Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

В дитинстві слова значимих для нас людей, от як Вашої бабусі, сприймаються як непорушне правило, закон, догма, тому такі слова та реакції фіксуються на рівні наших дій. І тому потім, в дорослому віці, буває дуже складно зрозуміти, чому ми себе поводимо так, а не як інші.
Насправді, Вам просто потрібно поміняти свої підсвідомі установки, щоб перестати боятися "...когда бабушка на меня кричала из-за чего я уходила в другую комнату и говорила что не буду разговаривать на таких тонах, на что она говорила что я нежная... Теперь как предчувствие что если я скажу человеку что мне неприятен его тон, он посчитает меня что-ли слабой нюней...
Тобто, в підлітковому віці сталося так зване "навіювання", коли бабуся своїми словами створила певну програму, якою Ви зараз і користуєтеся. "Ніжна" асоціюється з "нюнею". Тоді, як насправді, поставити людину, яка поводить себе по хамськи на місце - це ознака не ніжності, а навпаки - внутрішньої сили.
Але, зважаючи на внутрішню бабусину установку, буває не так вже і легко поміняти себе та свої реакції. Тому найкраще, бабусине "навіювання" перепрграмувати.

Відредаговано автором 27-02-2025 10:40:29

Як на мене той Сергій має занижену самооцінку, але сам про це не здогадується. Бо людині внутрішньо самодостатній не потрібно чіпляти інших, принижувати їх, щоб за їх рахунок почуватися більш впевненіше. От, наприклад, як Ваш хлопець, з яким Ви зустрічаєтеся. Який має почуття власної гідності і має сили захищати ще і Вашу гідність.
У цій всій ситуації є один дуже важливий момент. і це - саме Ваша реакція на Сергія. Адже, чіпляються завжди до тих, хто реагує. Коли нам не цікаві такі люди, їм одразу стає нецікаво з нами. А Вас він притягує до себе, викликає різноманітні реакції. Ви навіть, ,фактично, вже готові були віддати перевагу от такому аб'юзеру як Сергій, при цьому, не цінуючи достатньо того чоловіка, який поруч і про Вас дбає. І дякувати Богу, що інтуїтивно відчули якусь небезпеку для себе, тому звернулися за порадою.
Скажу Вам так: головне не те, що Вас хтось "чіпляють" зовні, а те, як Ви на їх поведінку реагуєте. Бо не буде Сергія, з'явиться хтось інший обов'язково. Бо це принцип "гачка". І цей самий "гачок" знаходиться в середині Вас з дитинства. І торкається, найперше, стосунків з батьками, з батьком. Тому до тих пір, поки він, гачок, існує, буде існувати і небезпека для Ваших стосунків з чоловіками. Це рівень Ваших реакції, які неможливо просто так поміняти, наказавши собі не реагувати.
То чи варто так ризикувати, щоб проводити
експерименти над своїм життям, думаючи, що все якось само собою поміняється? Такі речі самі по собі не змінюються, бо це рівень нашого несвідомого. Ваше питання набагато серйозніше та глибше, аніж лише присутність того самого Сергія. І, думаю, Ви і самі вже це починаєте усвідомлювати. Тому ще раз пишу, що Ваше питання - це запит на індивідуальну роботу і ніякі переписування на сайті це питання не вирішать.

