Question

06-09-2024

Привіт
Втратила репутацію на роботі
На яку ще навіть не поступила
Я знайшла по обяві роботу з плаваючим графіком
Бо так мені треба через догляд за родичем два рази в тиждень в ін. населеному пункті
Через це не працювала я аж 2.5 року
Живу з чоловіком, дітей не маю
Довгий час працювати навіть не хотілося
Думала навіть повернутися до батьків
Сиділа в ступорі і в воєнному стресі, листаючи стрічку
Так, багато хто рве і мєтає під час війни, а я зас**нка
Впала ледве не в паніку
Єдина розрада - 1р./4 дні я в селі + коти
Але настає час знайти роботу
Знаходжу
Наче не офіційну, але для досвіду
Колективно-компанійську
Купа різних нових штучок, цікаву
Почала стажуватися
І мене як скручує ізсередини - то надто багато всього, то співробітник уходить у відпустку, то обіцяють через 3 дні вже до роботи
А робота з касою, в мене внутрішня паніка
Потім тато об'явив мені, до в нього на роботі є вакансія, на 1/4 суток. В мене знов паніка - а раптом...
То треба було типу від тієї відмовитися?
Дилема і бетоно-думко-мішалка в голові
Чоловік відмовляє від від 1-ї роботи, бо йому не подобається графік в 2 зміни - з ранку до обіду і з обіду до вечора. Хочеться домашньої їжі під час блекаутів, а я підлаштовую графік мол як мені вигідно, щоб в село їздити. І що в пріоритеті в мене не наша з ним сім'я. Хай вирішать як доглядати без мене. Ти втомилася, захворієш, то родичі тобі не поможуть. Бо давно вже родич може побути й сам, вірніше з братом. З цим згодна частково, але в селі з доглядом чужих в хати не пускають.
(Корила себе потім за те, що нафіга я йому розказала з якою ціллю я саме такий графік шукаю, це ж мені треба робота, а не йому. Бо я не знаю чи хочу залишитися з ним, але залишаюся через фінансову сторону і що ми давні друзі).
Просто раніше жили/не тужили, а зараз проблем додалося. В моєї сім'ї. А в нього ні - робота/смаколики/комп., то так і залишилися. Його батьки не вішають себе на дітей, хоча й хворі.
І набридло, що мені вказують що робити.
Туди їдь, бо треба, туди не йди, бо там пісок.
Хоча й сама довгий час підлаштовувалась під всіх.
А тепер на голову сіли, виходить?
Коротше, я ж про роботу.
Сниться мені сон, якого я дуже лякаюся.
І інтерпретую, що йти туди не треба. Це 4-й день стажування.
Сиджу увесь наступний день з реальною головною біллю.
Пишу надвечір колезі, що захворіла, тому не прийшла.
Мала йти в 2 зміну.
На 2-й день дилема їхати чи ні до родича.
А в 1-шу зміну могла б сходити на стажування.
Але настають Крит.дні, мене слабить конкретно, я не пішла ні туди, ні поїхала на село. Відмазка, що живіт.
Легенда на (ще не на) роботі, що я хвора.
І ні туди і ні сюди, весь день ступор.
Третій день те ж саме, симптоми продовжуються, написати сміливості не вистачило.
Думаю напишу зранку, що повертаюся.
Ітого я 3-й день як г* в ополонці.
Але то стрічку сколю, то живіт втамомввала самозадоволенням
Не вмію я витримувати самовпевнену брехню, щоб прийти і сказати: якщо вам ще потрібен адміністратор, ч готова працювати.
Кому це сподобається, що людина тільки прийшла на стажування, відразу в кущі і мовчить.
Не знаю про що написати.
Я родича ще не відучила, що хочу приїжджати рідше, хоча й казала, що шукаю
