Питання від:
іра
Вік:
19
чи те, що у мене нема друзів робить мене меншвартісною людиною?
декілька років тому я думала, що якщо покину своє маленьке містечко і переїду у велике навчатися, то всі мої проблеми зникнуть і все налагодиться у моєму житті. але все стало гірше, бо вдома у мене принаймні були рідні, а тут я одна.
всі мені казали, яка я молодець, що поїхала так далеко і я мимоволі тоді теж в це повірила. але))) всі мені казали, що тут у мене будуть справжні друзі, бо є мінімум 1 спільний інтерес - професія. але я так ні з ким і не подружилася. а ті з ким хоч трішки потоваришувала, вони перевелися з групи.
я просто навіть не зрозуміла, як всі одногрупники поділилися на групки і тими групками і сидять, спілкуються. а я одна і в такі моменти бажання поплакати мене розриває з середини. у такі моменти дуже сильно нав'язується думка, що я якась не така, що щось не правильно зі мною. і все різко втрачає сенс. типу що я тут роблю взагалі? це місце для таких як вони, а не я. знаєте, просто хочеться закритися в квартирі і нікуди не виходити.
ще одне, це мої інтереси. от мені щось подобається, потім я бачу, що комусь з знайомих теж це подобається і я починаю думати, що та штука не для мене, що типу я її недостойна.
за цей тиждень навчання я не можу спати, в грудях стискає, руки постійно трусяться. мені тут зле, на мене ніби це все тисне. у мене тривога кожен раз коли кудись треба виходити, всю трусить, живіт болить, хочеться блювати. а коли я думаю про те, що мені треба буде йти на вибіркову дисципліну, де нікого з моїх знайомих нема у мене такий стан, ніби я зараз впаду. знову ж таки, я починаю думати, що я прийду і буду найгірша в усіх сенсах, мені буде соромно, і з мене насміхатимуться. в мене нема стійкого уявлення яка я людина. ні зовні, ні всередині. коли мені спокійно, то мене все влаштовує, а коли треба спілкуватися з іншими, то я себе ненавидіти починаю.
я намагалася про це поговорити з мамою, але бачу, що їй теж сумно від того. вона лише каже, що та нормальна ти просто йди і говори з дівчатами. але я не можу говорити про те, чого я не знаю. мій максимум це формальні фрази. деколи мені здається ніби я не вмію спілкуватися, відчувати співрозмовника. бо мене тупо кожен раз всередині мутить.
що мені зробити щоб не було так тривожно майже весь час я хочу бути нормальною, почувати себе нормально. я не хочу вічно думати, що про мене подумають інші
всі мені казали, яка я молодець, що поїхала так далеко і я мимоволі тоді теж в це повірила. але))) всі мені казали, що тут у мене будуть справжні друзі, бо є мінімум 1 спільний інтерес - професія. але я так ні з ким і не подружилася. а ті з ким хоч трішки потоваришувала, вони перевелися з групи.
я просто навіть не зрозуміла, як всі одногрупники поділилися на групки і тими групками і сидять, спілкуються. а я одна і в такі моменти бажання поплакати мене розриває з середини. у такі моменти дуже сильно нав'язується думка, що я якась не така, що щось не правильно зі мною. і все різко втрачає сенс. типу що я тут роблю взагалі? це місце для таких як вони, а не я. знаєте, просто хочеться закритися в квартирі і нікуди не виходити.
ще одне, це мої інтереси. от мені щось подобається, потім я бачу, що комусь з знайомих теж це подобається і я починаю думати, що та штука не для мене, що типу я її недостойна.
за цей тиждень навчання я не можу спати, в грудях стискає, руки постійно трусяться. мені тут зле, на мене ніби це все тисне. у мене тривога кожен раз коли кудись треба виходити, всю трусить, живіт болить, хочеться блювати. а коли я думаю про те, що мені треба буде йти на вибіркову дисципліну, де нікого з моїх знайомих нема у мене такий стан, ніби я зараз впаду. знову ж таки, я починаю думати, що я прийду і буду найгірша в усіх сенсах, мені буде соромно, і з мене насміхатимуться. в мене нема стійкого уявлення яка я людина. ні зовні, ні всередині. коли мені спокійно, то мене все влаштовує, а коли треба спілкуватися з іншими, то я себе ненавидіти починаю.
я намагалася про це поговорити з мамою, але бачу, що їй теж сумно від того. вона лише каже, що та нормальна ти просто йди і говори з дівчатами. але я не можу говорити про те, чого я не знаю. мій максимум це формальні фрази. деколи мені здається ніби я не вмію спілкуватися, відчувати співрозмовника. бо мене тупо кожен раз всередині мутить.
що мені зробити щоб не було так тривожно майже весь час я хочу бути нормальною, почувати себе нормально. я не хочу вічно думати, що про мене подумають інші
Що означають ці оцінки?
Оцінки питань
Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.
Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.
Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.
У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.
