Психологиня Дарія Андріївна Рудь Івано-Франківськ лише онлайн

Добрий день.
У здорових стосунках справді немає примусу чи обов’язку “винен — повинен”, але це не значить, що немає відповідальності чи взаємної турботи. У здорових стосунках обидва партнери добровільно беруть на себе відповідальність одне за одного, діляться, підтримують, домовляються. Тобто не з примусу, а з любові та поваги.
Щодо комфорту — ставити себе на перше місце важливо, але не егоїстично, а з усвідомленням: «Я маю право на свій простір, кордони, потреби, і так само має мій партнер». Це і є баланс — коли я турбуюся про себе, не знецінюючи іншого.
Відчуття легкості — це чудовий орієнтир. Якщо у стосунках постійно важко, тривожно, боляче, і не вдається знайти спільного простору — це сигнал замислитись. Іноді вихід зі стосунків — це не втеча, а турбота про себе. І це теж може бути здоровою позицією.

Дуже раджу спостерігати за своїми внутрішніми реакціями й чесно відповідати собі: «Чи мені добре в цих стосунках?», «Чи чують мене?», «Чи я відчуваю безпеку та повагу?»

Добрий день.
Чи звертались ви до кардіолога?

« До этого пришлось даже пить антидепрессанты, пропила два месяца, они мне абсолютно не подошли, ни одни, ни вторые. В итоге решила их бросить»;

Виходячи з цитати вище, я так розумію, що ви звертались до психіатра? Прийом або припинення прийому антидепресантів має бути під наглядом психіатра.

«Я вообще в принципе последние пару дней замечаю что у меня сердце бьётся тяжело, может быть у меня густая кровь?»;

Зверніться до сімейного лікаря з цим питанням, контролюйте артеріальний тиск, та кількість спожитої води.
Як ви спите, чи нормальний сон?

«Если до этого у меня были мысли «как страшно умирать»»;

Чи були причини для таких думок?

Він вам також буде половину сплачувати за квартиру й надалі?

Дякую, що поділилися такими особистими переживаннями — це сміливо і важливо.
Ваші почуття, думки та сумніви — абсолютно природні. Людська сексуальність може бути дуже багатогранною, і те, що у вас виникає інтерес або збудження до людини своєї статі — не означає, що з вами щось "не так". Це досвід, який мають багато людей у різні моменти життя.

Водночас ви згадали кілька дуже важливих речей: ви релігійна людина, для вас має значення моральна сторона вчинку, і у вас є побоювання, що це може змінити ваше життя або викликати почуття провини. Це справді серйозні питання, і важливо до них ставитися з повагою.

Можливо, зараз найкраще не поспішати з рішенням, а дати собі трохи простору, щоб дослідити свої бажання, страхи, переконання — у безпечному і підтримуючому середовищі. Ви можете звернутися до психолога або психотерапевта, щоб розібратися глибше: що саме стоїть за цим потягом, які потреби прагнуть реалізації, які внутрішні конфлікти виникають.

Нам не завжди потрібно діяти відразу. Іноді варто побути зі своїми відчуттями, дати їм місце й увагу.

Добрий ранок.
Дякую, що поділилась… Це дуже непросто — навіть коли розумом розумієш, що так краще, серцю все одно боляче. І це нормально.
Сум і біль — це частина прощання, це означає, що тобі було не байдуже.
Важливо те, що ти обрала себе.
Те, що ти змогла побачити щось важливе про себе — вже великий крок. І правда, коли ситуації повторюються, це знак, що варто зазирнути трохи глибше. Не тому, що з тобою щось не так, а тому що там, усередині, є якісь старі історії чи установки, які просто хочуть уваги й розуміння.
І це дуже мудре рішення — звернутися до психолога. Бо далі можна не тільки зрозуміти, що саме заважає, а й навчитися бути в стосунках по-іншому — з опорою на себе, з відчуттям тепла й близькості, яка не ранить.
Якщо захочеш — я поруч.

Привіт
Ти пишеш про дуже тонкі переживання — про внутрішній конфлікт між тим, що для тебе цінне, і тим, що відгукується в тілі, в реальних відчуттях. І мені здається, ти зараз намагаєшся бути чесною перед собою — і це дуже цінно.

Я чую, як ти наче зіштовхуєшся всередині з двома частинами:
одна — каже, що "зовнішність — не головне",
інша — помічає, що фізичне тяжіння і уява про близькість для тебе важливі, і що без нього важко уявити повноцінний контакт.

Це зовсім не робить тебе "поганою". Це говорить, що ти жива людина, яка хоче бути в справжньому, а не лише у "правильному" зв’язку.