Зате (чогось) похвасталась, що ходила на стажування
І пішли коментарі - тобі це не дуже підходить і т.д. А я дуже не люблю і не вмію, коли мене не підтримують свої ж.
Надто себе накручую, а потім як перепитаю, то виявилося, що думаю не так.
Мозок занадто напружений, постійно в аналізі і в шухері: як би чого не трапилося.
Чоловік каже - як хочеш.
А я ж знаю з якою ціллю я хочу працювати саме там.
І він зрозуміє, що я свою ціль продовжу реалізовувати.
Ми емоційно не зовсім підходимо один одному.
Просто я виходила заміж щоб втекти від авторитарних батьків.
Але нерідко вивалюю свій внутр.стан, бо хочеться довіритися.
Спроба розлучитися вже була. Але це було так: ти знаєш, а чи не думав ти про те, що те, що не дали нам батьки, ми можемо дати своїм дітям? Я хочу розлучитися і т.д. Я останні місяці з тобою думала про те, чи залишатися нам разом.
(Соромно мені за те, що частково дійсно використовую його).
Він - ні, я ж казав, що не хочу. І ти що - ці місяці мене використовувала? Кажу - ні, а хіба чол.не має забезпечувати дружину?
А я дійсно придумала план - доки не вирішу своє становище, побуду з ним.
Тим більше сам раціонально вмовляв обдумати.
Думала я недовго, після добового візиту до родичів, сказала, що мабуть я поспішила і у нас надто багато спільного, ми можемо спробувати ще.
Інтиму нема давно, я б наче й хотіла, але через нерви і совість, постійно зайнятий мозок, я просто розбазарюю енергію. Вночі нерідко погано сплю, жахи сняться. На тривоги більше пофіг, ніж на власні рефлексії.
Але в той же час вдома почуваюся одночасно і як в коконі і соромно за те, що втрачаю соціалізацію..
Не їздити і хочу і не можу, то рідний дім. За 2.5 роки багато встигла допомогти. Чоловік з сім'єю не спілкується.
Кордони виставити важко. Як дзвонить хвора мама і розказує проблеми чи новини, я знаю як вона мене потребує. А я не можу розказати про свої, бо це буде - так влаштуйся он там (до прикладу, робоча якась спеціальність), ближче до нас.
І ось ця купа купезна всього просто часто відключає мій мозок - замість вирішення чогось - тік ток чи ютуб.
Пройти стажування просто труханула.
Хоча вже потім зрозуміла, що місце було б майже ідеальне - працюють і в тривогу і з генератором, 10 хв. від дому,і графік плаваючий.
А ще я помітила, що стала свого роду мазохістом - щось довго боюся, пропущу, а потім сиджу і корю як так можна було. Тоді сміливості не вистачило, а зараз пізно, прикро і боляче. Якась залежність від адреналіну.
Так я пропустила вже кілька робіт, візит до психолога і знаючих людей.
Грошей жаль у чоловіка просити - казав, що дасть на що завгодно,якщо знатиме, що залишуся з ним.
Хотіла сама влаштуватися.
Потихеньку скочуюсь в прірву, самій собі дані обіцянки (що влаштуюся, обдумаю план, щоб не в ущерб нікому, і репутацію чоловіка зберегти), але інша частина мене люто саботує, бо зона комфорту в мене вже є.
Думки про пасивний суїцид чи хворобу. Щоб ніхто не чіпав, щоб я сама вирішила що мені робити. Але совість також заїдає. Хочу велику паузу, щоб зупинився час.
Кордони не вибудувані, всі від'їають від мене по шматочку, надто довго накопичувала проблеми, ховалася, тікала.

