Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Я правильно зрозуміла, Ви ще жодного разу не бачили одне одного "живцем", але при цьому плануєте їхати одразу до нього?

Доброго вечора Alex.
Якщо я правильно зрозуміла, Ви хочете знайти "...баланс між потребою в товаристві і захистом від впливу самотності" після того, як дозволили собі бути з собою чесним?
Тому, перечитавши Ваш діалог з колегами, і отримавши деяку інформацію про Вас та Ваше життя, спробую коротко визначити те, що на мою думку, може допомогти в цьому питанні.
Погодьтеся, щоб вирішити проблему, насамперед, потрібно знайти "коріння" самої проблеми. Тобто, для того, щоб знайти баланс, необхідно, як на мене, зрозуміти, як сформувалася от та сама відгородженість від оточуючих і от те саме небажання соціалізуватися. Щоб знайшовши причину, спробувати весь деструктивний досвід трансформувати у досвід конструктивний. А отже, дати можливість собі обирати той спосіб життя та стосунків, який принесе Вам найбільше відчуття гармонії, насамперед, з собою.
На моє тверде переконання, найголовніша причина всієї проблеми криється в Вашому дитинстві, а саме, в стосунках з Вашими батьками: "Відносини з батьками мабуть найтемніша частина, це було постійне маніпулювання , критика, нехтування, порівняння з іншими, перекладання провини і найголовніше навіювання відчуття провини як спосіб отримання бажаного".
Чому я дійшла саме такого висновку?
Справа в тому, що одразу після народження дитина ще не має напрацьованих механізмів взаємодії з оточуючим світом. Тому вона відштовхується від досвіду батьків: їх способів спілкування, ставлення до себе та оточуючих і їх реакцій на події... І тоді всі свідомі та несвідомі спостереження автоматично фіксуються на рівні підсвідомості аж до моменту підліткового віку. Саме в цьому віці з'являється здатність критично мислити. І якщо стосунки між дорослими і підлітком не набули до цього моменту довірливості, тепла, порозуміння, щирості, з боку підлітка може початися повне відторгнення всього, чим жили його батьки. У такий спосіб, несвідомо, підліток намагається сепаруватися від дорослих і стати окремою одиницею зі своїм світоглядом, змоделювавши свій стиль взаємодії з оточуючим світом.
І от тут криється пастка. Чим сильніше неприйняття поведінки батьків, їх стосунків, способів взаємодії, чим сильніше презирство, осуд, критика, відторгнення по відношенню до них та їх поведінки, тим менше шансів дійти гармонії з собою та оточуючим світом.
Бо батьки і діти мають спільне "коріння", завдяки якому живиться і саме життя.
І як на мене, у Вашому випадку, сталося от те саме відторгнення не лише неправильної поведінки батьків (що насправді, цілком логічно та справедливо у разі деструктивності їх способів життя), а категоричне відторгнення самих батьків, як частини того самого дерева, коріння якого і живлять всіх членів родини.
Що призвело до блокування вміння контактувати з оточуючими, певної самоізоляції в сукупності за страхами самотності.
Відгороджуючись від усього, що не подобалося в батьках, Ви, не розуміючи цього, автоматично відгороджувалися і від всього оточуючого світу. При цьому, поглиблювалося почуття самотності, від якого Ви намагалися втекти.
Висновок такий.
Щоб знайти "золоту середину" і навчитися жити в гармонії з собою та оточуючим світом, насамперед, потрібно "розгрести" от ті всі психо-емоційні "завали", які накопичилися з роками.
Бо, як на мене, навіть та ж сама емоційна нечутливість та несприйнятність - це ніщо інше, як захисний несвідомий бар'єр від душевного болю.
Все Ваше життя - це "кругова оборона", укреппозиція, броня, самозахист від усього того, що раніше приносило нестерпний біль і тому в теперішньому житті може "зчитуватися" навіть там, де болю ніколи не було і немає...
Плюс, у Вас, як на мене, є ознаки повного психо-емоційного виснаження. Бо саме в такому випадку відбувається те, що Ви описуєте. "Я відчуваю що люди емоційні, живі, наче ними керують емоції. І це втомлює, наче вони позбавляють мене енергії, навіть коли вони просто спілкуються одне з одним десь позаду".
Коли любе "живе" спілкування дуже втомлює, адже, для спілкування потрібні сили. А де їх брати і як, Ви не навчені.
Як часто Ви буваєте на природі? Чи займаєтеся Ви якимось спортом?

