Кризи

Привіт
Втратила репутацію на роботі
На яку ще навіть не поступила
Я знайшла по обяві роботу з плаваючим графіком
Бо так мені треба через догляд за родичем два рази в тиждень в ін. населеному пункті
Через це не працювала я аж 2.5 року
Живу з чоловіком, дітей не маю
Довгий час працювати навіть не хотілося
Думала навіть повернутися до батьків
Сиділа в ступорі і в воєнному стресі, листаючи стрічку
Так, багато хто рве і мєтає під час війни, а я зас**нка
Впала ледве не в паніку
Єдина розрада - 1р./4 дні я в селі + коти
Але настає час знайти роботу
Знаходжу
Наче не офіційну, але для досвіду
Колективно-компанійську
Купа різних нових штучок, цікаву
Почала стажуватися
І мене як скручує ізсередини - то надто багато всього, то співробітник уходить у відпустку, то обіцяють через 3 дні вже до роботи
А робота з касою, в мене внутрішня паніка
Потім тато об\'явив мені, до в нього на роботі є вакансія, на 1/4 суток. В мене знов паніка - а раптом...
То треба було типу від тієї відмовитися?
Дилема і бетоно-думко-мішалка в голові
Чоловік відмовляє від від 1-ї роботи, бо йому не подобається графік в 2 зміни - з ранку до обіду і з обіду до вечора. Хочеться домашньої їжі під час блекаутів, а я підлаштовую графік мол як мені вигідно, щоб в село їздити. І що в пріоритеті в мене не наша з ним сім\'я. Хай вирішать як доглядати без мене. Ти втомилася, захворієш, то родичі тобі не поможуть. Бо давно вже родич може побути й сам, вірніше з братом. З цим згодна частково, але в селі з доглядом чужих в хати не пускають.
(Корила себе потім за те, що нафіга я йому розказала з якою ціллю я саме такий графік шукаю, це ж мені треба робота, а не йому. Бо я не знаю чи хочу залишитися з ним, але залишаюся через фінансову сторону і що ми давні друзі).
Просто раніше жили/не тужили, а зараз проблем додалося. В моєї сім\'ї. А в нього ні - робота/смаколики/комп., то так і залишилися. Його батьки не вішають себе на дітей, хоча й хворі.
І набридло, що мені вказують що робити.
Туди їдь, бо треба, туди не йди, бо там пісок.
Хоча й сама довгий час підлаштовувалась під всіх.
А тепер на голову сіли, виходить?
Коротше, я ж про роботу.
Сниться мені сон, якого я дуже лякаюся.
І інтерпретую, що йти туди не треба. Це 4-й день стажування.
Сиджу увесь наступний день з реальною головною біллю.
Пишу надвечір колезі, що захворіла, тому не прийшла.
Мала йти в 2 зміну.
На 2-й день дилема їхати чи ні до родича.
А в 1-шу зміну могла б сходити на стажування.
Але настають Крит.дні, мене слабить конкретно, я не пішла ні туди, ні поїхала на село. Відмазка, що живіт.
Легенда на (ще не на) роботі, що я хвора.
І ні туди і ні сюди, весь день ступор.
Третій день те ж саме, симптоми продовжуються, написати сміливості не вистачило.
Думаю напишу зранку, що повертаюся.
Ітого я 3-й день як г* в ополонці.
Але то стрічку сколю, то живіт втамомввала самозадоволенням
Не вмію я витримувати самовпевнену брехню, щоб прийти і сказати: якщо вам ще потрібен адміністратор, ч готова працювати.
Кому це сподобається, що людина тільки прийшла на стажування, відразу в кущі і мовчить.
Не знаю про що написати.
Я родича ще не відучила, що хочу приїжджати рідше, хоча й казала, що шукаю
Зате (чогось) похвасталась, що ходила на стажування
І пішли коментарі - тобі це не дуже підходить і т.д. А я дуже не люблю і не вмію, коли мене не підтримують свої ж.
Надто себе накручую, а потім як перепитаю, то виявилося, що думаю не так.
Мозок занадто напружений, постійно в аналізі і в шухері: як би чого не трапилося.
Чоловік каже - як хочеш.
А я ж знаю з якою ціллю я хочу працювати саме там.
І він зрозуміє, що я свою ціль продовжу реалізовувати.
Ми емоційно не зовсім підходимо один одному.
Просто я виходила заміж щоб втекти від авторитарних батьків.
Але нерідко вивалюю свій внутр.стан, бо хочеться довіритися.
Спроба розлучитися вже була. Але це було так: ти знаєш, а чи не думав ти про те, що те, що не дали нам батьки, ми можемо дати своїм дітям? Я хочу розлучитися і т.д. Я останні місяці з тобою думала про те, чи залишатися нам разом.
(Соромно мені за те, що частково дійсно використовую його).
Він - ні, я ж казав, що не хочу. І ти що - ці місяці мене використовувала? Кажу - ні, а хіба чол.не має забезпечувати дружину?
А я дійсно придумала план - доки не вирішу своє становище, побуду з ним.
Тим більше сам раціонально вмовляв обдумати.
Думала я недовго, після добового візиту до родичів, сказала, що мабуть я поспішила і у нас надто багато спільного, ми можемо спробувати ще.
Інтиму нема давно, я б наче й хотіла, але через нерви і совість, постійно зайнятий мозок, я просто розбазарюю енергію. Вночі нерідко погано сплю, жахи сняться. На тривоги більше пофіг, ніж на власні рефлексії.
Але в той же час вдома почуваюся одночасно і як в коконі і соромно за те, що втрачаю соціалізацію..
Не їздити і хочу і не можу, то рідний дім. За 2.5 роки багато встигла допомогти. Чоловік з сім\'єю не спілкується.
Кордони виставити важко. Як дзвонить хвора мама і розказує проблеми чи новини, я знаю як вона мене потребує. А я не можу розказати про свої, бо це буде - так влаштуйся он там (до прикладу, робоча якась спеціальність), ближче до нас.
І ось ця купа купезна всього просто часто відключає мій мозок - замість вирішення чогось - тік ток чи ютуб.
Пройти стажування просто труханула.
Хоча вже потім зрозуміла, що місце було б майже ідеальне - працюють і в тривогу і з генератором, 10 хв. від дому,і графік плаваючий.
А ще я помітила, що стала свого роду мазохістом - щось довго боюся, пропущу, а потім сиджу і корю як так можна було. Тоді сміливості не вистачило, а зараз пізно, прикро і боляче. Якась залежність від адреналіну.
Так я пропустила вже кілька робіт, візит до психолога і знаючих людей.
Грошей жаль у чоловіка просити - казав, що дасть на що завгодно,якщо знатиме, що залишуся з ним.
Хотіла сама влаштуватися.
Потихеньку скочуюсь в прірву, самій собі дані обіцянки (що влаштуюся, обдумаю план, щоб не в ущерб нікому, і репутацію чоловіка зберегти), але інша частина мене люто саботує, бо зона комфорту в мене вже є.
Думки про пасивний суїцид чи хворобу. Щоб ніхто не чіпав, щоб я сама вирішила що мені робити. Але совість також заїдає. Хочу велику паузу, щоб зупинився час.
Кордони не вибудувані, всі від\'їають від мене по шматочку, надто довго накопичувала проблеми, ховалася, тікала.