Питання від: nik4d7; Вік: 39

подобається запитання?

Знайдіть психолога в Україні: психолог Київ, психолог Дніпро, психолог Одеса, психолог Харків, психолог Львів та інші регіони України або онлайн.

06-09-2024 12:21:00Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 370923 для Олександр Римович

Дякую Вам.
Якась темна частина мене навіть насолоджується тим, що я можу просто полежати, коли скрізь і у всіх кіпиш.
Ейфорія переростає в депресію, бо мабуть "заряд" сідає.
І ось це ще лякає. Я втрачаю чутливість. Хочу в кокон.
В думках я навіть всіх вже покинула і відвернулася, і навіть страждаю від цього. Але лежу. Бо не можу допомогти.
Сили дійсно втрачаються чим далі.
План висить десь в віртуалі і досі.
Тато чекає від мене спадкоємця - для кого ж він дім будував. Я теж цього хотіла. Я на хвилі зближення з татом надто багато розказала йому про чоловіка, що заміж було імпульсивним рішенням.
Чоловік чекає, що залишуся з ним. Без спадкоємців.
Свекруха теж чекає внука, я їй теж наговорила, що хочу.
А сама себе ненавиджу, що якщо не вийде, то я брехала людям.

06-09-2024 12:29:36Доповнення від автора

Навіть якщо задумувати план, то йти по ньому. А менв не вистачає мудрості і витримки. Здаюся, видаю наміри.
Бо тяготить власна брехня.
Це мабуть з дитинства, бо мама викривала мене і висміювала в дитинстві або кричала.
Так хочеться звільнитися від того, що на душі.
Всесвіт навіть йде назустріч і кидає варіанти, які необхідні саме тобі. Але я то не встигаю їх розпізнати (лише за наступним аналізом, коли не вийшло, бо тоді вже страх і емоційний накал типу "а треба чи не треба" спадає і я можу обдумати, але вже пізно), то саботую.

Виберіть психолога для консультування з приводу складних життєвих обставин, раптових кардинальних змін, потрясінь

06-09-2024 15:03:47Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 370935 для Алла Володимирівна

"і може ви просто знесилені це витримати? Де ви? Де ваша робота? Де ваша родина? Де ваш чоловік? Де ваші страхи? Де ваші бажання? "

Саме так.
Знесилення.
От зараз просто лежу, чекаю хоч від когось відповіді.
Помилася всередині дня, не хочу більше нічого. Доїла ту кашу, що чоловіку на роботу готувала.
На стажування згадую, що майже вороже насторожено ставилася до людей. Боялася осуду.
А таки ж його і отримала. Мабуть. За невихід.
Мій чоловік - на роботі, чекаю його. Доки прийде, приберуся. Зі страхом і йому пояснювала, що наче мені все підходить. Хоча відмовляв. А його відсутність емоцій не вкаже де правда. По-моєму, він намагається зберегти те, що в нас є.
Родина - мої батьки і його. Його - не втручаються в наше життя.
До своїх я часто навідуюсь.
Я з одного боку наче й чекаю, що мій вибір одобрять, а з іншого злюся - нащо мені це треба, я ж сама маю відстоювати свій вибір. Та не вмію цього. І осуду мами також боюсь.
Хоча буває я себе накручую.
Він хотів, щоб я на повний день йшла.
Якщо знайду, сама буду корити себе, що знов не мій вибір.
Наймоторошніше, що я наче вже здалася. Робота треба була для повернення до соціалізації, заробітку і можливо допомоги своїм. А я хочу лягти калачиком.
Щось неправильне роблю і наче вже кайфую від цього. Давлю в собі всі почуття, щоб не страждати від цього. Наче нарошне щось напортачу. Страждання стали кайфом.
Схожим чином я звільнилася з минулої роботи. Не відстоювала себе, почали вішати на мене особисті завдання, я наче схлопнклась і втекла.

06-09-2024 15:13:46Доповнення від автора

Що додалося - чекаю до останнього, потім лечу кудись наче в дедлайн.
І доки не зробила щось, наче є ще надія виправити. Але сил і бажання нема. А мозок малює картинки - як би було. Варіанти. От і живу так. Доки дедлайн якоїсь події не настав - в мозку надія. А після - досада і самобичування. Бо як могло б бути вимальовується потім, коли напруга спадає.
З родичами так зідзвонюємося - видумую купу причин, щоб поїхати пізніше, а в цей час щось зробити. По факту не роблю нічого, нервую і по факту їду увечері. Мама зла чого я так пізно, а я знов видумую - нічого не поробиш типу. Потім сама ж страждаю від цього - що я за дундук, що не можу запланувати.

06-09-2024 15:20:56Доповнення від автора

"Співчуваю і бажаю вам любові спочатку до себе. Ви зараз потребуєте цього до себе і потім вже буде чим ділитись з чоловіком. "

Дякую.
Він теж чекає мого повернення, хоча я розумію, що він теж на грані. Боюся, щоб не заборонив їздити. Пропонував раз в тиждень.

Навіть не знаю звідки в мене травма. В дитинстві мама гіперопікала, я не слухалась і бунтувала, а вона жаліла мене, мене це бісило. І викривала де я брешу, то навчилася брехати ще краще.

Щоб запитати або відповісти, авторизируйтесь або пройдіть реєстрацію!

Поради відвідувачів

Ще немає коментарів. Ви можете бути першим, хто запропонує автору якусь пораду.

Щоб прокоментувати, авторизируйтеся або зареєструйтеся!

Наші психологи

Катерина Вовк
(Київ)

Олександра Соколова
(Дніпро)

Схожі онлайн консультації

13-08-2024 Чомусь змінилась моя поведінка

02-08-2024 Не знаю чего хочу

04-06-2024 Сожалею о прошлом

06-05-2024 Хочу на орать на девушку

01-03-2024 Ненавиджу своє життя та боюсь щось змінити

10-02-2024 Переїзд у Київ (вперше), з обмеженим бюджетом. Як вижити?