Доброго вечора!
Щоб спробувати Вам допомогти, потрібно дещо більше інформації, загалом, про Ваші стосунки.
Коли Ви познайомилися, що спершу привабило Вас в ньому? Що Ви очікували від знайомства? Якими бачите свої стосунки в перспективі? І чи бачите з ним своє майбутнє?

Дякую Вам за щирість у відповідях.
Перепрошую за "Сергія", бо чомусь прийшло на думку саме це ім'я.
Щодо батьків - дуже сумно, що так склалося з ними, і шкода, що інформації не вистачало на початку розмови.
Але тепер, як на мене, стає більш зрозумілим, чому може так вабити дорослий чоловік. В тому числі, чому в стосунках з МЧ, з яким Ви живете разом, є відчуття себе, інколи, як старшої сестри...
Я не просто так задавала всі ті питання про батьків, ще не знаючи Вашої життєвої історії,. Бо припускала, що причина того, що відбувається з Вами зараз, якось може бути пов'язана саме з ними.
Адже, батьки - це та опора, та основа, на якій базується життя кожної людини.
Чим довше батьки присутні в її житті, тим довше вона можемо дозволити собі бути безтурботною.
В іншому випадку, навпаки - швидше дорослішає, бере за себе відповідальність і втрачає почуття безтурботності. Але при цьому, глибоко всередині, залишається не втамована потреба відчувати себе легкою, безтурботною, захищеною і коханою просто так, як маленька дитина...
Окрім того, жінки як фізіологічно, так і психо-емоційно дорослішають завжди раніше. А чоловіки, у цьому сенсі, відстають років на чотири-п'ять, інколи більше, в залежності від обставин.
А зважаючи, що Вам до цього прийшлося ще й дуже швидко подорослішати, у стосунках з МЧ може, дійсно, з'явитися сприйняття себе як старшої сестри. І виходить, що Ваші стосунки з МЧ, як на мене, базуються більше на дружбі, на певній рівності...
(До речі, більш міцні шлюби утворюються саме з таких, дружніх стосунків. Чому? Бо пристрасть дуже пекуча, яскрава, гостра, захоплює швидко, схожа на смерч емоцій та почуттів... І випаливши все навколо, так само швидко, як правило, відходить, залишаючи позаду пустелю. Бо за пристрастю нам важко розгледіти справжню людину. Т
Якій дуже часто домальовуємо ї
якостей, яких у неї немає.Тоді як дружні стосунки здатні пережити всі буревії і вистояти. Бо ми маємо можливість бачити людину справжню, а отже, точно знати, що від неї можна очікувати. І на скільки на неї можемо покластися.
Але, дійсно, на фоні пристрасті, такі стосунки можуть здаватися прісними і нецікавими... Що, як правило, виправляється, як тільки пристрасть вже пережили).
Зрозуміло, що коли ми відчуваємо, з різних причин, себе в стосунках з чоловіками трошки старшими, потреба у безтурботності та відчутті легкості залишається незадоволеною. Бо ця потреба іде з дитинства, з тих самих радісних стосунків з батьками, а саме, з батьком. Бо лише батько може забезпечити дівчинці той самий стан щастя, захищеності, який дозволить їй і в дорослому житті почувати себе безтурботною, щасливою, жіночною...
Зважаючи, що на момент зустрічі зі старшим чоловіком ця потреба залишалася незадоволеною, міг спрацювати механізм заміщення.
Так працює наша підсвідомість. Не просто ж так, інколи, молоді жінки своїх на багато старших коханців називають "папіками"...
Тобто, на підсвідомому рівні, могло піти очікування неймовірного щастя, легкості, безтурботності, відсутності проблем, неймовірної душевної близькості... Тільки тому, що цей чоловік набагато старший... За принципом найбільшої схожості, параметрів співпадіння.
Дорослий сильний батько, по відношенню до якого є незадоволена внутрішня потреба, як джерела щастя радості, любові, легкості, захищеності, порозуміння, спорідненості ,безтурботності...
І набагато старший чоловік, з величезним життєвим досвідом: впевнений в собі, незалежний, сильний...
А що таке сексуальне бажання? Насправді - це бажання радості, щастя, єдності, близькості, насолоди, безтурботності і захищеності... "У фантазіях про іншого окрім пристрасті є особливе відчуття близькості, спорідненості, може емоційної безпеки, не знаю як це передати словами"
Як на мене, все виглядає саме так.
До того ж, я б ще звернула увагу на певний момент. Ви пишете:
"МЧ мене дратує саме тим, що я втрачаю потяг до нього, що він не може викликати у мене таке збудження, як той інший. Я розумію, що це несправедливо, і від цього мені ще більше соромно".
Як на мене, потрібно більш уважно розібратися з цим почуттям дратівливості. Бо за цим почуттям може критися щось дуже важливе. Чи дійсно те, що дратує, належить МЧ? Чи, можливо, він лише ретранслює Вам Ваше ж ставлення до себе?

