Психолог Алла Григорівна Веленко Киев метро Университет

Напишу ще раз те, що вже писала...
Чоловіку мало просто говорити, чоловіки реагують лише на конкретні дії.
Це перше.
Друге. Ви хочете, щоб він повернувся і Ви знову перебували у стані вічних претензій та образ на нього?
Третє. Щоб можна було про щось говорити далі, замало інформації. Тому, будь ласка, дайте відповіді на мої запитання щодо Ваших стосунків з батьками в дитинстві та стосунків батьків.

Доброго вечора Молі.
Насправді, нічого дивного в тому, що Вам ще дуже важко забути про старі стосунки, не має. Адже, коли люди достатньо довгий час спілкуються, особливо, якщо є інтим, утворюються невидимі психо-емоційні зв'язки. Окрім того, судячи з усього, у Вас за час стосунків накопичилася велетенська кількість претензій до хлопця і образ на нього. А так буває тоді, коли дівчина, жінка більшість "тримає в собі", довгий час мовчки терпить, замість того, щоб одразу говорити про свої бажання та почуття і чітко виставляти власні кордони, сподіваючись, що от, в якийсь момент, чоловік сам все зрозуміє і зміниться....
Не зрозуміє і не зміниться. Бо, по перше, є певний сформований характер, звички та манера спілкування. А по друге, чоловіки дуже відрізняються від жінок. Тому реагують лише на конкретні слова, які підкріплені діями. Отже, чоловіків потрібно вміти правильно виховувати і розставляти одразу все по своїм місцям.
Те, що Ви вже зрозуміли, що цей хлопець не для серйозних стосунків і що потрібно шукати того, з ким можна створити сім'ю - прекрасно!
Але...
Щоб життя "притягнуло" Вам такого чоловіка, Ваше серце повинне бути повністю вільним від старих стосунків.
А до тих пір, поки Ви тягнете за собою купу всього непрожитого, місце в серці зайняте.
Тому, якщо Ви реально вже втомилися бути самотньою, по перше, потрібно "закрити" старі стосунки. А для цього необхідна серйозна трансформаційна індивідуальна робота з образами, претензіями та страхами . А по друге, необхідно розібратися, чому Ви так довго терпіли чоловіка, який так до Вас ставився?
І для цього відповідь, як на мене, потрібно спробувати знайти, як це не дивно, але в Вашому дитинстві. Адже, всі поведінкові моделі та звички формуються змалечку під впливом батьків та їх способу спілкування один з одним.
Які стосунки між батьками?
Чи були довірливими та теплими стосунки між Вами та ними?

Відредаговано автором 30-05-2025 20:34:26

Я дякую Вам за відвертість.
Ви пишете "После всего этого у меня пропало к нему доверие, я вроде как и доверяю, но все равно в душе чувствую до сих пор измену, может там ничего действительно не было, но не доверие есть."
Насправді, така реакція цілком закономірна. Довіру дуже легко зруйнувати і дуже важко відновити. Окрім того, існує поняття психо-емоційної травми. А вона у Вас, судячи з усього, все таки утворилася після того інциденту. І до тих пір, поки не буде трансформована в корисний досвід, може створювати глибинну внутрішню перепону між вами
До того ж, проблема в стосунках і в тому, що така ситуація з іншою дівчиною утворилася, може бути ще в тому, що Ви надміру повірили в свого чоловіка. Але ж вірити можна повністю лише в одного Господа Бога, бо людина недосконала. І в тому, що у Вас може бути глибинна схильність сильно прив'язуватися до близьких людей.... Яка може бути ще з дитинства...
Тобто, схильність до "залипання", сильної прив'язаності. А в таких випадках завжди включається закон відторгнення і може з'явитися "третій" в стосунках як певний баланс. Це принцип "тягнути когось за рукав". Чим сильніше тягнути, тим швидше той, кого ми тягнемо, автоматично почне вириватися від нас... При цьому, навіть не буде розуміти, чому саме "виривається".
Насправді, гармонічні стосунки повинні містити в собі багато простору та
"повітря"...
Власне, це лише мої припущення.
А щоб бути більш конкретної, підкажіть будь ласка, які у Вас були стосунки в дитинстві з батьками? Чи легко було Вам в дитинстві розлучатися, наприклад, з мамою? І як склалися стосунки між батьками? Бо Ваше ставлення до чоловіка дуже схоже на ідеалізацію стосунків і сім'ї вцілому.

