Психологиня Іванна Алексєєва Київ лише онлайн

Ви доклали багато зусиль, щоб дізнатися про її освіту, оцінки, місце роботи. Можливо, справа не лише в її інтелекті, а в тому, які почуття це у вас викликає?

Чому саме ця інформація стала такою важливою? Це дає вам впевненість чи, навпаки, підсилює відчуття розриву між вами? Що ви хочете довести – собі чи їй?

Здається, це вже не про побачення, а про щось більше. Чиє уявлення про себе ви зараз перевіряєте? І чи не оцінюєте себе чужими мірками, в яких вам спочатку відвели не найкращу роль?

Доброго дня.
Ви описали досить складну ситуацію, яка триває роками, і видно, як багато ви робили, щоб ці стосунки стали іншими. Ви пробували різні підходи – приймали, прощали, відсторонювались, змінювались самі – але, на жаль, це не дало бажаного результату.

Ваше питання про вплив на чоловіка зрозуміле: вам хочеться, щоб ситуація змінилася, щоб він став іншим – спокійнішим, уважнішим, без агресії та алкоголю. І це дуже природне бажання.

Але чи помічали ви, що ви вже зробили все, що могли? Що ви намагалися змінити його через любов, через силу, через турботу – і нічого не спрацювало?


Людина змінюється тільки тоді, коли сама вирішує це зробити. Неможливо змінити людину без її власного бажання.
Зміни можливі лише тоді, коли ваш чоловік визнає, що його поведінка руйнівна, коли візьме відповідальність за свої вчинки. Але на жаль, зараз з того, що ви описуєте, виглядає так, що його все влаштовує.

Можливо, питання не в тому, як впливати на нього, а в тому, які стосунки підходять вам? Чи можете ви уявити своє життя без страху, без виснаження, без постійних спроб змінити когось?
Стосунки не повинні бути полем боротьби, де хтось намагається змінити іншого. Ви не маєте брати на себе цю відповідальність. Ви маєте право запитати себе: «Чого хочу я? Що мені потрібно? Як я хочу, щоб до мене ставились?»

Це непросте питання. Але, можливо, воно зараз важливіше, ніж пошук нових способів впливу.

Відредаговано автором 29-01-2025 17:19:19

Доброго дня.
Ви описали ваші переживання перед побаченням, і здається, що за ними стоїть не тільки хвилювання, а й сумніви у власній цінності. Це природно – коли ми зустрічаємо когось, хто здається нам розумнішим, успішнішим чи досвідченішим, у нас можуть виникати думки: «А що я можу дати цій людині? Чи буду я цікавим?»

Але спілкування – це не тест на рівень інтелекту. Людей зближують не оцінки в школі чи професія, а живий інтерес, взаєморозуміння, спільні теми та емоційний зв’язок. Ви задумувалися, що саме вам цікаво у цій жінці, крім її професії та досягнень? Що в ній вас привабило?

Здається, що ви вже зараз дивитеся на неї через призму «вона розумна, а я – ні», хоча насправді її професія психолога може означати, що вона вміє будувати контакт, чути і розуміти людей. Можливо, вона цінує у спілкуванні не «хто розумніший», а щирість, відкритість, почуття гумору чи легкість у розмові.

Щоб уникнути незручного мовчання, можна заздалегідь продумати кілька тем, які допоможуть налагодити контакт. Наприклад:
- Що допомагає їй відпочити після насиченого робочого дня?
- Чи є в неї улюблені місця в місті, які для неї особливі?
- Які речі приносять їй найбільше задоволення – книги, фільми, подорожі?
- Яку найцікавішу річ вона дізналася останнім часом?
- Чи є щось у її професії, що змінило її погляд на життя чи людей?

Ці питання допоможуть вам не лише підтримати розмову, а й побачити цю людину з іншого боку – як особистість, а не лише як «дуже розумну жінку». І водночас дадуть вам можливість знайти точки дотику, бо, можливо, у вас більше спільного, ніж здається.