Добрий вечір, шановні психологи, останні 3 тижні зі мною відбувається те, що не можу пояснити сама собі, стала сильно задумлива, часом сильно туплю, і це тільки в спілкуванні з чоловіком, раніше такого не було, і видимих причин в мене немає

Ничего не приносит радость. Каждый день одни и те же негативные мысли. Работа надоела, тяжело, не сменю работу потому что нету на что, на меньшую зп не пойду и все что есть в вакансиях не подходит . Постоянный страх смерти когда летают ракеты. Не сплю уже и без воздушных тревог. Засыпаю в 4-5 утра. В отношениях с парнем, если взять в общем картину , то все нормально, но есть нюансы. Живем отдельно, переезжать не хочу, замуж не хочу. Ничего не хочу. Прочитала, что как только возникает негативная мысль сразу нужно замещать позитивной. Но я не знаю какой, нету ничего что приносит радость. Знаю метод, который всегда работал это представлять что ты хочешь так как будто это у тебя уже есть. Всегда работало. Сейчас я даже не знаю что представлять, не знаю чего хочу. Раньше могла радоваться отдыху, природе. Сейчас все все равно. Ну поехала на бассейн, ну и что, ну пошла в спа. Ну как то все равно. Не радует. Не вижу никак позитивное будущее. Не могу представить как должно быть, чтобы я была счастлива. Вопрос: как найти то что принесет радость? Как научиться радоваться тому что есть