Question

07-05-2023

Доброго дня, в мене внутрішній присутній конфлікт, переживання, сумніви щодо відношення до маминої депресії, її суїцидальних думок (вона не схильна наче до самопошкодження, але має думки щодо своєї смерті, не баче сенсу жити, нудьгує, нема роботи, реалізації, грошей, весь час жалкується, песимістична, агресивна і тд). Вона має алкогольну залежність з пізнього дитинства мого, для нас всіх ця тема була табу, але всі все бачили. Трішки про наші відносини: так склалось, що в мене з нею не теплі стосунки, ми не дуже відкрито розмовляємо, мало проводили часом разом з дитинства, мало памʼятаю в своїх спогадах, її часто не було вдома в дитинстві, я мало памʼятаю, коли з нею проводила час, в підлітковому віці і в юному часто конфліктували, спілкувались дуже мало на відверті теми, наче кожен сам по собі був і жив своїм життям, в цілому - вона мало присутня була в моєму вихованні і житті. Ми мало обіймались, був обмежений холодний контакт емоційний, часто її не цікавило як там що, були формальні розмови, їй було байдуже. Звісно мені не вистачало уваги і я можу точно сказати, що я досі ображена на неї за це, що в мене не було достатньо ласки, турботи і безумовного прийняття, любові від неї. Але я вже доросла і розумію, що можу зараз вже дати собі сама. Проте, одночасно, відчуваю борг перед тим, що я маю витягти людину з цього стану, адже вона мама, я сильна, я маю на це сили, маю це зробити, бо люди в такому стані, не розуміють в якому стані і не можуть в такому стані собі допомогти, і що їм потрібна підтримка, її потрібно спасати, наче якщо не допоможу - це дуже погано, не правильно. Я не можу зрозуміти як правильно поступити тут, що мені робити, чи маю я їй допомагати? Якщо так, то як саме? Це зʼявилось відносно нещодавно, ця думка, ця нейбадужість до її стану і цей внутрішній конфлікт: чи маю чи ні? чи відповідальна я за те, щоб допомогти їй чи ні? Чи достатньо допомогаю? Чи можу я їй допомогти? В мене просто сформувалось відношення до людей із депресією із суїцидальних нахилами, що вони дуже слабкі жертви, яким потрібна допомога від інших, не кидати один на один в їх стані і що їм потрібна людина поряд. Декілька раз я пробувала поговорити на цю тему, це вдавалось дуже складно, вона ігнорувала, казала все сама, я якось старалась вказати, що можливо треба спробувати лікаря і тільки через переписку, холодно реагувала або ніяк. Відчуваю, що їй не хочеться про це розмовляти, складно вивести на розмову, відверту, складно з нею говорити, відчувається байдужість, мабуть, через складні недовірливі один до одного відносини. + наче їй просто хочется по жалкуватись, а не вирішити проблему і все і це дратує. Я одночасно розумію, що стан тяжкий і мені жалко її, що вона не заслужила, просто не повезло. Але одночасно я зла, що вона себе запустила і не хоче собі допомогти. Вона казала, що я маю своїм життям займатись, що нічого не повинна, нічим не допоможу, що сама розбереться і тд, відчувала знецінення допомоги. Відчуваю також знесилля. Можливо, я погано стараюсь і не достатньо? Також, я не можу сказати, що виявляю сильного бажання їй допомогти, скоріш навпаки - не дуже хочу, мені тільки здається що я можу вчинити не вірно і не достатньо, і здається наче що я маю допомогати, бо так вірно, бо так роблять хороші і сильні. Хочу щиро вирішити це питання і зрозуміти його, своє ставлення до матері і що маю робити в цій ситуації.

Питання від: nikd5024; Вік: 26

подобається запитання?

Підберіть дитячого психолога онлайн або в містах України.

07-05-2023 22:20:21Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 341539 для Тетяна Артеменко

Добрий вечір, дякую за відповідь. Є уточнюючи питання до Вас:

1) Чому ми несемо відповідальність за іншу людину і за її життя? І як формується або формулюється відповідальність до іншої людини? (тобто, що Ви маєте на увазі).

2) Хто така «близька людина»? Тому що, я тут додам від себе, я не можу назвати маму близькою людиною, але родичем - так.