Відредаговано автором 27-02-2025 07:56:52

Доброго вечора!
Розумію, що це Ваші перші серйозні стосунки. І, Вам дуже важко розібратися, що відбувається насправді.
Але є дещо, що найсильніше привертає увагу у Вашій розповіді.
"Чувствую что возможно это из-за меня, что я вовремя не среагировала, и не освободилась раньше.." І це - хибне почуття провини, яке Ви тим сильніше "натягуєте" на себе, чим менше хлопець виявляє якусь ініціативу. Скажіть, а як, зазвичай, Ви реагуєте (реагували в дитинстві) в схожих ситуаціях, коли хтось не хотів з Вами спілкуватися? Так само, вважали винною себе?
Адже, виходить, що почуття - це як потяг на вокзалі. Встиг заскочити у вагон, і тоді поїдеш. А не встиг - твоя провина. Але ж почуття та стосунки це не потяг. І якщо вони є, їх неможливо знищити лише тим, що Ви вчасно не встигли закінчити свою роботу. Бо, на скільки я зрозуміла, з роботою у Вас просто так склалися обставини, і сама ситуація від Вас не залежала. Не можна брати відповідальність на себе за те, що не в Ваших силах контролювати.
Цей хлопець Вам пропонував одружитися, чи говорив про "просто пожити разом"?
Адже, якщо для молодої дівчини, "пожити разом" це вже означає вийти заміж. Для чоловіків "пожити разом" - це ще нічого не означає, окрім того, що просто деякий час "пожити разом"...
Ви пишете "И я думаю что могу все испортить, если напишу что-нибудь на эмоциях и этим его оттолкну еще больше..." Неможливо відштовхнути чоловіка, якому жінка потрібна по-справжньому лише тим, що вона напише йому про свої почуття та емоції. Це аксіома.
" Или если перестану писать, то он подумает что я уже ничего не продолжать общения...но в то же время кажется правильным, дать ему время, и писать только тогда, когда и он пишет или звонит....".
Як на мене, Ви занадто багато додумуєте за нього. Тоді як чоловіки набагато простіші. Тому, якщо він не відповідає, коли Ви говорите, що хочете поговорити - це, швидше за все, може означати лише те, що він не хоче ні про що серйозне з Вами говорити. Бо йому не потрібна відповідальність за Вас та стосунки від слова "зовсім".
Коли чоловіку жінка потрібна, він проявляє ініціативу, добивається її, їй телефонує, цінує її кожне слово написане... А у Вашому випадку складається враження, що ініціативу весь час виявляєте Ви, а він лише інколи, коли у нього є бажання, Вам відповідає. Знаєте, як його поведінка виглядає зі сторони?
Якщо б все легко склалося, то чом би і не отримати задоволення деякий час поживши разом? А от коли з'явилися перші перешкоди та труднощі, йому одразу все стало нецікавим. І як Ви думаєте, чому?
Що ж робити? Насамперед," зняти рожеві окуляри" і спробувати подивитися на нього біз ідеалізацій. Думаю, він може виявитися зовсім не таким, як Ви його собі намалювали...
Окрім того, якщо Вам хочеться зателефонувати йому, або йому написати - телефонуйте і пишіть. Бо все одно, в любому випадку, Ви станете звинувачувати лише себе, чи будете Ви разом, чи не будете, хоча ні в чому ніколи не були винні. То, принаймні, хоча б будете знати, що все що від Вас залежало в цих стосунках - все зробили до найменшого шансу...
І ще.
Як на мене, у Вас є схильність до ідеалізації чоловіків і здатність швидко в них закохуватися та до них прив'язуватися. А це вже реальна проблема, яка може "потягнутися" і в подальші стосунки. Тому питання стосунків з цим хлопцем, то лише певна "вивіска", "верхівка айсбергу" краще б з усім розібратися не на одинці зі своїми думками, а в індивідуальній консультації.

Відредаговано автором 26-02-2025 19:44:47

Доброго вечора Елена.
Ви запитуєте "Мне прислушиваться к её словам или в следующий раз лучше сказать что я не хочу слышать упрёки и мне это неприятно?"
А чому б не поєднати Ваші два питання в одне? Якщо Вам дуже неприємно, в якій формі вона висловлює думку щодо Вас та Ваших вподобань, скажіть їй про це обов'язково. Окрім того, чому б Вам не навчитися бути трохи обережнішою і не ділитися з нею тим, що може Вас ранити? Це перше питання.
А друге:
Якщо це Ваша подруга і Вона Вам потрібна, отже, щось Вас пов'язує між собою. Спробуйте проаналізувати все, що вона Вам говорить і зробіть для себе певні висновки. Можливо, в її сім'ї так прийнято виховувати та допомагати одне одному: через зауваження та критику і вона просто не вміє по іншому. Тому, знову ж таки, можете їй сказать, що коли їй знову захочеться Вам допомогти і щось порадити, нехай вибере якусь іншу форму. Бо складається враження, що вона просто Вам заздрить і за Ваш рахунок намагається підняти свою занижену самооцінку.

Відредаговано автором 26-02-2025 18:52:09

Доброго ранку!
Вцілому, згодна з колегами. Та все ж, хочу дещо запитати у Вас.
Ви пишете "Раніше в дитинстві такого «гіпер» опіки не було, зараз вже нестерпно".
А що було в дитинстві?
Які були між вами стосунки? Вас виховувала одна мама? Чи мала вона можливість бути з Вами постійно, коли Ви були маленька, підлітком?
Хто з рідних про Вас більше турбувався? Дарував Вам ніжність?