Насправді, те що Ви почали діяти в напрямку своєї мрії - прекрасно!
Але ж і ті самі сумніви не з'явилися лише зараз, під впливом обговорення. Інакше б Ви не стали звертатися на цей сай
Зрозуміло, що обговорення принесло дещо інший результат, аніж сподівалося... Та, якщо подивитися на все це з іншої сторони?
Сумніви є і вони нікуди з обговоренням не ділися, як би не намагатися про них не говорити. Чому? Швидше за все, тому що зумовлені застарілим почуттям провини, яке було сформоване ще в дитинстві через нестачу фінансів у батьків і намагання якось самій викрутитися ще тоді..
Вам це нічого не нагадує?
"Боюся бути винною, неефективною, що якщо витратяться на мене гроші з сімейного бюджету, а результату не буде...",
"На початку свого навчання я гроші в батьків практично не брала, а навпаки гарно вчилась щоб поступити на бюджет і отримувала стипендію. Можливо тому є ще провина за те що могла б у свій час безкоштовно довчитися..., були інші пріоритети .."
А які були пріоритети?
Чи не шлюб та народження дітей?
А тепер уявіть, що Ви вибрали б тоді все ж не сім'ю, а кар'єру?
Знаєте, скільки дівчат роблять саме такий вибір, тобто, ставлять на перше місце професійну діяльність та матеріальне благополуччя, і як Ви думаєте, як складається їх подальше життя?
А тепер проаналізуйте те, що Ви написали про себе: "наше сімейне матеріальне благополуччя наразі мене не влаштовує..."
І знову питання пріоритетів, Вам не здається?
І знову те ж саме "я сама"...

Відредаговано автором 01-03-2025 21:59:08

Тоді давайте розбиратися, а коли, чому і, можливо, ким, було це почуття провини нав'язане?
Адже, почуття провини може бути причиною не лише того, що Ви зараз знаходитеся у такому невизначеному стані, а і того, що в родині не вистачає грошей. Бо якщо знати, що гроші - це потік енергії, отже, почуття провини може бути одним ж тих блоків, який цей самий потік, перекриває.
Як давно, на Вашу думку, є от це саме почуття провини? Які фінансові стосунки були в сім'ї Ваших батьків в Вашому дитинстві? Які були статки?