10-02-2024 Мне нужна помощь

03-02-2024 Немає сил

29-01-2024 Не могу найти себя. Постоянная депрессия и все бросаю, что начала.

25-01-2024 Я проигрываю...

Олександр Римович Рафіков психолог Київ · Answer 1 · 2024-09-06 12:01:40

Доброго дня,

Описана вами ситуація звучить для мене як дуже напружена, де є багато всього, і в цьому легко загубитися. Те, що ви намагаєтеся скласти план дій, — це досить тверезе рішення, хоч він і не спрацював. Проте є сенс подумати про те, на що ви можете впливати, а на що ні. Також поставте собі тимчасову мету для досягнення, і рухайтеся від цього маленькими кроками. Це допоможе трохи впорядкувати ваше життя.

Мета не обов'язково має бути великою. Це може бути будь-яка невелика річ, яку ви здатні досягти.

Крім того, буде корисно звернутися до практик дихання та заземлення, щоб стабілізувати себе в моменти стресу. Ось кілька вправ:

Вправа для заземлення:

Зупиніться на місці, відчуйте свої стопи на землі.
Повільно вдихніть, затримайте дихання на кілька секунд, а потім повільно видихніть.
Перелічіть 5 предметів, які бачите, 4 речі, які відчуваєте, 3 звуки, які чуєте, 2 запахи та 1 смак.
Вправа для дихання (4-7-8):

Вдихайте через ніс на рахунок 4.
Затримайте дихання на рахунок 7.
Видихайте через рот на рахунок 8.
Повторюйте 4 рази для заспокоєння.
Ці вправи допоможуть вам краще контролювати своє емоційне і фізичне самопочуття.

Answer 2 · 2024-09-06 14:03:25

Вітаю!

Я губилась в ваших процесах, в яких як я побачила вам на даний момент треба лише розміститись, а не щось вирішувати і робити. Дуже багато намішано і ніби немає меж, кордонів, одне перетікає в інше і може ви просто знесилені це витримати? Де ви? Де ваша робота? Де ваша родина? Де ваш чоловік? Де ваші страхи? Де ваші бажання? Все ніби одночасно і без пауз і простору. Ніби ваш мисленнивий процес як реактор, який гудить і гудить, душачи вас страхами, роздумами.

Я співчуваю і раджу вам для початку видихнути все це, що ви і робили, пишучи цей текст. Рекомендую себе рефлексувати, виписуйте такі потоки в щоденник щодня. І потім перечитуйте і давайте емоційний відгук. Таким чином ви зможете зв’язувати свої мисленеві потоки і свої почуття. Для подальших дій просто нема простору і безпеки. Її зараз треба вибудувати.

Спробуйте писати «не всесвіт йде на зустріч», а «я йду на зустріч Всесвіту». Пропоную привласнювати свою відповідальність за те що ви думаєте, що кажете, що відчуваєте і що робите! Ця практика допоможе вам стати самостійною та дорослою у власних виборах, не перекидаючи на інших.

Answer 3 · 2024-09-06 15:10:43

Ви описуєте регрес немовляти, що лежить в утробі матері. Кокон, калачик, лежу, поїла. Спробуйте себе таку огорнути в плед і включити колискову і покачати як любиме дитя. Підуть точно сльози і виплакайте це.

Вам потрібно пережити цю залежність, беззахисність, безсилля і не штовхати себе поперед батька в пекло себе.
Дуже рання травма у вас, яку прям зусиллям волі чи розумінням не подолати. По-доброму треба довготривала психотерапія!
Співчуваю і бажаю вам любові спочатку до себе. Ви зараз потребуєте цього до себе і потім вже буде чим ділитись з чоловіком.

Answer 4 · 2024-09-06 15:22:18

Ви весь час в ілюзіях майбутнього, кращого варіанту і від цього брехня, бо вам важко пережити реальність. Я вам написала як є і це можливо буде тієї точкою коли ви визнаєте, що в сильному дитячому стані і апатичному безсиллі.
Спробуйте прислухатись до моїх порад. Почніть себе приймати, вести щоденник і качати як маленьку дитинку!

Скочуюсь в прірву

Поради відвідувачів