Доброго ранку!
З одного боку, все дуже, м'яко кажучи, неприємно, але з іншого боку, саме такі ситуації зі стосунками спонукали Вас почати замислюватися над своїм життям і шукати причини того, чому все так складається. А це, повірте, вже багато вартує.
Ви запитуєте "Может я подсознательно ищу таких или же это парни начинают видеть во мне человека которым можно воспользоваться?"
Давайте разом спробуємо дати відповідь на Ваше
запитання.
Що може означати "подсознательно ищу"?
Те, що десь всередині Вас повинна бути сформована певна установка, програма, яка "притягує" до Вас чоловіків незрілих, легковажних, безвідповідальних і схильних до психо-емоційної залежності. Якщо прийняти те, що все що відбувається з нами в житті, для чогось нам потрібне, отже і такі стосунки дають якийсь важливий досвід. Спробуйте згадати, якою Ви були в перших своїх стосунках?
І якою поступово стали ставати? Яка Ви зараз?
Що почало мінятися в Вас?
Ви пишете "самые первые отношения (в 15) были с человеком с очень заниженной самооценкой,но он меня любил,но по итогу мы разошлись и после этого он меня оскорблял и унижал". Судячи з того, що Ви пишете, у нього була явна схильність до співзалежності. Де спершу він виступав в ролі приниженій, тобто, "жертви". Але ж там, де "жертва", там повинен бути і аб'зер. Після розставання (Я правильно зрозуміла, кинули його Ви?) він вдався вже до ролі аб'юзера - почав Вас ображати. Що дуже логічно. Бо в схемі співзалежності ролі взаємозамінні. Це такі собі качелі
Але ж співзалежність - це парна проблема. Тобто, у нього була явна, відкрита її форма, тоді як у Вас, швидше за все, прихована, латентна, перманентна...
Другий випадок. "Со вторым мы встречались полгода и в итоге как только у нас начались недопонимания этот человек влюбился в мою подругу и бросил меня а потом бегал за моей подругой".
Коли людина за кимось бігає, не може змиритися і відпустити? Знову ж таки, коли є схильність до "злипання" з коханою людиною. До речі, було б цікаво зрозуміти, а якого роду непорозуміння почалися між Вами? Хто був головним у ваших стосунках?
Окрім того, в першому випадку, м
припускаю, що кинули Ви, в другому - Вас.
Далі - схема дуже схожа. "Третий тоже отходил от отношений и использовал меня как временное отвлечение и когда страсть прошла он просто остыл и перестал проявлять теплоту". Тобто, у нього ще залишався незакритий гештальт по попереднім стосункам, психо-емоційним зв'язок. Скажіть, а Ви зразу знали, що у нього недавно ще були стосунки, від яких він ще не відійшов? (І до речі, пристрасть на те і пристрасть, що дуже швидко перегорає. Тоді як кохання - це довгий процес пізнання одне одного, турботи одне про одного і чесної дружби).
І нарешті, перш, ніж дійдемо до останнього випадку, привертають увагу Ваші слова
"У меня всегда были проблемы с людьми и часто приходилось обрывать контакты по тем или иным причинам".
Я правильно зрозуміла Вас: за найменшої невідповідності певному типу поведінки партнера, чи самих стосунків, одразу ці стосунки відкидали?

Відредаговано автором 26-02-2025 10:19:35

Якщо все підрахували, то спершу, все одно, знайдіть роботу, потім знайдіть житло і тільки потім зриваєтеся з місця.

Дуже сумно, насправді.
Адже, втрачено все те, що Ви вважали для себе підтримкою...
Чому лише "вважали"? Тому, що те, що по справжньому ніколи не дасть людині зламатися і "зірватися" стосується набагато глибшого в нас. Власне, саме тому я і написала одразу, що питання, в своїй основі, впирається в світогляд.
Зараз такий час, коли у величезної кількості людей руйнуються ті матеріальні опори, на яких базувалося сприйняття життя і себе самих. Думаєте, випадково?
Насправді, у цьому світі є певні закони, незнання яких не звільняє нас від їх дії.
І ці закони, насамперед, стосуються не нашої свідомості і не нашого тіла, що, як виявилося, дуже легко руйнується. А того, що в кожному з нас вічне.
Розумію, що торкнулася філософії. Але ж, на скільки я зрозуміла, Вам цікава саме ця тематика.
Якщо реально хочете не лише позбавитися своїх страхів, тривог, образ, гніву, некерованої агресії... Потрібно, насамперед, розбиратися з першоосновою. А вже потім, прояснивши для себе основну мету людського життя, сенс життя, розплутувати все те, що так довго накопичувалося з самого дитинства.
Думаю, що Ваша здатність глибоко замислюватися, допоможе відчути, що такий пласт травм, стресів та проблем самій на даному етапі потягнути неможливо. Любій людині для старту потрібні певні чіткі маркери, від яких можна відштовхнутися і заряд оптимізму, віри та енергії тих, хто розібрався глибоко у цих питаннях. Адже, мова, насправді, іде про Ваше життя.