А що, якщо спробувати поставити собі інше питання: «Як я можу просто насолодитися цим побаченням? Як бути собою і отримати задоволення від спілкування?»

Вам не потрібно бути кимось іншим, щоб зацікавити людину. Достатньо бути собою, слухати, цікавитися, ставити питання. І пам’ятати, що розмова – це взаємний процес, і вона, ймовірно, теж хвилюється, хоч і з інших причин.

Памʼятайте, гарне спілкування – це не про інтелектуальну дуель, а про взаємний інтерес і комфорт.

Вітаю.
Ви зараз переживаєте дуже сильні емоції, і видно, наскільки вам важко. Це непросто – постійно відчувати, що ти "не такий", що ти не заслуговуєш на щось добре, що інші – кращі, а ти нібито не маєш свого місця серед них. Це боляче. Це виснажує. І це страшно.

Я не буду говорити вам загальні фрази, які лише дратують, бо коли біль справжній – вони не допомагають. Але те, що ви зараз пишете, – це вже важливий крок до себе. Це означає, що всередині вас ще є надія, є частинка, яка хоче, щоб стало легше.

Ви пишете, що вас мучить заздрість. Але заздрість – це не просто "погана" емоція. Часто вона є сигналом того, що ми прагнемо чогось для себе, але боїмося визнати це або не бачимо, як цього досягти. Вам хочеться бути цікавими, розумними, творчими, вмілими – і це справді важливі прагнення. Але, можливо, зараз питання не в тому, щоб "стати кращими", а в тому, щоб знайти способи підтримати себе, щоб вам було легше.


Якщо емоції стають нестерпними, спробуйте зробити щось для себе, щоб допомогти стабілізувати свій стан у важкі моменти.

- Обійміть себе або загорніться у щось тепле, щоб повернути відчуття захищеності.
- Доторкніться до чогось із виразною текстурою
- це допомагає сфокусуватися на теперішньому моменті.

- Якщо тіло напружене – зробіть глибокий вдих і потрясіть руками, ніби струшуєте з них напругу.

- Вимовте вголос або запишіть те, що відчуваєте – іноді це допомагає побачити думки з іншого боку.

Важливо: Якщо вам приходять думки про самопокарання або самопошкодження – будь ласка, не залишайтеся наодинці з ними.
Це не ваша провина, що вам боляче. Але вам не повинно бути так погано. Ви заслуговуєте на допомогу та підтримку.
Можливо, є хоча б одна людина, якій ви можете сказати про те, що відчуваєте – друг, вчитель, шкільний психолог, навіть анонімна підтримка онлайн. Якщо зараз складно говорити про це напряму, можна написати повідомлення або знайти ресурси, де вам допоможуть.

Не варто цей стан залишати без уваги. Якщо є можливість, спробуйте звернутися до спеціаліста – психолога чи психотерапевта. Можливо, батьки або інші близькі люди можуть підтримати вас у цьому питанні. Ви не маєте проходити через це самі.

Також, важливо пам’ятати: цей стан не буде вічним.
Зараз може здаватися, що виходу немає, що так буде завжди. Але біль – це не ваша особистість. Це стан, з якого можна виходити, навіть якщо зараз він здається нечітким чи недосяжним. Маленькі кроки допомагають рухатися в напрямку виходу, навіть якщо спершу здається, що нічого не змінюється.

Ще одне питання:
Помітила, що у вашому тексті звучить звернення до себе «ми». Це щось важливе для вас? Вам не обов’язково відповідати, але якщо хочеться – ви можете поділитися тим, що стоїть за цим «ми». Якщо вам складно це висловити словами, просто знайте – ваші відчуття та переживання важливі.

Ви маєте значення. Навіть якщо зараз здається, що ні. І ваші почуття важливі. Будь ласка, подбайте про себе. Ви не самі.