Виберіть психолога для консультування з приводу відносин батьків та дітей

07-05-2023 22:49:58Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 341544 для Тетяна Артеменко

По-перше, я маму не «приручила» - скоріш, вона мене. Я донька, я народжена нею. Тобто, я тут чесно кажучи, Вас не дуже зрозуміла. І де ця межа відповідальності за іншу людину: її життя, її здоровʼя, стан? Ми же не можемо постійно жертвувати собою, винити і дитина не може бути причиною маминої депресії, як і я - доросла донька.

Ви казали також, що єдине, що я можу зробити, це бути поруч із нею, не навʼязливо: що мається на увазі? Слухати, цікавитись самопочуттям, розмовляти чи бути присутнім фізично? Дякую.

07-05-2023 23:00:47Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 341547 для Оксана Юрьевна

Дякую Вам за відповідь розгорнуту!

1) Важливий нюанс: Ви вказали «якщо вона хоче змін в житті», а якщо не хоче? Мені здається, якщо людина не хоче змін в житті і змінюватись, то це просто не ефективно, давати ці зустрічі. + моя мама, на жаль, скептично налаштована до психотерапевтів/психіатрів/наркологів. Залишала контакти декілька раз і казала, що потрібно тут лікування, але людина ніяк не реагувала і не мала бажання, так і казала, що не хоче або ігнорувала і казала «добре». Можливо, я можу якось їй вказати, наштовхнути на змінити? Чи це вже не моя зона відповідальності? І чи взагалі можливо знайти це натхнення до змін в такому стані у іншої людини?

2) Щодо відносин: для мене це тяжкий тягар змінювати відносини і брати на себе повну відповідальність за них, за зміну. Адже відносини - це про двох, про бажання двох людей до зміни. Мені здається, вона не дуже цікавиться їх змінити і не хоче. Але я не впевнена звісно. І я не впевнена, що можливо змінити відносини за такий довгий час і за образу на байдужість і відсутність уваги від матері. Що думаєте з приводу цього? Або що мали під «змінити відносини?»

3) Тут я з Вами дуже погоджуюсь і Ви дуже добре пояснили. Так, мабуть, я думаю це дійсно моя особиста проблема, що людина не хоче змінюватись, їй хочеться жити так, і що навіть такий вибір, потрібно поважати. Так, думаю, що Ви праві щодо того, що вона боїться відчувати себе безпорадною.

4) Гарне і влучне питання мені задали, це дійсно сформоване особисто бути сильною, доброю і що так правильно. Це добре обдумати, дякую. Думаю, я боюсь осуду перед людьми. Не знаю перед ким конкретно.

07-05-2023 23:22:24Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 341554 для Ольга Владимировна

Добрий вечір, так, давно, скільки памʼятаю. Розумію, що це найкращий варіант звернутись, я з Вами звісно погоджуюсь, але вона не хоче. Я не можу змушувати людину насильно це робити. Мама відмовилась від моїх порад і підказок. Не хоче отримувати допомогу, їй тільки подобається привертати увагу до себе, щоб поговорили з нею, коли вона хоче і їй нудно, по жалкуватись, по нити і т.д. Змінювати людина не хоче своє життя. Вона веде себе не як доросла людина, а як дитина. І я тут відчуваю безсилля, адже я не знаю як їй знайти сили та опору, тут тільки можливо допоможе дійсно спеціаліст. Вона скептично налаштована до спеціалістів. Щодо тата: в мене з нормальні відносини, а мама з татом давно розлучені.

08-05-2023 00:39:47Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 341556 для Оксана Юрьевна

Дякую, так, згодна з Вами. Дійсно, мама доросла людина, перш за все, а я її донька.

Питаю час від часу чим можу допомогти, мама рідко просить допомоги, питаю як самопочуття, як справи, не все можу зробити (наприклад, забезпечити фінансово або допомогти знайти їй роботу, буває, корю себе, бо «мушу» адже виховала мене якось моя мама, не кинула), але стараюсь тим чим можу і не буваю байдужою (тільки коли себе погано почуваю і про це кажу, вважаю, що це про особисті кордони), стараюсь реагувати вчасно, не можу сказати, що я дуже допомогаю, бо вона якось сказала, що нічим не допомогла для неї ніколи. Відчула провину і що я безпорадна, безсильна, не можу її задовольнити, її потреби, все їй не те.

