Перестала відчувати жалість до проблем інших.

Доброго дня.

Ви кажете, що припинили співчувати людям. І питаєте, чи можна з цим щось зробити. Якщо Вам хочеться змінити це і стати більш співчутливою, значить психічно Ви здорова і у Вас немає якогось розладу, що обумовлював би відсутність емпатії.

Далі, Ви кажете, що раніше матір Вам багато жалілась на батька і Ви їй співчували, а тепер вже ні. Це мені більш схоже не емоційне вигорання. Адже, по суті, Ви були своїй мамі за "домашнього психолога", а це надто відповідальна роль, бо Ви усього лише її дитина, і не забов'язані зцілювати її психологічні травми. Така "задоросла" відповідальність, яка лежить на дитині, може відобразитися на психіці в майбутньому. У когось формується !синдром рятівника" і бажання всім допомогти, у Вас же відімкнулось співчуття як захисна реакція на емоційне перевантаження.

Щоб опрацювати це, варто звернутися до психолога. Оскільки Ви неповнолітня, для співпраці з психологом потрібна буде згода мами. Щасти!

А кому можете пожаловаться вы?
Чтобы сочувствовать и сопереживать, нужно иметь ресурс. Он у вас есть? Вам ок сейчас в эмоциональном плане?
По поводу того, что мама жалуется вам, то это недопустимо. Вы ребенок и нельзя вас впутывать в их отношения с отцом. Вы ребенок, а не подружка маме, не ее родитель и не психотерапевт. Пусть найдет себе ровню по возрасту и решает свои проблемы самостоятельно, по взрослому. А не использует вас. Подобное поведение мамы рождает не сочувствие к ней, а раздражение.
Вам лучше всего обратиться к психологу, чтобы со своими переживаниями разобраться. Но нужно согласие кого-то из родителей, поскольку вы несовершеннолетняя. Либо школьный психолог, как вариант