Question

03-11-2021

Прошу пробачення за такий довгий текст. Для довідки: я студентка психологічного факультету російського ВНЗ, після закінчення освіти планую іммігрувати в Україну/ЄС. Це було сьогодні вранці. Я прокинулася, зібралася на дистанційну лекцію (отримую дистанційну освіту), завчасно випила заспокійливе (триптофан+персен), прочитала дві молитви та пішла на лекцію з надією, що все пройде нормально. За словами філософині потрібно було вивчити 10 тем (!) за тиждень. Якщо не з’являтися на практичних зайняттях – в противному випадку викладачка влаштує прокторінг (а це ще те пекло, я відчула це на собі під час вступних іспитів). Але почну з початку. Перша лекція з філософії в мене була тиждень тому, і вона в мене ледь не викликала істерику. Спочатку я була, м'яко кажучи, в шоці через те, що викладач усіх називає скороченими іменами попри те, що в плані віку в моїй групі половина тих, кому років за 40. Усіх вона називає "солнышки", "зайчики", "дети", тощо. І в той же час наполегливо заявляє про серйозність ВНЗ як учбового закладу, і говорить: "Вы же взрослые люди. Учитесь для себя и делайте всё сами". При цьому щось брати в мережі при виконанні робіт вона заборонила, зубрити матеріал заборонила, цитувати заборонила, виражати свою думку теж заборонила,при цьому писати ми маємо виключно свої думки. Парадокс, правда? Необхідність вивчення філософії вона пояснювала на прикладі ковіда, як би абсурдно це не звучало. Вона буквально закликала всіх до вакцинації, хоча бачила нас перший раз, а всього за все навчання побачить 3 рази, не більше. Після цих слів мені стало дуже тривожно,але я зібралася з силами і подумала: "копіюватиму завдання з економіки - заспокоюся". Але не тут-то було. Потім вона заговорила,типу «Много кто из вас скажет "Мы хотим европейский уровень жизни", но спешу вам сказать: вы все, здесь подключённые, сами и являетесь частью той российской культуры, в которой мы живём». Варто сказати, що в мене синдром Аспергера (самодіагностована, бо в пострадянських країнах дорослим його ніколи офіційно не ставлять; так от, мої специфічні інтереси – відчуття відчуженості до Росії, тому на все пов’язане з нею, та й з відношеннями Україна/Росія як правило реагую достатньо різко; сама я з Росії,але переконана українка). Так от, на цьому моменті я з усіх ніг побігла на кухню і випила дві пігулки заспокійливого, а потім вимкнула звук і створювала видимість присутності. Але, як з’ясувалося – це не найстрашніша ситуація.

Вопрос от: nikf4ec; Возраст: 19

понравился вопрос?

ᐉ Тест на самооценку.

03-11-2021 18:31:44Дополнение от автора

Усвідомлюючи,що вивчити 10 тем за тиждень не можна,я редагувала тексти лекцій своїми,зрозумілими для себе словами. 5 днів я безперервно займалася лише філософією з перервами тільки для того,щоб поїсти та хоча б годин 6-7 поспати. Я встигла пропрацювати лише 6 тем з 10 та сподівалася, що потрапиться питання з тієї теми, яку я конспектувала. Так і сталося,але,як з’ясувалося, це зовсім не гарантувало успіх. Питання було по темі, але тексту лекцій абсолютно ніяк не стосувалося. Я попросила про допомогу маму: вона в мене вчителька російської, вміє добре подавати інформацію. Вона написала доречну відповідь безпосередньо на поставлене питання. Але ця відповідь цю божевільну (кажу без жодної іронії) викладачку не влаштувала, і вона вимагала «переказати своїми словами». Вона завжди до всього придирається. Наприклад, коли якийсь інший студент дав відповідь на своє питання, вона сказала, що це не він сам написав, а типу якийсь блогер чи ще хтось, хоча цей студент сказав, що чесно готувався. Мама переформулювала текст «простою селянською мовою», бо викладачці потрібно було, щоб відповідь була написана якнайпростіше. Але й передана більш простими словами відповідь її не влаштувала: вона сказала, що поставила би за це максимум 60% (в моєму ВНЗ немає 5-бальної системи, все виставляється у відсотках: 51-70 – це «3», 71-90 – це «4», а 91-100 – це «5»). А ще викладачка сварила кожного студента: «вы все сегодня совершенно не готовы!». Ці слова мене просто добили, я не змогла стримати сліз. Я безперервно ридала півтори години й ніяк не могла зупинитися. В голові крутяться питання: Чому мою працю не цінують? Невже я ніхто в цьому суспільстві? Нащо я жертвувала власним здоров’ям? Чи є сенс взагалі щось робити в житти, прикладати до чогось сили, якщо мені от так просто в душу плюють? Навіщо взагалі освіта, якщо в мене через цю дуру ніколи не буде диплому з відзнакою? Нащо взагалі жити, якщо я вже точно ніколи не зможу працевлаштуватися в Україні, бо зі звичайним дипломом значно збільшується конкуренція, та плюс до того я інвалід і перший час ще й іноземний громадянин? Ну в кого взагалі виникне бажання брати на роботу таку тупу людину, як я? Але це ще не все, що віднімає в мене бажання жити. Ця ситуація з філософією мене просто добила. В мене були й інші переживання задовго до цього. Крім цього, мені не дає спокою поставлений завідомо помилковий психіатричний діагноз.
Справа в тому, що в якийсь момент мені стало настільки моральне погано, що я подумала про те, щоб почати ходити в так зване "відділення неврозів"(хоча в тому, що там працюють саме з неврозами, я вже сильно сумніваюся), в яке мені мало не з дитинства пропонувала звернутися мама. Але для того, щоб узяти напрям, необхідно було відвідати дільничного психіатра. На консультації з місцевим психіатром я поскаржилася на безсоння тривожність і нав'язливі думки. Отримала офіційний діагноз "епілептичний психоз". При цьому я не скаржилася ні на марення, ні на галюцинації, ні на втрату пам'яті або свідомості, що реально характерно для цього діагнозу. Я не говорила, що я когось "бачу" або "чую", тому що у мене немає ніяких голосів, мені нічого не здається. Більше того,ні на денній, ні на нічній енцефалограмі у мене НЕ виявили епіактивности. На якій підставі мені поставили цей діагноз,я і уявити не можу, враховуючи ще те, що двічі я була в обласного психіатра, який мені встановив розлади адаптації (швидше за все, їх він мені поставив замість розладів аутистичного спектру, бо ставити РАС не дозволяють офіційні протоколи – про це я дізналася з його відео лекцій), невроз та тривожно-фобічний розлад і сказав, що я НЕ є психічно хворою, але потребую психотерапії. Констатував, що в людей з неврозами ніколи не може бути органічних психічних захворювань типу шизофренії,параної,психозів,депресії та подібних). Прописав вітамін Д, рибний жир і триптофан (оскільки я категорично проти ліків з хімічним складом). Але тепер я серйозно боюся,що він стане істотною перешкодою на шляху до імміграції.
Ну й ще я жахливо втомилася від новин та розмов про ковід та вакцинацію (філософиня, до речі,також дуже багато говорила на цю тему) та від ситуації на Сході. Таке відчуття, що не конфлікт, не війна ніколи не закінчиться. Ці всі фактори в сукупності мене просто вижимають. До того ж, я не знаю, як буду здавати практичні та контрольні роботи,бо мій стиль мови, в силу генів та в тому числі синдрому Аспергера, дуже далекий від розмовного навіть в побуті,він ближче до офіційного та публіцистичного, щось середнє між ними.

03-11-2021 18:32:02Дополнение от автора

А через прокторинг я тим більше не зможу скласти іспит, викладачка доведе мене до ще більш сильної істерики. А замінити її або поскаржитися комусь на неї неможливо, бо вона завідувача кафедри. Я настільки подавлена… Немає ні сил, ні бажання щось робити, ставити якісь цілі, чогось прагнути. Навіть для того, щоб просто включити ноутбук та описати свою проблему, мені довелося прикласти дуже великі зусилля. Я навіть на це ніяк не могла зібратися, годину сиділа на ліжку та дивилася в одну крапку, якби замерла на одному місці. Не хочеться взагалі щось робити, від слова взагалі.