Щоб зрозуміти чи є шанс врятувати стосунки, як на мене, потрібно зрозуміти, чи, загалом, були близькі стосунки? Адже, насправді, інтимна близькість немає ніякого відношення до справжньої близькості людей в шлюбі.
Ви пишете, що стосунки погіршилися останні пів року... А якими стосунки були пів року тому? Що вас пов'язувало, об'єднувало між собою?

Щоб зрозуміти чи є шанс врятувати стосунки, як на мене, потрібно зрозуміти, чи, загалом, були близькі стосунки? Адже, насправді, інтимна близькість немає ніякого відношення до справжньої близькості людей в шлюбі.
Ви пишете, що стосунки погіршилися останні пів року... А якими стосунки були пів року тому? Що вас пов'язувало, об'єднувало між собою?

Доброго вечора!
Щоб мати можливість спробувати Вам дати відповідь, хотілося б прочитати Ваше питання до психологів.

Певне, пробуйте. Але, як на мене, Ви просто витрачаєте дорогоцінний час даремно

Щоб змогти відділитися від її претензій, необхідно спершу пропрацювати всі свої дитячі травми. А до тих пір, поки всередині Вас біль від недоотриманої любові та підтримки буде "сидіти", відділитися Ви просто не зможете. Це і називається сепаратуватися від мами. Але ж ще є і батько, з яким також проблеми в стосунках. І хоча поки ніби це не впливає на Ваше життя, але... Тато - це перший чоловік в житті дівчинки. Тому якщо були проблеми в стосунках з першим чоловіком, сході проблеми можуть з часом "вистрілити" безпосередньо в сімейних стосунках.

Рада, що змогла чимось допомогти. Єдине хочу все ж попередити, що в таких випадках потрібна робота на рівні підсвідомості. Адже керує нашими емоціями, почуттями та діями саме вона на рівні рефлексів. Можна прекрасно вже все розуміти, і навіть контролювати себе в стані спокою, але... як тільки буде трохи більше напруга, втома чи щось непередбачуване, контроль ослабне і реакції будуть ті ж самі.

Доброго ранку Кристина.
Ваше питання потребує додаткового розгляду. Бо дитина маленька і запитати у неї, чому вона саме так поводиться з бабусею саме у Вашій присутності, дуже складно. Але можна зробити певні припущення, що сину не вистачає саме Вашої любові та тепла, бо Ви - працююча мама. Але ж саме в період до трьох років діти найбільше потребують маминої присутності, без якої ніяка найкраща бабуся не замінить
маму. І дитина закриваючи двері, от у такий спосіб намагалася показати, що хоче зараз спілкуватися саме з Вами. Бо Вас занадто мало в житті сина...
І перші дзвіночки вже були, але Ви вирішили, що все минуло і не звернули на це уваги "Десь може більше півроку теж були схожі ситуації з його такою реакцією, але якось все пройшло".
Далі може бути лише гірше. Бо дитина росте і вже звикла реагувати достатньо знервовано, коли нею намагаються керувати "син такий, якщо будеш наполягати чи давити якраз в цей момент то він ще більше почне невувати". А коли так буває? Коли в дитині включається опір? Коли дитині, знову ж таки, не вистачає справжньої любові, взаємодії, а не просто поверхневого спілкування на рівні побутової турботи. Бо щоб дитина слухалася, щоб їй можна було щось пояснити, повинні бути встановлені по справжньому глибокі стосунки. А судячи з усього, їх ні між вами, ні між сином і бабусею немає. Бо і сама бабуся потребує до себе підвищеної уваги, поваги, і поводить себе практично як та ж сама недолюблена дитина.
Що робити? Розбиратися конкретно з усім, що сталося індивідуально. Бо це Ваш син і Ваша свекруха, мама Вашого чоловіка, який в ЗСУ. І ви всі, думаю, перебуваєте в певній напрузі, що також ускладнює стосунки. Бо само собою такі речі не вирішуються. Окрім того, потрібно щось повністю міняти в Ваших стосунках з сином. А це, в тому числі, і ставлення до себе, до роботи, до стосунків з оточуючими, в тому числі. Це цілий комплекс трансформаційної роботи з психологом. Я не думаю, що жити в конфліктах Вам дуже подобається.

