Зараз я живу в США.
Вся моя родина вирішила емігрувати в США через війну в Україні, спочатку поїхав брат, а за ним мали поїхати ми всі. Ця новина стала для мене катастрофою, оскільки моє життя тільки налагодилось - я повернулась до навчання та знайшла собі хлопця, з яким в нас були чудові здорові стосунки, я отримала щастя, про яке і не мріяла. Але батьки наполягали, щоб я їхала з ними, оскільки ми зустрічались неповний рік і вони переживали що в разі розставання я залишусь одна. Були скандали, сльози, моральні зриви, хотілось померти, бо фактично я стояла перед вибором - або родина, або хлопець. Та я вирішила залишитись і будувати свою сім'ю, ніхто мене в цьому не підтримав, навіть сам хлопець. Тоді я вирішила подавати документи на Америку, але залишитись з ним на 3 місяці, подивитись чи ми зживаємось і чи варте воно того.
Ми жили на квартирі моїх батьків, я не працювала бо готувалась до захисту диплому. Хлопець не оплачував комуналку, продукти були практично 50 на 50 (він платив тільки коли ми були разом), я користувалась своїми збереженнями, чого мені не вистачало навіть на побут, а собі ж я купляла все саме дешеве. В хлопця є дитина, тому ми 2 рази на тиждень брали її і жили в нього вдома, я кожен раз збирала свої речі туди, це було незручно, адже там холодно і часто не було світла.
Хлопець відповідальний щодо дитини, але на мою думку навіть надто, оскільки оплачує не тільки аліменти, але й скидає половину всього що купляє дитині мама, бере його і дарує дорогі подарунки (типу телефон, дитячий мотоцикл і т д). Вже тоді я задумалась чи варто розраховувати на сім'ю з ним, якщо в нього так розставлені приоритети (я не проти всього цього, але повинна бути межа)
Потім я поїхала в США. Я вже тут рік, моя родина не збирається повертатись, а поїхати звідси = не бачити їх роками, а може вже і ніколи. Як щодо повернення? Я боюсь, адже бачу що відповідальність хлопець брати на себе не хоче, а дивитись на те, як я десь на далекому плані теж так собі жертва. До того ж не мати іншого вибору.
Наші стосунки погіршились на відстані, частіше сваримось, і він не хоче дітей на майбутнє спільних і постійно говорить різні речі (то він не проти цього бо я хочу, то каже що сімейне життя - не для нього)
Морально я не витримую і вже кілька місяців роздумую щодо самогубства, хоч і розумію що це - не вихід. Але я не можу так жити - під наглядом і гіперопікою батьків, і повертатись мені нікуди.
Боюсь, що я просто не витримаю в один із морально тяжких днів і зроблю цю помилку...
1-а консультація онлайн психолога
психолог онлайн: Александр Федорович Головань
Доброго дня.
Ситуація складна. ВІд батьків, якщо все буде складатися природньо, Ви все одно сепаруєтесь. Хлопець, по Вашому опису, не виглядає гарним варіантом. Після Вашої розповіді я відчув якусь обмеженність щодо часу прийняття рішення. Чи є у Вас таке відчуття? Що треба щонайшвидше обирати: залишатися чи повернутися, бути з хлопцем чи ні? Можливо є якісь об'єктивні чинники, чому рішення потрібно приймати швидко?
Якщо є змога, я б не поспішав. Відокремив би питання місця перебування від проблеми з молодим чоловіком. Обрав би приоритетну проблему та вірішував би її. Можливо, друге питання перестане Вас турбувати після вирішеня першого.
Щодо ємоційного стану, я таке вже бачив у клієнтів, які в еміграції. Рік після переїзду, це, мабуть, пік негативних переживань. Якщо залишитесь, то далі буде краще. Але нормалізуватися буде повільно. Я б очікував, що все прийде в норму десь на третій рік від переїзду.
Якщо буде бажання розібратися більш детально - звертайтеся.
Відредаговано автором 08-06-2025 22:31:14
08-06-2025 22:30:32
інші відповіді психологів ➥