не можу жити, чи, якщо точніше, не знаю як

Question

я живу одна, навчаюся в університеті. в університеті друзів не маю, поза ним теж. це давня моя проблема, навіть не можу себе уявити з кимось. тобто, нестерпно як і сидіти в квартирі, так і бути на парах. про пари окрема мова, я не можу говорити, коли мене не питають. взагалі не можу проявляти ініціативу, якщо, наприклад, не піднімати руку, аби отримати дозвіл відповісти. ініціативу в стосунках будь-яких теж важко проявляти, хоча найбільше з того, що я робила, це писала першою «привіт». 
я не можу розмовляти з людьми, я затинаюся, не вимовляю нормально слова, які у спокійному середовищі вимовляю нормально. я ніби втрачаю можливість говорити словами через рот, у голові думки є, але озвучити не можу. у мені в середині ніби якась затичка з&#700;являється, що не випускає слова назовні. я дуже невпевнена в собі. деколи я думаю, що ненавиджу себе, але потім доходжу до думки, що я ненавиджу ту нікчемну себе з соціальною тривогою, боязню проявити себе. те, яка я вдома мене дуже навіть влаштовує. це ніби дві різні особистості.
мені здається, всі, окрім сім&#700;ї, мене ненавидять і зневажають. я не маю уявлення про те яка я для інших. я не знаю, чи я гарна, чи погана. чи худа, чи товста. думки про це у мене змінюються майже щодня. 
я абсолютно ні з ким не спілкуюся. за ці років 7 у мене нуль хоча б приближено дружніх чи близьких стосунків. у мене ніколи не було романтичних стосунків. я не можу по-справжньому нікому відкритися, навіть моїм колишнім психологам. у мене враз змінювався голос і в голові закладалася думка, що я клоунеса і граю якусь роль. я не знаю як бути собою поза межами будинку моїх батьків, чи коли я десь одна, без когось із моїх близьких. 
мені зле. особливо погано стало від минулої осені. я не відчуваю щастя, так, воно є від спілкування з близькими, від книжок чи подорожей з тими ж близькими, а сама від себе я щастя, чи хоча б спокою, не відчуваю. мені хочеться нових людей, спілкування з ними. я реєструюся на сайтах знайомств, різних чат-ботах, але це все. ніколи далі одного дня текстування не заходило. я мало людей зацікавлювала в тих застосунках, як дівчат, так і хлопців, навіть коли перша писала. 
я не можу нікому це розповісти. мої батьки, знаючи про мої невдалі зустрічі з психологами, кажуть, що мені не потрібна психотерапія, бо краще розповісти їм, ніж чужій людині. а я не можу. мені не допомагає. я хочу змінити своє життя, я хочу не боятися бути собою

Ирина Константиновна Зубиашвили · Answer

Катя, люди за своєю природою соціальні і, звичайно, Вас пригнічує Ваша самотність. Дуже складно, не поспілкувавшись із Вами, щось рекомендувати. Можна лише припускати причини Вашої проблеми.
Вона може мати психологічні причини. 
Наприклад, це може бути низька самооцінка, наявність комплексів, невпевненість у собі. А може бути щось ще, щоб з'ясувати, що саме заважає повноцінному спілкуванню, треба поговорити з Вами. Можливо, Вам потрібно переглянути свою поведінку та спосіб життя. 
Загальні рекомендації можуть бути такими.
Не сидіть удома. Найчастіше бувайте на людях, ходіть на виставки, на різні заходи, спортивні змагання, музеї та ін. Що більше контактів, то більше шансів зустріти друга. 
Не забувайте про спорт. Активні заняття у спортзалі також допоможуть вам знайти однодумців. Ходіть на групові заняття (танці, стрейчінг), будьте відкритою  та активною.
Катя, памятайте,  Ви не зобов'язані подобатися всім. Залишайся такою, яка Ви є, і не бійтеся відкрито
висловлюватися. 
Важливо змінити своє ставлення до себе на краще, приймати себе такою, яка Ви є, і зрозуміти, що ідеальних людей практично немає. Відредаговано автором 07-11-2023 04:54:17

Оксана Юрьевна Селезнева · Answer

Доброго дня , Катя.
Соціальна тревожність ,дійсно , дуже псує якість життя. Ви- молодець,  що стараєтесь впоратись з цією проблемою. Але самотужки,  або  з допомогою батьків, вона не вирішиться, нажаль. Все ж потрібна психотерапія, а можливо й допомога психіатра ( медикаментозна підтримка), бо часто соціофобія приводить до дипресії.
Не завжди соціофобія є наслідком негараздів ( травм) у дитинстві.  Це, навпаки,  може бути гіперопіка, підвищена тривога батьків за дитину.Але відносини в сім'ї є одним з факторів,  які впливають на виникнення розладу. 
Також,  Ви пишете, що це триває вже 7 років, тобто почалося в підлітковому віці. Можливо,  в той час з Вами сталася якась психотравмуюча ситуація, яка привела до появи цієї проблеми?
Також  соціальна тревожність може бути генетично обумовлена або являтися слідством структурних особливостей роботи мозку ( гіперактивна мигдалина) , тоді теж потрібна медикаментозна підтримка. 
Тобто, щоб вирішити це питання,  потрібен комплексний підхід: Ваші зусилля+ допомога родини+ робота з психологом ( психотерапевтом) + медикаментозна підтримка ( за необхідністю).