Ви правильно доповнили, лише зі слів самої мами "хороші стосунки", а насправді...
Більшості людей, які рано втратили батьків притаманно "домальовувати" стосунки. Адже, тепла та любові хочеться в любому віці. Окрім того, це ще й несвідомо може давати почуття виправдання власним, м'яко кажучи, не дуже гарним стосункам з Вами. Бо, як я вже писала, гармонічними стосунки від народження, можуть бути лише тоді, коли вони були гармонічними і у самих батьків. А якщо мама весь час живе претензіями та вимогами до Вас, якщо вона звикла жити за схемою очікування любові лише на основі того, що вона Ваша мама і Ви їй всім зобов'язані, думаю, що за такою схемою жила і Вага бабуся, і всі попередні покоління жінок в Вашому роду. Знову ж таки, тому що так діє логічно-наслідкових закон сімейних стосунків.
Зрозуміло, що стосунки інших людей можуть бути набагато кращими за Ваші з мамою, але, як на мене, Ви знову впадаєте в деякі ідеалізації, як і по відношенню до своєї мами, весь час очікуючи того, чого вона Вам ніколи не дасть, бо просто не може дати... Бо немає стосунків абсолютно безхмарних. Просто є вміння людей бути психо-емоційно трохи відстороненими в стосунках і не перебувати в тих же очікуваннях один від одного. Насправді, якщо Ви подивитеся на себе і на маму ніби зі сторони, Ви помітите, що у своєму ставленні одна до одної, як це не дивно, але схожі. От дивіться, Ви весь час очікуєте розуміння, тепла, любові від мами.... Але і Ваша мама, так само, живе в таких де очікуваннях від Вас, не розуміючи, що підсвідомо переплутала Вас зі своєї покійною
мамою... От ці претензії, що Ви повинні її любити лише тому, що вона Ваша мама... Хто так себе поводить? Звісно, маленька дитина, яка очікує любові до себе від батьків. Ваші поведінкові очікування дуже схожі. Єдина різниця, що за стосунки з дітьми, все ж, несуть відповідальність батьки. Але... Далеко не завжди природній рівень розвитку старшого покоління дає можливість свідомо дивитися на певні речі в стосунках. Бо так влаштовано природою, що кожне нове покоління, задля розвитку цивілізації, має бути більш "продвинутим". Отже, більш "продвинута" саме Ви. Тому саме Ви звернулися до психологів, а не мама.
Ви не пройшли етап психо-емоційної співпраці' від батьків. А без цього, навіть якщо Ви почнете жити окремо, біль стосунків з мамою залишиться,. Бо від себе втекти неможливо. Насправді, родові кармічні вузли розв'язуються лише тоді, коли хтось один починає серйозно працювати над собою, проходячи серйозні внутрішні трансформації. В Вашому випадку, потрібно пропрацювати всі накопичені дитячі травми, образи та претензії, пропрацювати незадоволення до батьків. Бо саме звільнення від цього грузу може дати Вам не лише відчуття полегшення та внутрішньої свободи, але і можливість створити свою гармонічну сім'ю, не тягнучи за собою всі деструктивні поведінкові моделі Вашого роду і в своє життя. Тому я можу лише повторитися, Ваше питання - це запит на індивідуальну роботу. Ніякі найкращі поради та переписування на сайти не допоможуть трансформуватися на рівні підсвідомості. А без цього Ви так і будете продовжувати жити в безкінечних претензіях та образах один до одного, очікуючи неможливого одне від одного. До речі, відсутність подруг - це не дуже добре. Адже, говорить про Ваше невміння комунікувати , принаймні, з жінками. Але ж бажання спілкуватися, ділитися, співпереживати, залишається. І на кого ці всі обов'язки будуть автоматично перекладатися, як Ви думаєте? Певне, на свого чоловіка. А жодний чоловік такого просто не потягне... Що аж ніяк не зміцнить стосунки. Тому необхідна серйозна індивідуальна робота, потрібно іти в терапію.