А якщо спробувати розібратися, чому на слова "То що робити,відмовитися від своєї мрії? Як на мене, ні від чого відмовлятися не потрібно. Просто, на мою думку, краще було б спершу розібратися, звідки беруться фінанси, як влаштована сімейна фінансова система і як саме регулюються фінансові статки в родині" виникло почуття провини?
Адже, кожне почуття несе якесь своє інформаційне навантаження і просто так ніколи не з'являється. На Вашу думку, чому саме зараз виникло почуття провини? Чи не було це почуття глибоко прихованим? І чи саме не це почуття не дає можливості прямо запитати у чоловіка про фінансову допомогу, щодо продовження навчання? "Чоловікові розповідала про бажання навчатися та про те що розглядаю різні варіанти, чи продовжувати там де почала, чи піти в дешевший інститут. Він це не коментує ніяк. Важко судити про його ставлення..."

Доброго вечора Kristina.
Колеги дали вже багато гарних порад, тому я зупинюся лише на тому, що вважаю основним
Перше. Ви пишете: "Я понимаю что я как дочь должна всем помогать. Но я не железная и я не хочу быть родителем для двух взрослых человек которые только и знают что ругаются, жалуются и что-то требуют.." Ніби то дуже правильні слова про "я должна", але...
Саме в них, як на мене, прихована
нав'язана, швидше за все в дитинстві, внутрішня установка на велетенське гіпертрофовано почуття відповідальності за тих, хто сам повинен нести відповідальність не лише за себе, але і за Вас, як своєї дочки.
Далі Ви задаєтеся, знову ж таки, зовні абсолютно правильним питанням "Пожалуйста посоветуйте как верно выполнять роль дочери и при этом не сойти с ума?". Але в самому питанні вже причаїлися певна пастка, в якій, як на мене, Ви те само перебуваєте, швидше за все, з дитинства, "как верно выполнять роль дочери...".
Неможливо відігравати роль дочки, а не роль матусі для батьків, якщо батьки в дитинстві не відігравали роль батьків для Вас в повній мірі. Сталася класична заміна ролей, яка, як на мене, відбулася набагато раніше за теперішню ситуацію.
Тому потрібно глибше розбиратися і в тому, як до Вас батьки ставилися в дитинстві? І в тому, хто, насправді, більше опікувався Вами? І які стосунки були у Ваших батьків з їх батьками, як це не дивно?
Бо всі ці відповіді і можуть допомогти зрозуміти не лише чому батьки так себе поводять, і чому Вам так складно не брати на себе більше за необхідне, але і як вийти з цієї ситуації ..

Доброго дня Анно!
Перечитала відповіді колегам - це, як на мене, не просто запит до психологів, як пережити складний період, а свого роду крик душі. Ви практично весь час пишете про нього: що він хоче, чого йому не вистачає, які у нього потреби та бажання і дуже мало пишете про те, чого, насправді, хочете Ви самі? "...говорит ,и что не могу все так оставить на пол пути что нужно пережить...". А що Ви думаєте з цього приводу? Чи хочеться з ним разом "все пережить"? Дуже багато невизначеності...
Ситуація достатньо складна. Тому, щоб знайти вихід, на мою думку, потрібно починати з самого початку. З того моменту, коли Виникло незрозуміле бажання приховувати стосунки, бо був "стыд афишировать все это перед людьми...", тому що перед цим був зв'язок із колегою і ", який провів себе безвідповідально і " я переживая разрыв ушла в депрессию ,алкоголь...".
Отже, були попередні стосунки, які спричинили сильну психо-емоційну травму. А та сама травма, як на мене, так і не була до кінця прожита, незважаючи на те, що "Новое знакомство вернуло меня в жизнь ,добавило красок ,цветы подарки дало новый глоток".
Нове знайомство, на першому етапі, трошки підняло Вашу самооцінку, допомогло вийти з депресії, додало надії на світле майбутнє, але...
Є певні закони стосунків. Наприклад, зовні ніби люди