Віталія Юріївна Мельник · Answer

Добрий день. Читаю вашу історію і думаю про те, в якому середовищі ви виховувалися, щоб бути ізольованими від світу. Чую, що ваші батьки хочуть вам замінити і психологів теж. Але, якщо ви сюди пишете, то може десь вірите, що вам все таки потрібна допомога психолога, що вам потрібен хтось інший для вирішення ваших проблем і задач.
Проявіть, будь ласка, ініціативу і напишіть психологу, який вам імпонує і починайте хорошу тривалу роботу.
Удачі.

Тетяна Штапова · Answer

[quote]деколи я думаю, що ненавиджу себе, але потім доходжу до думки, що я ненавиджу ту нікчемну себе з соціальною тривогою, боязню проявити себе. те, яка я вдома мене дуже навіть влаштовує. це ніби дві різні особистості.
мені здається, всі, окрім сім&#700;ї, мене ненавидять і зневажають. я не маю уявлення про те яка я для інших.[/quote]
Катя, доброго ранку. Мають бути певні причини на те, що Ви боїтесь всіх людей, окрім близьких, і очікуєте на погане ставлення від них до себе. Як Ваші батьки ставляться до оточуючих? Чи є у них друзі, чи бувають вдома гості? Як батьки реагували на Ваших друзів, які були в дитинстві?

[quote]я не можу по-справжньому нікому відкритися, навіть моїм колишнім психологам. у мене враз змінювався голос і в голові закладалася думка, що я клоунеса і граю якусь роль. я не знаю як бути собою поза межами будинку моїх батьків, чи коли я десь одна, без когось із моїх близьких.[/quote]
Таке враження, що Ви втрачаєте опору, коли виходите з будинку батьків. Без неї дуже складно жити, але її можна знайти в собі, якщо є бажання цим займатись. 

З психологами Ви тільки починали вчитись комунікувати з людьми з зовнішнього світу, від яких нічого гарного не очікуєте. Тому недивно, що не могли відкритись і в процесі спілкування з ними вирішити свої проблеми. Напевно, потрібно більше часу, щоб встановився контакт і у Вас почала з'являтись довіра. Але в будь-якому випадку Ви вже зробили перші кроки для того, щоб краще розуміти себе. Те, що не вдалось отримати потрібний результат, може свідчити про те, що потрібно буде прикласти більше зусиль, щоб у Вашому житті розпочались зміни.

[quote]мої батьки, знаючи про мої невдалі зустрічі з психологами, кажуть, що мені не потрібна психотерапія, бо краще розповісти їм, ніж чужій людині. а я не можу. мені не допомагає. [/quote]
З батьками Вам і так досить комфортно спілкуватись. Складно Вам встановлювати контакт з іншими людьми, які не з вашої сім'ї. Тому варто знайти "свого" психолога, щоб навчитись вільно себе почувати з людиною, яка спочатку для Вас була чужою, і від якої Ви не знали, чого очікувати. Крім того, в процесі психотерапії Ви зможете досліджувати свій внутрішній світ, краще зрозумієте, що з Вами відбувається і що з цим можна зробити.

[quote]мені не приносить жодного задоволення навчання в університеті. я не хочу нічого робити для того. але батьки, кожного разу, коли я кажу, що мені не подобається, наголошують, що я сама це вибрала, ніхто мене не змушував.[/quote]
Напевно, Ви вибрали самі, коли мали лише загальне уявлення про дану спеціальність і процес навчання. Так буває, що людина змінює своє ставлення до професії, коли дізнається про неї більше.

[quote]я не хочу працювати за спеціальністю. мене зацікавило дещо інше. але я навіть озвучила це батькам, проте вони лише сказали, що я не зможу фізично і психологічно.[/quote]
Ви згодні з тим, що батьки краще за Вас знають, що Ви можете, а що не можете?

[quote]я боюся, що черговий психолог, буде як мої колишні психологи, тобто не зайде мені. не знаю як пояснити, чому вони не подобались мені. на першій зустрічі все було завжди добре, з часом все менше хотілося ходити, їхні поради я слухала типу «так- так, це чудово, але коли ми будемо говорити про те, що мене дійсно тривожить». [/quote]
Вам варто навчитись озвучувати те, про що думаєте на сесії, що не подобається. Звичайно, і задача психолога при цьому - помітити, що Вам не заходять поради, відчути, що Вам потрібне щось зовсім інше. Якщо Ви будете шукати психолога, є шанс його знайти і отримати такий досвід спілкування, на який Ви згодом будете опиратись. Відредаговано автором 07-11-2023 10:46:42

Володимир Анатолійович Тарасенко · Answer

Доброго ранку, Катю! 
Прийміть мої слова співчуття і підтримки.

