апатия
Валентина Михайловна Жемчужникова (Киев) 29-07-2021 17:38:55 |
Стыдиться тут точно нечего.
Как давно вы родили? Вполне возможно, что у вас послеродовая депрессия. Стоит обратиться к психиатру+психотерапевту. А еще важно пересмотреть свой распорядок дня - минимум работы, максимум сна, отдыха и приятных занятий. И кого в помощь, кто может погулять с коляской или побыть с малышом, пока он дома спит (бабушка, няня почасово), а вы отдыхаете |
29-07-2021 17:50:42Дополнение от автора |
родила 3 мес назад. помощи к сожалению ждать не от куда, бабушки далеко, а с няней я ребенка оставить боюсь. я просто не смогу расслабься зная что с ним чужая тетка( |
Валентина Михайловна Жемчужникова (Киев) 29-07-2021 17:54:22 |
|
29-07-2021 18:01:09Дополнение от автора |
я ее даже с мужем не могу оставить если честно. я умом понимаю что ничего не случится с ней, а в душе очень тревожно. боюсь что она проснется и увидит что я не рядом, подумает что я ее бросила, будет нервничать от того что мама не рядом. я понимаю что это звучит абсурдно, но пока я не могу с этим ничего сделать. и из за этого не могу расслабиться и нормально отдохнуть |
Алла Григорівна Веленко (Київ) 29-07-2021 18:16:04 |
Доброго дня Юліє! У Вас всі ознаки депресивного стану. І, як на мене, причин може бути дві. Перша. "у мужа к сожалению карьера не задалась, основным добытчиком была постоянно я... мужа я приняла, не всем быть карьеристами и предпринимателями. он замечательный муж и папа, очень внимательный и заботливый. но я очень боюсь что наступил такой момент когда мы остались только с его зарплатой, а она достаточно скромная". Вас життя поставило у такі умови, коли Ви повинні повністю довіритися і своїй долі, і своєму чоловіку. Тобто, перестати виконувати чоловічу роль і бути "добувачем". А Вам це дуже незвично. І лруге. Нам тільки здається, що ми самі керуємо своїм життям. Насправді, на 98% нами керує наша підсвідомість, яка закладається, як правило, знову ж таки, в дитинстві. Тобто, дитина автоматично переймає від батьків їх бачення життя та їх світогляд у вигляді певних установок. Так Ви пишете "Все к чему стремилась - получила, и теперь привет апатия". Тобто, в середині Вас є конкретна програма Вашого життя. Яку, як з'ясувалося, Ви вже по факту виконали... Досягли усього про що мріяли... А тепер, до того ж, з'ясовується, що звична картинка світу на очах руйнується, і Ви просто втрачаєте внутрішню опору через руйнацію певних стереотипів... Тепер не Ви керуєте своїм життям... Окрім того, є певні неусвідомлені тривоги "я умом понимаю что ничего не случится с ней, а в душе очень тревожно. боюсь что она проснется и увидит что я не рядом, подумает что я ее бросила, будет нервничать от того что мама не рядом". Звідки такий страх? Чому дитина може подумати, що Ви її кинули? Що відбувалося у Вашому дитинстві?
Ответ отредактирован автором 29-07-2021 18:18:49 |
29-07-2021 18:27:51Дополнение от автора |
вы правы. всю жизнь мне приходилось рассчитывать только на себя саму, помощи (финансовой) мама дать мне не могла и не может. только моральная поддержка, за что я ей очень благодарна. мне почему то очень тяжело положиться на мужа, хотя он никогда не подводил меня, тяжело принимать помощь от других людей. в голове установка что я все смогу сама и нечего грузить других своими проблемами |
29-07-2021 18:34:18Дополнение от автора |
мама меня очень очень любила и баловала как могла. с папой мама развелась когда мне было 7 лет, этому предшествовали несколько лет регулярных скандалов. папа был наркоманом, потом стал алкоголиком. когда мне было лет 18 я пробовала наладить с ним отношения, звонила ему, но к сожалению мы так и не смогли породнится. не было контакта, как чужие люди друг другу. 3 года назад он умер по причине регулярных пьянок. с мамой отношения хорошие, считаю что она дала мне максимум что могла дать в ее ситуации. а по поводу страха за малышку - сама не могу понять откуда он взялся. тревожность после родов появилась очень сильная |
Валентина Михайловна Жемчужникова (Киев) 29-07-2021 18:54:37 |
Поработайте с психологом, чтобы отпустить тревогу, ослабить контроль и научиться доверять тому, кто рядом
Иначе по мере роста ребёнка вы будете и себе нервы портить, и отношения с мужем будут ухудшаться и ребёнку такая позиция ваша будет во вред Час в неделю онлайн работы с психологом сможете выделить точно и оставлять ребёнка не нужно будет Ответ отредактирован автором 29-07-2021 18:55:20 |
Ольга Владимировна Головченко (Днепр) 29-07-2021 19:54:54 |
Добрый вечер!
цитата:
Как же я ждала этого времени в жизни, нашего долгожданного малыша. А в итоге сейчас нахожусь в дикой апатии. ничего не хочется. не хочется мыть голову, чистить зубы, за макияж я вообще молчу. не хочется даже есть... пища потеряла вкус, все какое то невкусное и пресное. Не хочется идти на прогулку с коляской, разговаривать, вообще ничего... муж как может поддерживает - предлагает остаться с ребенком, а я что бы пошла по магазинам, а я не могу. стоит выйти одной за пределы квартиры сразу чувство что я недомать какая то и бросила ребёнка и ей без меня плохо. в итоге все такие походы тоже не в радость... постоянное чувство вины, что я что то не так делаю с ребенком, что дома бардак и секса не хочется, что не хочется чего то хотеть.. Вообщем странное у меня состояние.... дурацкое такое. Вроде бы живи радуйся, получила все к чему так долго стремилась. |
Алла Григорівна Веленко (Київ) 30-07-2021 17:30:51 |
Дякую Юліє за щирість! Те, що Ви написали про батьків, тільки підтверджує мої припущення. батько та мама - це базис, на якому грунтується життя дитини. Я якщо з кимось із батьків не склалися стосунки, там буде "біла пляма". У Вашому випадку - це батько. батько - перший чоловік у житті дівчинки. Який по своїм природнім функціям повинен давати дівчинці відчуття спокою, захищеності, підтримки, усе те, що дає можливість жінці розслабитися та бути просто жінкою. І коли цього не стається, іде психологічний неусвідомлений "перенос" з батька на чоловіка "мне почему то очень тяжело положиться на мужа, хотя он никогда не подводил меня, тяжело принимать помощь от других людей. в голове установка что я все смогу сама и нечего грузить других своими проблемами...". По факту Ви не довіряєте своєму батькові, а не коханій людині... Окрім того те що Ви намагалися налагодити стосунки з батьком - чудово, але.. Люди знаходяться у різному психологічному стані та на різних рівнях розвитку, але жінці, яка дивиться на батька очами дитини, усвідомити це дуже важко... І швидше за все, сталася ще одна неусвідомлена травма "когда мне было лет 18 я пробовала наладить с ним отношения, звонила ему, но к сожалению мы так и не смогли породнится. не было контакта, как чужие люди друг другу...", яка привела, у тому числі, до того стану у якому Ви зараз перебуваєте... Тобто, є певний "внутрішній букет", який потребує повної перетрансформації, бо травми "забирають" інколи до 90% сил людини..А депресія - це, зупинка, нестача сил, втрата життєвих цілей...
|
![]() |
|
Наші психологи
Похожие онлайн консультации