Мені цікаво:
Коли ти думаєш про нього — ти більше відчуваєш теплоту й інтерес, чи напругу і внутрішній спротив?
І коли з’являються думки про те, що скажуть родичі — це більше про сором чи про страх не вписатися у якісь очікування?

Твоє питання: "А раптом думка зміниться?" — дуже чесне. І справді, буває, що з часом тілесне тяжіння народжується з глибокого контакту. А буває — що ні. Важливо дати собі простір це дослідити, без тиску, без "треба вже вирішити". Бо іноді ми не знаємо, поки не зустрінемось наживо, не відчуємо ту динаміку, яка виникає у просторі між двома людьми.

Ти намагаєшся пережити всі можливі сценарії у себе в голові, не даючи можливості статися діям.

Також, я почула, тривогу що до того, що давно не було стосунків, і як я розумію, що ти відкрита до стосунків.
Тебе цікавлять стосунки саме з ним? Чи стосунки в цілому?

Те, що виникають думки про те, що може бути хтось "краще" це цікаво. Ти знаєш відповідь чому так, тільки через зовнішність?

І що станеться, якщо після зустрічі ти зрозумієш, що він дійсно тобі не підходить?

Я думаю, якщо ти собі даси чесні відповіді на ці питання, то рішення прийде само собою.

Привіт
У кожному вашому слові стільки чесності, відкритості й водночас втоми, ніби ви довго носите це в собі. Мені хочеться сказати вам дякую за цю довіру.

Я чую, як ви намагаєтесь розібратися в собі, як болить — ніби намагаєтесь "зрозуміти просте", а воно чомусь вислизає. І водночас ви така уважна до інших — слухаєте, спостерігаєте, тягнетесь до спілкування, шукаєте контакт, навіть у магазинах чи з бабусею. Це говорить мені про вашу глибину і потребу бути з людьми.
Ви пишете, що справа "точно не в самооцінці", а "в голові", але я чую, як часто ви себе сварите і порівнюєте. І це дуже виснажує — бути до себе такою суворою.

Ваша фраза: "я могла б бути відмінницею" — звучить, ніби в тобі є сила і бажання, але щось зупиняє. Я помітила, що не вперше про це говорите, цікаво, що буде, якщо ви собі дозволите прийняти, що ви не відмінниця? Все, так склалося, і це не ознака розумових здібностей, а просто так є.

Ще помітила, що ви кажете про "дорослих", але вказано, що вам 18 років, і ви вже сама не маленька дитина.

Ви не одна. І ви точно не "тупа". Те, що ви змогла так детально й глибоко описати свій стан — вже говорить, що ви точно дуже чутлива, рефлексуюча й розумна.

Можливо, ті складнощі, про які ви пишете, справді варті уваги спеціаліста — не тому, що з вами "щось не так", а тому, що ви заслуговуєте на підтримку. Іноді те, що здається безвихіддю, поступово стає шляхом — якщо йти ним не самій.

Спілкуючись тут, через листування, мені здається, що ви намагаєтесь мене переконати, що ви якась "не така", ви наводите приклади про "двері з меблів" або про літературу, і це все також не свідчить про розумові здібності, бо питання "З чого ці двері" звучить дійсно не зрозуміло, і література буває різна, настрій буває різний, або навіть думки які виникають при читанні.

Якщо я буду потрібна, я тут, поруч з вами.

Привіт
Дякую тобі за таку відвертість. Твоя історія звучить дуже живо, і я відчуваю в ній багато тепла, ніжності, але й болю. Це справді важливо — бачити, як одночасно можуть жити в нас і любов до того часу, і бажання рухатися далі, і страх застрягти в минулому.
Мені хочеться краще тебе почути, тому хочу запитати:
Коли ти згадуєш ті стосунки — це більше про саму людину, чи, можливо, про тебе ту, яка тоді відчувала, жила, закохувалась, переживала все вперше?
І що саме ти відчуваєш, коли говориш: "я б зараз не хотіла таких стосунків"? Чи є в тобі частина, яка вже ніби виросла з того — але інша частина все ще сумує за тим, що було?
Те, що ти боїшся "підставити" когось у нових стосунках, — звучить як дуже доросла відповідальність. Але водночас я чую, як сильно ти прагнеш справжнього кохання — такого, яке буде вже не "замість", а "по-новому".
Можливо, зараз не йдеться про "забути", а про те, щоб дати місце всьому, що з тобою було — і болю, і радості, і втраті, і силі, яку ти в цьому пронесла.
Якщо колись захочеться трохи більше побути з цим у просторі, де можна досліджувати свої переживання в присутності іншої людини — терапія може стати підтримкою в цьому шляху. Лише як варіант, якщо відчуєш, що готова.