Виберіть психолога для консультування з приводу самооцінки та впевненості в собі, відчуття власної гідності та цінності, любові до себе

03-11-2021 20:37:18Дополнение от автора

Турбує не стільки ймовірність не скласти іспит, але точне розуміння того, що диплом з відзнакою мені вже не отримати, а через це значно підвищуваметься конкуренція при працевлаштуванні. І діагноз теж турбує. Якщо сформулювати дуже коротко - мене тривожить усвідомлення того, що рано чи пізно відбудеться якась життєва подія/події, яка/які перекреслять моє життя, повністю закриють можливість самореалізації.
10 листопада я планую звернутися до відділення неврозів (?) та, в першу чергу, спробувати добитися скасування діагнозу або/і заміни його хоча б на більш правдоподібний, і за можливістю звернутися за психотерапією, якщо її там надають. Якщо ж її там не проводять, то буду звертатися в реабілітаційний центр. Але зараз великі вихідні, тому в даний конкретний момент не можу цього зробити, а підтримки потребую саме зараз.

Що стосується батьків, батька в мене немає, з мамою в нормальних взаємовідносинах.

04-11-2021 09:58:30Дополнение от автора

Дякую за відповіді. Швидше за все, Ви праві з приводу моєї включеності в ситуацію. Але форма навчання, на якій я навчаюся - повністю дистанційна й має свої переваги. Дистанційна освіта - це приблизно на 90% самоосвіта, бо всі практичні роботи здаються на спеціальний електроний портал, іспити проходять також дистанційо в форматі відеоконференції. А більшість викладачів (точніше, ВСІ, крім філософині) взагалі ставлять оцінки за заліки та іспити лише на основі практичних робіт та тестів, тобто по суті можна навіть не вчити нічого, а тільки аналізувати інформацію, переробляти матеріал. Вступати на очну форму мені не дозволили мої фізичні обмеження (в мене ДЦП, спастична діплегія; інтелект повністю збережений, обслуговую себе практично повністю сама, складнощі лише з ходьбою по вулиці, підняттям важких предметів та в тому, щоб робити щось на висоті, ну й ще проблеми з рівновагою). До того ж, я завжди була перфекционістом. І як би я не намагалася це перебороти - витримувала мінімум місяць-два, довше "плювати" на навчання я не могла, також не могла спокійно реагувати на крики та якісь несправедливі зауваження вчителів - в мене одразу починається самоненависть, аутоагресія. Саме тому я навіть була змушена в 7-8 та 10-11 класах навчатися індивідуально, щоб робити все в повному обсязі та дуже якісно, в класі я в буквальному сенсі нічого не встигала, я не встигала робити всі домашні завдання. Фактично з цією ж метою я пішла саме на дистанційне навчання у ВНЗ, в надії, що буду все встигати без шкоди для власної самооцінки та здоров'я. А коли я навчалася в школі (школу закінчила загальноосвітню, до речі, з золотою медаллю; мама мене возила туди на своїй машині), я могла в прямому сенсі слова просидіти над д/з всю ніч, лиш би тільки все зробити, і лиш би тільки до мене не було жодних претензій, жодної незаслугованої критики, жодних криків або агресії з боку викладачів. Щоправда, мені зовсім не давалися точні предмети - математика, фізика, хімія... Але, на щастя, були доброзичливі вчителі, і вони ставили гарні оцінки фактично за старання, за мої зусилля.
А викладачка з філософії в душу наплювала по суті всім, бо вона назвала всіх непідготовленими, сама не розуміючи, що встигнути глибоко вичтити 10 тем за тиждень фізично неможливо. Мовчу вже про студентів, в кого є, наприклад, батьки похилого віку, які потребують догляду, діти. Хтось з них може, наприклад, не дай Бог, в лікарні лежати. Викладачка цього взагалі не враховує. Мене вона відчитала за те, що я запізнилася лише на 3 (!) хвилини, і вона ще нічого не починала говорити. Я навіть не відволікала нікого. А якщо в мене електричність відключили, Інтернет нестабільний чи, наприклад, з лікарень з обласного міста телефонують (часто за медичною допомогою доводиться їздити в обласний центр, бо в моєму місти єдині кваліфіковані компетентні лікарі - це приватні стоматологи, і те не всі) ? Ну й ще в неї паранойя на списування. Але для підготовки я кожень день сиділа за філософією з 9 ранку до години ночі з перервами тільки на прийом їжі, в загальній складності витративши на підготовку не менше 13 (!) годин. При цьому я відчувала дуже сильне мозкове напруження, біль у м'язах шиї від тривалої нерухомості та моральну виснаженість, а ще біль у м'язах рук, тому що доводилося дуже довго друкувати на клавіатурі. Не дивлячись на те, що я ще в школі зрозуміла, що ні до чого доброго такі знущання з себе не доведуть, я стиснула зуби і конспектувала, думаючи: "я підготуюся, гарно відповім, але хоч без прокторингу, це того варто". В результаті зі мною от так вчинили. Зараз тепер зате доводиться лікувати руки нейростимуляцією, і тимчасово відмовитись від будь-якої інтелектуальної роботи (я підробляю копірайтером та репетитором з російської та суспільствознавства, щоб хоч якось копити гроші на імміграцію), тому що зараз я дуже сильно перевантажена.
Але щодо працевлаштування ви мене заспокоїли, дуже дякую за детальні пояснення й дякую, що поділилися досвідом, ця інформація для мене дуже корисна. Вчора хоч спати легла з думками: "Ну отримаю я тоді "3", і слава Богу". А філософію за мене погодилась зробити мама. Вона, як і я, розуміє, що філософія для моєї професії мені не дуже потрібна, а нервів з нею я витрачу багато, розуміє, як мені важко. Сама мама, щоправда, дуже би хотіла, щоб в мене був червоний диплом, але тиску не проявляє, розуміючи, що так жертвувати здоров'ям для навчання не варто.

04-11-2021 18:50:32Дополнение от автора

Я не думаю, що хороші відзнаки мені ставили через моє захворювання. Складати вступні іспити замість єдиного державного іспиту - оце, так, цього мені фактично дійсно вдалося добитися саме через інвалідність. А щодо оцінок, швидше за все, вчителі просто бачили мою наполегливу старанність, виснаженість, іноді навіть істерики через перевтомлення, і вони просто розуміли, що я вкладаю в навчання максимум, це вони й цінували. І щодо медалі теж, звісно, погоджуюсь: якщо б не інвалідність і якщо б не ковід (у 2020 році обов'яхзковий ЄДІ скасували через пандемію), то з фізики, математики та хімії в мене були б одни "3", тому що вони мені дійсно не даються, як і малювання. І швидше за все, так відбувається не стільки через ДЦП, скільки через РАС, бо для аутистів дуже характерна особливість, - в чомусь досягати дуже великого успіху, а якісь предмети зовсім не розуміти. Темпл Ґрандін навіть визначила три типи мислення аутистів: вербально-фактологічне (це якраз мій тип мислення; таким, як я, важко дається математика й хімія, виникають труднощі зі сприйняттям малюнків і власне малюванням, але віднінно розвинуті мовні та навіть письменницькі здібності), образне (такі люди навпаки мають складнощі з написанням творів, формулюванням висловлювань, алгеброю та іноземними мовами, їм дуже легко дається геометрія) і музикально-математичне.
Щодо сну: я визначила, що для повноцінного відпочинку мені потрібно спати 9 годин. Не 8, не 7, не 10, а саме 9, бо, поспавши саме стільки часу, я відчуваю себе найбільш комфортно. Я навіть спробувала планувати свій розпорядок дня у відповідності зі власними біоритмами.. Але, всеодно доводиться жертвувати. З іншого боку, з цієї ситуації з філософією я зрозуміла, що не треба працювати для когось. Працювати треба для себе, якщо якісь конкретні знання мені дійсно потрібні для того, щоб жити в своє задоволення і/або реалізувати свої специфічні інтереси.
Друзі в мене є лише в мережі. Власне, через особливі інтереси в оточенні мене мало хто розуміє, бо вони практично всіх дратують, я з ними всім набридла. Добре, що хоч вдалося відстояти право на майбутню імміграцію - спочатку мама мене категорично не хотіла відпускати. Так от, мене заспокоїв сам факт про скасування червоних дипломів в Україні, бо ридала я не через майбутню трійку, а через усвідомлення підвищеної конкуренції при працевлаштуванні, а в РФ не залишуся не при яких умовах.
Що стосується філософії, тут справа, скоріш за все, не в мені, бо на тій лекції не хвалили нікого. Про всю групу сказали, що ніхто не підготовлений. І причина навіть не стільки в здоров'ї, скільки в тому, що викладачка дала роботу, яку майже нікому не під силу виконати в такий короткий термін. Ну й ще в неї характер такий, що в неї просто "не заведено" нікому ставити "відмінно". Тому я й кажу: "Ну поставить вона мені 3 (а не 5 й не 4) в диплом - ну і нехай, слава Богу, лиш би тільки атестувала, тобто не позбавила мене диплому як такого.
А з приводу клієнтів, я розумію, що той чи інший психолог (в тому числі я) комусь може підійти, комусь - не підійти, і це абсолютно нормально. Якщо б я відчувала від клієнта злість на мене, то спокійно б намагалася виправити ситуацію, але якщо б я почула якісь грубі, неприпустимі слова, я би просто відмовила б у консультації та порадила би обрати іншого спеціаліста, з яким клієнту було б дійсно комфортно. Це ж етично, хіба не так?

