Психологиня Оксана Николаевна Третьякова Суми

«У мамы есть сын, ради которого она сможет справится, я в это верю, я верю в нее и желаю только всего самого лучшего. Себя виню, и мне очень жаль.»;
Этим Вы стараетесь себя успокоить и оправдать. Но на самом деле нельзя спрогнозировать все на 100%. Даже ради сына мама может не справиться. Цепочку самоубийств в Вашей семье начал отец. После Вас ее могут продолжить брат или мама. Вы этого хотите?
«Молиться пробовала, когда лежала в больнице и сходила с ума, когда мне козалось, что я в палате не одна, что пришел отец и со мной говорит через поталкивание моего тела. Что тогда со мной было - не знаю.
»;
Вот видите, суицид папы сыграл свою роль. Вы крещенная?
«которым бы я доверяла ( и я не могу), а в большей степени из-за того, что со мной такое происходит. Я отдалилась от многих.»;
Похоже, Вы не хотите, чтоб кто-то узнал о Вашем состоянии. Понять Вас можно. Но лучше пусть узнают, чем свершится непоправимое.

Здравствуйте! Сочувствую Вам! Но Ваш любимый между двух огней:
«Не хочется жить, приходят мысли о самоубийстве,»;
«И вот как гром среди ясного неба,пару дней назад он собрал вещи и ушёл к бывшей жене (она всё это время пыталась сделать самоубийство ),сказав при этом что ей очень тяжело и он должен ей помочь»;
Получается, что Вы тем же самым способом, пытаетесь его вернуть, прибегая к некой манипуляции. В Ваших отношениях прослеживается модель треугольника Карпмана: жертва - спасатель - преследователь. Бывшая жена преследовала Вашего МЧ шантажом самоубийства. Он не выдержал и побежал его спасать. Вы теперь вошли в ее роль. Это созависимые отношения, из которых нужно выходить.

Ответ отредактирован автором 06-11-2021 21:45:27

«Мама не знает, я не хочу, чтоб она еще переживала за меня.»;
Лина, не дай Бог, Вы что-то с собой сделаете, мама не то что переживать будет, а с ума может сойти.
«Я не накручиваю себя самовольно,эти мысли будто сами потоком льються. Я всячески их отталкиваю, но они душат меня. Мне очень страшно, боюсь сама себя. И я бы в слух этого никогда не сказала, спасибо вам за возможность высказать это в такой форме.
Сейчас я хочу, чтоб все закончилось. Я просто не в силе бороться. Возможно это и должно было произойти. И возможно лезвие,или другой способ - это мой выход. Может это трусость, эгоизм, в какой-то мере я себя так пожелею, Но такая я пользу никому не принесу, а другой я не смогла стать.
»; Нет, не выход. Ни в коем случае. Пытались ли в такие моменты молиться? Кстати, когда Вы думаете о том, что не принесете никому пользы и т.д., это и есть момент накручивания. Сейчас Вам не нужно об этом думать. Не нужно также сравнивать себя ни с кем.
«Я не смогу попросить помощи у мамы, как бы я не понимала, что это нужно. Это,в моем случае, невозможно.
»;
Почему?
Попросите помощи у кого-то другого, кому Вы доверяете. Друзья у Вас есть? Нельзя оставаться один на один с этими мыслями.

Ответ отредактирован автором 06-11-2021 21:33:03

«Возможно, я большую часть времени была с родственниками или друзьями бабушки (на отдыхе например), а не с ровесниками. Вообще была как будто отделена от других детей на танцах (ходила туда и на другие кружки в доме творчества, где бабушка-директор и я могла какие-то бонусы получать).»;
Это момент как раз и нужно бы с психологом проработать. Вы как бы его еще не отпустили, как бы до сих пор среди бабушек находитесь

У Вас все получится.