розійшлися, але якщо на психо-емоційному рівні немає визначеності, чи не задоволені всі потреби, стосунки залишаються не завершеними. Образи, очікування, претензії, сподівання, страхи, надії, гнів, не висловлені почуття та не озвучені питання ..., "застрягають" на підсвідомому рівні і ..
блокують можливість кохати іншого чоловіка. Що може зробити серце жінки холодним та байдужим. Адже, воно наповнене недопрожитими емоціями та почуттями до іншого...
Чи не тому Вам так соромно було оприлюднювати нові стосунки, що окрім різноманітних страхів, ще й було глибоко приховане очікування, про яке Ви і самі не здогадувалися, того, що так і не було по справжньому завершене?
Поки був букетно-цукерковий період, "старі програми" були неактивні. Але як тільки з'явилися труднощі, стосунки одразу дали глибокі тріщини. Бо щоб впоратися з проблемами, потрібне глибинне відчуття того, що це саме той чоловік, з яким я хочу прожити все своє життя. Тоді виникає ресурс, який додає відчуття єдності, а отже, сили та можливості з усім впоратися...
Ви хочете саме з цим чоловіком прожити все своє життя?

Окрім того, як на мене, паралельно іде ще одна проблема, яку достатньо важко одразу відслідкувати. От дивіться,
спершу Ви "чомусь" покірно згодилися привезти всі свої накопичення: "Попросил меня привезти свои сбережения ,так как я хотела очень машину.." Ну то й що, що Ви хотіли дуже машину? Це зовсім не означає, що Ви повинні були віддавати всі свої накопичення чоловіку, з яким навіть неодружені.
Потім "чомусь" так само покірно згодилися взяти на себе кредит..."Через пару месяцев попал на большие деньги ,взяли на меня кредит ,продали машину..." А Ваші пояснення, що все відбувалося в стресовому режимі, дуже швидко, особисто мені лише додає впевненості, що такі дії - це ніяка не випадковість, а глибинна давня внутрішня установка, звичка, яка не дає можливості відстоювати власні кордони. Така собі латентна роль покірної "жертви"...
А як наслідок: і життя Вам спільне не в радість, і розібратися в стосунках не в силах, бо щось дуже сильно тримає...
тримає та болить, а потім проривається назовні у вигляді роздратування, крику, гніву і ...закам'янілості... що заважає говорити чесно та відверто... І так само, чесно та відверто діяти...
І виходячи з усього, виникає логічне припущення, що нинішня проблема може мати більш глибоке "коріння"
Як до Вас ставилися батьки в дитинстві? Чи були між вами гармонія, тепло та довіра? Чи вміли Ви відстоювати власні кордони у стосунках з ними?

Відредаговано автором 01-03-2025 16:02:08

Ви пишете " Якби я вже не перебувала у стосунках, то поринула б у ці почуття повністю, а там хай буде як буде..."
А цей новий хлопець Сергій виявляє до Вас якусь увагу? Намагається з Вами поглибити стосунки? Запрошує Вас з ним зустрітися, можливо, кудись піти?
Він проявляє бажання Вас підтримати, в чомусь Вам допомогти?
"Але ж я вже майже заміжня, ми давно разом, почали спільний побут, а тут ось таке. Я завжди уявляла собі тільки постійні, міцні стосунки, якісь пригоди без перспективи мене геть не цікавили".
Тобто, проявилося щось таке, чого Ви від себе не очікували? Щось таке, що може бути "витіснене" набагато раніше?
"Мені здавалося, що я дуже розсудливо ставилася до наших стосунків. А себе я критикую, тому що відчуваю себе непорядною, зрадницею..."
Ви себе почуваєте непорядною та зрадницею, насправді, нічого ще не зробивши... Складається враження, що всередині "сидить" якийсь "критик", який засуджує Вас і ставить Вам оцінки?
А хто так міг раніше вимогливо ставитися до Вас?
І ще... Ви пишете, що він військовий і зразу іде його оцінка відповідно якомусь, знову ж таки, внут
загальноприйнятому шаблону "...бо у військових майже у всіх важкі психічні та психологічні проблеми, багато хто починає пиячити, не може адаптуватися до цивільного життя"... І при цьому він Вас притягує як магніт.. . Знову ж таки, чому? Зачасти, нас
тягне до тих, хто має непомітну схожість з тими, хто мав велику значимість для нас раніше...
.. Є поняття психо-емоційної зрілості. Цей Сергій старший за Вас на 10 років, має величезний життєвий досвід... І певне, може одразу у молодої дівчини викликати зацікавленість, як старший та досвідченіший... Особливо, якщо в дитинстві не було доотримано от того самого почуття чоловічої сили та турботи.
Які у Вас стосунки ж Вашим батьком? Чи давав він Вам необхідне почуття захищеності?.Чи відчували Ви достатньо його уваги та любові?
І от те саме відчуття, що Ви старша сестра... І що постійно опікуєтеся своїм чоловіком. ..
А ким Ви опікувалися до того, як почали з чоловіком жити?
Ви відчували себе щасливою дитиною в дитинстві поруч зі своїми батьками? Ви мали можливість бути розслабленою, веселою, ігривою? Вас батьки хвалили, огортали увагою та теплом?

