Психологиня Дарія Андріївна Рудь Івано-Франківськ лише онлайн

Привіт.
Те, що ти написав, справляє дуже щире і відкрите враження. Мені здається, ти зараз у важливому внутрішньому пошуку — намагаєшся зрозуміти себе, свої почуття, свої бажання. Це не просто, особливо в такому віці і в такій реальності, в якій ми живемо.
Я чую, що ти маєш суперечливі почуття: з одного боку — є думки про війну, про те, щоб піти туди, є певне захоплення, образ "сильного хлопця", приклад зятя, який задоволений, і, можливо, навіть бажання довести щось собі або іншим. А з іншого боку — страх, нерозуміння "навіщо", сумніви, реакція мами й батька, твої власні слова про те, що навіть за гроші ти б не пішов.
Мені хочеться трохи краще зрозуміти тебе:
Як ти сам відчуваєш — ці думки про війну, вони більше про інтерес, спробу знайти сенс, чи, можливо, про бажання чогось довести, змінити себе, чи може навіть "стати кимось"?
І ще — що ти насправді відчуваєш, коли уявляєш себе там? Який ти тоді?
Те, що ти думаєш і рефлексуєш — це вже ознака глибини. Ти не біжиш кудись зопалу, а ставиш собі складні питання. Це викликає в мене повагу.
Якщо потрібно, можу ще трохи побути з тобою в цьому пошуку.

Привіт
Читаючи твоє повідомлення, я помітила, скільки в тобі відкритості й готовності бути в контакті. Це дуже цінно. Мені відгукується те, як ти описуєш свої відчуття після спілкування — ніби стає "забагато". Можливо, в цих переживаннях є щось знайоме з минулого, як ти сама припускаєш.
Я хочу трохи уточнити, щоб краще тебе зрозуміти:
Коли ти ділишся з ним — це більше про те, що тобі хочеться бути поруч, ділитися думками, хвилюваннями, щоб бути ближче?
Чи це буває так, що ти говориш багато, а потім уже "після" осмислюєш і розумієш, що, можливо, щось не варто було казати?
І ще цікаво — а він сам ділиться з тобою? Як тобі здається, вистачає йому місця в цих розмовах?
Твоє запитання дуже живе, і мені здається, в ньому багато турботи про стосунки

Була рада допомогти.

Ти відчуваєш те, що сам можеш бути небезпечним для молодшої дівчини?

В тебе є можливість проговорити, що до своїх фантазій з батьками?
Я маю на увазі конструктивну розмову без засудження з їх боку та відверто з твого?

« Окрім цього я став більш серйозним не став бачити радості у будь чому після того як ми розійшлись.» Тут скоріше не про серйозність, а про небажання переживати емоції, які тобі приносять небажанні почуття.

Зараз в тебе формується ставлення до стосунків, і важливо давати собі проживати емоції не блокуючи їх, а відчувати себе в них. Спробуй зрозуміти, які стосунки для тебе є нормою, що в стосунках тобі не подобається.

Як я бачу, що молодша дівчина була тобі не цікава, що логічно, виходячи з того, що її вік не відповідає твоїм бажанням у відносинах. І дуже добре, що ти можеш себе зараз стримувати. Але через страх проживати невдачі з однолітками, ти майже обрав цей шлях.

Тобто я правильно розумію, що дівчина, молодша та не зріла, для тебе більш безпечна, а однолітки тобі здаються небезпечними та можуть завдати тобі шкоду?

Дякую вам ще раз за відкритість. Те, як ви аналізуєте свій досвід, справді говорить не про слабкість, а про глибоку чутливість і здатність до саморефлексії.
Мені хочеться трохи уточнити:
Чи ці непорозуміння в спілкуванні трапляються постійно, незалежно від ситуації?
Чи є люди або контексти, де Вам усе зрозуміло, де спілкування дається легше?
І ще — чи дозволяєте ви іншим помилятись? Як ви на це реагуєте?

І дуже відгукнулась Ваша фраза: «близькі можуть наругати або посміятись (по-доброму), але мене це ранить». Це справді може бути травмуюче, особливо коли Ви не можете нічого з собою в той момент вдіяти. Мені хочеться сказати: це зрозуміло. І Ви маєте право на свою реакцію.

До речі, ваші слова про музику й малювання — дуже живі. Можливо, зараз саме час повертатися до того, що живить і підтримує зсередини. Ніколи не пізно розвиватися в улюбленій справі.

Боїшся чого саме з дівчатами однолітками? Про що твої хвилювання?

Ти не замислювався, чому сексуальні фантазії виникають саме з нею, а не з однолітками?
Я так розумію, що тобі 16?

Я так розумію, що дівчина набагато молодша? Якщо є страх осуду?

Розумію, дякую, що поділилась.
Мені стало цікаво — а як ти себе почуваєш, коли ви не поруч? Чи буває тобі сумно без нього, чи скоріше приємно побути в своєму ритмі, зайнятись своїми справами?
Ще думаю — чи проявляє він якось, що йому сумно або що він скучає, коли ви не разом? Бо така спокійна реакція може свідчити і про довіру до тебе, і про впевненість у ваших стосунках.
І ще одне — як думаєш, у тебе є ще якісь глибші причини, чому хочеться, щоб йому було дискомфортно без тебе? Можливо, є щось, що викликає напругу або хвилювання, але складно це точно назвати?