[quote]я все ж таки переконана, що мені необхідна терапія.[/quote]
Погоджуюсь з Вами і цілком підтримую. Терапія необхідна, причому комплексна - спочатку медичне обстеження за направленням сімейного лікаря, консультація психіатра або лікаря-психотерапевта. Чому так? Щоби мати цілісну картину Вашого здоров'я і того, що з Вами відбувається. І щоби перед початком розмовної терапії, стабілізувати за допомою ліків Ваш емоційний стан(!)

Висловлю ще декілька міркувань і запитань. 

Ось Ви таким чином охарактеризували своє дитинство.[quote]я не була забитою дитиною, у мене була купа друзів, я не задумалася про думку інших, загалом, своє дитинство можу описати як щасливе.[/quote]
А як проходив підлітковий період Вашого життя? 
Це вкрай важливий етап становлення особистості, головний зміст якого полягає у психологічній сепарації від батьків на шляху до набуття індивідуальності. Тобто людина має "відокремитись", тобто не тільки мати свою думку, свої бажання а ще й пробувати утверджувати себе в просторі стосунків, набувати досвід певної самостійності та автономії.
В цей період зазвичай підлітки шукають своє місце в спільності ровесників. експериментують з поведінкою в пошуках власної ідентичності.
Що було у Вас тоді в стосунках? Дружба, симпатії, закоханість?..

Уляна Іванівна Казмірчук · Answer

Вітаю. Колеги вам написали багато слушних рекомендацій. Додам лише, що ваші сесії з психологами теж актуалізували вашу звичну поведінку в контактах з іншими людьми. І це закономірно, бо у близьких контактах ми повторюємо звичні патерни поведінки. Маю на увазі те, що ви описуєте стосунки з батьківськими фігурами як задовільні, вони були можливо сильно опікаючими і не сформувалася автономність. Звідси в розмовах з психологом ви чекаєте, щоб він сам «догадався» що вам не підходить, так як це роблять батьки.

Алла Володимирівна Романенко · Answer

Катя, співчуваю вашим почуттям! І одночасно бачу в вас багато внутрішнього життя. Ви назвали себе і клоунесою і нікчемою. Прекрасні внутрішні особистості, які потребують вашого прийняття. У нас у всіх є різні внутрішні герої та антигерої, які чекають на любов, прийняття та підтримку. Батьки не розуміють вашого емоційного стану і призивають одразу до відповідальності. Чи можна було проявляти невдоволення, злість в вашій родині? 
Вам важко саме в соціальному середовищі, маю припущення, що саме є труднощі з вираженням негативних емоцій та переживань, бо є відчай, розчарування, ненависть… Ви хочете себе зрозуміти і це вже свідчить, що віра в себе є, але вогник поки не сильний. 
Поки немає довіри до інших, зосередьтесь на довірі до власних відчуттів. Візьміть аркуш паперу і напишіть листа від імені нікчеми і від імені клоунеси. Дайте їм слово і просто їх послухайте. Хай ваші негативні переживання вийдуть на аркуш. І можливо цю практику треба зробити декілька разів. Чуйте і відчувайте себе такою якою ви є. Це ваша внутрішня правда і з прийняттям себе є шанс на розвиток. 
Я хочу підтримати Вас в ваших зусиллях, бо ви все таки щиро написали про себе і запросили допомогу тут. Похід до психолога потребує внутрішньої мужності та психологічних ресурсів, можливо їх не вистачає, щоб продовжувати роботу. І це нормально. Так буває, треба набратись сил. І подумайте, що саме вас наповнює, придає сил? Можливо це природа, спорт, спілкування з тваринами, читання, кіно, фантазування? Знайдіть джерело своєї енергії, щоб рухатись до бажаних змін!

Володимир Анатолійович Тарасенко · Answer

[quote]мене зацікавило дещо інше.[/quote]
Розповісти можете, що саме Вас зацікавило?

[quote]я не можу розмовляти з людьми, я затинаюся, не вимовляю нормально слова, які у спокійному середовищі вимовляю нормально. я ніби втрачаю можливість говорити словами через рот, у голові думки є[/quote]
Цікаво дізнатись про Ваші думки. Які вони? На Вашу думку, що станеться, коли зрештою Вам вдасться вимовити їх вголос?

Авторизація

Пошук психолога або психотерапевта

Статті, огляди, словник та теми з психології

Тести для самопізнання та психологічні вікторини

Авторизація

не можу жити, чи, якщо точніше, не знаю як

Відповіді психологів