Відредаговано автором 01-03-2025 12:25:06

Доброго вечора Аліно!
Щоб спробувати допомогти Вам, конче необхідно, знайти те, що стало причиною Вашого теперішнього стану. Адже, антидепресанти лише приглушають гостроту хворобливого стану, але не "лікують" саму проблему.
Ви пишете, що перша панічна атака відбулася декілька років тому і вже потім з'явилися різноманітні страхи, які дуже дошкуляють Вам. Але, щоб виникла панічна атака, потрібен потужний стресор. Яким, дійсно, міг стати складний період пошуку роботи та фінансові труднощі. Але...
На сьогоднішній день, досить багато людей потрапляє в таке складне становище, на превеликий жаль, та при цьому, далеко не у кожного починаються ПА, що ускладнюються нав'язливими страхами.
Тобто, багато ще залежить від здатності людини адаптуватися до складних обставин.
Чи не тому "Последние три месяца я думаю постоянно о каком-то бреде. (?)
О том как уникален человеческий организм, Как он работает, для меня это очень удивительно и непонятно..."
Тому одразу виникає питання, а чи дійсно такі Ваші думки, то "бред", а не інтуїтивне намагання зазирнути глибше в людську природу, щоб зрозуміти закони та механізми нашого життя? Але ж чомусь такі думки Вам здаються неправильними. Тобто, як на мене, у Вас може бути сформований певний світогляд, який не дозволяє Вам вийти за межі загальноприйнятого тілесно-орієнтованого сприйняття себе, в тому числі. Що прив'язує лише до потреб тіла та свідомості. Які, у свою чергу, породжують от ті самі величезні страхи.
Це перше.
Друге. Є поняття психо-емоційного виснаження. Як правило ПА виникають саме на фоні повного "обезточування", втрати внутрішніх сил та ресурсів. Адже, одні і ті ж життєві проблеми, ми можемо переживати зовсім по різному, в залежності від того стану, в якому тривалий час перебуваємо. От Ви пишете "Меня очень сильно раздражала моя работа, я с нее уволилась и думала решу проблему. Не помогло. Устроилась на новую , все та же тревожность . Думала проблема в моей бабушки с которой я живу, Которая меня ужасно раздражает. Съехала на полторы недели к другу, не помогло. Всё равно я в этом состоянии". Тобто, як Ви вже зрозуміли, проблема не в роботі, чи оточуючих людях, а в Вашій реакції на них.
А коли нас все навколо починає дратувати? Тоді, коли ми, знову ж таки, повністю внутрішньо виснажені. Тобто, і фізично, і психо-емоційно обезточені.
Отже, щоб покращити стан, необхідно, як мінімум, навчитися швидко відновлювати себе. Тобто, навчитися бути в ресурсі.
До того ж, схильність швидко виснажуватися може бути пов'язана, також безпосередньо, із незадовільним загально психо-емоційним кліматом в родині. Чому? Тому що для кожної людини сім'я - це той базіс, опора, яка обумовлює її здатність протистояти викликам життя. І якщо є якісь, наприклад, невирішені прлблеми в родині, або ж, когось із близьких просто немає, це однозначно може мати вплив на здатність людини проходити через стресові ситуації.
От Ви пишете, що спробували жити з бабусею... Що змушує мене задати Вам питання, щодо Ваших батьків?