05-11-2021 09:24:06Дополнение от автора

Як я вже казала, 10 листопада я планую звернутися до відділення неврозів та, в першу чергу, спробувати добитися скасування брехливого діагнозу або/і поборотися за заміну його хоча б на більш правдоподібний (бо це питання на даний момент для мене є найбільш важливим), і за можливістю звернутися за психотерапією, якщо її там надають. Якщо ж її там не проводять, то буду звертатися до психолога в соціально-реабілітаційний центр.
Щиро дякую всім за підтримку й змістовні відповіді.

06-11-2021 11:31:09Дополнение от автора

цитата:

я радила б Вам більш-менш тривалу терапію у приватного психолога

Я живу в дуже маленькому місті, і тому в мене немає не те, що фінансової (хоча й це теж правда), але й фізичної можливості для цього. На психотерапію я б погодилася, може, навіть з психіатром, до якого двічі ходила на консультацію, але їхати аж 400 км, а ціна одного сеансу психотерапії – майже 5 тис. (!) рублів. Та й в реабілітаційному центрі допомога не зовсім безкоштовна, там вона просто дешевше (500 р. за весь курс терапії х соціальним психологом). Це для мене (точніше, для моєї мами, бо я коплю гроші на імміграцію) посильно, і ефективно. Наприклад, лише після терапії в СРЦ мені вдалося налагодити взаємовідносини з мамою.

цитата:

Якась нещасна "трійка" з філософії призвела до того, що Ви втратили сенс життя.

цитата:

Звичайнісінька "трійка" призвела до того, що Ви ненавидите своє життя. А що буде, коли Ви зустрінетися зі справжніми негараздами в житті?

Сенс життя я втрачала (не втратила,а втрачала) не через трійку,а через усвідомлення неможливості отримання червоного диплома,що мені завадило б працевлаштуватися в Україні. Як тільки Ви сказали, що червоні дипломи в Україні скасовані,я взагалі перестала переживати через цю трійку,як і через оцінки в ВНЗ взагалі. Ну поставить мені ця філософиня «3», я їй навіть подякую, що взагалі не позбавила мене диплому,тобто шлях до імміграції мені не закрила. А от якщо я не іммігрую, то я,звісно, буду змушена покінчити з життям, бо жити без цього не можу, це мій спецінтерес. Жоден аутист не може жити без спецінересів,тому що вони допомагають виживати в нейротиповому світі.

цитата:

А тепер давайте уявімо, що викладачка філософії ставиться до Вас як до звичайної здорової студентки, тому й поблажок ніяких не робить. Хіба це погано?

цитата:

Вона оцінює реальні знання. І так, впринципі, має бути. І Вам треба звикати до того, що хтось прийме до уваги Ваш фізичний стан, а хтось взагалі не зверне на нього уваги.

цитата:

Просто в неї такі критерії оцінівання. І як викладач вона має на це право.

Справа з філософією була зовсім не в хворобі. Викладачка ВСІМ дала завдання, яке виконати в поставлених нею умовах було в принципі неможливо виконати, незалежно від того,здорова людина або інвалід. Вона ВСІХ студентів,навіть з інших груп,охарактеризувала як «абсолютно непідготовлених». Вона хоче,щоб всі знали її предмет точно також, як його знає вона сама. При цьому викладачка сама не розуміє, що глибоко осмислити й вивчити 10 тем нікому не під силу в принципі. Тим більше,у ВСІХ студентів з інших предметів у моєму ВНЗ оцінки виставляють на основі виконання практичних робіт, без усних заліків або іспитів, до всіх і так рівне ставлення.

цитата:

З приводу оцінок я пригадую, як колись в 10 чи 11 класі я не впоралася з роботою по хімії. Вчитель тоді багато "двійок" поставив, а мені ставити боявся. Тож я сама попросила його поставити мені "двійку". Після цього вчитель сказав, що більше став мене поважати.

Відкрию Вам секрет: в школі мені ставили трійки й навіть двійки. Наприклад,в 9 класі мені поставили трійку з англійської. Тоді один рік був такий якийсь дивний вчитель,він дав тест з 5 питань,і в мене були 4 правильні відповіді, але він чомусь поставив «3». І,по-перше, з ним неможливо було домовитись, а по-друге ця поточна (на дипломна!) «3» ніяк не впливала на мій атестат. В 10 класі мені ставили дуже багато двійок по геометрії. Не тому, що я «лінувалася», або «не знала» чогось, просто геометрію треба саме розуміти. А я нічого не розуміла. В школі я провела половину 10 класу, а потім перевелася на індивідуальне навчання, тому що знову нічого не встигала. На індивідуальному в мене була дуже добра вчителька,і вона буквально малювала хороші оцінки за своєю власною ініціативою. Та й приходила вона дуже рідко:то в неї щось зі здоров’ям, то уроків дуже багато, то щось сімейне. Але логарифми ми розбирали 3 місяці, я не розумію їх досі, як би я не старалася, не намагалася. Зате твір-роздум та виклад з російської в 9 класі на іспиті я писала буквально БЕЗ підготовки,і отримала вищий бал. І я ні за що не повірю в те, що мені просто «пощастило». Просто дякуючи аутизму я сприймаю всю інформацію виключно за допомогою слів і окремих фактів або у вигляді текстів, або у вигляді людського голосу. Можу дослівно запам’ятовувати чиїсь фрази, діалоги,буквально слово в слово. Але в мене дуже великі проблеми з визначенням якихось логічних, неалгоритмованих зв’язків. Ну невже мені було через це рік за роком залишатися на другий рік? Ви вважаєте,що це нормальна ситуація, коли я б російську,суспільствознавство та риторику знала на «5», математику, фізику, хімію, креслення та малювання – на «2», отримувала б двійки через невміння шити та в’язати, і лише через це не отримала би атестат? Ну закінчила би я школу з довідкою,і ким би я зараз була? Невже мене було б потрібно позбавити можливості розквітати в тих предметах,в яких я дуже сильна,через предмети, які мені від природи не дано розуміти?

06-11-2021 12:19:04Дополнение от автора

цитата:

Через своє захворювання Ви, мабуть, не маєте достатньо спілкування з друзями.