«Вот сейчас меня снова тянет к лезвию»;
Мама в курсе, что приступы происходят у Вас постоянно?
« У меня есть младший брат, который еще учится в школе. У нее проблемы с работой, отчим уехал и ничем не помогает ей. Она болеет.
Мне очень сложно об этом думать, что кто будет помогать, мне стыдно перед братом, что у него такая старшая сестра»;
Я понимаю, что Вы любите своих близки и хотели бы им помочь. Хотели бы часть проблем семьи взвалить на себя. Но в данный момент, у Вас не то состояние, чтобы о ком-то заботиться. Сейчас Вы должны позаботиться о себе. И только после этого появятся силы помогать другим. А чем больше будете себя накручивать, тем чаще Вас будет тянуть к лезвию.

Здравствуйте! Обращаю Ваше внимание, что, так как Вы несовершеннолетняя (ий), родители несут за Вас ответственность по закону. Консультация возможна только с их разрешения. Когда это началось? Родители знают о Ваших мыслях? Только они могут показать Вас психиатру. Скорее всего, это нужно сделать.

« в детстве была как будто «на отшибе»»;
Может быть, причина именно здесь? В детстве ровесники Вас не принимали, поэтому Вам кажется, что "за 40" Вас непременно примут. Где-то что-то Вы себе нафантазировали. Разобраться бы со всем этим в личной терапии. Обращаю Ваше внимание, что, так как Вы несовершеннолетняя, родители несут за Вас ответственность по закону. Консультация (работа с психологом) возможна только с их разрешения.

«тем самым вновь втоптав мой потенциал в землю...
»;
Главное, чтобы Вы сами его не втоптали. Похоже, у Вас появилась некая зависимость от мнения этого человека.

«Просто надеюсь, что я больше не попаду в подобное учреждение»;
Надежда это хорошо, но Вам нужна помощь. «
Суицид папы проработала. Когда это произошло я уже была на длительной терапии. Да, это тоже на мне отразилось, но до этого случая уже были самоповреждения, я лечилась,ходила к психотерапевту.
»;
Было бы, наверное, одним из лучших вариантов, если бы психолог поработал со всей Вашей семьей или хотя бы с Вами и мамой

