 2021-08-15 01:16:01

цитата:

Я і не вірю в ці стосунки, і шкода розривати, і боюсь залишитись сама, що не справлюсь. І самого процесу розлучення боюсь, навіть сказати про це. Я навіть не знаю, як зрозуміти тепер, а чого я справді хочу від цієї сім'ї?

Это точно вопросы для психотерапии. Ответы на них на самом деле есть в Вас, просто их сложно увидеть самостоятельно. Сходить к психотерапевту и разобраться со своими отношениями, страхами и желаниями, не зазорно. Проверьте, Вы многое обретёте, если готовы попробовать что-то делать со своей жизнью. Те, кто ходят на терапию, меньше боятся, умеют преодолевать трудности, могут быть в одиночестве в удовольствие. Могут распознать, чего хотят и что сделает счастливее. И конечно же, сильно снижается уровень агрессии, потому что человек становится довольным своей жизнью.
Сейчас Вы растеряны, похоже происходит переоценка ценностей. От этого возникает много страхов и неуверенности. Ничего СРОЧНО делать не надо. Но лучшее что Вы можете сделать в этой ситуации - получить поддержку специалиста, получить опыт доверительных отношений. Которого у Вас похоже, не было. Это добавит Вам уверенности и дальнейшего понимания, что будет для Вас лучше.

Наталія Крилова (Ужгород) · Answer 5 · 2021-08-15 09:52:09

Добрий день!
Співчуваю Вашому нелегкому життю і обствинам.

цитата:

не залишаюсь наодинці, я намагаюсь усе тримати під контролем. І, наприклад, коли в чоловіка закипає гнів, я дуже тонко відчуваю цей момент, я це розпізнаю – тоді я його зупиняю, не даю зірватись на дітей, берусь

Ви не винні. Можливо, образа, що накопичувалася за Ваше життя не мала виходу, не звільнювалася, не виражалася, а перетворилася на почуття провини,на агресію.
Ваше дитинство проходило в деструктивній сім‘ї, що наклало відбиток на все життя.
Варто працювати з психологом і паралельно відвідувати групи ВДА.