В мене немає в цьому особливої потреби. Розповім детальніше. Почну з самого початку. Замість дитячого садка я ходила в заклад типу санаторію, який потім переформували в лікарню. Спілкування я й не прагнула. Просто сиділа на стільці разом з медсестрою в прийомній, навіть якщо вихователі наполегливо кликали в групу. Якщо намагалися змусити піти до інших дітей - стояла у стіни хвилин 5-10 для формальності, а потім знову поверталася в прийомну. Не з ким толком не спілкувалася, не гралася, винятком була тільки якась інтелектуальна робота (дитячі математичні завдання, головоломки, завдання де треба було обводити щось по контуру та подібні). З однокласниками в школі якщо й спілкувалася, то тільки для того, щоб про щось попросити або виконати їхнє прохання: дати ручку, олівець, про щось порадитись та ін. У початковій школі групову роботу просто терпіти не могла: я не знала, що там робити, як і про що говорити, не розуміла свою роль у завданні. Добре, що з 5-6 класу таких робіт стало менше. І те, коли була робота в парах, я завжди просила вчителів працювати з викладачем один на один, а не з кимось з однолітків, бо мені комфортніше комунікувати з тими, хто старше за мене. Та й зараз можу спілкуватися з людьми десь 15+ років від сили, з дітьми мені дуже некомфортно. Та й в цілому якоїсь сильної потреби в друзях в мене немає.

цитата:

Тобто, не бажаючи бачити Ваші істерики, вчителі завищували Вам оцінки? Ця Вашв дитяча модель поведінки збереглася, виходить, і до сьогодні. Але з викладачкою філософії вона не працює.

Істерики в мене відбуваються самі по собі. Це для мене або спосіб виразити свій відчай, своє безсилля або образу за щось (як в даній ситуації, бо емоції в мене були саме такі), або спосіб виплеснути в пустоту (!!) інформаційну перенасиченість органів почуттів при сенсорному перевантаженні. Але коли в мене починається істерика, я не в жодному разі не ставлю собі мету привабити чиюсь увагу. Добитися результату – так, іноді буває. Але філософиня мене не те що не знає,вона навіть фото моє ніколи не бачила, вона навіть голосу мого жодного разу не чула. Я ридала в своїй кімнаті просто в подушку. Мама зі мною поговорила всього кілька хвилин, давши мені знати, що вихід з ситуації є,а потім пішла. Істерика сама собою почалася, я сама по собі заспокоїлася. Хіба саме це «дитяча модель»?

цитата:

Якщо ж Ви сама розумієте, що істерики є наслідком перевтомлення, який сенс говорити Вам про те, що відпочивати треба більше?

А от відпочинок на мене не дуже добре впливає останнім часом. Праця допомагає мені боротися з нав’язливими думками.

цитата:

Вибачте за прямоту, але в такому разі чого варта Ваша золота медаль?

Медаль фактично нічого не варта,я і так всім кажу,що в дійсності отримала її для мами,щоб зробити мамі приємне,тому що вона цього дуже хотіла. Я й не приховую не від кого, що з предметів, які вимагають дуже добре розвинутої дрібної моторики та логічного і/або просторового мислення, я нічого не вмію й нічого не знаю. Навпаки,сама я була не дуже рада медалі хоча б тому що на ній зображена російська символіка,а я на неї реагую дуже болісно. Навіть в 9 класі, коли я складала іспит,я завжди перевертала паспорт гербом на парту,тому що особисто мені неприємно на ці символи дивитися,я завжди при можливості стараюся їх уникати. Ну й ще момент такий: спочатку я хотіла в Білорусь,а не в Україну - одразу після школи, а атестат впливає на вступ до ВНЗ. Потім, щоправда, в 10 класі зрозуміла що РБ - не дуже демократична країна,і віддала перевагу Україні, алк через пандемію довелося зачекати з імміграцією, обравши для навчання дистанційну форму освіти в Росії. Коли поїду в Україну (а якщо не вийде, то в ЄС) - медаль навіть брати з собою не буду,мамі залишу.

цитата:

Взагалі оцінки ставляться не за наполегливу старанність чи виснаженість, а за реальні знання, Те, що робили для Вас вчителі, особисто я назвала б ведмежою послугою. Вас не навчили реально сприймати результати своєї праці. На жаль. Вам прищепили світосприйняття: "Мені всі винні".

Якщо чесно, я дуже вдячна всім вчителям за індивідуальний підхід до мене, бо якщо б його не було,я би не змогла закінчити школу, і це без перебільшення. Та що там школа - я навіть перший клас би не закінчила,бо я не справлялася з письмом. Щоб я навчилася писати, мама запрошувала до мене свою колегу зпочаткової школи. Вона,пам'ятаю, приносила тоді дуже багато прописів,брала мою руку в свою й довго тренувала мене. За рік занять з нею я почала гарно писати й не відставала. А що б було, якщо б не вона? Мене б раз за разом залишали на другий рік лише (!) через це. В 4 класі я дуже довго не могла зрозуміти,як помножати стовпцем,бо числа були написані непрямо, нас вчили так. І тільки спочатку бабуся (царство їй небесне) змогла пояснити,що при помноженні другого числа можна писати в одиницях нуль,а потім вчителька сказала, що для "рівності" запису там можна ставити жирну крапку.

06-11-2021 12:41:09Дополнение от автора

Ще я дуже довго не могла зрозуміти, наприклад, як рішати рівняння з протилежними знаками типу -5+х+3 = 20, тому що я не розуміла, що таке "міняти знак на протилежний. І мама мені пояснювала також деталізовано, як я від природи всю інформацію сприймаю: обводила -5 і казала: "смотри, вот это вот отдельное число", +х обводила і казала: "И вот это отдельное число" і так далі, і "Когда число через равно (обводила його в квадрат, щоб в мене була графічно-візуальна асоціація) перепрыгнуло, тогда плюс надо заменить на минус, а минус - на плюс; а когда не перепрыгивает, оставлять). І в старших класах вчителі за подібним принципом мені детально "розжовували" все те, що я з точних наук не розуміла. Якщо ж вони бачили, що я дуже наполегливо, довго й вперто намагаюся зрозуміти матеріал, але всеодно не розумію, вони просили мене просто структуровано, акуратно конспектувати підручник. І я їм дійсно за це дуже вдячна, бо, як я вже казала, якщо б не вони - невідомо, ким і де я би зараз була. Швидше за всі, я була б в інтернаті й виконувала б там якусь некваліфіковану працю. А це хіба життя? Хіба так мені потрібно було побудувати свою долю? "Крайнощі" в знаннях, коли з одних предметів є просто бліскучі навички й здібності (навіть не натреновані, але відмінні, майже ідеальні; я от, наприклад, не пам'ятаю такого, щоб мені хоч раз доводилося переписувати хоч один твір, щоб хоч в одному диктанті в мене було б більше 3 помилок, щоб хоч колтсь була б трійка з суспільствознавства чи двійка з англійської), а з інших доводиться зазнавати повний крах - це звичайна аутистична риса. Не думаю, що через це мені би краще було закінчити 9 класів з довідкою. Та й ВНЗ я була б змушена залишити при всьому бажанні навчатися: мене би просто відчислили через інформатику, БЖ та філософію, бо вони вимагають логічного мислення (мовчу вже про те, що задачі з БЖ власне відносяться більше до фізики, а не до БЖ). Ну або, якщо б не мама, я би знайшла, можливо, інший вихід - попросила би це зробити іншу людину взамін на щось.

06-11-2021 12:48:10Дополнение от автора

Щодо тези "мені всі винні". Ні, мені ніхто нічого не винен. І ніхто нікому нічого не винен в принципі. Просто той життєвий сценарій, який був в мене, я вважаю оптимальним. Хиба було б краще, якщо б я, закінчивши 9 класів з довідкою через малювання, технологію, креслення та фізику "висіла на шиї" в мами? Думаю, що ні. Навпаки, наприклад, зараз, я допомагаю їй з побутовими справами, щоб максимально її від них звільнити. Повну раковину посуду і підлогу помити - це те, що я реально можу виконати, це мені по силах. А от логічні зв'язки розуміти дано не кожному.

06-11-2021 12:51:31Дополнение от автора

Забула ще додати такий важливий момент: в школі я вчилася навіть не для оцінок. Мені було дуже приємно радувати самих вчителів, я не хотіла їх розчаровувати. Я ніколи не пробачала собі, якщо не виконала завдання своєчасно, тому що переживала за свою репутацію саме перед ними.

06-11-2021 14:57:48Дополнение от автора

цитата:

Вы должны понимать, что Вы можете мыслить немного по другому, чем остальные. Посмотрите, какие Ваши сильные стороны и где бы Вы могли достичь большего результата для себя, а не других . Много талантливых людей имеют аутические склонности .