« Це буде навіть набагато важче, ніж операція, яку мені робили в 2016 р. по виправленню контрактур, з гіпсуванням на 2 місяці та дворічною реабілітацією»;
Вибачте, але Ви порівнюєте речі, які аж ніяк не порівнюються. Коли Ви два місяці лежали в гіпсі, хто за ами наглядав? Під час реабілітації поруч теж були близькі люди. Тобто весь цей час Вам хтось допомагав. Що стосується іміграції, Ви навіть не уявляєте про що мрієте (вибачте, але я використовує саме це слово, бо Ваша ціль дуже оптимістична, але зовсім не реалістична), бо досвіду самостійного життя у Вас нема.
«Так, згодна, я не дуже ціную власне життя. Але особисто мені це й не особливо потрібно»;
А як Ви думаєте, Вашій мамі Ваше життя потрібне?
«Напевно, тільки одна - лежати в ліжку й нічого не робити, сидіти в телефоні й дивитися кіно, лише це, »;
Знову, здається, ви сприймаєте лише чорно-білий колір, не помічаючи безліч різнокольорових відтінків. Як говорила колега, у Вас є таланти, які Ви можете розвивати. Я, наприклад, помітила, що Ви досить добре, як для росіянки, володієте українською мовою, вмієте письмово висловлювати свої думки. «(деталізація алгоритму процесу, ретельне вивчення законодавства, щоб нічого не порушити).»;
Це не більше, ніж теорія, дуже далека від життя. Я вже говорила, що закони в Укрвїні зовсім не захищають людину. Приклад: подружжя інвалідів (він слабкозорий, вона незряча) обікрали. Вкрали комп'ютер, Поліція сказала, що його взагалі не було.
«З якими обмеженими можливостями?»;
Свої обмежені фізичні можливості Ви знаєте краще за мене:«Вступати на очну форму мені не дозволили мої фізичні обмеження (в мене ДЦП, спастична діплегія; інтелект повністю збережений, обслуговую себе практично повністю сама, складнощі лише з ходьбою по вулиці, підняттям важких предметів та в тому, щоб робити щось на висоті, ну й ще проблеми з рівновагою).»;
«При цьому я відчувала дуже сильне мозкове напруження, біль у м'язах шиї від тривалої нерухомості та моральну виснаженість, а ще біль у м'язах рук, тому що доводилося дуже довго друкувати на клавіатурі.»;
«А що мені завадить працювати й платити податки, хто не дасть? »;
Платити податки в Україні досить непросто. Моя троюрідна сестра, наприклад, була дуже щасливою, коли врешті-решт закрила підприємництво і отримала сврю першу зарплату продавчині. Рідний брат, який створював свій бізнес 20 років, таж збирається закривати підприємництво. Бувають місяці, коли він в "мінусах" на 60 тис.грн.
«А як Ви в цілому собі уявляєте переказ ПРОСТОЮ мовою тексту людиною, яка навіть в побуті говорить в офіційно-публіцістичному стилі через розлади аутистичного спектру?»;
По-перше, звідки це могла знати викладачка філософії? По-друге, якщо вона не знала про Ваші проблеми, чому вона мала ставити Вам високу оцінку? І вибачте за третє запитання: як з своїми розладаими аутистичного спектру Ви збираєтесь працювати психологом? Окрім того, психолог - це той, хто весь час спілкується з людьми, а Ви писали, що не відчуваєте потрби в спілкуванні. «, в одного студента на її парі відбулася галюцінація, і він через це потрапив до психлікарні й в нього перевернулося все життя?»;
Викладачка не може бути винною в тому, що в когось з'явились галюцінації. Значить, у людини вже були проблеми з психікою. Як майбутній фахівець, Ви маєте розуміти такі речі. Але зараз ни викладачку Ви дуже ображені, ображені по-дитячому. Тому й новодите такі приклади.«З власного досвіду знаю, що це не завжди так.»;
Якщо Ваші близькі розуміють Ваші істерики, це не означає, що незнайомі люди мають їх теж розуміти. «Тим більше я тут не живу,я тут існую. »;
Также само Ви б існували і в Україні, а може й гірше.
«А Ви колись були в Росії,»;
Була не раз.

«Родной отец умер, суицид.»;
Лина, здравствуйте! А вы прорабатывали с психологом смерть отца? Возможно, в ней корень Ваших проблем. Согласна с коллегами, что Вам нужна помощь психиатра и психотерапевта.

