Психологиня Ольга Олександрівна Цурка Київ

Ваше состояние сейчас понятно ведь вы были вместе долгое время а потом - неожиданный обрыв. Естественно вам хочеться услышать его, поговорить с ним, услышать что-то утешающее. И вы можете это сделать, вопрос: какой ценой вам это обойдется? С другой стороны, возможно, ваш бывший скажет вам что-то вразумительное и поговорит, как взрослый мужчина.
Вы пишете, что безумно боитесь его потерять. Ну , а что будет, если эти отношения закончаться? Что самое страшное в этом случае может случиться? Как бы не показался мой ответ жестким, но таких ситуаций в жизни много, и люди по-разному с ними справляются: кто-то стоит новые отношения, кто-то впадает в депрессию, кто-то глушит боль алкоголем...
Утрата (даже вещи) не проходит бесследно. Она сопровождается болью потери, но потом приходит принятие.
Еще пару слов о решении мужчины. Он его принял, и если не хочет менят, имеет право. Я бы не советовала вам зависеть от него. Потому что не факт, что в будущем, даже если бы вы поженились, он не подводил бы вас также. С нестабильными отношениями очень трудно жить. Нужно ли вам это?

Здраствуйте, Таня! А как вы чуствуете, что надо делать в этой ситуции?

Здраствуйте!
То что 18-летняя девушка купается с 10-летним братом вместе в ванной это не есть нормально, но и паталогии я тут не вижу. Потому что все зависит об обстоятельств. В войну дети вместе купались, спали, ели из одной миски. Время было такое.
Вопрос почуму родители разврешают им вместе купаться?
Спять вместе, опять таки почему? Больше постелей нет? Жилплощадь маленькая?
То, что ребенок шлёпает по попое может быть похоже на подражание. Он видит, что взрослые так делают, и сам так делает. Может, в его семье папа шлёпает маму или маотчика шлёпают по попе?
Сексуальное влечение у парней и девушек начинается в подростковом возрасте во время полового созревания. Мальчику 9 или 10, он пока не подросток. Я не вижу в его поведении никакой патологии. Скорее, это - воспитание. Попробуйье вы с ним поговорить.

Здраствуйте!
Я думаю, вам тоже немешало бы сходить к психологу. Потому что ваше поведение похоже на поведение мазохиста, а её, естественно, садиста. Психологического.
Зачем вам такие изнурительные, травмирующие отношения, если вам с ними не комфортно, не радостно? Понимаете, не надо путать любовь с вседозволенностью.

Я думаю, новое будет изменение вас, а не желание изменить начальницу. У неё все ОК, она на вас не жалуется. А вот вы пишете о своих проблемах. Значит, с себя надо и начинать :)

Здраствуйте, Николай!
Я думаю, вы можете сами (или группой)сказать ей о своих пожеланиях. Также я считаю правильным не говорить ей о ваших наблюдениях о ее характере и стиле поведения. Знаете, есть пословица: "ты начальник, я - дурак, я - начальник, ты - дурак". Я вовсе не хочу сказать, что вы - глупый человек. Отнють. Но в отношениях начальник-подчиненный должна быть субординация и дистанция. То оч чем вы пишете (тип характера и т.д) может говорить психотерапевт своему клменту, и то, только после продолжительных встреч, когда установились крепкие доверительные отношения.
Если вы интересуетесь психологической литературой, то там вы найдете такой защитный механизм, как проекция, когда мы приписываем другому, то, что есть у нас. Может, вы чем то похожы на свою начальницу, и это вам не нравиться? Такое часто бывает. Когда на приеме у психолога люди с этим соглашаются (часто не сразу), потом они многое понимают , в том числе и как изменить отношения с другими.

Доброго вечора!
Кожен вибір має ціну. Якщо Вам ВЖЕ важко з тим хлопцем, уявляєте, що буде потім? Є реальність - наркотики, а я ілюзія, що він їх кине ради вас. Знаєте, колеги-поляки, якось так сказали про залежних: часом їм потрібно "впасти на дно", тобто докотитися до ручки, щоб почати щось міняти.

