Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Тобто, він живе закордоном?
Але ж така поїздка - це дуже ризиковано! Ви зовсім не знаєте людину. Де Ви збираєтеся жити, на які гроші? Чи є у Вас в тій країні якісь знайомі, які зможуть в разі чогось Вам допомогти? У Вас є якісь гарантії того, що це не людина, яка заманює жінок для певних потреб? Адже, питання сексуального рабства ще ніким не було знято ..

Доброго ранку Катерино!
Насправді, відчуття самотності притаманне практично кожній людині. І особливо воно загострюється тоді, коли ми "зациклюємося" лише на собі, своїх переживаннях та своїх проблемах.
Звично вважати, що ми самотні, коли нас ніхто не любить, ніхто з нами не дружить і з нами не спілкується, але... Насправді, відчуття самотності зникає тоді, коли ми самі починаємо комусь допомагати, або турбуватися про когось,при чому, максимально безкорисливо, не очікуючи чогось навзаєм...
Саме в той момент, коли ми допомагаємо, вкладаємо в іншу людину або корисну справу свою турботу і свої зусилля, ми починаємо відчувати свою цінність як особистість. І з людини, яка очікує любові, стаємо людиною, яка любов дарує, і отже, цією любов'ю наповнено. А як відомо, людина, що наповнена любов'ю ніколи самотньою не буде.
Зрозуміло, що все, що відбувається в дитинстві, може дуже сильно впливати на подальше життя. Чи не тому Ви з такою наполегливістю намагаєтеся пригадати певні, не дуже приємні події дитинства, що вони заважають Вам рухатися далі і почувати себе щасливою? Адже, щоб від чогось звільнитися, потрібно, насамперед, зрозуміти, від чого, насправді, ми хочемо звільнитися...
І це бадання, на превеликий жаль, неможливо відкинути або "закрити" ні сьогоденними справами, ні почуттям безпеки зараз. Адже, є поняття підсвідомості, куди потрапляють всі непрожиті стреси, особливо, якщо щось відбувалося в дитинстві. І воно стане "муляти" аж до тих пір, поки не вийде назовні і не трансформується у внутрішню силу. Так нерідко буває, що дитячі травмуючі події "витісняються" і ми не можемо їх згадати. Бо у такий спосіб природа захищає психіку дитини, яка не може ні проаналізувати події, ні сама ще себе захистити.
Але приходить час, коли виникає потреба у всьому розібратися. Особливо, коли вже є достатньо сил для цього. Як це відбувається, як на мене, і з Вами зараз. Бо, судячи з усього, Ви людина достатньо сильна, цілеспрямована та наполеглива. Адже Вам вдалося досягти чогось, чого Вам дуже хотілося. А це потребує і витримки і сил, які так необхідні для того, щоб не тягнути за собою непрожитий біль...
Можливо зараз і прийшов той час, щоб почати вже приводити до ладу своє життя?

Доброго ранку karina!
Співчуваю Вам, бо опинитися в становищі вибору - задача не з легких.
Адже, і мама, і подруга для Вас дуже цінні та по своєму важливі. Тому краще ніколи нічого не обіцяти, а просто говорити, що зробите все можливе, щоб допомогти і просити маму Вам час від часу нагадувати про це. Бо, Ви і працюєте, і навчаєтеся, тому можете просто забути. Окрім того, зробіть собі нагадування десь в телефоні, або пишіть на стікерах і клейте на видних місцях те, що потрібно пам'ятати.
Але ситуація вже сталася і, насправді, цей стан вибору не є природнім. Ніхто і нікого, навіть рідна мама, не має права змушувати робити вибір між значимими людьми. Бо це вже є елементом притиску та маніпуляції. А ким можна маніпулювати та ставити перед вибором? Тільки ту людину, яка психо-емоційно дуже залежна, і не вміє окреслювати чітко власні кордони.
Певне, мама - це найближча людина в світі і буде такою до кінця життя, але кожна дитина дорослішаючи, повинна обов'язково пройти етап сепарації, щоб стати самодостатньою особистістю.
І як на мене, Ви ще цей етап не пройшли, чи не тому, що мама має достатньо авторитарний характер і звикла все вирішувати сама, не враховуючи ні почуття, ні ситуації, ні бажання іншої людини?... Як Ви думаєте, що станеться, якщо Ви відмовитеся розривати стосунки з подругою лише тому, що так хоче мама? Як поведе себе мама? Як Ви себе будете при цьому почувати?
І ще. Ви пишете "думаю що на мене будуть ображатись та подумають що я не ціную цю людину" якщо відмовите комусь. Але хіба будуть поважати, цінувати та рахуватися з людиною, яка дозволяє повністю знецінювати свої почуття і свої власні інтереси?
Які стосунки між Вашими батьками? Хто з них найчастіше приймає рішення і вирішує більшість проблем?

