Психологиня Оксана Николаевна Третьякова Суми

«я вже казала, 10 листопада я планую звернутися до відділення неврозів та, в першу чергу, спробувати добитися скасування брехливого діагнозу або/і поборотися за заміну його хоча б на більш правдоподібний (бо це питання на даний момент для мене є найбільш важливим), і за можливістю звернутися за психотерапією, якщо її там надають. Якщо ж її там не проводять, то буду звертатися до психолога в соціально-реабілітаційний центр.
Щиро дякую всім за підтримку й змістовні відповіді.
»;
Це дуже добре і правильно. Але, окрім всього цього, особисто я радила б Вам більш-менш тривалу терапію у приватного психолога. Чому саме так? Я розумію, що в Вашому випадку виділити кошти на психотерапію може бути проблематично. Але Ви самі помітите різницю між роботою з психологом в соціально-реабілітаційному центрі і роботою з приватним психологом, коли Ви будете вкладати якісь кошти в свій розвиток. До сьогодні, як мені здається, Ви вкладали в нього лише свою наполегливу працю. Це добре характеризує вас як людину, що намагається досягнути своєї мети. Але цього замало. В силу Вашого захворювання та стану нервової системи, у Вас сформувалися моделі поведінки, які деякою мірою є деструктивними. Якась нещасна "трійка" з філософії призвела до того, що Ви втратили сенс життя. Ці моделі шкодять, в першу чергу, Вам. Тому з ними треба працювати. Також психотерапія була б для Вас корисна, як для майбутнього психолога. Приміром, в деяких закордонних ВУЗах студенти не отримують диплом психолога до тих пір, поки не ройдуть якесь визначене число годин особистої терапії.

«,но я ни разу не кодировался.Это будет в первые»;
Тогда Вы должны знать, что кодировка - это самообман. «.Просто другого выхода я не вижу»;
Вам здесь уже не раз говорили, что нужно искать причины проблемы и работать с ними. Для зависимого это действительно не легко. Но другого выхода нет.

Доброго вечора! «Вдчувала я себе так ще з раннього дитинства і по нинішній день. Кожен день я знайду через що переживати. Заспокоюсь тільки коли слухаю музику і то не завжди
»; Можливо є сенс поспілкуватися з цього приводу з психотерапевтом чи психіатром, щоб виключити якийсь діагноз. Пошук звідки йдуть Ваші переживання краще вести в терапії з психологом.

«.Я считаю это не правильно»;
А жена считает, что правильно. И это ее право. Возможно, она устала и не хочет быть созависимой. После кодировок Вы ведь все равно срываетесь. Мне кажется, Вы не хотите прикладывать никаких усилий, чтобы решить проблему, надеясь на кодировку как на волшебную палочку. Но выше коллега уже говорила, что Вам нужно искать причина алкоголизма и работать с ними.Развод - следствие Вашей зависимости. Поэтому, прежде всего, Вам нужно работать со своей зависимостью.

« іноді навіть істерики через перевтомлення,»;
Тобто, не бажаючи бачити Ваші істерики, вчителі завищували Вам оцінки? Ця Вашв дитяча модель поведінки збереглася, виходить, і до сьогодні. Але з викладачкою філософії вона не працює. Надалі Ви ще не раз побачите, шо в дорослому житті вона не спрацювує. Якщо ж Ви сама розумієте, що істерики є наслідком перевтомлення, який сенс говорити Вам про те, що відпочивати треба більше?
«то з фізики, математики та хімії в мене були б одни "3", тому що вони мені дійсно не даються, як і малювання.»;
Вибачте за прямоту, але в такому разі чого варта Ваша золота медаль?
«А щодо оцінок, швидше за все, вчителі просто бачили мою наполегливу старанність, виснаженість»;
Взагалі оцінки ставляться не за наполегливу старанність чи виснаженість, а за реальні знання, Те, що робили для Вас вчителі, особисто я назвала б ведмежою послугою. Вас не навчили реально сприймати результати своєї праці. На жаль. Вам прищепили світосприйняття: "Мені всі винні". З подібним світосприйняттям, до речі, виростає багато дітей з особливими потребами (до речі, я в своїй дипломній роботі колись пояснювала що термін "особливі потреби" з психологічної точкт зору зовсім не правильний). Але насправді Вам ніхто нічого не винен. Викладачка філософії не винна ставити вам оцінки лише за те, що Ви « 5 днів я безперервно займалася лише філософією з перервами тільки для того,щоб поїсти та хоча б годин 6-7 поспати»;
Ій не цікаво, скільки годин на тиждень Ви приділили її предмету. Вона оцінює реальні знання. І так, впринципі, має бути. І Вам треба звикати до того, що хтось прийме до уваги Ваш фізичний стан, а хтось взагалі не зверне на нього уваги. Таке доросле життя.
«А з приводу клієнтів, я розумію, що той чи інший психолог (в тому числі я) комусь може підійти, комусь - не підійти, і це абсолютно нормально. Якщо б я відчувала від клієнта злість на мене, то спокійно б намагалася виправити ситуацію, але якщо б я почула якісь грубі, неприпустимі слова, я би просто відмовила б у консультації та порадила би обрати іншого спеціаліста, з яким клієнту було б дійсно комфортно. Це ж етично, хіба не так?»;
З клієнтами Ви ще не працювали. Тому, все що Ви з цього приводу пишите - поки що Ваші фантазії. В реальномі житті, скоріш за все, спрацювуватимуть ті моделі поведінки, які спрацюювують зараз і до яких Ви звикли. Приміром, після перевтоми у Вас виникають істерики. Підсвідомо ця модель може спрацьовувати й надалі. Тому б я радила Вам пропрацювати такі моменти в терапії з психологом