Вона нічого не просить від мене, на пряму так точно. Коли питаю на пряму - каже, що нічого не потрібно або я не допоможу їй, або вона все сама. Гірше справляюсь із ситуаціями, коли вона свариться із своєю мамою, тому що я не знаю що відповісти і як про емпатувати, частіше, моя емпатія і допомога дається важко, не знаю що влучне їй сказати в таких моментах і щиро, частіше - дратує її поведінка в такі моменти і хочется написати щось агресивне, але стримую, і стараюсь вислухати. З нею нелегко в побудові відносинах. Проблема ще в тому що я постійно віддаю, відаю емпатію, вислуховую її, підтримую, віддаю сили, стараюсь «триматись», але не відчуваю «дякую», наче їй це все не потрібно від мене. Коли я хочу підтримки і взаєморозуміння - цього не відчуваю від неї, або скептицизм, або не хотіння допомогти, або ігнорування, або не прощення поради, або невдалі, + я не відчуваю безпеки і довіри з нею чимось ділитись. Тож, я з нею рідко ділюсь чимось емоційним, де потрібна підтримка або реакція. Вона просто може написати, по нити - я їй стараюсь щось ласкаве написати або підтримати, вона ніяк не реагує, і все. Буває, що каже, що я фігню написала, частіше ігнорує. Здається, наче людина не сприймає підтримку щиру, тому складно дуже інколи підтримувати її морально.

Тож, не можу сказати, що в мене є справжнє бажання змінювати стосунки із нею, частково Ви праві, що це може бути і страх відкидання. Частково, я просто не вірю, що вони зміняться, адже я раніше старалась не так давно і думала, що вийде, але вважаю - що нам це складно вдається. І ви в точку, що я дійсно маю попрацювати над тим, щоб поважати її життя, вибір і її кордони.

08-05-2023 13:58:42Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 341590 для Тетяна Артеменко

Тоді ви сплутали два поняття, як на мене: «відповідальність за людину» і «стосунки, які склались у мене з матірʼю з дитинства», за які відповідальна здебільше моя матір, адже дитина не може контролювати, змінювати їх. Не думаю, що зараз можливо зміни, бо інша людина менш емоційна зріла. Я ознайомилась із теорією прихильності.

Дуже багато питань напрошується до тих батьків, які майже не займались вихованням дитини, де було і емоційне, і фізичне насилля. Тож, навіть щодо наведеного законодавства, де я мушу забезпечувати фінансово батьків похилого віку або передпенсійного віку або інваліда/недієздатного (я із цим ознайомлена), там є теж нюанси, дається та сума, яку ти можеш забезпечити, вона дається на конкретні потреби + суд вирішує ваші взаємовідносини між батьками в дитинстві і т.д, суд вирішує чи є в тебе фінанси і т.д. Це не про жертвенність, це про обовʼязок, і в даному випадку - перед законом. В іншому - морально-етичний. В ідеалі: батьки і діти мають підтримувати один одного, батьки відповідальні за дітей повністю до 18, а дорослі діти підтримують батьків, але не живуть їх життям, як і навпаки. Як на мене, жертвенність - це про це, про внутрішній тягар, і постійної віддачі, про те щоб вирішувати проблеми іншої дорослої людини і жертвувати своїм часом, здоровʼям, життям. Так, згодна, що є трагічні випадки, коли людина в важкому стані і дійсно не може сама собі допомогти, прикута до ліжка і не можу взагалі себе забезпечувати, і тут дійсно скоріш ти більше віддаєш, більше допомагаєш, жертвуєш. Але тут також важливо не забувати про своє життя, поповнювати свій ресурс, не забувати про себе, це моя думка, потребувати допомоги собі, найняти няню або спеціаліста, підтримки у інших в допомозі, звернутись до центру допомоги і т.д.

Дякую Вам ще раз за Ваші відповіді, гарного дня.

08-05-2023 14:02:40Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 341558 для Євгеній Мишенко

Дякую Вам за розуміння ситуації і за підтримку, за влучні поради! Кашу в голові більш розʼяснили і відповіли на питання, заспокоїли. Я погоджуюсь із Вашим ходом думок.

Буду знати до кого звертатись щодо вправ, я думаю, Ви чітко підмітили щодо упередження чи установи своєї, що «я погана донька», мабуть дійсно все з цього витікає. Ще раз щиро дякую за Ваше розʼяснення)

08-05-2023 21:56:31Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 341639 для Юлия Антоновна

Дякую Вам за розуміння і за відповідь!

08-05-2023 22:04:49Доповнення від автора

Дякую усім за поради і підтримку. Питання закрите. Слава Україні!