Доброго ранку karina!
Співчуваю Вам, бо опинитися в становищі вибору - задача не з легких.
Адже, і мама, і подруга для Вас дуже цінні та по своєму важливі. Тому краще ніколи нічого не обіцяти, а просто говорити, що зробите все можливе, щоб допомогти і просити маму Вам час від часу нагадувати про це. Бо, Ви і працюєте, і навчаєтеся, тому можете просто забути. Окрім того, зробіть собі нагадування десь в телефоні, або пишіть на стікерах і клейте на видних місцях те, що потрібно пам'ятати.
Але ситуація вже сталася і, насправді, цей стан вибору не є природнім. Ніхто і нікого, навіть рідна мама, не має права змушувати робити вибір між значимими людьми. Бо це вже є елементом притиску та маніпуляції. А ким можна маніпулювати та ставити перед вибором? Тільки ту людину, яка психо-емоційно дуже залежна, і не вміє окреслювати чітко власні кордони.
Певне, мама - це найближча людина в світі і буде такою до кінця життя, але кожна дитина дорослішаючи, повинна обов'язково пройти етап сепарації, щоб стати самодостатньою особистістю.
І як на мене, Ви ще цей етап не пройшли, можливо, ще й тому, що мама має достатньо авторитарний характер і звикла все вирішувати сама, не враховуючи ні почуття, ні ситуації, ні бажання іншої людини, це так?..
Як думаєте, що станеться, якщо Ви відмовитеся розривати стосунки з подругою лише тому, що так хоче мама? Як поведе себе мама? Як Ви себе будете при цьому почувати?
Ви написали, що Вам важко говорити "Ні!", бо "думаю що на мене будуть ображатись та подумають що я не ціную цю людину". Але ж як бути, коли, як в ситуації з подругою, повністю знецінюються Ваші почуття та Ваші інтереси? Вас не ображає таке ставлення до себе?
І ще. Які стосунки між Вашими батьками? Хто в сім'ї між ними головний і приймає частіше рішення?

Відредаговано автором 03-03-2025 09:23:36

Доброго ранку!
Думаю, що знайдеться дуже мало жінок, яким сподобається такий спосіб ставлення до себе, як мат. Та і перегляд сторінок з "мадам" а тому числі.
А як Ваш чоловік спілкувався з Вами на початку ваших відносин? Він був ідеально вихований, чи все ж "пролітали" в розмові нецензурні слова?
Ваш чоловік використовує мат завжди, чи є якісь певні моменти, коли він себе не стримує? І що це за моменти?
Окрім того, привертає увагу Ваша реакція на таку його поведінку. Ви пишете "в основному більшість негативу йде від нього,в той час коли я усіма можливими способами стараюся залагодити сварку, я не можу дозволити таке відношення до нього чисто із поваги...". Те, що Ви собі такої ж поведінки не можете дозволити стосовно чоловіка, говорить про Вас, як про людину дуже тактовну та виховану. Але... Що означає "більшість негативу йде від нього..."? Тобто, якась частина іде і від Вас? Наведіть, будь ласка, хоча б один приклад такої сварки. З чого, як правило, вона починається? Ваш чоловік мат використовує лише під час сварок, чи і у повсякденному житті?
І ще. Чи відбувалися сварки в родині Ваших батьків? І якщо відбувалися, як поводили вони себе? Хто з батьків намагався залагодити конфлікт, а потім дуже сильно переживав і, можливо, плакав?