Добрий день.
Дякую вам за відвертість — це сміливий крок, особливо коли мова йде про теми, що викликають внутрішнє напруження. Я чую, що вас турбують нав'язливі думки, пов’язані з конкретною сексуальною практикою, і вони супроводжуються дискомфортом та тривогою.
Мені хочеться запитати вас трохи уточнити: – Ці думки супроводжуються бажанням спробувати цю практику, але щось вас стримує?
– Чи, навпаки, у вас немає внутрішнього бажання, але є відчуття тиску — наприклад, з боку партнерки або суспільних уявлень про «те, як треба»?
Також важливо розуміти, які саме ці думки — чи це фантазії, які повторюються? Чи вони з’являються раптово і не пов’язані з реальним контекстом? Чи, можливо, вони супроводжуються тривожними сценаріями або образами?
Іноді нав’язливі думки — це не про сам зміст, а про внутрішній конфлікт, коли якісь частини вас хочуть чогось, а інші — забороняють, знецінюють або соромляться цього.
Якщо вам зручно, ви можете поділитися трохи детальніше — це допоможе краще зрозуміти, як саме можна вас підтримати.

Я думаю і мені цікаво:
чи могло б щось змінитися для тебе, якби він емоційно і по-справжньому покликав тебе з собою — ти б, можливо, погодилася поїхати?
Чи, можливо, справа не в поїздці, а більше в тому, щоб знати, що йому буде погано без тебе, що ти для нього важлива?
Що з цього більше відгукується, якщо взагалі щось відгукується?

Привіт.
Коли я читаю твій текст, я бачу людину, яка дуже втомлена, але не байдужа. Бачу жінку, яка вже багато зробила — і для себе, і в цих стосунках. І яка зараз намагається хоч якось втримати себе в тому, що постійно розбалансовує.
Ти пишеш про співзалежність — і мені здається, ти вже дуже добре її бачиш. І водночас поруч із цим — ти не втратила зв’язок із власними потребами: в повазі, у близькості, у власному просторі. Це дуже цінно.
Мені хочеться запитати: — А що зараз важливе саме для тебе? Не як жінки поруч з хворим чоловіком, не як тієї, хто мусить терпіти і «бути доброю», а просто — для тебе?
— Чи є в тебе зараз хоч якийсь простір, де тебе не критикують, не ображаються, не тиснуть, а просто бачать і приймають?
— Що ти відчуваєш після того, як озвучила все це й дала вихід гніву?
Те, що ти іноді зривалася, — не про твою поганість. Це звучить як реакція на довгу безпорадність і самотність у стосунках, де емоційний контакт стає чимось, що потрібно вимолювати, а не ділити.
Ти маєш право злитися. Ти маєш право не тягнути все на собі. Ти маєш право не залишатися там, де тебе не чують. І те, що ти зараз не в терапії — не означає, що ти не можеш потрохи дбати про себе. Можливо, зараз важливо не «вирішити стосунки», а спершу — повернутися до себе.

Привіт.
Те, що ти описуєш — зовсім не про егоїзм. Це звучить як здорове бажання мати особистий простір у стосунках і відчувати себе в безпеці. Тим більше, коли ви тільки вчитеся жити разом і ще будуєте близькість.
Мені здається, що зараз у вас справді стикаються різні бачення родини: для тебе — це нова пара, де важливі ви вдвох, для нього — частина великої родини. Обидва варіанти мають право на існування, питання — чи є у вас простір домовлятися і чути одне одного.
Компроміс можливий, якщо у вас буде домовленість: наприклад, тимчасова допомога родині — так, постійне втручання — ні. Але щоб це працювало, потрібно, щоб ваші "ні" теж мали вагу.
Мені здається, зараз важливо не поспішати, а чесно подивитися: чи є у ваших стосунках місце для обох із вас — з вашими межами, потребами, відмінностями.

Привіт.
Коли я читаю ваше повідомлення, я чую, що для вас важливо не просто «їхати разом» чи «залишатись окремо», а важливо — бути в контакті. Відчувати, що ви як пара маєте взаємну включеність у рішення, і що ваше бажання бути поруч — почуте і важливе.
Мені хочеться запитати: — Що саме вам болить у цій ситуації? Це про сам факт його поїздки чи про те, як він на це реагує?
— Чи йдеться тут про фізичну відстань, чи, можливо, про емоційне віддалення?
— Що ви відчуваєте, коли він каже: «це нормально»? Чи є у вас місце для ваших почуттів у цій нормі?
Можливо, вам хочеться не просто обговорити плани, а бути побаченою — у вашій потребі близькості, спільності, безпеки.
І саме це може стати темою для щирої розмови між вами: не «їхати чи ні», а як нам бути разом у моменті, коли наші бажання розходяться.