Психология отношений

Ми з хлопцем два роки разом, але останні пів року я стала як якась мигера. В нас все було чудово, а потім почалося - ревнощі до всіх друзів, ниття про недостатність уваги, постійний контроль, постійні дорікання. Я стараюся контролювати себе як можу, але зриваюся і все заново. Заново приходиться вибачатися і обіцяти, що такого більше не буде. Йому боляче, мені боляче. Я ще студентка, в мене немає грошей на психолога, але мені потрібна допомога.

Доброго дня, в стосунках з'явилися проблеми чи то спали рожеві окуляри просто в мене. Мій хлопець зараз служить, я живу окремо, бо вже писала, що не хочу жити з його матір'ю. Завжди по можливості виходить на зв'язок, допомагає матеріально, цікавиться мною як справи, підтримує. Може в мене сумніви, тривожність, бо скоро складний екзамен від якого залежить багато чого в роботі. Вже був двічі у відпустці,то перший раз ми обговорили стосунки, я пояснила, що мені важливо час провести вдвох, а не весь час у нього, де третя його мати, бо я після переїзду з нею не говорила, але пропрацювала, що можу прийти до нього в гості, не ходити постійно гуляти до знайомих. Але другий раз все те саме часу вдвох мізер і аргумент я до всіх приїхав, на що я сказала, що розумію, можна зібрати друзів і відсвяткувати, побути разом трохи. Навіть зробив пропозицію, але я не відчула радості, оскільки мені в нього дискомфортно дома бути. Я пояснила, що як повернешся, то якщо хочеш бути разом, то жити окремо, хай хоч знімати, але своє. На що сказав, що проти, бо не бачить сенсу платити за щось. Я для себе рішила, що дочекатися наступного приїзду і зробити висновки про стосунки. Я не прошу весь час на себе, але ж всеодно і розумію, що сепарації не має і не буде. І ще турбує, не подумайте погано, але це смішно звучить, що от за алкоголь, тобто він не агресивний, до інших уваги не звертає, вживає не часто, але ж буває і мені це не подобається зовсім, хоч сама я собі дозволяю на свята. А як він це робить, то мене дратує. Чи це кінець? Чи почекати трохи приїзду, а може війна так впливає. Просто ми 2 роки і більше року на відстані

Кілька місяців зустрічаюся з чоловіком. Милий, приємний, гіпер-ввічливий, виявляв піклування буквально в усьому, надзвичайно ніжний і якийсь тендітний (не знаю як інакше назвати цю рису). Але нещодавно ми посварилися - він сказав, що не може зустрітися і піти до друзів, бо має справи по роботі, але звільнився в останню хвилину і все ж поїхав. А от я ні, бо без нього не хотіла іти в гостя. Я образилася - чому не сказав, навіть в останню хвилину. Він страшенно розпереживався, ніч не спав, сказав, що почуває себе дуже винним, що йому прикро. Сказав, що йому важко будувати близькі стосунки і когось пускати у своє життя, бо це обов'язково закінчить зрадою і болем. А йому вже досить. Йому важко комусь довіряти.
Ми звичайно помирилися, але з того часу він віддалився.
Коли ми зустрічаємось на навчанні та у компаніях друзів - він як завжди обіймає, посміхається, ходить хвостиком, але вже другі вихідні просто сидить вдома, відключає телефон, я пишу - він відповідає, але сам не пише. Покликала погуляти - сказав, що не може нічого обіцяти, бо вийде як минулого разу.
Я впевнена, що він захоплений мною, і по поведінці, і по ставленню. Не знаю, чи були у мене до цього такі ж чоловіки, щоб збирали і запам'ятовували про мене буквально все до найменших дрібниць.
І сама я закохалася дуже. Ставлюся до нього, як до рідного.
Я почала аналізувати, що ж таке. Його минулі стосунки завершилися менше року тому і з його слів, це було дуже важко і боляче.
Батька немає, де він подівся і коли, хлопець відповісти не захотів.
З мамою стосунки як на мене дивні - мама не підтримує його захоплення музикою, і він змушений постійно перед нею вибачатися, що кудись йде чи їде пограти. Його старшого брата мобілізували пів роки тому і мама не знає про це, коханий з сестрою бояться їй про це говорити, бо вона не сприйме. Коли коханий захворів, його доглядала старша сестра, від мами це також приховали. Як і від мене. Про те, що це була серйозна застуда, він мені сказав лише після одужання.
Є проблеми з самооцінкою - коли я хвалю його музику, чи щось інше, завжди відмахується, мовляв не треба, я знаю, що не дуже. Чи говорить, що не високої думки про себе.
Підкажіть, як себе з ним вести? Як будувати стосунки?
Я не хочу його залишати, бо люблю і справді хочу допомогти.
Чи варто проявити більше піклування, поговорити про мої почуття до нього? Сказати, що люблю?
Як показати, що він може мені довіряти?
Як діяти правильно, щоб він не віддалявсі і не боявся мене?