Як на мене, нічого дивного немає в паузах під час розмов, адже, насправді, ви абсолютно не знаєте одне одного. Спільні теми з'являються тоді, коли люди більше знають одне одного.
Які б не були розмови по телефону, але допоки ви не зустрінетеся, це просто розмови з незнайомою людиною.
Тому я задала попереднє питання, щодо Вашого бажання їхати на зустріч кудись. А чому цей чоловік не може приїхати до Вас? Є якась вагома причина, чи це просто таке його бажання? Адже, якщо ви ще навіть не бачилися, то така зустріч може бути зовсім іншим, і дуже несподіваним, а не тим, на що Ви сподіваєтеся. Ви впевнені в цьому чоловікові і на стільки довіряєте ще навіть не зустрівшись?

Я правильно зрозуміла, Ви ще жодного разу не бачили одне одного "живцем", але при цьому плануєте їхати одразу до нього?

Доброго вечора Alex.
Якщо я правильно зрозуміла, Ви хочете знайти "...баланс між потребою в товаристві і захистом від впливу самотності" після того, як дозволили собі бути з собою чесним?
Тому, перечитавши Ваш діалог з колегами, і отримавши деяку інформацію про Вас та Ваше життя, спробую коротко визначити те, що на мою думку, може допомогти в цьому питанні.
Погодьтеся, щоб вирішити проблему, насамперед, потрібно знайти "коріння" самої проблеми. Тобто, для того, щоб знайти баланс, необхідно, як на мене, зрозуміти, як сформувалася от та сама відгородженість від оточуючих і от те саме небажання соціалізуватися. Щоб знайшовши причину, спробувати весь деструктивний досвід трансформувати у досвід конструктивний. А отже, дати можливість собі обирати той спосіб життя та стосунків, який принесе Вам найбільше відчуття гармонії, насамперед, з собою.
На моє тверде переконання, найголовніша причина всієї проблеми криється в Вашому дитинстві, а саме, в стосунках з Вашими батьками: "Відносини з батьками мабуть найтемніша частина, це було постійне маніпулювання , критика, нехтування, порівняння з іншими, перекладання провини і найголовніше навіювання відчуття провини як спосіб отримання бажаного".
Чому я дійшла саме такого висновку?
Справа в тому, що одразу після народження дитина ще не має напрацьованих механізмів взаємодії з оточуючим світом. Тому вона відштовхується від досвіду батьків: їх способів спілкування, ставлення до себе та оточуючих і їх реакцій на події... І тоді всі свідомі та несвідомі спостереження автоматично фіксуються на рівні підсвідомості аж до моменту підліткового віку. Саме в цьому віці з'являється здатність критично мислити. І якщо стосунки між дорослими і підлітком не набули до цього моменту довірливості, тепла, порозуміння, щирості, з боку підлітка може початися повне відторгнення всього, чим жили його батьки. У такий спосіб, несвідомо, підліток намагається сепаруватися від дорослих і стати окремою одиницею зі своїм світоглядом, змоделювавши свій стиль взаємодії з оточуючим світом.
І от тут криється пастка. Чим сильніше неприйняття поведінки батьків, їх стосунків, способів взаємодії, чим сильніше презирство, осуд, критика, відторгнення по відношенню до них та їх поведінки, тим менше шансів дійти гармонії з собою та оточуючим світом.
Бо батьки і діти мають спільне "коріння", завдяки якому живиться і саме життя.
І як на мене, у Вашому випадку, сталося от те саме відторгнення не лише неправильної поведінки батьків (що насправді, цілком логічно та справедливо у разі деструктивності їх способів життя), а категоричне відторгнення самих батьків, як частини того самого дерева, коріння якого і живлять всіх членів родини.
Що призвело до блокування вміння контактувати з оточуючими, певної самоізоляції в сукупності за страхами самотності.
Відгороджуючись від усього, що не подобалося в батьках, Ви, не розуміючи цього, автоматично відгороджувалися і від всього оточуючого світу. При цьому, поглиблювалося почуття самотності, від якого Ви намагалися втекти.
Висновок такий.
Щоб знайти "золоту середину" і навчитися жити в гармонії з собою та оточуючим світом, насамперед, потрібно "розгрести" от ті всі психо-емоційні "завали", які накопичилися з роками.
Бо, як на мене, навіть та ж сама емоційна нечутливість та несприйнятність - це ніщо інше, як захисний несвідомий бар'єр від душевного болю.
Все Ваше життя - це "кругова оборона", укреппозиція, броня, самозахист від усього того, що раніше приносило нестерпний біль і тому в теперішньому житті може "зчитуватися" навіть там, де болю ніколи не було і немає...
Плюс, у Вас, як на мене, є ознаки повного психо-емоційного виснаження. Бо саме в такому випадку відбувається те, що Ви описуєте. "Я відчуваю що люди емоційні, живі, наче ними керують емоції. І це втомлює, наче вони позбавляють мене енергії, навіть коли вони просто спілкуються одне з одним десь позаду".
Коли любе "живе" спілкування дуже втомлює, адже, для спілкування потрібні сили. А де їх брати і як, Ви не навчені.
Як часто Ви буваєте на природі? Чи займаєтеся Ви якимось спортом?