Доброго дня.
Ви описали дуже непросту ситуацію, у якій зараз перебуваєте, і видно, як багато ви вкладаєте у сім’ю, побут, дітей, як намагаєтесь знайти баланс між власними потребами, які лишаються непоміченими, та тим, що зараз відбувається, і наскільки це все виснажує вас.

Ваша втома, розгубленість і відчуття несправедливості цілком зрозумілі. З того, що ви пишете, складається враження, що ви довго несли на собі надмірну відповідальність, намагаючись зробити так, щоб усе працювало – навіть ціною власного виснаження.

Вам хочеться бути почутою, важливою, відчувати не лише відповідальність, а й тепло та підтримку.
І тут може виникати важливе питання: що вам потрібно саме зараз? Що ви очікуєте від чоловіка, від себе, від ситуації? Ви дуже чітко бачите несправедливість і свою втому, проте, здається, досі намагаєтесь знайти рішення, яке не вимагатиме від вас радикальних змін.

Водночас, у ваших словах відчувається багато страху: страх змін, страх прийняти рішення, страх того, що ви "не справитеся". Страх, що без цих обставин вам буде ще складніше. Що, можливо, ви колись зробили хибне рішення – залежати від інших, і тепер ви ніби “заплатили” за це. І ця думка може бути дуже болючою.
Але важливо пам’ятати, що рішення, які ви приймали раніше, були найкращими, виходячи з того, що ви знали та відчували у той момент. Це не було "помилкою" – це був ваш досвід, ваша дорога, і тепер ви бачите, що вам потрібні зміни.

Все це дуже природні почуття, адже будь-які зміни вимагають виходу зі звичного середовища, навіть якщо воно не приносить щастя. Але, можливо, зараз питання не у тому, щоб знайти єдине правильне рішення, а у тому, щоб почати більше чути себе, свої потреби і поступово рухатися в напрямку того життя, в якому буде більше тепла та взаємності.
Які зміни вам потрібні насамперед? Чого ви хочете саме для себе?
Бо зараз дуже багато уваги йде на чоловіка – на його дії, його реакції, його готовність або неготовність змінювати ситуацію. Але чи є зараз у вас внутрішній ресурс, щоб подивитися не на нього, а на себе? На свої потреби, свою опору, свої реальні можливості?

Ви вже багато бачите і розумієте, і це перший крок. Можливо, наступним кроком буде не шукати "правильного рішення", а дозволити собі зробити перші маленькі кроки в напрямку до більшої незалежності та опори на себе. Навіть якщо це просто усвідомлення того, що ви маєте право на інший сценарій життя.

Ваша цінність не залежить від того, наскільки зручно іншим людям.

Доброго дня.
Дякую вам за те, що поділилися своїми думками. Я бачу, що для вас важливо говорити про довіру, і водночас це щось, що викликає багато страхів і напруги.

Ви пишете, що вам важко відкриватися іншим, особливо мамі, хоча є бажання знайти людину, якій можна довіряти. Це дуже природна потреба – мати поруч того, хто вислухає, прийме, зрозуміє. Але ваш досвід каже, що коли ви довіряли, реакція не була такою, якої ви, ймовірно, потребували. Це могло навчити вас, що ділитися своїми переживаннями – небезпечно, бо можна знову залишитися без підтримки.

Водночас, ваші слова показують, що ви не здаєтеся. Ви все ж таки шукаєте можливості розповідати про себе, пробуєте ділитися тим, що важливо. Це означає, що довіра для вас цінна, просто поки що вона не знайшла свого безпечного місця.

Можливо, вам буде корисно поставити собі кілька запитань:

Що саме робить для мене спілкування з іншими важким? Це страх осуду? Боязнь, що мене не зрозуміють? Щось інше?
Як би я хотів/хотіла, щоб люди реагували на мої розповіді? Що б зробило довіру простішою для мене?
Чи є у моєму житті люди, з якими я почуваюся більш-менш спокійно? Можливо, варто почати з них – ділитися маленькими деталями та спостерігати, як це буде для мене?
Також важливо пам’ятати: довіра – це не «або все, або нічого». Вона може вибудовуватися поступово. І якщо зараз вам складно говорити про свої переживання, можливо, можна почати з іншого – наприклад, ділитися думками про фільми, книги, свої інтереси. Так ви зможете відчути, хто готовий слухати вас та цінувати ваші слова.

