Психология отношений

Я вже піднімав це питання тут. Власне, пройшов час, багато чого сталось але в особистому житті так нічого і не змінилось. Хороший Хлопець Але. Я намагався звертатись до фахівців, але не дуже зрозумів, що від мене вимагається. Що ж, на особисте життя в мене вже шансів немає, бо до всього в мене вже зіпсувалась фігура, тепер чисто Гомер Сімпсон. Тепер питання як це все витерпіти. Хто підкаже як змиритись з власною нікчемністю, прийняти свою непривабливість і нарешті заспокоїтись? Бо це лише у комедіях незаймані чоловіки під 40 раптово дивовижним чином зустрічають кохання свого життя.

Съехались с парнем 8 месяцев назад, все было хорошо. По обстоятельствам, ему нужно было поехать в другую страну, меня взял с собой. Первые две недели было все хорошо. Он любитель поиграть в компьютерные игры. Для меня это больная тема. Он сел за компьютер, попросил 1 день выделить ему на это. Я обиделась, со страхом, что меня заменят. После чего я заигнорировала его на 2 с половиной дня. После чего наш разговор не был утешительным, эти дни его очень мучали, он сказал, что даже пожалел об этих отношениях и они не стояли того, что он перенес на пустом месте. За эти дни он так же взвесил все и нашел нюансы за совместную жизнь, он изменился, стал холоднее, пытались поговорить, он сказал, что после этого у него опустились руки и он уже не знает нужны ли ему эти отношения. Интимной близости нет, слово люблю говорить не хочет, не хочет кидать слова на ветер. Хочет разобраться в себе, но говорит не получается, предполагает, что это конец. Говорит, что так же по прежнему ему приятно засыпать со мной, сидеть в обнимку, общаться, но элементарно идти на улицу гулять он не хочет, ждет у погоды моря. Не знаю что делать и думать. Хочу исправить ситуацию, но не знаю как. Помогите пожалуйста

Доброго дня. Більше року назад, познайомився з дівчиною у ФБ. Різниця у віці 5 років. Мені 35. МИ з одного міста, але вона в той час була за кордоном на роботі і ми почали спілкуватись в месенджері, потім зідзвонюватись регулярно. За той рік, що ми так спілкувались, ми надзвичайно зблизились. Ми ділились усім. Стали дуже близькими. Жодних таємниць. Підтримували один одного у важких ситуаціях. Говорили про спільне майбутнє, сім\'ю, дітей. Жодної сварки чи конфлікту за той рік не було. І літом цього року, вона приїхала додому. Ми зустрілись і в підсумку, після першої зустрічі, вона сказала, що нічого не відчула до мене. Але вирішили продовжувати бачитись, зустрічатись з надією, що вона таки зможе щось до мене відчути. Нам дуже добре разом, легко, цікаво, приємно. Ми навіть робили ремонт разом у неї вдома, але фінал - я не змогла тебе полюбити. Я можу тобі запропонувати тільки дружбу. А я гину, так кохаю цю дівчину. І зараз, просто сходжу з розуму. Скучаю за нею, сумую, плачу на самоті.
---

Декілька моментів, які можливо допоможуть краще зрозуміти ситуацію:
1) У неї були уже колись дуже тривалі стосунки із хлопцем, в яких вона була розлюбила його і останній рік уже дуже мучилась у цих стосунках
2) Вона, через те, що не відчувала до мене нічого, не підпускала мене ближче. Не давала взяти себе за руку. Чи обняти ніжно. Поцілунки тільки в щоку, а коли я пробував взяти її за руку, коли гуляли, наприклад, чи поцілувати – забирала свою руку і відвертала голову.
3) Також, у її житті, була ситуація, коли їй хлопець( інший, не той, що з першого пункту) зробив пропозицію, а через місяць, просто взяв, передумав і залишив її