Доброго вечора!
Щоб спробувати Вам допомогти, потрібно дещо більше інформації, загалом, про Ваші стосунки.
Коли Ви познайомилися, що спершу привабило Вас в ньому? Що Ви очікували від знайомства? Якими бачите свої стосунки в перспективі? І чи бачите з ним своє майбутнє?

Дякую Вам за щирість у відповідях.
Перепрошую за "Сергія", бо чомусь прийшло на думку саме це ім'я.
Щодо батьків - дуже сумно, що так склалося з ними, і шкода, що інформації не вистачало на початку розмови.
Але тепер, як на мене, стає більш зрозумілим, чому може так вабити дорослий чоловік. В тому числі, чому в стосунках з МЧ, з яким Ви живете разом, є відчуття себе, інколи, як старшої сестри...
Я не просто так задавала всі ті питання про батьків, ще не знаючи Вашої життєвої історії,. Бо припускала, що причина того, що відбувається з Вами зараз, якось може бути пов'язана саме з ними.
Адже, батьки - це та опора, та основа, на якій базується життя кожної людини.
Чим довше батьки присутні в її житті, тим довше вона можемо дозволити собі бути безтурботною.
В іншому випадку, навпаки - швидше дорослішає, бере за себе відповідальність і втрачає почуття безтурботності. Але при цьому, глибоко всередині, залишається не втамована потреба відчувати себе легкою, безтурботною, захищеною і коханою просто так, як маленька дитина...
Окрім того, жінки як фізіологічно, так і психо-емоційно дорослішають завжди раніше. А чоловіки, у цьому сенсі, відстають років на чотири-п'ять, інколи більше, в залежності від обставин.
А зважаючи, що Вам до цього прийшлося ще й дуже швидко подорослішати, у стосунках з МЧ може, дійсно, з'явитися сприйняття себе як старшої сестри. І виходить, що Ваші стосунки з МЧ, як на мене, базуються більше на дружбі, на певній рівності...
(До речі, більш міцні шлюби утворюються саме з таких, дружніх стосунків. Чому? Бо пристрасть дуже пекуча, яскрава, гостра, захоплює швидко, схожа на смерч емоцій та почуттів... І випаливши все навколо, так само швидко, як правило, відходить, залишаючи позаду пустелю. Бо за пристрастю нам важко розгледіти справжню людину. Т
Якій дуже часто домальовуємо ї
якостей, яких у неї немає.Тоді як дружні стосунки здатні пережити всі буревії і вистояти. Бо ми маємо можливість бачити людину справжню, а отже, точно знати, що від неї можна очікувати. І на скільки на неї можемо покластися.
Але, дійсно, на фоні пристрасті, такі стосунки можуть здаватися прісними і нецікавими... Що, як правило, виправляється, як тільки пристрасть вже пережили).
Зрозуміло, що коли ми відчуваємо, з різних причин, себе в стосунках з чоловіками трошки старшими, потреба у безтурботності та відчутті легкості залишається незадоволеною. Бо ця потреба іде з дитинства, з тих самих радісних стосунків з батьками, а саме, з батьком. Бо лише батько може забезпечити дівчинці той самий стан щастя, захищеності, який дозволить їй і в дорослому житті почувати себе безтурботною, щасливою, жіночною...
Зважаючи, що на момент зустрічі зі старшим чоловіком ця потреба залишалася незадоволеною, міг спрацювати механізм заміщення.