І ще – те, що ви зараз аналізуєте свої відчуття, шукаєте відповіді – це вже великий крок. Це означає, що ви хочете змін і шукаєте для себе кращого шляху. Ви не самі в цьому, і ваша потреба у довірі абсолютно природна.

Добрий день.
Я бачу, що ця ситуація для вас непроста і викликає багато думок, сумнівів та хвилювань. Ви згадуєте про довіру, про важливість правди для вас, і про те, що вас турбує ця ситуація.

З того, що ви описуєте, виглядає так, що у вас вже є внутрішнє відчуття тривоги ще до розмови з чоловіком. Чи було щось у ваших стосунках раніше, що могло викликати це відчуття? Чи, можливо, воно знайоме вам з минулого досвіду?

Ви питаєте, чи варто говорити чоловікові про дзвінки. Але, можливо, питання не лише в тому, розповідати чи ні, а в тому, якої відповіді та реакції ви очікуєте від нього? Що саме для вас важливо почути чи зрозуміти в цій розмові?

Ви говорите, що довіряєте йому, але водночас ця ситуація не дає вам спокою. Чого вам хочеться більше: запевнення у чесності чи, можливо, глибшого розуміння ваших відносин зараз?
Якщо ви дізнаєтеся правду (будь-яку), як ви будете з нею далі? Що ви готові прийняти?

Правда може бути різною, і важливо зрозуміти, що для вас буде означати кожен можливий варіант розвитку подій. Можливо, варто задати собі запитання: “Чого я потребую у цих стосунках зараз?”

Разрыв отношений, особенно после эпизода неверности, может быть очень болезненным и вызывать множество эмоциональных трудностей, включая чувство вины, сожаления и переживания по поводу альтернативных сценариев. Однако важно помнить, что Вы приняли решение, которое было лучшим для вас в тот момент, и что Вы вправе заботиться о себе и своем благополучии.

Вот несколько способов, которые могут помочь Вам избавиться от чувства вины и переживаний:
- Примите себя: Позвольте себе почувствовать эти эмоции, но не останавливайтесь на них. Принятие своих чувств поможет пройти через этот сложный этап и перейти к исцелению.
- Практика самосострадания: Обращайтесь к себе с пониманием и состраданием, как Вы бы обращались к другу, проходящему через трудные времена. Позвольте себе быть человеком, который иногда ошибается и испытывает сложные чувства.
- Пересмотрите свои мысли: Попробуйте осознать, что Вы сделали лучшее решение на тот момент, и что важно сосредоточиться на своем благополучии в настоящем времени, а не жить в прошлом.
- Поставьте цель: Найдите что-то, что Вас вдохновляет, и посвятите свое время и энергию этой цели. Это может быть новое увлечение, занятие спортом, учеба или развитие в карьере.
- Если у Вас есть такая возможность, обратитесь к профессионалу: Поговорите с психологом или терапевтом, который поможет Вам разобраться в своих чувствах и развить стратегии преодоления чувства вины.

Помните, что процесс исцеления требует времени, и важно быть терпеливым с собой. Важно признать свои чувства, но не давать им определять ваше будущее.

За чим саме Ви сумуєте? 
Чи комфортно Вам у цих стосунках?
Чи влаштовує Вас подібна поведінка Вашого хлопця й його відношення до Вас?
Наскільки сильно це відповідає Вашому уявленню про бажані стосунки?

Добрий день! Ваші відчуття і думки, які Ви описали, можуть вказувати на те, що Ви можливо відчуваєте стрес або вигорання від роботи та відносин з навколишніми.