Дякую, що допомогли мені це усвідомити. Хоча б хтось мене почув.

06-11-2021 15:47:53Дополнение от автора

цитата:

Все-таки виходить, що Ви не надто цінуєте своє життя, коли так легко говорите про самогубство. Життя Україні для Вас зараз не більше, ніж фантазія. І воно виявиться не зовсім таким рожевим, як Ви його зараз уявляєте. Якщо Ви думаєте, що Вас тут будуть чекати як спеціаліста, то Ви дуже розчаруєтесь.

Так, згодна, я не дуже ціную власне життя. Але особисто мені це й не особливо потрібно, бо без імміграції для мене нічого немає сенсу, це дійсно так. А хто Вам сказав, що я вважаю життя в Україні/ЄС "рожевим" ? Імміграція - це якраз період, який буде найважчим за все моє життя, і триватиме 5 років. Ніхто не казав, що це легко, тому що це дуже велика й тривала мета. Це буде навіть набагато важче, ніж операція, яку мені робили в 2016 р. по виправленню контрактур, з гіпсуванням на 2 місяці та дворічною реабілітацією. А які цілі досягаються легко? Напевно, тільки одна - лежати в ліжку й нічого не робити, сидіти в телефоні й дивитися кіно, лише це, все останнє легким не буває, тим більш імміграція, при чому не тільки в іншу країну, але навіть в інше місто.

цитата:

фактично така людина не працює, а лише отримує відсоток від мінімальної зарплати за те, що фірма користується її трудовою книжкою і не плптить якісь податки

А що мені завадить працювати й платити податки, хто не дасть? Я ж не безнога, не безрука, не безголоса, не глуха й навіть не сліпа (хоча невеликі проблемки із зором є), слава Богу. Хоча при великому бажанні навіть і такі (глухі, німі, безрукі тощо) люди працюють і реалізують себе як особистість, навіть якщо вони на інвалідному візку (а я, дякувати Богу, сама можу в приміщенні ходити).

цитата:

А Ваша мама знає, що Ви мрієте про іміграцію. Знає про Ваші суіцидальні думки з цього приводу?

Звісно, знає (і не про мрію, а про ціль; я переконана, що мрії для того й існують, щоб не здійснюватись, а лише плутати людську свідомість, тому дуже не люблю це слово). І про думки знає. Щоправда, за згоду на імміграцію доводилося довго боротися, але я її переконала. Я думаю, Ґрета Тунберг (з якою одного разу мама мене й порівняла, коли я колись в черговий раз казала щось про імміграцію) теж би померла вже, якщо б їй би заборонили займатися питаннями екології (це шведська екологічна активістка з синдромом Аспергера; так ось, тоді я її нагадала мамі своєю поведнкою; тільки вона зациклена на екології, а я - на відчутті ласної особистої відчуженості по відношенню до Росії). Ну й мама зрештою змирилася з імміграцією. Думки про це в мене почалися десь з 6-7 років, як тільки дізналася, що знаходжуся в Росії, і залишилися досі, тільки мають все більш серйозний рівень планування імміграції (деталізація алгоритму процесу, ретельне вивчення законодавства, щоб нічого не порушити).

цитата:

А як Ви зі своїми обмеженими можливостями будети жити в чужій країні без мами, яка за Вас навіть інколи домашнє завдання виконує?

З якими обмеженими можливостями? Я не вважаю, що я в чомусь обмежена. Я така ж, як всі, тільки з іншим складом мислення й сприйняттям. І я твердо переконана: хто хоче, шукає можливість, хто не хоче - причину, і це, на мій погляд, стосується будь-якої мети. В якій чужій країні? Я переконана, що Батьківщина - це не та країна, де народився й виріс, а та країна, де не залишать в біді. А про "домашні" завдання ще раз скажу: якщо б мама мені не допомогла, я би попросила виконати це когось іншого за обмін на щось.

цитата:

А коли людина починає істерити, навколишні просто відвертаються від неї. І навіть ті, хто міг би допомогти, не розуміють, шо ій треба.

З власного досвіду знаю, що це не завжди так.

цитата:

Ви настільки ненавидете країну в якій живете, що готові на себе накласти руки.

Не країну,а державу. Любити мені її точно нема за що. Тим більше я тут не живу,я тут існую. А Ви колись були в Росії, що так добре кажете про неї? Вам є, з чим порівнювати?

цитата:

Якби Ви, приміром, думали про те, яке плаття надіти на вечірку з друзями чи спішили до косметолога (вибачте за приклади), Вам би просто ніколи було плекати свої образи на викладачів.

Косметикою я взагалі ніякою не користуюся,вона мені не потрібна. Я вважаю, що це чисто маркетингова річ, яка є злом людства. Я вважаю, що в людини має бути природна краса.

цитата:

Ви не змогли переказати своїми словами текст, який написала для Вас мама. Яку оцінку в такому разі мала поставити Вам викладач?

А як Ви в цілому собі уявляєте переказ ПРОСТОЮ мовою тексту людиною, яка навіть в побуті говорить в офіційно-публіцістичному стилі через розлади аутистичного спектру? Навіть для самої мами написати цей же текст примитивними словами було дуже важко,що вже про мене казати. А красномовних філософиня ненавидіть всією душею - будь-яке речення "високого" стилю для неї - підозра на списування. В неї на це паранойя. Та що вже про цю викладачку казати, якщо, за відгуками, в одного студента на її парі відбулася галюцінація, і він через це потрапив до психлікарні й в нього перевернулося все життя? Вона ж просто хвора

06-11-2021 15:51:33Дополнение от автора

цитата:

Вы просто думаете неменого по другому, чем остальные и это дает Вам возможность мыслить нестандартно, творчески. Вам нужно научиться этим пользоваться.

Щиро дякую за рекомендацію.

Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!

Вы можете предложить автору этого вопроса пообщаться

Отправить запрос на общение могут зарегистрированные пользователи

Чтобы отправить автору этого вопроса предложение пообщаться, Вам нужно быть авторизированным.

Автор вопроса не разрешил его обсуждение. Запрет касается советов от неспециалистов. Открытые для комментирования вопросы - тут.

Наші психологи

Алексей Лемещук
(Одеса)

Яна Музик
(Київ, онлайн)

Нiна Уенем
(Онлайн)

Ирина Островерх
(Харків)

Похожие онлайн консультации

15-10-2021 Сильная неуверенность в себе и навязчивые мысли каждый день

09-10-2021 очень трудно принимать даже элементарные решения. глубокое переживание всегда и во всём.

03-10-2021 не понимаю себя

27-08-2021 Пытаюсь для всех быть хорошей

30-06-2021 Чувство неполноценности

30-03-2021 Как разобраться в себе

22-03-2021 Самооценка

18-03-2021 Страх быть неудобным клиентом

17-03-2021 Як себе полюбити?

07-03-2021 Отдача людям

Ольга Владимировна Головченко (Днепр) · Answer 1 · 2021-11-03 19:32:57

Добрый вечер!
Скажите, какую помощь Вы хотите получить? Вы очень эмоционально переполнены и это видно в тексте . Скажите, что Вам больше всего сейчас беспокоит , то что Вы можете что-то не слать и это поставит под угрозу Ваше будущее или Ваш ошибочный диагноз ? Психиатрический диагноз это лишь примерное понимание какому Вас функционирует психика. Обычно с такими вопросами обращаются индивидуально ща терапией, чтобы разобраться. Какие у Вас отношения с родителями ?