Так працює наша підсвідомість. Не просто ж так, інколи, молоді жінки своїх на багато старших коханців називають "папіками"...
Тобто, на підсвідомому рівні, могло піти очікування неймовірного щастя, легкості, безтурботності, відсутності проблем, неймовірної душевної близькості... Тільки тому, що цей чоловік набагато старший... За принципом найбільшої схожості, параметрів співпадіння.
Дорослий сильний батько, по відношенню до якого є незадоволена внутрішня потреба, як джерела щастя радості, любові, легкості, захищеності, порозуміння, спорідненості ,безтурботності...
І набагато старший чоловік, з величезним життєвим досвідом: впевнений в собі, незалежний, сильний...
А що таке сексуальне бажання? Насправді - це бажання радості, щастя, єдності, близькості, насолоди, безтурботності і захищеності... "У фантазіях про іншого окрім пристрасті є особливе відчуття близькості, спорідненості, може емоційної безпеки, не знаю як це передати словами"
Як на мене, все виглядає саме так.
До того ж, я б ще звернула увагу на певний момент. Ви пишете:
"МЧ мене дратує саме тим, що я втрачаю потяг до нього, що він не може викликати у мене таке збудження, як той інший. Я розумію, що це несправедливо, і від цього мені ще більше соромно".
Як на мене, потрібно більш уважно розібратися з цим почуттям дратівливості. Бо за цим почуттям може критися щось дуже важливе. Чи дійсно те, що дратує, належить МЧ? Чи, можливо, він лише ретранслює Вам Ваше ж ставлення до себе?

Насправді, те що Ви почали діяти в напрямку своєї мрії - прекрасно!
Але ж і ті самі сумніви не з'явилися лише зараз, під впливом обговорення. Інакше б Ви не стали звертатися на цей сай
Зрозуміло, що обговорення принесло дещо інший результат, аніж сподівалося... Та, якщо подивитися на все це з іншої сторони?
Сумніви є і вони нікуди з обговоренням не ділися, як би не намагатися про них не говорити. Чому? Швидше за все, тому що зумовлені застарілим почуттям провини, яке було сформоване ще в дитинстві через нестачу фінансів у батьків і намагання якось самій викрутитися ще тоді..
Вам це нічого не нагадує?
"Боюся бути винною, неефективною, що якщо витратяться на мене гроші з сімейного бюджету, а результату не буде...",
"На початку свого навчання я гроші в батьків практично не брала, а навпаки гарно вчилась щоб поступити на бюджет і отримувала стипендію. Можливо тому є ще провина за те що могла б у свій час безкоштовно довчитися..., були інші пріоритети .."
А які були пріоритети?
Чи не шлюб та народження дітей?
А тепер уявіть, що Ви вибрали б тоді все ж не сім'ю, а кар'єру?
Знаєте, скільки дівчат роблять саме такий вибір, тобто, ставлять на перше місце професійну діяльність та матеріальне благополуччя, і як Ви думаєте, як складається їх подальше життя?
А тепер проаналізуйте те, що Ви написали про себе: "наше сімейне матеріальне благополуччя наразі мене не влаштовує..."
І знову питання пріоритетів, Вам не здається?
І знову те ж саме "я сама"...

