*это внутренняя программа на избегание изменений*
Теж відгукується, і як аргумент — дуже багато своїх починань закидувала. Навіть в тих справах, до яких поверталась знову і знову — і далі закидувала.
Тут ще спадає на думку, що це інерція нестабільності змушує рухатися таким рваним шляхом і постійно 'падати' — ніколи зовні не було тривалого стабільного благополуччя, чогось надійного, на що можна покластися, як в батьківській сім'ї, так і в сім'ї, яку створила з чоловіком

*Прочитали статью, ссылку на которую я давал в Вашем прежнем вопросе?*
Так, перечитувала, спостерігаю в себе більшість ознак, проявлених значною мірою(1,2,3, 5,6, 14,16, 17, 19,21,23, 24, 26, 27, 30,31, 35, 41), а щодо деяких — не знаю.

До речі, щодо батьків в мене немає сумнівів, що вони були, якщо коротко — токсичними. Щодо чоловіка, я досі не розібралася, чи він справді токсична людина, чи він просто також травмований, чи він насправді адекватна людина, яка так реагує на мою токсичність. І відповідно чи я можу щось 'поремонтувати' в собі і буде все ок, чи все насправді безнадійно.

В минулій темі ви писали:
*Боль - это хороший стимул для изменений себя. И толчок для активности.*
Мені це дуже відгукується. І є таке бажання дати собі можливість дійти до краю, щоб ступити за край, не відвертатись від того що є, щоб чесно зустрітися з необхідністю діяти, там де це дійсно потрібно. Ось тільки чому я 'вимикаюсь', питання в тому, чи можу я цим якось керувати

*Кстати, так должно быть и на терапии. Если на терапии Вы расслабляетесь, успокаиваетесь и т.п., то это ВРЕДНАЯ для Вас терапия, направленная лишь на зализывание ран, а не на АКТИВИЗАЦИЮ психолог. иммунитета.*
Я цікавлюсь психотерапією, в мене є незакінчена психологічна освіта +деякі курси +книги, лекції, це одна з тих сфер, до яких я постійно повертаюся і закидаю (дотримати освіту, пройти свою терапію, щоб також працювати), і в мене є свої погляди на психотерапію — я думаю що критично важливо оцінити ситуацію, щоб зрозуміти, що для якого клієнта буде найбільш вдалим. Наприклад, в моїй ситуації 'класична' терапія, напевно, не спрацює, по-перше — для неї просто немає можливості (гроші, час, сміливість стільки вкладати в себе тривалий час, з моєю нинішньою психікою це неможливо, я не вірю в себе і зливаюся з усього, що потребує тривалої віри в себе). Поки я буду 'розпаковуватися', залишаючись там, де є, стану вразливою і впаду в сумування, мене нинішнє оточення просто 'зжере' (перевірено результатами деяких тренінгів). Можу помилятися. Думаю, що зараз потрібно щось таке, що допомогло б мені все-таки фізично вирватися з нинішнього оточення (переїхати), а вже потім, коли вже більш-менш буде порядок в голові, можна буде вирішувати, чи спілкуватися надалі з такими людьми (моя родина, чоловікова родина, також щодо самого чоловіка сумніви, але так як було коли я з ним жила на квартирі я точно більше не хочу)

Думаю це було раніше, просто я не була такою уважною до себе, і, напевно, більше схильна була назначати відповідальними за свій стан інших людей і обставини.

Коли до мене так говорять, я почуваюся присоромлено, ніби я ненормальна якась через те, що багато думаю.

Але я цю свою особливість не викидатиму в смітник. Так, я людина, яка здебільшого живе в голові. Я багато обдумую.

Але я би просила не знецінювати мої дії — ви насправді не знаєте скільки і як я дію.

Мені дуже важко не знецінювати свої зусилля і дії, і хотілося б зрощувати добре підтримуюче ставлення до себе, своїх старань.

* НИКОГДА НЕ рассказывайте своей нарциссичной родне о своих планах и своих достижениях!*
В мене вже практично немає людей, з ким можу вільно поговорити про важливе (хоч і є така потреба). Бо почуваюся з цим дуже вразливо — отримувала далеко не такі реакції, як потребувала, і також було таке що в результаті таких розмов змінювався мій стан, починала знецінювати те що роблю чи 'бачити', що в мене зрештою нічого не вийде

*Это НЕ большинство. Это 18 из 45! То есть меньше половины. Пусть даже они сильно проявлены.*
Але може бути таке, що в чомусь я сама собі зізнатися не можу, а щось не помічаю

*А что касаемо родителей, сестры и мужа. То ведь можно и их прогнать по всем этим 45 пунктам, чтобы понять их степень токсичности. Я подумал, что Вы это сделаете по своей инициативе. Интересно, почему не сделали?*
По багатьох пунктах знати правду може лише сама людина. Я не знаю що в кого в голові, які мотиви, яке бачення. Тому я не можу виміряти іншу людину

І знову ж таки на цьому моменті мені спадає на думку — та не важливо, що являє собою інша людина (адекват, нарцис чи психопат), важливо ЯК мені з цією людиною, як я почуваюся і яка у нас виходить взаємодія. І чесно дивитися саме на це, на свої відчуття. І поважати їх. А не шукати пояснень, гарантій і тд. Нехай інша людина хоч золота буде, що мені з того, якщо мені з нею погано?
По моєму це гарне і здорове бачення, але чому я не можу його дотримуватися?! Може через нестабільність. Або через те що бачу свої недоліки (якщо я поганець, значить інша людина - хороша)

*лишь после! того, как постепенно подойдете к зоне МАКСИМАЛЬНОЙ боли в процессе терапии.
А она находится в периоде детства и в отношениях с родителями. Пока Вы ее НЕ выдерживаете - вот защитный "предохранитель" и вырубает чувствительность.*
Мені здається що ніби все про батьків вже чітко бачу. Ну не любили, не потрібна їм була, або потрібна для задоволення їхніх потреб, ну були незрілими, травмованими чи психічно нездоровим самі, тому зробили що могли