Так, дуже розумію Вас "Хочеться материнської підтримкии", але...
Насправді, неможливо від людини отримати того, чого людина дати просто не може... Роблю зараз просто припущення, спираючись на закономірності стосунків. Як склалися стосунки між Вашою мамою та Вашою бабусею, мамою мами? Адже, знову ж таки, існують певні поведінкові програми, які можуть передаватися з покоління в покоління. І чи склалися у бабусі стосунки з її чоловіком?
Насправді, найбільша небезпека полягає в тому, що чим сильніше ми ображаємося на своїх батьків, чим більше маємо до них претензій та незадоволені ними, тим важче нам може бути створювати власні сім'ї. І тим швидше ми можемо повторити нещасливі батьківські сценарії життя...
Тоді що робити, коли хочеться тепла, а коли його немає, з'являються претензії?
Проблема у психо-емоційний залежності, у тенденції до "залипання" на близьких людях..
Бо коли дитина маленька, вона не може жити без тепла рідних людей. І тому з усіх сил тягнеться до них за тією самою любов'ю. І чим менше любові отримує, ти сильніше "залипає", прив'язується як до джерела енергії. Потім дитина дорослішає, вже може жити сама, але... От та сама звичка очікувати тепло та порозуміння від мами та батька залишається... І проявляється несвідомо, на рівні рефлексу ..
.і єдиний вихід - це навчитися опору знаходити в собі. Тобто, стати самодостатньою ( не плутати з самостійністю). Але це повна зміна внутрішнього сприйняття себе, стосунків, оточуючих людей, і світогляду вцілому. Це комплексна робота по повному переналаштуванню.
А це запит на серйозну індивідуальну роботу. Тим паче, якщо хочете мати свою щасливу сім'ю і "вийти" з родової програми невдалих сімейних стосунків.

Відредаговано автором 27-05-2025 20:41:15

Доброго вечора Алино!
Насправді, за свої почуття та стосунки потрібно боротися. Що Ви насправді одразу і зробили - дали йому зрозуміти, що не потерпите поруч ще якусь жінку.
І те, що Ваш чоловік з нею вже не підтримує контакти - чудово, але...
До тих пір поки вона буде з ним контактувати, навряд чи Ви зможете почувати себе спокійно.
Що робити?
Як мінімум, спробувати розібратися, а чому виникла саме така ситуація?
От Ви пишете "он сказал что он даже не знает как ему надо с ней общаться и в прошлый раз он ничего не понял..."
Судячи з усього, у нього дійсно навіть думки не було про якийсь флірт з тою співробітницею. І тепер він точно знає, що терпіти такі стосунки із співробітницею Ви просто не станете.
Але є маленьке "але". Певне, можна весь час намагатися тримати під контролем чоловіка і все ж. Якщо хтось захоче зрадити чи піти, він це зробить, Ви ж розумієте. Отже, питання не тільки в ньому, але і у Вашому сприйнятті себе, у Вашій самооцінці.
Тому, якщо Ви дійсно хочете "закрити" тему ревнощів та зрад, необхідно розбиратися набагато глибше.
Які стосунки були між Вашими батьками? Чи були зради між ними?
На скільки довірливими та теплими були стосунки між ними та Вами?