Відредаговано автором 01-03-2025 21:59:08

Тоді давайте розбиратися, а коли, чому і, можливо, ким, було це почуття провини нав'язане?
Адже, почуття провини може бути причиною не лише того, що Ви зараз знаходитеся у такому невизначеному стані, а і того, що в родині не вистачає грошей. Бо якщо знати, що гроші - це потік енергії, отже, почуття провини може бути одним ж тих блоків, який цей самий потік, перекриває.
Як давно, на Вашу думку, є от це саме почуття провини? Які фінансові стосунки були в сім'ї Ваших батьків в Вашому дитинстві? Які були статки?

А якщо спробувати розібратися, чому на слова "То що робити,відмовитися від своєї мрії? Як на мене, ні від чого відмовлятися не потрібно. Просто, на мою думку, краще було б спершу розібратися, звідки беруться фінанси, як влаштована сімейна фінансова система і як саме регулюються фінансові статки в родині" виникло почуття провини?
Адже, кожне почуття несе якесь своє інформаційне навантаження і просто так ніколи не з'являється. На Вашу думку, чому саме зараз виникло почуття провини? Чи не було це почуття глибоко прихованим? І чи саме не це почуття не дає можливості прямо запитати у чоловіка про фінансову допомогу, щодо продовження навчання? "Чоловікові розповідала про бажання навчатися та про те що розглядаю різні варіанти, чи продовжувати там де почала, чи піти в дешевший інститут. Він це не коментує ніяк. Важко судити про його ставлення..."

Доброго вечора Kristina.
Колеги дали вже багато гарних порад, тому я зупинюся лише на тому, що вважаю основним
Перше. Ви пишете: "Я понимаю что я как дочь должна всем помогать. Но я не железная и я не хочу быть родителем для двух взрослых человек которые только и знают что ругаются, жалуются и что-то требуют.." Ніби то дуже правильні слова про "я должна", але...
Саме в них, як на мене, прихована
нав'язана, швидше за все в дитинстві, внутрішня установка на велетенське гіпертрофовано почуття відповідальності за тих, хто сам повинен нести відповідальність не лише за себе, але і за Вас, як своєї дочки.
Далі Ви задаєтеся, знову ж таки, зовні абсолютно правильним питанням "Пожалуйста посоветуйте как верно выполнять роль дочери и при этом не сойти с ума?". Але в самому питанні вже причаїлися певна пастка, в якій, як на мене, Ви те само перебуваєте, швидше за все, з дитинства, "как верно выполнять роль дочери...".
Неможливо відігравати роль дочки, а не роль матусі для батьків, якщо батьки в дитинстві не відігравали роль батьків для Вас в повній мірі. Сталася класична заміна ролей, яка, як на мене, відбулася набагато раніше за теперішню ситуацію.
Тому потрібно глибше розбиратися і в тому, як до Вас батьки ставилися в дитинстві? І в тому, хто, насправді, більше опікувався Вами? І які стосунки були у Ваших батьків з їх батьками, як це не дивно?
Бо всі ці відповіді і можуть допомогти зрозуміти не лише чому батьки так себе поводять, і чому Вам так складно не брати на себе більше за необхідне, але і як вийти з цієї ситуації ..