Доброго дня Юліє!
Насправді, дуже співчуваю Вам, бо зараз Ви проходити чи не найбільший екзамен свого життя. І від того, чи знайдете сили прийняти правильне рішення, це саме життя і буде залежати.
Ви пишете "Мені соромно,відчуваю себе хтивою дурою...". І цим, як на мене, ще більше ускладнюєте і без того складне становище.
Тому перше, щоб я порадила зробити - це прийняти себе зі своїми сексуальними бажаннями і припинити себе соромити і сварити за те, що відбувається з Вашим тілом. Чому?
Та тому що діє закон протидії. Чим більше ми собі щось забороняємо і за щось сваримо, тим сильніше саме цього нам і буде хотітися.
То що ж робити? Невже зраджувати своєму чоловіку? ( адже, коли чоловік та жінка живуть спільним життям - вони вже перед Богом пара). Певне, що ні!
Бо наслідки можуть бути для вас дуже невтішними і Ви самі це відчуваєте.
А от розібратися, чому саме хочеться іншого, обов'язково потрібно.
Тому перше. Чи ваші стосунки з чоловіком мали хоча б колись яскраве емоційне забарвлення? Чи могли Ви в цих стосунках реалізувати свої сексуальні фантазії?
Чи відчували Ви ці роки поруч з чоловіком себе щасливою та коханою? Чи достатньо Вам від чоловіка уваги?
Чим наповнене Ваше спільне життя окрім побутових питань?
І ще... Ваш чоловік робив Вам пропозицію одружитися?
А тепер друге. Як в родині Ваших батьків ставилися до питання сексу? Як виховували Вас в дитинстві щодо сексуальних стосунків з чоловіками?
Чому саме такі питання задаю?
Бо у мене складається враження, що Ваші сексуальні бажання були раніше дуже затиснуті, витіснені, навіть "заблоковані". І от тепер, завдяки тому чужому чоловіку, прориваються назовні нестримною жагою та фантазіями. Тому той чоловік просто відіграє роль певного тригера.., змушуючи розбиратися в собі
Наприклад, батьки могли соромитися говорити на такі теми, або коли говорили - здебільшого, засуджували тих людей, які були в сексі нестримані, прнщирали таких людей, знецінювали, загалом, значення сексу в житті людини... На кшталт "це дуже гидко, соромно, принизливо тощо".
Як на мене, саме в цьому може бути причина того, що Ви так страждаєте від почуття сорому за свої сексуальні бажання.
В таких випадках, вже те, що Ви звернулися по допомогу, то великий крок до гармонізації себе. А отже, допомога собі в знятті такої пекучої фізичної пристрасті до чужого чоловіка. Якщо все ж, дуже важко вести подальші розмови на сайті, зверніться на індивідуальну консультацію.

Відредаговано автором 28-02-2025 13:42:11

Доброго дня!
Згодна з колегами щодо того, що потрібно з'ясувати, насамперед, які події чи ситуації могли викликати у Вас на стільки сильний дистрес, що у Вас з часом з'явився тривожний розлад (невроз), наслідки якого вже перейшли на рівень психо-соматики: "мучить тахікардія, постійно напружені всі мʼязи, хвилююсь за серце та інші органи..."
Окрім того, лише одна медикаментозна допомога Вам однозначно не допоможе. Бо, знову ж таки, - задіяний вже рівень психо-соматики. Ліки можуть на деякий час приглушити або прибрати больові симптоми, але аж ніяк не приберуть саму проблему.
Тому, як на мене, найголовніше, розібратися в "корінні" Вашої тривожності: "...постійно відчуваю тривогу через все: теперішнє, майбутнє...".
Ви пишете що живете закордоном. Чи є у Вас там близька людина, яка б могла Вас підтримати, вислухати, допомогти в разі потреби? Адже, така тривожність може бути пов'язана з відчуттям беззахистності, небезпеки, самотності...
Окрім того, високий рівень тривожності - може бути наслідком, як це не дивно, але і неправильно сформованого світогляду людини.Чим сильніша у нас внутрішня опора та тіло, матерію та его, тим вищим буде рівень переживань та страхів.
Як давно Ви живете закордоном?

