Чувства и эмоции

меня кое что беспокоит в последнее время. я начинаю плохо себя чувствовать без причины. будто в один момент начинаю психовать, бить стены, бить себя, резатся, мне становится не комфортно в теле, душно, злюсь на всех, теряю смысл всего чего можно, ничего не хочу делать, и не делать ничего тоже не хочу. тупо бью себя кулаками и прочее, пока не попустит немного. а через часик этой мясорубки мне уже замечательно и я думаю что преувеличила, не веря что мне было плохо. такое происходит не впервый раз и я не знаю что с этим делать.
так же меня беспокоит то что я несколько раз в день координально меняю свое отношение к людям. типа, сначала я всех своих близких люблю и обожаю, потом сильно раздражаюсь, начинаю ненавидеть, а потом резко снова люблю сильно. изза этого я не понимаю что к кому чувствую.
плюс к этому у меня сильный внутренний конфликт изза религии. суть заключается в том, что из-за христианского воспитания и некоторых событий я верю что бог есть, но не хочу в это верить. из-за этого я очень боюсь умереть и попасть в ад. боюсь так, что задумывалась о смерти, лишь бы это не переживать. это даже смешно. мне это мешает жить и умереть не даёт.
мне кажется что жизнь теряет смысл, все люди живут как считают нужным, и в этом нет ничего особенного. проживу я свою маленькую жизнь, и всё. мне кажется что про христианство всё правда и после смерти я буду гореть в аду.
я отчаиваюсь и мне кажется что мне не поможет просто разговор с психологом. я не знаю может ли мне вообще что то помочь.

Зустрічаємось з хлопцем півтора року, все добре, ми щасливі, вже живемо разом. Розуміємо один одного, стараємось обговорювати неприємні моменти,але... Є деякі речі, про які я досі не говорила йому, на що ображаюсь і часто згадую. І я розумію, що це неправильно, адже це часто стає причиною мого поганого настрою, він відповідно не розуміє причини.
На моє день народження ми доїхали до Львова святкувати, коли повертались побачили, що нашу машину забрали на штраф майданчик. Виписали штраф 3000 грн. Я на той момент не працювала та жила з батьками. Він оплатив все, а по дорозі додому я запропонувала віддати йому половину, бо це машина мого тата, хоча за рулем був хлопець. Він відмовився, потім запропонував якщо я так хочу дати 300 грн, а я поклала йому в кишеню 1500. Він сказав що тоді на них мені щось купить. Вдома вже мені стало дуже неприємно що він все ж взяв ті гроші, враховуючи що я безробітня і це було моє свято. А пізніше ще він купив на ті гроші одяг своїй дитині, ми були тоді разом в магазині. Це було настільки низько з його сторони на мою думку... Не можу це забути і пробачити.
Ще одна ситуація це подарунок на рік наших стосунків. Він раніше дарував мені досить хороші подарунки та квіти. Цього разу я отримала браслет з гравіюванням срібний, але позолочений. Я ж подарувала срібну цепочку та картину. Справа не в тому, що це не золото, а в тому, навіщо дарувати позолочене. Якби браслет був звичайне срібло, я б навіть і думки негативної не допустила. Але навіщо позолота? Щоб обдурити, що ця річ вартує більше ніж насправді? Більше того, якість цього браслета жахлива, порвався через 3 місяці.
Ми жили разом 3 місяці в квартирі моїх батьків, які за кордоном, жодного разу він навіть не згадав за комуналку, що теж дивно. Іноді мені здається що він хоче максимально зекономити на мені, щоб більше дати дитині від першого шлюбу. Їй він купляє все найкраще і найдорожче.
Я довго обдумувала все це, що робити, чи говорити йому про це, чи ні, чи правильні в мене думки, чи може я погана людина... Я не можу сказати що він не любить мене чи не старається, але такі моменти засідають дуже негативним осадом, який справді може поставити край стосункам, адже я не відчуваю того, що біля мене чоловік і я можу на нього покластись, що він щедрий до мене і тд.
Що робити? Розмовляти з ним про це чи не варто? Як підійти до такої специфічної розмови щоб не виставити себе меркантильною?

Я як 2 роки проживаю з чоловіком в якого є колишня дружина та донька. Я не можу відпустити думки про його минуле. Я часто уявляю їхнє спільне життя і інтимне також. не знаю як мені з цим жити. Як це відпустити. Я заздрю їй в тому, що вона була його перва дружина. У них була сім*я. Як прийняти цей факт та як жити з цим?