Я згодна з колегою щодо частих відмов. Така ж ситуація не лише в УКраїні, а скрізь, в тому числі у цивілізованих країнах. З одного боку, хороші топ-менеджери в попиті, з іншого, їх - велика кількість. І молоді наступають на п"яти більш старшим. Однак треба контактувати з реальністю: надсилати резюме, дзвонити...Я переконана: хто стукає, щось робить, тому відчинять.
Можливо, в декреті, ви щось з навичок і втратили? Бо ж довгий час не працювали. Думали над цим?
З іншого боку, хочу вам підтримати у вашій "бабській" роботі. Із власного досвіду знаю, що перебувати у декреті - непросто. Це - більше, ніж робота. З дитиною непросто, важко. А тут ще і господарство треба вести. Тому не "їжте" себе, і не мучте стереотипними уявленнями про роль жінки та чоловіка. В житті буває по-різному, немає правильних чи неправильних рішень. На той час ви вирішили ось так, зараз думаєте інакше.
Успіхів Вам!

Доброго вечора!
Ось що я думаю з приводу вашого листа. Добре, що ви пережили щось інше, раскаяние, як ви кажете, добре, що по-іншому дивитесь на себе, критично, я б сказала. Якщо довбати в одне і теж місце постійно, витримає тільки неживий предмет. А ваша дівчина така ж людина, як ви.
Якщо ви бажаєте її повернути (звісно не факт, що це станеться), спробувати можна. Як кажуть, "попітка не питка". Яка тут може бути порада? Робіть це! Так, страшно, однак цей страх - це - ціна того, як ви до неї відносилися. Успіхів Вам!

А як ви думаєте, що б це означало? :)

До речі, у психології, психотерапії, окрім поняття тирану, є поняття жертви, а також асертивної, впевненої в собі людини. Якщо ваша мама - тиран, з ким ви ідентифікуєте себе? Тобто можна бути отою третьою, яка "може показати зуби", але не "знищити" іншого. Розумієте про що я? Стосунки жертва-тиран часто довготривалі, оскільки, інший тип стосунків вони не уявляють. Хоча і страждають від цього. Парадокс, але так є. Тут може допомогти психотерапія, робота з психологом.

Здрастуйте!
У нашому суспільстві прийнято підтримувати, допомагати старим батькам. Як віддяка за те, що вони ростили нас раніше. У такому суспільстві, як США, наприклад, старі батьки живуть окремо і відпочивають на пенсії, а їхні діти - теж окремо займаються своїми справами. Тобто тут не є одне - добре, а інше - ні. Є - різні менталітети, різні суспільства, різні бачення.
Я думаю, добре, що ви піклуєтеся про свою стареньку матір. Її нерозуміння вас можна пояснити різницею в віці, вихованні, адже вона народила у довоєнний час, росла у - післявоєнний. Крім того, як ви написали, їй 79, тобто немало. Дай Бог їй здоров"я і довгих років життя, однак тривогу істрах, що життя потихеньку закінчується вона відчуває. І з цими переживання треба щось робити, кудись їх "зливати".
З іншого боку, можливе її бажання (навіть неусвідомлене) мніпулювати вами. Щось на кшалт: мені погано, тож побудь зі мною.
Якщо вона може трохи себе обслуговувати, нехай це робить, просто скажіть їй про це. Розкажіть, що ви розумієте її стан і почуття, що готові допомогти , але в силу розумного. Бо хто ж тоді попіпукліється про вас, як не ви самі. Звісно, це важко і непросто робити, коли живеш з мамою, однак, я так розумію, ви теж маєте право проживати у тій квартирі і мати свою територію, свої потреби. Не бійтеся своєї мами, не бійтеся свого почуття провини, бо воно може бути або мірилом совісті, або важкими кайданами. Успіхів Вам!

Здраствуйте!
Хоть я психолог, но не знаю, почему ваш парень так себя ведёт. Я только могу предположить, гадать...И я могу не оказаться права, так как в таких ситуациях лучше всего спрашивать у партнёра. Если вам проще написать ему, напишите, это тоже вариант. Понимаете, лучше, как вы пишете, "излишне проявить инициативу" (хотя лично я не считаю, что тут есть что-то лишнее), чем фантазировать и жить в напряжении.

Здраствуйте! А вы пробывали поговорить с ним об этом? О том, что чувствуете, что навязываетесь?

Я согласна с коллегами: отношения строяит двое и двое несут за них ответственность. Поэтому "валить" все на жену , я бы сказала, неэффективно. Она будет это чувствовать и скандалить дальше.
Что делать - выбор за вами, и этот выбор имеет цену. Продолжать жить в такой ситуации, значит сталкиваться с постоянным напряжением, негативом, ужасом, как вы пишете. Что-то менять - это от чего-то отказаться, но и что-то важное приобрести.
Но я не думаю, что психолог здесь не можеть помочь :) Вы ведь уже обратились к психологам.