Доброго дня Олено!
Коли жінка знаходиться в декреті, як правило, дуже хочеться щось одразу змінювати. Бо зникає відчуття руху вперед. Тому, якщо Ви дійсно хочете вибрати для себе найкращий варіант, я б не радила сильно поспішати з рішенням. І все ж, звернутися на індивідуальну консультацію.
Чому?
Бо є, як на мене, декілька моментів, на які варто звернути увагу.
Перший, у Вас є бажання реалізуватися в професії і це чудово! Та є те, що обов'язково потрібно враховувати - і це Ваша сім'я вцілому: діти та чоловік.
Ви пишете "Зараз відчуваю більшу потребу в самореалізації, і для працевлаштування по професії мені потрібно закінчити навчання". А далі озвучуєте реальну можливість, як це зробити - заочна форма навчання, яка, все одно, потребує фінансів. І окрім того, буде потребувати ще й Ваших додаткових сил та часу, що обов'язково торкнеться і Ваших рідних.
"Але фінансово залежу від чоловіка, наше сімейне матеріальне благополуччя наразі мене не влаштовує...".
І ось другий момент. Я правильно Вас зрозуміла, у Вас в планах на майбутнє є бажання самостійно підвищувати матеріальне благополуччя родини? Тобто, "впрягтися" паралельно з чоловіком в кар'єру та роботу?
Але ж є певні закон,и які регулюють фінанси в родині. І один з них звучить приблизно так. Чим більше заробляє грошей жінка і вкладається в професійну діяльність, тим ще менше почне заробляти чоловік, як це не дивно. Бо гроші - це, насамперед, енергія, потік, який регулюється внутрішніми ресурсами членів родини і гармонією в стосунках та з оточуючим світом. Плюс, жінка, яка віддається роботі, втрачає ті сили та ресурси, які потрібні для створення атмосфери любові та благополуччя в родини, в тому числі, і матеріального.
Насправді, кожна сім'я має лише ті фінансові статки, які відповідають от тим самим внутрішнім ресурсам родини. І коли жінка перебирає на себе фінансову турботу за родину, фінансова енергія, яка вже була на даний момент, просто, в кращому випадку, перерозподіляється, а в гіршому - стає ще меншою, бо порушується гармонія між жіночою та чоловічою енергіями.
То що робити,відмовитися від своєї мрії? Як на мене, ні від чого відмовлятися не потрібно. Просто, на мою думку, краще було б спершу розібратися, звідки беруться фінанси, як влаштована сімейна фінансова система і як саме регулюються фінансові статки в родині.

Відредаговано автором 28-02-2025 13:03:37

Коли ми дорослішаємо, нам все, що відбувалося в школі може здаватися малозначимим, але... Насправді, так думати, то велика омана. Адже, перший досвід надзвичайно важливий. І потім цей досвід у вигляді тих же самих страхів може заважати правильно реагувати в таких ситуаціях, як от з Вашою подругою.
"А страх наверное из-за того что пару девочек в школе тоже часто оскорбляли меня и критиковали мою одежду, а когда я сказала прямым текстом чтобы они заткнулись, они начали замахиваться и говорить по типу: скотина, мы тебя ещё научим как с нами разговаривать. Ну это так, разборки 4 класса, но сейчас всё равно есть страх что человек отреагирует агрессивно на мой отпор".
Окрім того, як це не дивно, але і ситуація з бабусею, і ситуація в четвертому класі, на мою думку, взаємопов'язані. Швидше за все, коли бабуся кричала, накопичилося з часом всередині багато обурення, гніву, протесту, образ, що і могло "притягнути" нову ситуацію з дівчатками в школі. Коли вони кричали "мы тебя ещё научим как с нами разговаривать" чию інтонацію та репліки їх слова монголи Вам нагадувати?

Відредаговано автором 27-02-2025 11:01:25