Чувства и эмоции

я не понимаю, почему у меня нестабильные, грубо говоря, отношения с окружающими людьми. я могу их идеализировать, а на следующий день одной оплошности хватит, чтоб я его возненавидела. я не могу без людей, мне важно общение, но я сама на всплесках ненависти могу уйти от человека, и с каждым разом я все больше останавливаю себя перед новыми знакомствами, ибо «все закончится как всегда». я не умею обговаривать проблемы, поэтому в отношениях с людьми ВСЕГДА есть недопонимания. плюс ко всему, когда мне плохо (ментально), я всегда отдаляюсь от людей и закрываюсь в себе, но при этом мне до ужаса хочется новых знакомств, чтоб забыться в кругу остальных. у меня уже третий год подряд посезонно падает мое состояние ( то есть, зимой и осенью к примеру, ужасно, а весной становится лучше), и ощущение, будто эта «поглощающая пустота» никуда не девается, она пропадает на месяц-два и накрывает хлеще предыдущего раза. недавно я потеряла свою бабушку и кошку, еще я вдали от дома, поэтому щас вообще все плохо. честно - живу я ради дедушки. и я боюсь, что из за моих частых истерик я на эмоциях смогу наложить на себя руки. к специалисту идти страшно, + не хочу, ведь у меня ощущение будто я сама со всем справлюсь и мне это попросту не нужно. но мне бы хотелось получить РЕАЛЬНЫЙ ответ, особенно на первую проблему, ведь остальные мне говорили « это нормально, это просто не твои люди,поэтому так и сложилось»

В мене часто тривога, перепади настрою, бувають спалахи гніву. Не зацікавлена ні в чому, хобі не приносить задоволення.. Також бувають панічні атаки. Взагалі нічого не хочу робити, на вулицю не виходжу, тільки лежу і ходжу по квартирі.. Моя мама не дозволяє звернутися до психолога, каже що він мені не потрібен.. Допоможіть мені будь ласка 🙏

Добрий вечір
Я чайлдфрі.В моєму світі нормально не хотіти дітей.Я нормально відношусь до тих хто хотять,але ті хто хотять або у кого вже є діти не розуміють мене.Зазвичай більше всього можна почути це від родичів, які говорять : « я тобі не кажу зараз я кажу в 30-40 год». Деякі люди майбутню мене тридцятирічну задовбали : в 30 років ти повинна те се.Обвиняють в молодості типу «ви нічєго нє панімаєте. Ви єщо дєті» І доводять до істерики.Хотя самі живуть : бухають , спиваються , ніщета , скандали.І «дєті» я для них ліш потому шо не курю , не п‘ю ніде не шляюсь і маю завжди свою власну думку , яка відрізняється від їхньої і це для них поводи .Я вважаю , що я дитина тільки для своїх батьків і то вони відносяться на рівні до мене , а для родичів я постороння людина,якій не цікаві їх совєти як жити.Я і так не впевнена в собі , а тут ще й говорять свій брєд.Хотя я знаю чого хочу по життю , знаю хто я,але ці люди навнушали мені різного, що я відчуваю себе неповноцінною,дивною,навіть те що я не людина ,а інкубатор.В мене іноді таке враження,що вони не вважають мене за особистіть і людину зі своїм світоглядом і бажаннями.То я для них не правильно реагую коли до мене ліз мужик і указував ,що робить.Я цього мужика послала.Я не можу сидіти голову опустить і слухать ,як п‘яне мені шось варнякає ,а тітка сказала ,що я сильно емоційно відреагувала і не так сприймаю все , а я вважаю, що правильно зробила .Тепер я не можу жити і спокійно братись до чогось і будувати своє життя.Після їх слів в мене все обезцінюється, всі мої нрави, хоббі.В мене таке враження , що навіть коли жінка буде щасливою, працювати на хорошій роботі, їздити по світу , мати друзів ,може і чоловіка який її підтримає ,то їй все одно будуть говорити : «коли заміж?а дітачки?».І я не знаю , що мені робити в мене все обезцінилось і я себе навіть ненавиджу за такий світогляд .Хотя розумію , що це внушили.