Щоб запитати або відповісти, авторизируйтесь або пройдіть реєстрацію!

Автор питання не дозволив його обговорення. Заборона стосується порад від нефахівців. Відкриті для коментарів питання - тут.

Наші психологи

Катерина Вовк
(Київ)

Юлия Якименко
(Онлайн)

Алексей Лемещук
(Одеса)

Нiна Уенем
(Онлайн)

Схожі онлайн консультації

04-05-2023 Взаимоотношения с матерью

03-05-2023 Как дальше жить и что делать?

03-05-2023 Родители меня контролируют, что делать ?

02-05-2023 Сепарація дорослого сина.

28-04-2023 погіршуються стосунки з дорослим сином

26-04-2023 Ребёнка тянет к общению с "особенными" детьми

24-04-2023 Оплата за онлайн игры

22-04-2023 Отвращение от мамы ,Я уже не могу так

21-04-2023 Зриваюся на дітях

20-04-2023 Конфліктні ситуації між чоловіком і дружиною

Тетяна Артеменко психолог Черкаси · Answer 1 · 2023-05-07 22:09:29

Ми все одно несемо відповідальність за своїх близьких хочемо ми того чи ні. Ви могли би просто бути поруч, ненав"язливо. Це все, що Ви можете зробити для людини, яка хоче себе вбити і не йде до лікаря.

Тетяна Артеменко психолог Черкаси · Answer 2 · 2023-05-07 22:26:44

"Чому ми несемо відповідальність за іншу людину і за її життя?". - Тому, що коли ми вступаємо у стосунок з людиною, це передбачає певний моральний обов"язок. ("Ми відповідаємо за тих, кого приручили", А. де Сент-Екзюпері).
"Хто така «близька людина»?". - Та, що біля мене "близько". Душевно, фізично.

Оксана Юрьевна Селезнева психолог Дніпро · Answer 3 · 2023-05-07 22:48:05

Вітаю .
Я розумію, що Вам дуже хочеться "скоїти добро"- врятувати свою маму,бо вона в такому стані, що " не може собі допомогти ". Допоможіть їй ділом- організуйте їй консультаціїї нарколога * зловживання алкоголем), психіатра ( дипресія, суїциїдальні думки ), психолога ( психотерапевта), якщо Ваша мама схоче змін у житті . Решта-це Ваші особисті проблеми.

"Декілька раз я пробувала поговорити на цю тему, це вдавалось дуже складно, вона ігнорувала, казала все сама, я якось старалась вказати, що можливо треба спробувати лікаря і тільки через переписку, холодно реагувала або ніяк. Відчуваю, що їй не хочеться про це розмовляти, складно вивести на розмову, відверту, складно з нею говорити, відчувається байдужість, мабуть, через складні недовірливі один до одного відносини."
Якщо є бажання допомогти, начніть з відносин.
Потім, спробуйте поважати вибір іншої людини( навіть, якщо це- Ваша мати. Дозвольте їй жити так, як вона вважає за потрібне. Це її життя і її вибір.
Можливо, їй соромно бути безпорадною перед дочкою, тому й не хоче приймати від Вас допомоги.
Тому, Ваше бажання її спасати-це тільки Ваша проблема, бо це ви так вирішили, "бо так вірно, бо так роблять хороші і сильні". А для кого Вам важливо бути хорошою та сильною?

Answer 4 · 2023-05-07 23:14:18

Добрый вечер!
Судя из Вашего письма мама давно страдает от зависимости , но за этим могут скрываться другие психологические проблемы. Вашей маме следует обратиться к врачу психиатру и проконсультироваться . Ваше беспокойство за маму вполне естественно, но важно Вам и самой о себе позаботиться. Какие отношения с отцом?

Оксана Юрьевна Селезнева психолог Дніпро · Answer 5 · 2023-05-08 00:00:11

Якби там не було, мама-це мама і ми не можемо бути байдужими до її життя.
Але, не треба бачити в мамі жалку, безпорадну людину, або дитину. Не треба порушувати ієрархію та ставати на її місце. Ви її Донька, вона-ваша Мати. Робіть те, що повинна робити донька: поважайте, допомогайте, будьте поруч, коли це потрібно.

"Що думаєте з приводу цього? Або що мали під «змінити відносини?» Загалом, я про спробу побудувати відносини на новому рівні: доросла дочка- доросла мати.
"Мені здається", "я не впевнена"- я думаю, що це про страх бути не потрібною знов, як у дитинстві. Тому, не варто пробувати щось змінити. Але, що Ви втратите, якщо спробуєте?