«Не заметил каких-то талантов»;
Они есть у каждого человека
« Например, я хотел всегда управлять каким-то транспортом. Но по зрению нельзя. И что тут сделать?»;
Искать то, что можно.
« я очікував, що у дорослому житті буде так само, без якоїсь ініціативи з мого боку. Тільки все це буде відповідати моїм бажанням.»;
Вас не приучили брать ответственность. Но, видимо, Вам было удобно, когда за Вас все решали. Поэтому, став взрослым, Вы продолжали ждать, когда все желаемое принесут Вам на блюдечке с голубой каёмочкой. И теперь по этому поводу злитесь. Имеете право. Но другие также имеют право не потакать Вашим капризам.
«І я не вмію проявляти ініціативу, спілкуватися, і т.д.
В певній мірі необхідність спілкуватися при шошуку роботи, житла і т.д. лякає і змушує відкладати це на колись потім.»;
Что мешает Вам сейчас пойти со всем этим на личную терапию?

«, а потому должны вернуть в нормальное состояние то, что испортили.»;
Каким образом?

«В детстве хвалили за то, что не ною. Могла не обращать внимание на то, что мерзну, не говорила об этом взрослым. Через силу делала уроки, когда болела. Да и в школу заставляли ходить несмотря на плохое самочувствие. Кричали, если просила побыть дома, не верили, что болею (температуру собьют и отправляют в школу)
»;
Спартанское воспитание. Но тогда ответственность за Ваше здоровье несли родители, а сейчас только Вы сами. Учитесь заботиться о себе.

Здравствуйте! Думаю, Вы не только к зрению так относитесь. «психологу собираюсь, но пока не иду, т.к. всё некогда. Думаю, вот сделаю какие-то дела свои, а потом пойду (так уже полгода длится)
»;
Почему так? Вы считаете, что заботиться о себе - это не важно?

Здравствуйте! Согласна с коллегой. Никто не может заставить Вашу жену жить с Вами. Но если Вы начнете что-то делать, чтобы решить проблему с алкоголизмом, возможно в отношениях что-то изменится. Кодировка - это самообман. Сорваться можно в течение месяца. Кроме работы с психотерапевтом, можете найти в своем регионе группы Анонимных Алкоголиков (наркоманов). Поддержка таких групп помогает жить в трезвости многим.

«примерно полгода невозможно сложно стало даже просыпаться,»;
Здравствуйте! А что, если это физическое или эмоциональное истощение? К психотерапевту не пробовали обращаться?

Доброго дня! На цьому сайті я, мабуть, як ніхто Вас розумію. У мене точно така ж форма ДЦП, і в свій час я точно так же намагалася старанно вчитися. І іноді я також дуже втомлювалася. І лише зараз я розумію з власного досвіду, наскільки важливо берегти своє здоров'я, Якщо 20 років тому я могла іноді спати всього лише 3-4 години і цього мені вистачало, то зараз буває таке, що мені й 8 годин замало.
Через своє захворювання Ви, мабуть, не маєте достатньо спілкування з друзями. Тому навчання - це основна Ваша діяльність, і успіхи в ньому справді для Вас дуже важливі. Ви дійсно дуже багато працюєтенТому кожна низька оцінка сприймається як образа. Тим паче, що Ви звикли до того, що вчителі можуть ставити Вам оцінки не за реальні знання, а за Вашу працьовитість. «(школу закінчила загальноосвітню, до речі, з золотою медаллю»;
«Щоправда, мені зовсім не давалися точні предмети - математика, фізика, хімія... Але, на щастя, були доброзичливі вчителі, і вони ставили гарні оцінки фактично за старання, за мої зусилля.»;
Я ні в якому разі не хочу Вас образити, але, можливо, якби не Ваше ДЦП, то й золоту медаль Ви могли б не отримати. А тепер давайте уявімо, що викладачка філософії ставиться до Вас як до звичайної здорової студентки, тому й поблажок ніяких не робить. Хіба це погано? Ви звикли до того, що вчителі зважали на Ваш фізичний стан, звикли отримувати лише високі оцінки. Але така поблаживість не досить корисна. Тепер кожна невисока оцінка відображається на Вашому психічному стані. Ви звикли лише до перемог. Але в житті дуже багато поразок. І іх теж треба вміти переживати. Звичайнісінька "трійка" призвела до того, що Ви ненавидите своє життя. А що буде, коли Ви зустрінетися зі справжніми негараздами в житті? Мама завжди поруч з Вами не буде. Як майбутній психолог Ви також повинні навчитися переживати невдачі. Далеко не всі клієнти можуть бути задоволені Вашою роботою. І зовсім не тому, що Ви можете чогось не знати. Просто комусь щось не сподобається. Таке трапляється в нашій практиці достить часто. Клієнт може навіть образити. Що тоді? Як Ви будете після такого почуватися? З приводу оцінок я пригадую, як колись в 10 чи 11 класі я не впоралася з роботою по хімії. Вчитель тоді багато "двійок" поставив, а мені ставити боявся. Тож я сама попросила його поставити мені "двійку". Після цього вчитель сказав, що більше став мене поважати.
Тож, можливо, Вашій викладачці філософії треба подякувати за те, що ставиться до Вас як до здорової людини? І я б радила Вам все-таки більше піклувватися про своє здоров'я, більш відпочивати від роботи за компютером, окрім навчання переключати свою увагу на щось інше.