Екатерина Павловна Березина (Харьков) · Answer 2 · 2021-11-03 20:56:40

Доброго вечора. Відчувається, що ви дуже включені в цю ситуацію з екзаменами, з викладачкою. Але якось ви дійшли до того, що маєте зараз, ви спілкувались з різними людьми, зо може означати ваше вміння комунікувати, домовлятися - спробуйте спиратись і на цей досвід також, не знецінювати свої досягнення - вони ваші, і люди різні. Мені хочеться відокремити вас від цієї викладачки, вона - не весь ваш світ.
Що стосується конкурентності при працевлаштуванні, я вам відверто скажу, що зазвичай оцінки не запитують работодавці, а якщо запитують, то це може означати трохи абьюзивне відношення до співробітників - навіщо їм відмінники? А стосовно клієнтів, то наприклад у мене ще ніхто не запитав ані диплому, ані сертифікату психотерапевтичного. Я знаю таких людей, хто нормально заробляє і має багато клієнтів без психологічної освіти, хоча це погано, звичайно.
Відповідно до війни на Сході та ковіду - то ми з вами, надалі, при всьому бажанні не можемо вирішити цю проблему, в значить і не можемо брати за це відповідальність. Багато відомих людей працювали в роки Другої світової війни, творили і насолоджувались своєю справою.
А ще добре, що у вас є підтримка мами - на це також можна спиратися і брати ресурс з ваших теплих відносин.

Оксана Николаевна Третьякова (Сумы) · Answer 3 · 2021-11-03 20:58:24

Доброго дня! Перш за все, вітаю на сайті свою майбутню колегу.
Думаю, Ваші переживання дещо перебільшені. Кожен з нас (тих, що зараз консультує на цьому сайті, і не лише) колись був студентом. І практично у кожного студента були викладачі, яким було важко догодити. Іноді сесію не вдавалося закрити місяцями. Так, пригадую, було у нас із предметом загальної психології на І курсі педагогучного ВУЗу. Пам'ятаю одногрупницю, яка майже весь перший семестр другого курсу намагалася отримати залік. Підручник з загальної психології був вивчений вже майже на пам'ять. А викладач говорив: "Навіщо Ви мені підручник переказуєте, я й сам почитати його можу", - і вкотре не ставив оцінку в залікову книжку. Студентське життя воно таке, має свої складності. і чи варто через них впадати у відчай?

цитата:

Я безперервно ридала півтори години й ніяк не могла зупинитися. В голові крутяться питання: Чому мою працю не цінують? Невже я ніхто в цьому суспільстві? Нащо я жертвувала власним здоров’ям? Чи є сенс взагалі щось робити в житти, прикладати до чогось сили, якщо мені от так просто в душу плюють? Навіщо взагалі освіта, якщо в мене через цю дуру ніколи не буде диплому з відзнакою?

Я не думаю, що викладач ставила собі за мету, наплювати Вам саме в душу. Просто в неї такі критерії оцінівання. І як викладач вона має на це право. Що стосується диплома з відзнакою, то, наспрвді, він мало що вирішує. З часом Ви це зрозумієте. В Україні червоні дипломи взагалі скасовані. З 1 січня цього року випускники ВУЗів їх вже не отримують. Звичайно добре, що Ви стараєтесь працювати, відповідально ставитися до навчання. Але навчання не повинно шкодити Вашому здоров'ю. До речі, для працевлаштування в Україні (та й не лише в Україні) залежить не лише від диплому, але й від стану здоров'я людини, бо саме за ним роботодавець оцінює, зможе людина виконувати ту чи іншу роботу чи ні.

Ответ отредактирован автором 03-11-2021 21:02:55

Оксана Николаевна Третьякова (Сумы) · Answer 4 · 2021-11-03 21:39:12

цитата:

але точне розуміння того, що диплом з відзнакою мені вже не отримати, а через це значно підвищуваметься конкуренція при працевлаштуванні.

Вбачається деякий синдром відмінниці. Диплом з відзнакою аж ніяк не підвищує Вашу конкурентноздібність на ринку праці. Мій червоний диплом не зіграв аж ніякої ролі (ну чкщо не брати до уваги, що тато цілий вечір хвастався ним перед друзями, коли я принесла диплом додому)

Ольга Владимировна Головченко (Днепр) · Answer 5 · 2021-11-04 15:39:35

Вы очень переполнены. Консультирование на сайте не решит Ваш вопрос, к сожалению. Он даст Вам возможность только выговориться. У Вас есть страх сделать ошибку, которая может кардинально изменить Вашу жизнь, а также то, что Вас кто-то будет оценивать. На сегодняшний день есть много вариантов по образованию и от того, что у Вас будет диплом с отличием не значит, что Вы хорошо устроитесь на работу. Здесь больше важны Ваши коммуникативные способности. Диагноз это тоже не приговор, а лишь понимание примерное, как функционирует Ваша психика на данном этапе. Обычно это корректируется на индивидуальной терапии. Поговорите со своим врачом есть ли у Вас такая возможность получить терапию, если нет, то смотрите на сайте специалиста и начинайте терапию. Я бы Вам рекомендовала обратиться к аналитически ориентированному психологу, психоаналитику при поддержке Вашего лечащего врача психиатра. Медикаменты не лечат, а лишь снимают симптом на какое-то время, чтобы Вы могли начать терапию и разобраться с причинами

Оксана Николаевна Третьякова (Сумы) · Answer 6 · 2021-11-04 16:09:44

Доброго дня! На цьому сайті я, мабуть, як ніхто Вас розумію. У мене точно така ж форма ДЦП, і в свій час я точно так же намагалася старанно вчитися. І іноді я також дуже втомлювалася. І лише зараз я розумію з власного досвіду, наскільки важливо берегти своє здоров'я, Якщо 20 років тому я могла іноді спати всього лише 3-4 години і цього мені вистачало, то зараз буває таке, що мені й 8 годин замало.
Через своє захворювання Ви, мабуть, не маєте достатньо спілкування з друзями. Тому навчання - це основна Ваша діяльність, і успіхи в ньому справді для Вас дуже важливі. Ви дійсно дуже багато працюєтенТому кожна низька оцінка сприймається як образа. Тим паче, що Ви звикли до того, що вчителі можуть ставити Вам оцінки не за реальні знання, а за Вашу працьовитість.

цитата:

(школу закінчила загальноосвітню, до речі, з золотою медаллю

цитата:

Щоправда, мені зовсім не давалися точні предмети - математика, фізика, хімія... Але, на щастя, були доброзичливі вчителі, і вони ставили гарні оцінки фактично за старання, за мої зусилля.

Я ні в якому разі не хочу Вас образити, але, можливо, якби не Ваше ДЦП, то й золоту медаль Ви могли б не отримати. А тепер давайте уявімо, що викладачка філософії ставиться до Вас як до звичайної здорової студентки, тому й поблажок ніяких не робить. Хіба це погано? Ви звикли до того, що вчителі зважали на Ваш фізичний стан, звикли отримувати лише високі оцінки. Але така поблаживість не досить корисна. Тепер кожна невисока оцінка відображається на Вашому психічному стані. Ви звикли лише до перемог. Але в житті дуже багато поразок. І іх теж треба вміти переживати. Звичайнісінька "трійка" призвела до того, що Ви ненавидите своє життя. А що буде, коли Ви зустрінетися зі справжніми негараздами в житті? Мама завжди поруч з Вами не буде. Як майбутній психолог Ви також повинні навчитися переживати невдачі. Далеко не всі клієнти можуть бути задоволені Вашою роботою. І зовсім не тому, що Ви можете чогось не знати. Просто комусь щось не сподобається. Таке трапляється в нашій практиці достить часто. Клієнт може навіть образити. Що тоді? Як Ви будете після такого почуватися? З приводу оцінок я пригадую, як колись в 10 чи 11 класі я не впоралася з роботою по хімії. Вчитель тоді багато "двійок" поставив, а мені ставити боявся. Тож я сама попросила його поставити мені "двійку". Після цього вчитель сказав, що більше став мене поважати.
Тож, можливо, Вашій викладачці філософії треба подякувати за те, що ставиться до Вас як до здорової людини? І я б радила Вам все-таки більше піклувватися про своє здоров'я, більш відпочивати від роботи за компютером, окрім навчання переключати свою увагу на щось інше.

Ольга Владимировна Головченко (Днепр) · Answer 7 · 2021-11-04 20:10:22

Я думаю,что Вам стоит больших усилий проходить через все испытания, но Вы справляетесь и пытаетесь добиться чего-то в жизни. Было бы хорошо поработать со специалистом, если у Вас будет возможность

Оксана Николаевна Третьякова (Сумы) · Answer 8 · 2021-11-04 20:25:39

цитата:

іноді навіть істерики через перевтомлення,

Тобто, не бажаючи бачити Ваші істерики, вчителі завищували Вам оцінки? Ця Вашв дитяча модель поведінки збереглася, виходить, і до сьогодні. Але з викладачкою філософії вона не працює. Надалі Ви ще не раз побачите, шо в дорослому житті вона не спрацювує. Якщо ж Ви сама розумієте, що істерики є наслідком перевтомлення, який сенс говорити Вам про те, що відпочивати треба більше?