Доброго дня Анно!
Перечитала відповіді колегам - це, як на мене, не просто запит до психологів, як пережити складний період, а свого роду крик душі. Ви практично весь час пишете про нього: що він хоче, чого йому не вистачає, які у нього потреби та бажання і дуже мало пишете про те, чого, насправді, хочете Ви самі? "...говорит ,и что не могу все так оставить на пол пути что нужно пережить...". А що Ви думаєте з цього приводу? Чи хочеться з ним разом "все пережить"? Дуже багато невизначеності...
Ситуація достатньо складна. Тому, щоб знайти вихід, на мою думку, потрібно починати з самого початку. З того моменту, коли Виникло незрозуміле бажання приховувати стосунки, бо був "стыд афишировать все это перед людьми...", тому що перед цим був зв'язок із колегою і ", який провів себе безвідповідально і " я переживая разрыв ушла в депрессию ,алкоголь...".
Отже, були попередні стосунки, які спричинили сильну психо-емоційну травму. А та сама травма, як на мене, так і не була до кінця прожита, незважаючи на те, що "Новое знакомство вернуло меня в жизнь ,добавило красок ,цветы подарки дало новый глоток".
Нове знайомство, на першому етапі, трошки підняло Вашу самооцінку, допомогло вийти з депресії, додало надії на світле майбутнє, але...
Є певні закони стосунків. Наприклад, зовні ніби люди

розійшлися, але якщо на психо-емоційному рівні немає визначеності, чи не задоволені всі потреби, стосунки залишаються не завершеними. Образи, очікування, претензії, сподівання, страхи, надії, гнів, не висловлені почуття та не озвучені питання ..., "застрягають" на підсвідомому рівні і ..
блокують можливість кохати іншого чоловіка. Що може зробити серце жінки холодним та байдужим. Адже, воно наповнене недопрожитими емоціями та почуттями до іншого...
Чи не тому Вам так соромно було оприлюднювати нові стосунки, що окрім різноманітних страхів, ще й було глибоко приховане очікування, про яке Ви і самі не здогадувалися, того, що так і не було по справжньому завершене?
Поки був букетно-цукерковий період, "старі програми" були неактивні. Але як тільки з'явилися труднощі, стосунки одразу дали глибокі тріщини. Бо щоб впоратися з проблемами, потрібне глибинне відчуття того, що це саме той чоловік, з яким я хочу прожити все своє життя. Тоді виникає ресурс, який додає відчуття єдності, а отже, сили та можливості з усім впоратися...
Ви хочете саме з цим чоловіком прожити все своє життя?

Окрім того, як на мене, паралельно іде ще одна проблема, яку достатньо важко одразу відслідкувати. От дивіться,
спершу Ви "чомусь" покірно згодилися привезти всі свої накопичення: "Попросил меня привезти свои сбережения ,так как я хотела очень машину.." Ну то й що, що Ви хотіли дуже машину? Це зовсім не означає, що Ви повинні були віддавати всі свої накопичення чоловіку, з яким навіть неодружені.
Потім "чомусь" так само покірно згодилися взяти на себе кредит..."Через пару месяцев попал на большие деньги ,взяли на меня кредит ,продали машину..." А Ваші пояснення, що все відбувалося в стресовому режимі, дуже швидко, особисто мені лише додає впевненості, що такі дії - це ніяка не випадковість, а глибинна давня внутрішня установка, звичка, яка не дає можливості відстоювати власні кордони. Така собі латентна роль покірної "жертви"...
А як наслідок: і життя Вам спільне не в радість, і розібратися в стосунках не в силах, бо щось дуже сильно тримає...
тримає та болить, а потім проривається назовні у вигляді роздратування, крику, гніву і ...закам'янілості... що заважає говорити чесно та відверто... І так само, чесно та відверто діяти...
І виходячи з усього, виникає логічне припущення, що нинішня проблема може мати більш глибоке "коріння"
Як до Вас ставилися батьки в дитинстві? Чи були між вами гармонія, тепло та довіра? Чи вміли Ви відстоювати власні кордони у стосунках з ними?

Відредаговано автором 01-03-2025 16:02:08