Психология отношений

Добрый вечер.Так получилось в 14 лет стала сиротой,потому что родителей лишили родительских прав, два года пробыла в детском доме, в 16 надомной взяли опеку незнакомые мне люди,на тот момент,прожила с ними четыре года. В 20 лет решила съехать от опекунов, переехала жить к (неродной) бабушке. Через несколько месяцев как пожила у нее,решила найти работу чтобы самостоятельно зарабатывать себе на жизнь. Работа требовала того чтобы я съехала от бабушки так как на тот момент находилась бабушкин дом далеко от работы. Сняла комнату в квартире недалеко от места работы. Сейчас работаю, паралельно заканчиваю третий курс в колледже. Не хочу помогать бабушке по дому,или хозяйству. Бабушку и не то чтобы не люблю но и теплых чувств к ней не испытываю. После 14 лет вообще стараюсь ни к кому не привязываться и не связывать себя с людьми ни какими семейными узами. Нормально ли это?

За все життя тричі закохувалася, але жодного разу відносини не розвивалися. Вперше - у старшій школі почуття виникли до вчителя. Згодом виявилося, що він мав дівчину, з якою незабаром одружився. Вдруге - у колегу на роботі (вже після завершення університету). Спілкувалися у соцмережах, обмінювалися привітаннями на свята. Далі і це спілкування припинилося. Після того намагалася ходити на побачення, будувати відносини. Все не те. Лише одні із них були довготривалими (півтора року і зі спільним проживанням). Розійшлися з моєї ініціативи: не відповідала його фінансовому і кар\'єрному рівню, не тягнула свої дві роботи і виконання домашніх справ. Нещодавно на роботі познайомилася із чоловіком, з яким приблизно одного віку. І це якраз і є те третє кохання за все моє життя. Однак, окрім робочого спілкування, яке припинилося у силу завершення спільної роботи над проєктом, ніякого розвитку у спілкуванні не сталося. Хоча мені здавалося, що я йому цікава. Водночас завжди (принаймні останні 10 років) мені завжди виявляли знаки уваги чоловіки, які старші за мене на 10-15-20 років. Так, це приємно, але жоден із них мене не захоплює як "чоловік". Зараз теж є такі знаки уваги від значно старшого чоловіка. Він надзвичайно розумний, розважливий, ввічливий й ерудований, хоча розлучений і має двох дорослих дітей (фактично мого віку). Ніби й розумію, що час не грає на мою користь, потрібно встигнути реалізуватися як жінка (народити дитину для себе), але не можу себе пересилити і намагатися бути з тим, до кого "не тягне". При цьому (через різницю у віці? через те, що його діти фактично мої ровесники?) остерігаюся, аби нас бачили разом. До того ж відчуваю себе, ніби у якійсь дитчій позиціїю Що зі зі мною не так? Чому з ровесниками (чи старшими чоловіками на +/-5-8 років) я не можу побудувати відносини? Або я їм не цікава, або відносини просто не розвиваються. Чому я маю виразну увагу від значно старших чоловіків? І чи варто намагатися будувати відносини зі страшим чоловіком, який, нібито, готовий до серйозних відносин, не маючи до нього взаємності?
Про себе. 32 роки. Вища освіта. Поєдную роботу в офісі і в освітній сфері. Багато читаю. Намагаюся потсійно займатися саморозвитком і спортом. Виросла у повній сім\'ї.
Буду вдячна за поради!

Добрый день !
Мы с парнем уже достаточно долго вместе. Друзей у него особо нет , да и назвать его расположеным к общению человеком не могу. Но узнаю , что мой парень начал дружить с моей подругой ( мы знакомы с ней давно , но не прям близки). И общение формата такого, что она к нему могла обратиться по делу ( что то узнать где он разбирается , как специалист), а он спустя пару ситуаций начал ей писать просто «привет.как дела, всё ли у тебя в порядке» , она отвечала сухо и спрашивала как «вы»( с намекни на меня), он мог ей скинуть видео , типа советую посмотреть , или увидел видео и вспомнил про тебя , думаю будет интересно.
На мой вопрос , зачем ты пишешь - ответ «не знаю» , «просто», «я об этом не думал».
И край был , когда мой парень ехал с одного города в другой и предложил поехать моей подруге с ним , а не на поезде. Мне никто об этом не рассказывал до приезда домой . Рассказал по приезду он очень вскользь . До этих ситуаций , когда она ей помогал , я просила , что пожалуйста, если у вас есть какие то дела или вы общаетесь - скажи мне и человек сказал « хорошо , конечно». И не выполнил обещание
Теперь я понимаю , что доверия к человеку у меня очень подорвано . А на вопрос «почему» и «зачем» он так делал - ответа я не получила.
Что делать со сложившейся ситуацией ?