цитата:

то з фізики, математики та хімії в мене були б одни "3", тому що вони мені дійсно не даються, як і малювання.

Вибачте за прямоту, але в такому разі чого варта Ваша золота медаль?

цитата:

А щодо оцінок, швидше за все, вчителі просто бачили мою наполегливу старанність, виснаженість

Взагалі оцінки ставляться не за наполегливу старанність чи виснаженість, а за реальні знання, Те, що робили для Вас вчителі, особисто я назвала б ведмежою послугою. Вас не навчили реально сприймати результати своєї праці. На жаль. Вам прищепили світосприйняття: "Мені всі винні". З подібним світосприйняттям, до речі, виростає багато дітей з особливими потребами (до речі, я в своїй дипломній роботі колись пояснювала що термін "особливі потреби" з психологічної точкт зору зовсім не правильний). Але насправді Вам ніхто нічого не винен. Викладачка філософії не винна ставити вам оцінки лише за те, що Ви

цитата:

5 днів я безперервно займалася лише філософією з перервами тільки для того,щоб поїсти та хоча б годин 6-7 поспати

Ій не цікаво, скільки годин на тиждень Ви приділили її предмету. Вона оцінює реальні знання. І так, впринципі, має бути. І Вам треба звикати до того, що хтось прийме до уваги Ваш фізичний стан, а хтось взагалі не зверне на нього уваги. Таке доросле життя.

цитата:

А з приводу клієнтів, я розумію, що той чи інший психолог (в тому числі я) комусь може підійти, комусь - не підійти, і це абсолютно нормально. Якщо б я відчувала від клієнта злість на мене, то спокійно б намагалася виправити ситуацію, але якщо б я почула якісь грубі, неприпустимі слова, я би просто відмовила б у консультації та порадила би обрати іншого спеціаліста, з яким клієнту було б дійсно комфортно. Це ж етично, хіба не так?

З клієнтами Ви ще не працювали. Тому, все що Ви з цього приводу пишите - поки що Ваші фантазії. В реальномі житті, скоріш за все, спрацювуватимуть ті моделі поведінки, які спрацюювують зараз і до яких Ви звикли. Приміром, після перевтоми у Вас виникають істерики. Підсвідомо ця модель може спрацьовувати й надалі. Тому б я радила Вам пропрацювати такі моменти в терапії з психологом

Ольга Владимировна Головченко (Днепр) · Answer 9 · 2021-11-05 09:31:44

Вы можете проконсультироваться с несколькими психиатрами и тогда у Вас будет более полная картина. Диагноз это лишь примерное понимание как функционирует у Вас психика и это можно корректировать вместе со специалистом в терапии

Оксана Николаевна Третьякова (Сумы) · Answer 10 · 2021-11-05 11:06:34

цитата:

я вже казала, 10 листопада я планую звернутися до відділення неврозів та, в першу чергу, спробувати добитися скасування брехливого діагнозу або/і поборотися за заміну його хоча б на більш правдоподібний (бо це питання на даний момент для мене є найбільш важливим), і за можливістю звернутися за психотерапією, якщо її там надають. Якщо ж її там не проводять, то буду звертатися до психолога в соціально-реабілітаційний центр.
Щиро дякую всім за підтримку й змістовні відповіді.

Це дуже добре і правильно. Але, окрім всього цього, особисто я радила б Вам більш-менш тривалу терапію у приватного психолога. Чому саме так? Я розумію, що в Вашому випадку виділити кошти на психотерапію може бути проблематично. Але Ви самі помітите різницю між роботою з психологом в соціально-реабілітаційному центрі і роботою з приватним психологом, коли Ви будете вкладати якісь кошти в свій розвиток. До сьогодні, як мені здається, Ви вкладали в нього лише свою наполегливу працю. Це добре характеризує вас як людину, що намагається досягнути своєї мети. Але цього замало. В силу Вашого захворювання та стану нервової системи, у Вас сформувалися моделі поведінки, які деякою мірою є деструктивними. Якась нещасна "трійка" з філософії призвела до того, що Ви втратили сенс життя. Ці моделі шкодять, в першу чергу, Вам. Тому з ними треба працювати. Також психотерапія була б для Вас корисна, як для майбутнього психолога. Приміром, в деяких закордонних ВУЗах студенти не отримують диплом психолога до тих пір, поки не ройдуть якесь визначене число годин особистої терапії.

Ольга Владимировна Головченко (Днепр) · Answer 11 · 2021-11-06 12:33:58

Я думаю, что Вы цепляетесь за получение этих знаний и хороших оценок, как способ зацепиться в этой жизни, чего-то достичь и чувствовать наравне с другими людьми, которые чувствуют себя здоровыми. Вам это стоит больших усилий и труда. Вы можете найти специалиста и работать онлайн, сейчас для этого много возможностей и не играет большой роли, где Вы проживаете. Так же Вы можете найти специалиста по бюджетной цене и сказать сколько Вы готовы оплачивать. Есть варианты кейсовых клиентов, когда начиняющий специалист берет по льготой цене клиента в терапию.

Ольга Владимировна Головченко (Днепр) · Answer 12 · 2021-11-06 13:21:42

Вы должны понимать, что Вы можете мыслить немного по другому, чем остальные. Посмотрите, какие Ваши сильные стороны и где бы Вы могли достичь большего результата для себя, а не других . Много талантливых людей имеют аутические склонности . Вы говорите, что Вам нужно, чтобы кто-то помог разъяснить

Оксана Николаевна Третьякова (Сумы) · Answer 13 · 2021-11-06 14:41:32

Доброго дня!

цитата:

А от якщо я не іммігрую, то я,звісно, буду змушена покінчити з життям, бо жити без цього не можу, це мій спецінтерес.

Все-таки виходить, що Ви не надто цінуєте своє життя, коли так легко говорите про самогубство. Життя Україні для Вас зараз не більше, ніж фантазія. І воно виявиться не зовсім таким рожевим, як Ви його зараз уявляєте. Якщо Ви думаєте, що Вас тут будуть чекати як спеціаліста, то Ви дуже розчаруєтесь. У нас є тенденція працевлаштовувати людей з інвалідністю формально. Тобто, фактично така людина не працює, а лише отримує відсоток від мінімальної зарплати за те, що фірма користується її трудовою книжкою і не плптить якісь податки.
У деяких дітей (людей) з інвалідністю є тенденція переоцінювати свої можливості. А Ваша мама знає, що Ви мрієте про іміграцію. Знає про Ваші суіцидальні думки з цього приводу? А як Ви зі своїми обмеженими можливостями будети жити в чужій країні без мами, яка за Вас навіть інколи домашнє завдання виконує? Дуже добре, що Ви можете помити посуд чи підлогу, але для самостійного життя цього досить недостатньо. Перш за все, щоб вирішувати якісь життєво важливі питання, Вам треба буде спілкуватися з людьми. А це Вам дається важко. Якшо у Вас щось не виходить, починаються істерики. А коли людина починає істерити, навколишні просто відвертаються від неї. І навіть ті, хто міг би допомогти, не розуміють, шо ій треба.

цитата:

иба було б краще, якщо б я, закінчивши 9 класів з довідкою через малювання, технологію, креслення та фізику "висіла на шиї" в мами?

Ви впадаєте в кайнощі. Хіба хтось говорив, що Ви мали закінчити 9 класів з довідкою. Між білим та чорним (золотою медалю та довідкою) є цілий спектр інших кольорів. Але Ви їх не помічаєте (можливо через свої аутичн риси) Ви ж розумієте, що фізично здоровий випускник школи ніколи б не отримав золоту медаль, якщо б не розумів деяких предметів, бо липові "п'ятірки" там, де треба ставити "три" йому ніхто б не малював. А от щоб не давати йому довідку "трійки" б намалювали. І таким чином, людина б отримала атестат про середню освіту, який би відображав більш-менш реальну картину успішності.

