Психологиня Дарія Андріївна Рудь Івано-Франківськ лише онлайн

Добрий день.
Дякую, що поділилися. Те, що ви описуєте — це глибоке виснаження, не просто втому. Ви тривалий час перебуваєте у стані підвищеного навантаження: догляд за дитиною з хронічним захворюванням, хвороба близьких, відповідальність за інших як медик... Це дуже багато — і цілком природно, що в якийсь момент ресурси закінчуються.
Ваші відчуття — нормальна реакція психіки на тривалий стрес і брак підтримки. Те, що вам хочеться лише спати чи побути з собакою — це не слабкість, а сигнал, що тіло і душа просять хоча б мінімального перепочинку.
Якщо є можливість — спробуйте хоча б на короткий час делегувати частину відповідальності, хоч трохи. Навіть 30 хвилин особистого часу щодня — це вже початок повернення до себе.
Дуже рекомендую знайти простір, де ви зможете бути не “опорою для всіх”, а людиною, яка теж має право на турботу — можливо, це буде фахівець, терапевт, група підтримки. Бо ви заслуговуєте не тільки на повагу за те, що тримаєтеся, а й на допомогу.
Ви не одна. І навіть з цієї втоми можна поступово виходити — крок за кроком, з турботою про себе.

Добрий день. Дякую, що поділилися своїм досвідом. Те, через що ви пройшли — дуже непросто. У вашому тексті звучить багато болю, самотності, напруги й водночас сили — сили залишатися, говорити про це, стримуватись, навіть коли дуже важко.
Те, що думки про самопошкодження залишаються, а іноді виникають імпульсивні дії — свідчить про те, що внутрішній біль досі шукає виходу. Важливо не залишатися з цим наодинці. Ви вже багато робите для себе — навіть просто описати все це словами вимагає великої сміливості.
Я рекомендую звернутися до фахівця — психотерапевта, з яким ви зможете поступово досліджувати, що стоїть за цими імпульсами, знайти інші способи турботи про себе, ніж біль. Це можливо. І цей шлях не треба проходити самій.
Ви не самі. І ви заслуговуєте на допомогу — не тоді, коли стане "дуже погано", а вже зараз.
Бережіть себе.

Дякую, що поділилися. Те, що ви зараз відчуваєте — дуже зрозуміло. Втома від роботи, де не ваше середовище, складність у спілкуванні з колективом, відчуття, що ви ніби «не на своєму місці» — усе це може виснажувати. Особливо, коли немає тієї близькості, яка була з мамою. Її підтримка, схоже, була для вас дуже значущою, і після втрати — це природно шукати подібного зв’язку, але не знаходити.
При цьому ваш інтерес до стилю, індивідуальної роботи з образом — це важливий ресурс. Не обов’язково змінювати все одразу, але вже зараз можна поступово рухатися у напрямку, який вам ближчий. Коли є своє — з'являється і внутрішня опора.

Дякую, що поділилися. Ви описуєте справді непростий досвід — тривалий тиск, критику, знецінення та відсутність підтримки. Втома, розгубленість і втрата мотивації в такому контексті — цілком природна реакція психіки на постійний стрес.
Схоже, вам довго доводилося бути «зручною» для інших, відсуваючи свої потреби на другий план. А бажання бути прийнятою й любимою — це глибоко людське і абсолютно нормальне.
Можливо, зараз найцінніше — знайти простір, де можна просто бути собою, без тиску й очікувань. Якщо матимете ресурс, звернення до фахівця може стати підтримкою на цьому шляху.

Дякую, що поділилися. Те, що ви описуєте, схоже на тривожний стан з елементами нав’язливих думок і, можливо, травматичного досвіду. Після сильних переживань (навіть снів) психіка може почати «відтворювати» образи небезпеки, особливо якщо раніше не було можливості прожити страх чи біль.
Те, що ви схильні раціоналізувати — теж спосіб захисту. Але емоції, яким не дали місця, часто знаходять інші виходи — через тривогу, сни, образи. Це не означає, що з вами щось не так. Це ваш внутрішній світ шукає підтримки та виходу.
Добре, що ви це помічаєте. Спробуйте досліджувати свої відчуття, слухати тіло, записувати сни. Але найкраще — не залишатися з цим наодинці. З таким станом точно можна працювати в терапії.
Ви не одна. І з цим можна впоратися — поступово й дбайливо.