Євгеній Мишенко · Answer 6 · 2023-05-08 00:10:29

мені подобається, як ця дівчина відмовлється від нав*язаних повинностей і долгів.

Проте, одночасно, відчуваю борг перед тим, що я маю витягти людину з цього стану, адже вона мама, я сильна, я маю на це сили, маю це зробити, бо люди в такому стані, не розуміють в якому стані і не можуть в такому стані собі допомогти, і що їм потрібна підтримка, її потрібно спасати, наче якщо не допоможу - це дуже погано, не правильно.

питання про те, хто кому більше винен, діти батькам чи батьки дітям, старе як світ. проте відповідь на нього ні ті, ні інші. Дорослі люди, які вільні розпоряджатися власним життя, як їм заманеться, навіть якщо це не подобається їх близьким чи рідним.

про спасіння та бажання спасти: можна привести верблюда до води, але хто змусить його пити?
часто в нашому світі виходить так, що ті дії по спасінню завдають тільки шкоди.
бажання спасти (жалость) від співчуття відрізняються одною буквою: жалость - вместо, співчуття - вместе.
я погоджуюсь з пані Оксаною, що не потрібно взвалювати тягар матері на власні плечі, це її життя, це її урок, її випробування, яке вона має пройти. Ви можете пройти цей шлях з нею або замість неї (але нічого хорошого це не дасть. урок не засвоєний, ситуація повториться і буде знову все те, що є або й сильніше).

якщо є бажання пропрацювати почуття провини, за погану дочку, є дієві вправи, які можу дати

Віталія Юріївна Мельник психолог Харків · Answer 7 · 2023-05-08 00:43:45

цитата:

відчуваю борг перед тим, що я маю витягти людину з цього стану, адже вона мама, я сильна, я маю на це сили, маю це зробити, бо люди в такому стані, не розуміють в якому стані і не можуть в такому стані собі допомогти, і що їм потрібна підтримка, її потрібно спасати, наче якщо не допоможу - це дуже погано, не правильно.

Історії, в яких хтось бере на себе роль рятівника завжди! з плачевним фіналом.
Ви питаєте

цитата:

Чи можу я їй допомогти?

Самі відповідаєте :

цитата:

Декілька раз я пробувала поговорити на цю тему, це вдавалось дуже складно, вона ігнорувала,

цитата:

Вона казала, що я маю своїм життям займатись, що нічого не повинна, нічим не допоможу, що сама розбереться

Ви хочете бути гарною донькою? Ви хочете змінити життя дорослої людини, яка не хоче нічого з цим робити? А хто буде піклуватися про ваше особисте сьогодення?

Ви ходите по психолога?

Тетяна Артеменко психолог Черкаси · Answer 8 · 2023-05-08 09:56:02

Ви пишете - "я маму не «приручила» - скоріш, вона мене". Відповідаю. Ви обоє один одного "приручили". У вас склався певний стосунок прихильності, я саме про це. (Про стосунок прихильності почитайте, будь ласка, в інтернеті).
Далі Ви пишете - "Де ця межа відповідальності за іншу людину: її життя, її здоровʼя, стан? Ми же не можемо постійно жертвувати собою". Відповідь - буває по-різному. Буває, що доводиться жертвувати. Навіть згідно з законодавством. Наприклад, закон покладає на дитину (дорослу дитину) відповідальність за її престарілих батьків.
Далі Ви питаєте - "Ви казали також, що єдине, що я можу зробити, це бути поруч із нею, не навʼязливо: що мається на увазі? Слухати, цікавитись самопочуттям, розмовляти чи бути присутнім фізично?". Відповідь - що зможете з цього, те й робіть.

Юлия Антоновна Трясун психолог Черкаси · Answer 9 · 2023-05-08 16:02:44

Доброго дня. Догляд за людиною " яка не в порядку" важкий. Як спеціаліст, яка проходила пропидевтику в психіатричній лікарні і бачила таких хворих, можу сказати, що не всім можна допомогти. Ви можете радити, якщо вас просять звернутися до лікаря, але насправді варто прийняти той факт, що багато що залежить не від вас і ви мало що можете зробити. Не забувайте турбуватися про себе і свій емоційний стан, здоров'я. Знайте, якщо мама прийме колись нездорове рішення і кроки- це не ваша вина.