цитата:

Медаль фактично нічого не варта,

Добре, що Ви це розумієте. Та, незважаючи на своє розуміння, чомусь хизуєтесь нею:

цитата:

школу закінчила загальноосвітню, до речі, з золотою медаллю

цитата:

Навіть в 9 класі, коли я складала іспит,я завжди перевертала паспорт гербом на парту,тому що особисто мені неприємно на ці символи дивитися,я завжди при можливості стараюся їх уникати. Ну й ще момент такий: спочатку я хотіла в Білорусь,а не в Україну - одразу після школи, а атестат впливає на вступ до ВНЗ. Потім, щоправда, в 10 класі зрозуміла що РБ - не дуже демократична країна,і віддала перевагу Україні, алк через пандемію довелося зачекати з імміграцією, обравши для навчання дистанційну форму освіти в Росії. Коли поїду в Україну (а якщо не вийде, то в ЄС) - медаль навіть брати з собою не буду,мамі залишу.

Це Ваше особисте світосприйняття. Ви маєте на ньго право. Але водночас це й Ваша проблема. Ви настільки ненавидете країну в якій живете, що готові на себе накласти руки. Але і ненависть до Росії і демократія в Україні живуть, схоже, лише в Вашій уяві. Більшість українців аж ніяк не відчуває демократії, про яку всі говорять, бо закони тут майже не захищають людей.

цитата:

У мене немає в цьому особливої потреби.

Скоріш за все через Ваші аутичні риси. Але якби потреба в спілкуванні у Вас були, і якби Ви спілкувалися з друзями, Ваше життя було б більш різноманітним. І тоді б такі напорозуміння, як з викладачкою філософії, не було б такими фатальними і не сприймалися б так близько до серця. "Трійку" отримали не лише Ви, а, як я розумію, вся группа. Але, мабуть, більше нікого в групі це не призвело до їстерики, ніхто не став думати, що життя втрачає сенс, бо у людей безліч інших проблем та радощів. А Вас це зачипило. Бо, окрім навчання, в Вашому житті майже нічого більше не має. Якби Ви, приміром, думали про те, яке плаття надіти на вечірку з друзями чи спішили до косметолога (вибачте за приклади), Вам би просто ніколи було плекати свої образи на викладачів. До речі, особисто я в свій час серйозно філософію не вчила, тому що до сьогодні не маю в ній потрби. А оцінка "три" - задовільна, вона якраз і може свідчити про те, що студент якимось чином працював над темою і має про неї якесь уявлення. Хіба це не Ваш випадок?

цитата:

Я попросила про допомогу маму: вона в мене вчителька російської, вміє добре подавати інформацію. Вона написала доречну відповідь безпосередньо на поставлене питання. Але ця відповідь цю божевільну (кажу без жодної іронії) викладачку не влаштувала, і вона вимагала «переказати своїми словами».

Ви не змогли переказати своїми словами текст, який написала для Вас мама. Яку оцінку в такому разі мала поставити Вам викладач?

Ольга Владимировна Головченко (Днепр) · Answer 14 · 2021-11-06 14:59:20

цитата:

Дякую, що допомогли мені це усвідомити. Хоча б хтось мене почув

Вы просто думаете неменого по другому, чем остальные и это дает Вам возможность мыслить нестандартно, творчески. Вам нужно научиться этим пользоваться.

Ольга Владимировна Головченко (Днепр) · Answer 15 · 2021-11-06 16:46:15

Ольга Владимировна Головченко (Днепр) 06-11-2021 16:46:15

1

Оксана Николаевна Третьякова

Скажите, какие у Вас отношения с родителями? Кто Вас поддерживает?

👍 рекоммендовать:

Оксана Николаевна Третьякова (Сумы) · Answer 16 · 2021-11-06 19:09:26

цитата:

Це буде навіть набагато важче, ніж операція, яку мені робили в 2016 р. по виправленню контрактур, з гіпсуванням на 2 місяці та дворічною реабілітацією

Вибачте, але Ви порівнюєте речі, які аж ніяк не порівнюються. Коли Ви два місяці лежали в гіпсі, хто за ами наглядав? Під час реабілітації поруч теж були близькі люди. Тобто весь цей час Вам хтось допомагав. Що стосується іміграції, Ви навіть не уявляєте про що мрієте (вибачте, але я використовує саме це слово, бо Ваша ціль дуже оптимістична, але зовсім не реалістична), бо досвіду самостійного життя у Вас нема.

цитата:

Так, згодна, я не дуже ціную власне життя. Але особисто мені це й не особливо потрібно

А як Ви думаєте, Вашій мамі Ваше життя потрібне?

цитата:

Напевно, тільки одна - лежати в ліжку й нічого не робити, сидіти в телефоні й дивитися кіно, лише це,

Знову, здається, ви сприймаєте лише чорно-білий колір, не помічаючи безліч різнокольорових відтінків. Як говорила колега, у Вас є таланти, які Ви можете розвивати. Я, наприклад, помітила, що Ви досить добре, як для росіянки, володієте українською мовою, вмієте письмово висловлювати свої думки.

цитата:

(деталізація алгоритму процесу, ретельне вивчення законодавства, щоб нічого не порушити).

Це не більше, ніж теорія, дуже далека від життя. Я вже говорила, що закони в Укрвїні зовсім не захищають людину. Приклад: подружжя інвалідів (він слабкозорий, вона незряча) обікрали. Вкрали комп'ютер, Поліція сказала, що його взагалі не було.

цитата:

З якими обмеженими можливостями?

Свої обмежені фізичні можливості Ви знаєте краще за мене:

цитата:

Вступати на очну форму мені не дозволили мої фізичні обмеження (в мене ДЦП, спастична діплегія; інтелект повністю збережений, обслуговую себе практично повністю сама, складнощі лише з ходьбою по вулиці, підняттям важких предметів та в тому, щоб робити щось на висоті, ну й ще проблеми з рівновагою).

цитата:

При цьому я відчувала дуже сильне мозкове напруження, біль у м'язах шиї від тривалої нерухомості та моральну виснаженість, а ще біль у м'язах рук, тому що доводилося дуже довго друкувати на клавіатурі.

цитата:

А що мені завадить працювати й платити податки, хто не дасть?

Платити податки в Україні досить непросто. Моя троюрідна сестра, наприклад, була дуже щасливою, коли врешті-решт закрила підприємництво і отримала сврю першу зарплату продавчині. Рідний брат, який створював свій бізнес 20 років, таж збирається закривати підприємництво. Бувають місяці, коли він в "мінусах" на 60 тис.грн.

цитата:

А як Ви в цілому собі уявляєте переказ ПРОСТОЮ мовою тексту людиною, яка навіть в побуті говорить в офіційно-публіцістичному стилі через розлади аутистичного спектру?

По-перше, звідки це могла знати викладачка філософії? По-друге, якщо вона не знала про Ваші проблеми, чому вона мала ставити Вам високу оцінку? І вибачте за третє запитання: як з своїми розладаими аутистичного спектру Ви збираєтесь працювати психологом? Окрім того, психолог - це той, хто весь час спілкується з людьми, а Ви писали, що не відчуваєте потрби в спілкуванні.

цитата:

, в одного студента на її парі відбулася галюцінація, і він через це потрапив до психлікарні й в нього перевернулося все життя?

Викладачка не може бути винною в тому, що в когось з'явились галюцінації. Значить, у людини вже були проблеми з психікою. Як майбутній фахівець, Ви маєте розуміти такі речі. Але зараз ни викладачку Ви дуже ображені, ображені по-дитячому. Тому й новодите такі приклади.

цитата:

З власного досвіду знаю, що це не завжди так.

Якщо Ваші близькі розуміють Ваші істерики, це не означає, що незнайомі люди мають їх теж розуміти.

цитата:

Тим більше я тут не живу,я тут існую.

Также само Ви б існували і в Україні, а може й гірше.

цитата:

А Ви колись були в Росії,

Була не раз.

Зазнала поразку на практичному семінарі з філософії, тепер боюся жити далі й взагалі чимось займатися в житті. Ненавиджу своє життя максимально