Перш за все, важливо прийняти свої почуття і не порівнювати їх із чужими. Ваші труднощі теж є важливими й ви маєте право відчувати, як вам важко.

Дуже схоже, що є певна заборона на втому й відчуття жалості до себе. Подібна поведінка формується у дитинстві у стосунках з авторитетними дорослими.
У прикладі який Ви написали, явно прослідковується що у цьому діалозі з мамою ви не отримали потрібної Вам реакції.
«Нещодавно пожалілась мамі, що маю багатенько учнів в день(7), але вона відповіла, що це нормальний робочий день людини. Мені неприємно.»;

Можливо це притаманно для людей які Вас оточують, ігнорувати втому, не турбуватись про свій відпочинок й не просити допомоги.

Ви можете допомогти собі полегшити цей стан:
- Забезпечте собі час для відпочинку та відновлення енергії.
- Поміркуйте, які конкретні чинники роблять вашу роботу важкою та чим можна полегшити ваше навантаження.
- Спробуйте встановити зв'язки з іншими людьми, які можуть поділитися подібними досвідами або надати емоційну підтримку.
- Розгляньте можливість звернутися до психотерапевта або консультанта. Вони можуть надати вам підтримку, розуміння та інструменти для кращого управління емоціями.

Добрий день. 
Це добре, що Ви таки поставили собі питання, що робити, значить розумієте що щось іде не так. 
Та більш доречним буде спитати у себе:
- Для чого я це все роблю? 
- Чому періодично я йду від хлопця? 
- Чому повертаюсь до нього? 
- Що я отримую від подібних дій?

Людина ніколи нічого не робить просто так, за будь-яким вчинком є якийсь результат. Інколи ми усвідомлюємо що саме хочемо отримати, інколи ні. 
Описана Вами поведінка наштовхує на думку, що в такий спосіб ви закриваєте якусь потребу. Можливо інакше не вдається отримати бажаного. 

Поміркуйте над питаннями вище й можливо вони допоможуть прийняти рішення, що робити далі. 

Не варто самостійно ставити собі діагноз й займатись самолікуванням. Тільки лікар може спростувати або підтвердити ваші здогадки, до того часу не можна стверджувати про наявність у Вас дереалізації. 

Дуже прикро, що є побоювання за реакцію батьків й імовірність того, що вони не почують Ваші хвилювання. Та все ж я б радила спробувати розповісти їм про ваш стан, скільки це триває й наскільки сильно це турбує Вас й заважає жити. Адже, поки Ви не досягли повноліття, про Вас повинні піклуватись батьки. Також, Ви можете звернутись до шкільного психолога за консультацією й вона він/вона порадить як діяти далі. 

Дмитрий, здравствуйте. Что в Вашем понимании означает: «Интересен ты» «Интересны тебе»?
Хотите ли Вы в других найти что-то интересное для Вас? Был ли у Вас опыт того, что Вы были интересны кому-то?
Что Вы получите, когда станете интересны другим (или возможно, кому-то определенному)?

Вітаю, Вам варто розповісти про Ваш стан батькам. Не варто лишати це без уваги, краще звернутись до лікарів (невролог, психіатр) для того, щоб дослідити причини Вашої симптоматики.

Діана, Вітаю.

Хочу поцікавитись, хто діагностував Вам дереалізацію? Чи звертались Ви до невролога для детального дослідження ваших симптомів?

Допомогти полегшити симптоми реалізації можуть техніки перемикання уваги (концентрування на інших думках або діях). 

Лікування дереалізації комплексне, медикаментозна терапія містить антидепресанти особливої групи + психотерапія яка буде спрямована на роботу зі стресом та психотравмами, які можуть провокувати прояв симптомів. 

Розумію ваше хвилювання з приводу антидепресантів й побічних реакцій. Та грамотно підібраний препарат у вірному дозуванні не зробить з Вас овоч. Знадобиться деякий час, перш ніж Ваш організм звикнеться з ліками, та пізніше Ваш стан вирівняється й Ви будете нормально функціонувати.