Привіт.
Те, що ти написав, справляє дуже щире і відкрите враження. Мені здається, ти зараз у важливому внутрішньому пошуку — намагаєшся зрозуміти себе, свої почуття, свої бажання. Це не просто, особливо в такому віці і в такій реальності, в якій ми живемо.
Я чую, що ти маєш суперечливі почуття: з одного боку — є думки про війну, про те, щоб піти туди, є певне захоплення, образ "сильного хлопця", приклад зятя, який задоволений, і, можливо, навіть бажання довести щось собі або іншим. А з іншого боку — страх, нерозуміння "навіщо", сумніви, реакція мами й батька, твої власні слова про те, що навіть за гроші ти б не пішов.
Мені хочеться трохи краще зрозуміти тебе:
Як ти сам відчуваєш — ці думки про війну, вони більше про інтерес, спробу знайти сенс, чи, можливо, про бажання чогось довести, змінити себе, чи може навіть "стати кимось"?
І ще — що ти насправді відчуваєш, коли уявляєш себе там? Який ти тоді?
Те, що ти думаєш і рефлексуєш — це вже ознака глибини. Ти не біжиш кудись зопалу, а ставиш собі складні питання. Це викликає в мене повагу.
Якщо потрібно, можу ще трохи побути з тобою в цьому пошуку.

Привіт
Читаючи твоє повідомлення, я помітила, скільки в тобі відкритості й готовності бути в контакті. Це дуже цінно. Мені відгукується те, як ти описуєш свої відчуття після спілкування — ніби стає "забагато". Можливо, в цих переживаннях є щось знайоме з минулого, як ти сама припускаєш.
Я хочу трохи уточнити, щоб краще тебе зрозуміти:
Коли ти ділишся з ним — це більше про те, що тобі хочеться бути поруч, ділитися думками, хвилюваннями, щоб бути ближче?
Чи це буває так, що ти говориш багато, а потім уже "після" осмислюєш і розумієш, що, можливо, щось не варто було казати?
І ще цікаво — а він сам ділиться з тобою? Як тобі здається, вистачає йому місця в цих розмовах?
Твоє запитання дуже живе, і мені здається, в ньому багато турботи про стосунки

Була рада допомогти.

Ти відчуваєш те, що сам можеш бути небезпечним для молодшої дівчини?

В тебе є можливість проговорити, що до своїх фантазій з батьками?
Я маю на увазі конструктивну розмову без засудження з їх боку та відверто з твого?

« Окрім цього я став більш серйозним не став бачити радості у будь чому після того як ми розійшлись.» Тут скоріше не про серйозність, а про небажання переживати емоції, які тобі приносять небажанні почуття.

Зараз в тебе формується ставлення до стосунків, і важливо давати собі проживати емоції не блокуючи їх, а відчувати себе в них. Спробуй зрозуміти, які стосунки для тебе є нормою, що в стосунках тобі не подобається.

Як я бачу, що молодша дівчина була тобі не цікава, що логічно, виходячи з того, що її вік не відповідає твоїм бажанням у відносинах. І дуже добре, що ти можеш себе зараз стримувати. Але через страх проживати невдачі з однолітками, ти майже обрав цей шлях.

Тобто я правильно розумію, що дівчина, молодша та не зріла, для тебе більш безпечна, а однолітки тобі здаються небезпечними та можуть завдати тобі шкоду?

Дякую вам ще раз за відкритість. Те, як ви аналізуєте свій досвід, справді говорить не про слабкість, а про глибоку чутливість і здатність до саморефлексії.
Мені хочеться трохи уточнити:
Чи ці непорозуміння в спілкуванні трапляються постійно, незалежно від ситуації?
Чи є люди або контексти, де Вам усе зрозуміло, де спілкування дається легше?
І ще — чи дозволяєте ви іншим помилятись? Як ви на це реагуєте?

І дуже відгукнулась Ваша фраза: «близькі можуть наругати або посміятись (по-доброму), але мене це ранить». Це справді може бути травмуюче, особливо коли Ви не можете нічого з собою в той момент вдіяти. Мені хочеться сказати: це зрозуміло. І Ви маєте право на свою реакцію.

До речі, ваші слова про музику й малювання — дуже живі. Можливо, зараз саме час повертатися до того, що живить і підтримує зсередини. Ніколи не пізно розвиватися в улюбленій справі.

Боїшся чого саме з дівчатами однолітками? Про що твої хвилювання?