Тоска за часом до війни

Добридень, Влада. Так, часи зараз тяжкі.
Коли ви йдете в минуле, переглядаючи фото та згадуючи старі щасливі часи ви тільки посилюєте теперішні страждання! Розумієте, минулого вже не існує, а майбутнє ще не настало.
Спробуйте мріяти про майбутнє, що настануть часи коли ви заживете ще краще чим на тих фото, що ви вмієте радіти життю та плануйте своє майбутнє! Не знаю що на тих фото, але перенесіть всі ті почуття що на них знято у свої плани на майбутнє, щоб вам було приємно про нього думати. Розумієте?

Утрату прежней жизни, как и любую утрату, важно отгоревать. Никогда уже жизнь не станет прежней, увы. Даже после окончания войны отголоски ее будут преследовать всю жизнь. Но чтобы минимизировать последствия, чтобы иметь возможность строить свою жизнь сейчас, находить радость в каждом дне и не отчаиваться, а научиться быть счастливой здесь и сейчас, нужно прожить то, что с вами происходит сейчас, оплакать прежнюю жизнь.
Лучшим вариантом будет обратиться к психологу.
К сожалению, многие близкие в силе своих переживаний, пусть даже из лучших побуждений, но не поддерживают горевания, не хотят часто сами с этим сталкиваться и можно услышать "да в окопах еще хуже", "радуйся, что жива", "хватит ныть, на фронте сложнее" и тп. Подобная "поддержка" лишь усугубляет состояние и процесс горевания затягивается и не дает жить полноценно, насколько это возможно, сейчас.
Поэтому психолог будет лучшим вариантом поддержки сейчас

Влада, доброго дня. Вам було б корисно знайти нові опори в нинішньому житті, якісь маленькі радощі, те, що буде Вам в задоволення. А про те, що було в минулому, про втрати, краще говорити з людиною чи людьми, які Вас можуть зрозуміти та підтримати, ніж занурюватись в ці переживання тільки на самоті. Якщо у Вашому оточенні таких людей немає чи не завжди є можливість виговоритись, варто звернутись до психолога.