Доброго вечора!
Співчуваю Вам. Адже Ви так себе поводити не тому що Вам так подобається, а тому що Ви так звикли реагувати, коли щось відбувається не заплановано.
І швидше за все, така реакція сформувалася достатньо давно, можливо, в дитинстві. Підкажіть, будь ласка, а як Ви реагували в дитинстві, якщо щось йшло не так? Чи були стосунки з батьками теплими та довірливими?

Доброго вечора!
Колеги написали, насправді, багато правильних речей. Тому спробую лише висловити свою точку зору.
Як на мене, Ви виросли в атмосфері співзалежних стосунків і про це навіть не здогадувалися. І це стосунки аб'юзерів та жертви.
"Просто жила в такой обстановке(для того что бы хвалили и любили нужно делать то что говорят и вести себя хорошо)Вот и в семейной жизни так
получилось.Что бы не скандалить- молчи!" Тому, власне, не має нічого дивного, що і свої стосунки з чоловіком Ви побудували по тій же самій схемі. Адже, дитина вчиться взаємодіяти з оточуючими саме від своїх батьків. І це відбувається автоматично. Саме тому знадобилося цілих 20 років, щоб в якусь мить нарешті відчути, що щось із стосунками не так. Діти виросли і у Вас з'явилося більше часу та сил, щоб нарешті замислитися над своїм життям. І, насправді - це прекрасно. Адже, свідчить про те, що Ви маєте здатність до самоаналізу та достатньо свідомого сприйняття життя.
І те, що Вас ображає захоплення чоловіка відвертими фото інших жінок - цілком зрозуміло та правильно. Бо це стосується почуття власної гідності жінки ( не плутати з гординею), яке відповідає за цілісність особистості.
Окрім того, цілком підтримую Ваше розуміння того, що це Ваш чоловік, з яким Ви прожили 20 років. А отже,за ці стосунки відповідальні двоє людей, а не Ви одна.
Але що робити, якщо чоловік не хоче іти до психолога?
Як на мене, нічого страшного в цьому немає. Як правило, саме жінки першими "прокидаються" і починають працювати над собою. Адже, чоловік та дружина - це єдине ціле в плані сім'ї. І якщо хтось один починає дуже глибоко змінюватися, трансформуючи деструктивні моделі поведінки, поступово змінюється і інший та самі стосунки. Це закономірність.
З чого почати?
Як мінімум, спробувати розібратися, чому чоловік дозволяє собі так себе поводити. Тим паче, що Ви постійно говорите йому про те, що Вам не подобається. Одна з причин криється в різниці чоловічої та жіночої природи. Якщо жінці достатньо лише сказати і вона буде намагатися щось змінити, для чоловіка слова - пустий звук. Чоловіки реагують лише на конкретні дії жінки. І от саме правильних дій, на мою думку, Вам і не вистачає. Бо щоб правильно себе поводити, виховувати чоловіка, потрібно:
а)знати як себе поводити
б) мати достатньо внутрішніх сил для того, щоб перебувати в рівновазі в такі моменти, зберігати внутрішній спокій.
А де взяти той самий спокій, коли всередині накопичилася велетенська кількість претензій та образ до чоловіка, які і керують жінкою в моменти, коли вона намагається якось протидіяти?
І це вже питання виходу з дитячо-родової моделі поведінки співзалежних стосунків. А моделі поведінки одним усвідомленням того, що вони деструктивні, не змінюються, на превеликий жаль. Адже, це рівень несвідомого, рефлексів, звички...
Тому, якщо Ви дійсно хочете не лише змінити стосунки з чоловіком, але і їх покращити, необхідно зробити повне своє поведінкове "перезавантаження".