Доброго дня! « А от якщо я не іммігрую, то я,звісно, буду змушена покінчити з життям, бо жити без цього не можу, це мій спецінтерес.»;
Все-таки виходить, що Ви не надто цінуєте своє життя, коли так легко говорите про самогубство. Життя Україні для Вас зараз не більше, ніж фантазія. І воно виявиться не зовсім таким рожевим, як Ви його зараз уявляєте. Якщо Ви думаєте, що Вас тут будуть чекати як спеціаліста, то Ви дуже розчаруєтесь. У нас є тенденція працевлаштовувати людей з інвалідністю формально. Тобто, фактично така людина не працює, а лише отримує відсоток від мінімальної зарплати за те, що фірма користується її трудовою книжкою і не плптить якісь податки.
У деяких дітей (людей) з інвалідністю є тенденція переоцінювати свої можливості. А Ваша мама знає, що Ви мрієте про іміграцію. Знає про Ваші суіцидальні думки з цього приводу? А як Ви зі своїми обмеженими можливостями будети жити в чужій країні без мами, яка за Вас навіть інколи домашнє завдання виконує? Дуже добре, що Ви можете помити посуд чи підлогу, але для самостійного життя цього досить недостатньо. Перш за все, щоб вирішувати якісь життєво важливі питання, Вам треба буде спілкуватися з людьми. А це Вам дається важко. Якшо у Вас щось не виходить, починаються істерики. А коли людина починає істерити, навколишні просто відвертаються від неї. І навіть ті, хто міг би допомогти, не розуміють, шо ій треба. «иба було б краще, якщо б я, закінчивши 9 класів з довідкою через малювання, технологію, креслення та фізику "висіла на шиї" в мами?»;
Ви впадаєте в кайнощі. Хіба хтось говорив, що Ви мали закінчити 9 класів з довідкою. Між білим та чорним (золотою медалю та довідкою) є цілий спектр інших кольорів. Але Ви їх не помічаєте (можливо через свої аутичн риси) Ви ж розумієте, що фізично здоровий випускник школи ніколи б не отримав золоту медаль, якщо б не розумів деяких предметів, бо липові "п'ятірки" там, де треба ставити "три" йому ніхто б не малював. А от щоб не давати йому довідку "трійки" б намалювали. І таким чином, людина б отримала атестат про середню освіту, який би відображав більш-менш реальну картину успішності. «Медаль фактично нічого не варта,»;
Добре, що Ви це розумієте. Та, незважаючи на своє розуміння, чомусь хизуєтесь нею:«школу закінчила загальноосвітню, до речі, з золотою медаллю»;
«Навіть в 9 класі, коли я складала іспит,я завжди перевертала паспорт гербом на парту,тому що особисто мені неприємно на ці символи дивитися,я завжди при можливості стараюся їх уникати. Ну й ще момент такий: спочатку я хотіла в Білорусь,а не в Україну - одразу після школи, а атестат впливає на вступ до ВНЗ. Потім, щоправда, в 10 класі зрозуміла що РБ - не дуже демократична країна,і віддала перевагу Україні, алк через пандемію довелося зачекати з імміграцією, обравши для навчання дистанційну форму освіти в Росії. Коли поїду в Україну (а якщо не вийде, то в ЄС) - медаль навіть брати з собою не буду,мамі залишу.»;
Це Ваше особисте світосприйняття. Ви маєте на ньго право. Але водночас це й Ваша проблема. Ви настільки ненавидете країну в якій живете, що готові на себе накласти руки. Але і ненависть до Росії і демократія в Україні живуть, схоже, лише в Вашій уяві. Більшість українців аж ніяк не відчуває демократії, про яку всі говорять, бо закони тут майже не захищають людей. « У мене немає в цьому особливої потреби. »;
Скоріш за все через Ваші аутичні риси. Але якби потреба в спілкуванні у Вас були, і якби Ви спілкувалися з друзями, Ваше життя було б більш різноманітним. І тоді б такі напорозуміння, як з викладачкою філософії, не було б такими фатальними і не сприймалися б так близько до серця. "Трійку" отримали не лише Ви, а, як я розумію, вся группа. Але, мабуть, більше нікого в групі це не призвело до їстерики, ніхто не став думати, що життя втрачає сенс, бо у людей безліч інших проблем та радощів. А Вас це зачипило. Бо, окрім навчання, в Вашому житті майже нічого більше не має. Якби Ви, приміром, думали про те, яке плаття надіти на вечірку з друзями чи спішили до косметолога (вибачте за приклади), Вам би просто ніколи було плекати свої образи на викладачів. До речі, особисто я в свій час серйозно філософію не вчила, тому що до сьогодні не маю в ній потрби. А оцінка "три" - задовільна, вона якраз і може свідчити про те, що студент якимось чином працював над темою і має про неї якесь уявлення. Хіба це не Ваш випадок? «Я попросила про допомогу маму: вона в мене вчителька російської, вміє добре подавати інформацію. Вона написала доречну відповідь безпосередньо на поставлене питання. Але ця відповідь цю божевільну (кажу без жодної іронії) викладачку не влаштувала, і вона вимагала «переказати своїми словами».»;
Ви не змогли переказати своїми словами текст, який написала для Вас мама. Яку оцінку в такому разі мала поставити Вам викладач?

«С родителями не ругаюсь, не конфликтую особо, но мало им что-либо доверяю.
»;
В данном случае важно проанализировать не только Ваши отношения с родителями, но и их отношения между собой, потому что Вы можете повторять какой-то семейный сценарий.

Здравствуйте! Выбрать можете только Вы. Какой у Вас запрос к психологам?