Страхи, тревоги, фобии

Каждый раз во время разговора с кем-то, у меня как будто пропадают все мысли из головы, я просто не знаю что рассказать, как ответить.Но потом через какое-то время вспоминаю и понимаю что в какие-то моменты разговора я могла что-то рассказать интересное, но в тот момент, я не знаю почему, может из-за сильной тревоги, я не могла придумать как ответить.И так получается что я почти всё время молчу, ну иногда только как-то коротко отвечаю, и очень редко что-то рассказываю.Я боюсь что из-за этого со мной перестанут встречаться, дружить и в целом общаться потому что наверное не интересно общаться с человеком который молчит все время. Что можно сделать с этим?

Добрый Вечер звать Андрей проблема не могу за себя постоять физически а хочу себе девушку но понимаю что если будет какая-то ситуация не постою вот например вчера шел с магазина вечером подходит парень с девушкой и парень начинает меня морально унижать я тебе ебало набью девушка стояла и смотрела не знаю что с собой делать я считаю что лучше дать в нос и ли носить с собой кастет уже надоело всегда и всем уступать всегда давать заданию если суждено что сломаю нос и ли мне так оно и будет может посоветуете как правильно стать более жестоким что бы не разбираться а сразу валить что нужно сделать и где попробовать над собой я считаю если я себя не могу защитить то о какой девушки может идти речь может дома тренироваться и ли что подскажете с собой делать просто уже надоело вечно уступать и вести себя как тряпка надоело прогибаться если следующий раз будет такая ситуация думаю сразу бить и очень сильно а то так я некогда не стану мужчиной ?

Я живу в Фінляндії і приїхав сюди у липні цього року. Пройшло вже ~5 місяців з моменту мого місцезнаходження в цій країні. У вересні мені стукнуло 18. Переді мною відкрилися тисячі шляхів розвитку. Я закинув український коледж, адже він мені вже не потрібен через неактуальні знання з програмування. Знайшов хороший коледж в Фінляндії але треба вивчити 1 рік мову, а вже потім іти на програміста в країні де дуже переживають за якісну освіту тутешньої молоді. Все було чудово, до тих пір як мене не переселили з червоного хреста для неповнолітніх, в червоний хрест для повнолітніх і багатодітних сімей. Сюди приїхав і мій друг, ми живемо в 1 кімнаті. В тому ж місті живе моя дівчина. Через 2.5 роки стосунків на відстані ми нарешті змогли їх продовжити в реальності. Але я відчуваю, що мені важко. Моя сім'я в Україні, мій фінансовий баланс обмежується виплатами червоного хреста в розмірі 350€, що для мене виявилося доволі малою кількістю грошей. Шукаю роботу. Дизмотивують інші українці які її шукають більше 3-5 місяців, в той час як я тільки почав. На мені ніби купа моральних кайданів, якими я себе обвішав. Зараз я стараюся вчити фінську мову і всеодно ніби не в моготу. Стараюся вставати раніше і всеодно приходячи додому лягаю пізно і через це не завжди приходжу на курси мови. Стараюся знайти роботу, но поєднати її з навчанням мови на тутешніх мовних курсах для мене майже нереально. Жити в хостелі для біженців, одним словом, важко. То сварки з другом, то дизмотивація своїм становищем. Я відчуваю, що я можливо став гірше. Мені соромно що я став таким. В нашій кімнаті підлога до сих пір не помита з моменту нашого з другом приїзду. Єдині радощі це моя дівчина. Одразу після навчання ми або гуляємо або сидимо в неї вдома десь до 10. Іноді й пізніше. Мені так приємно з нею, але честно кажучи зараз вже 2:18, моя дівчина спить а я просто дописую свою коротку історію життя на сайт і мені сумно. Бо я знаю що зараз з її дому мені їхати 6км велосипедом туди, де я не хочу знаходитися. Я не знаю як буде далі. На мене давить все. Я розумію що треба вже швидше знайти якусь роботу, поїхати з хостела і поки що пожити самому в арендованій квартирі, створити собі майбутній фундамент і почати вже зараз активно вчити програмування, і хоч моя дівчина всіляко підтримує кажучи що я роблю великі кроки, мене хвалять що я зміг в 17 років поїхати далеко від батьків. Я просто сам в собі не відчуваю результат. Ніби таке відчуття що я стою на місці, якщо не зробив крок назад. Ніби живу як тарган