«але точне розуміння того, що диплом з відзнакою мені вже не отримати, а через це значно підвищуваметься конкуренція при працевлаштуванні.»;
Вбачається деякий синдром відмінниці. Диплом з відзнакою аж ніяк не підвищує Вашу конкурентноздібність на ринку праці. Мій червоний диплом не зіграв аж ніякої ролі (ну чкщо не брати до уваги, що тато цілий вечір хвастався ним перед друзями, коли я принесла диплом додому)

«А мне нечего туда вкладывать, у меня не было ничего.
»;
А как же Ваши способности и таланты?«Во-вторых, надо как-то решится позвонить туда.»;
Да, нужно. Но разве для мужчины в 31 год это непосильная задача? «Але більшу частину часу після закінчення університету я провів за комп'ютером в розважальних цілях намагаючись кудись подіти час.»;
А це хіба не Ваша відповідальність? Хіба не Ви відповідаєте за свій час, який міг бути витраченим з більною користю?
«Виховання, яке засноване на диктатурі і насильстві, або загрозі його застосування, фізичне і психічне насильство в школі, відсутність можливості з кимось порадитися.»;
На жаль, це було в Вашому минулому. Та жити треба не минулим. Жити треба сьогодні. А сьогодні у Вас є можливість пропрацювати з психологом колишні травми і відпустити їх.
«Я не бачу причин нести відповідальність»;
Здається, це найзручніша позиція зараз для Вас

Доброго дня! Перш за все, вітаю на сайті свою майбутню колегу.
Думаю, Ваші переживання дещо перебільшені. Кожен з нас (тих, що зараз консультує на цьому сайті, і не лише) колись був студентом. І практично у кожного студента були викладачі, яким було важко догодити. Іноді сесію не вдавалося закрити місяцями. Так, пригадую, було у нас із предметом загальної психології на І курсі педагогучного ВУЗу. Пам'ятаю одногрупницю, яка майже весь перший семестр другого курсу намагалася отримати залік. Підручник з загальної психології був вивчений вже майже на пам'ять. А викладач говорив: "Навіщо Ви мені підручник переказуєте, я й сам почитати його можу", - і вкотре не ставив оцінку в залікову книжку. Студентське життя воно таке, має свої складності. і чи варто через них впадати у відчай? «Я безперервно ридала півтори години й ніяк не могла зупинитися. В голові крутяться питання: Чому мою працю не цінують? Невже я ніхто в цьому суспільстві? Нащо я жертвувала власним здоров’ям? Чи є сенс взагалі щось робити в житти, прикладати до чогось сили, якщо мені от так просто в душу плюють? Навіщо взагалі освіта, якщо в мене через цю дуру ніколи не буде диплому з відзнакою?»;
Я не думаю, що викладач ставила собі за мету, наплювати Вам саме в душу. Просто в неї такі критерії оцінівання. І як викладач вона має на це право. Що стосується диплома з відзнакою, то, наспрвді, він мало що вирішує. З часом Ви це зрозумієте. В Україні червоні дипломи взагалі скасовані. З 1 січня цього року випускники ВУЗів їх вже не отримують. Звичайно добре, що Ви стараєтесь працювати, відповідально ставитися до навчання. Але навчання не повинно шкодити Вашому здоров'ю. До речі, для працевлаштування в Україні (та й не лише в Україні) залежить не лише від диплому, але й від стану здоров'я людини, бо саме за ним роботодавець оцінює, зможе людина виконувати ту чи іншу роботу чи ні.

Ответ отредактирован автором 03-11-2021 21:02:55