Доброго дня. Те, що ви почали помічати повторювану схему у стосунках — це вже дуже важливо. Ви уважно ставитеся до себе і шукаєте відповіді.
Можливо, замість питання «чому я притягую таких людей?» варто запитати себе:
Як я входжу в стосунки? Що зі мною відбувається, коли інша людина віддаляється? Як я почуваюся, коли спілкування не складається так, як мені хочеться?
Ваше бажання бути у відкритому, щирому контакті — це цінність. Але важливо також помічати, як ви переживаєте тишу, відсутність відповіді, холодність — що це відкриває у вас?
Іноді ми автоматично тягнемося до знайомого типу взаємодії, навіть якщо він болючий. У цьому немає вини — тільки досвід, який колись був важливим. І з цим можна працювати, щоб поступово змінити свої внутрішні реакції і притягувати тих, хто здатен на відповідь і близькість.
Ви вже робите перші кроки до змін — і це важливо.

Доброго дня. Ви дуже щиро поділилися, і я хочу вас підтримати. Ситуація, в якій ви опинилися, справді непроста. Ви багато даєте у цей шлюб — час, любов, турботу, виховуєте маленьких діток, і цілком зрозуміло, що можете почуватися втомленою, спантеличеною або навіть ображеною.
Важливо, що ви не заперечуєте факт існування доньки чоловіка — ви просто маєте власні межі щодо участі в цих стосунках. І це нормально. Ви маєте право не бути готовою включатися в повноцінне «материнське» або навіть «товариське» спілкування, особливо якщо минулий досвід з колишньою партнеркою чоловіка залишив неприємний слід.
Чи можливі стосунки без вашої участі в житті його доньки? Так, але лише якщо це буде чесна й обопільна домовленість, у якій буде враховано і вашу думку, і його бажання. Насильно тут щастя не буде — ні для вас, ні для дитини, ні для чоловіка. Тому дуже важливо говорити з чоловіком відкрито: про свою втому, про страхи, про те, що вам важливо відчувати повагу до своїх меж, а не тільки любов.
Щодо знайомства дітей — це дуже делікатна тема, і точно не те, що варто робити "без попередження". Тут має бути обережність і в першу чергу — ваша згода.
Ваша позиція заслуговує на повагу. Ви не зобов’язані любити дитину чоловіка — це не про холодність, це про чесність. Але, можливо, з часом, якщо буде простір для діалогу без тиску, щось між вами й цією дитиною може змінитися природно, без примусу. А поки — ви маєте право сказати "мені цього поки забагато".

Привіт. Дуже цінно, що ти наважилась написати про свій стан — це вже важливий крок. Те, що ти описуєш, справді може бути пов’язане з прийомом ретиноїдів — у багатьох людей вони викликають зміни в емоційному стані, тривожність, порушення сну, навіть депресивні прояви. Це не "вигадка", а цілком реальна побічна дія, яку не можна ігнорувати.

Мені дуже шкода, що тобі доводиться все це переживати наодинці. І навіть якщо батьки не підтримують, це не означає, що допомоги немає. Ти заслуговуєш на те, щоб про тебе подбали — уважно, бережно, без осуду.

Було б дуже добре звернутись до фахівця — психотерапевта чи хоча б лікаря, який призначав препарат. Можливо, потрібно відкоригувати лікування або додати психологічну підтримку.

Ти не одна. І те, що зараз важко — не означає, що завжди буде так. Ти маєш право на допомогу і на життя без цього внутрішнього болю.

Тримайся, будь ласка. І не мовчи про те, що болить.

Доброго дня! Дякую, що поділилися такою щирою та непростою історією. Ви дуже багато вкладаєте у стосунки — емоційно, фізично, морально. І це вже говорить про вашу силу та здатність любити. Але водночас зрозуміло, що постійно «служити всім і кожному» — виснажує. Особливо якщо ваші старання залишаються непоміченими або навіть знецінюються.

З вашої розповіді видно, що ви взяли на себе занадто багато відповідальності — не лише за себе, а й за чоловіка, його стосунки з батьками, його вибори та майбутнє. Але стосунки — це спільна праця. Ви не зобов'язані «виправляти» дорослу людину.

Ваше бажання піти — це не каприз. Це, здається, крик душі про втому, біль і розчарування. І, можливо, на цьому етапі варто поставити питання не «що ще я можу зробити», а «що я можу зробити зараз для себе, щоб зберегти себе?». Бо збережена, жива, справжня ви — це найбільша цінність, перш за все для вас самої.

Доброго дня! Дякую, що поділилися — дуже непросто відверто говорити про подібне.

Симптоми, які ви описали, дійсно можуть викликати тривогу, але важливо пам’ятати, що подібні прояви не обов’язково свідчать про шизофренію. Вони можуть бути пов’язані, наприклад, з хронічним стресом, емоційним вигоранням, тривожними розладами або навіть банальним перевтомленням. В інтернеті легко знайти інформацію, яка здається "про мене", але точну картину може дати тільки фахівець після очної (або онлайн) консультації.