Тобто "Бо є така риса боюся бразити людину навіть якщо вона робить не приємно мені", а насправді, невміння відстоювати власні кордони, психо-емоційна залежність від аб'юзерів -
така собі несвідома позиція "жертви".
Яка може дуже ускладнювати життя і "притягувати" аб'юзерів неспеціально.

Так, звісно, Ви абсолютно праві - "так не работает" однозначно.
Спробуйте говорити чоловіку, що Вам дуже потрібна ЙОГО допомога. Що без ЙОГО фінансової підтримки Ви самі не впораєтеся. Тобто, спробуйте акцент зробити саме на ЙОГО головній ролі у тому процесі, який зараз відбувається. При чому, підбирайте моменти, коли він трохи розслаблений і іде сам на контакт та розмову. Бо, насправді, чим довше Ви перебуваєте в такому стані, тим важчим може бути вихід з нього і більше ускладнень

Насправді, бажання "Я буду працювати над собою" дуже правильне, але і тут є деяка проблема. Є поняття реакцій та рефлексів, які неможливо поміняти лише за допомогою одного бажання все змінити. Бо це рівень підсвідомості, на який вийти самостійно практично неможливо. Певне, в кожному з нас закладено з усім розбиратися самостійно, тому до останнього відмовляємося від допомоги. І все ж.
Коли зрозумієте, що нічого не можете зробити зі своїми реакціями, емоціями та почуттями, записуйтесь на індивідуальну терапію. Адже, одними лише порадами, реакції та установки не змінюються.
Не буде цього Сергія, може з'явитися якийсь інший, який так само "зачепить" Вас і в якийсь момент Ви можете просто не втриматися... Бо так діють підсвідомі програми, які і потрібно тотально перезавантажити.

Відредаговано автором 25-02-2025 13:13:45

Ну от, насправді, ми і знайшли причину того, що Сергій ніяк від Вас не відчепіться. Бо він відчуває Вашу внутрішню залежність, невпевненість в собі, надмірну довірливість та прив'язливість. А це його дуже заохочує продовжувати чіпляти Вас далі, Вас знецінювати та принижувати на людях. Як на мене, він в такий спосіб, підвищує свою самооцінку, за рахунок Вас здається собі крутішим, Тобто, діє як і Ваш батько, насправді. Просто одразу зрозуміти це достатньо важко. "...з батьком важко. Тому що все,що я робила чи озвучувала свої думки, ідеї і тд. Навіть стосовно хлопців. Він усе зводив до морального тиску. Мене це вбивало тому що я хочу щоб він мене розумів щоб моїм другом як мама для мене і друг і підтримка і порада..."
Що робити?
Як на мене, залишати стосунки з батьком непропрацьованими з психологом, то велика небезпека.
Адже, зважаючи, що Вам легко щось "навіяти" зі сторони, можна наробити купу помилок і зіпсувати собі життя повністю. Чому Вас так чіпляє цей аб'юзивний хлопець? Бо, на моє переконання, він Вам несвідомо нагадує поведінку Вашого батька. Тобто, Ваш мозок ідентифікує його як близьку людину за принципом схожості в їх поведінці. А оскільки Ви ще й досі в стосунках з батьком не полишаєте надії все змінити на краще, це все несвідомо переноситься на Сергія і змушує Вас чогось від цього хлопця очікувати гарного. І саме тому, це може бути пасткою для Вас. Я
Вам дуже раджу все ж почати пропрацьовувати свої проблеми індивідуально. Такі речі, реально, дуже небезпечні, повірте.

Відредаговано автором 25-02-2025 12:53:18

Розумію Вас щодо чоловіка. На превеликий жаль , у багатьох сформована думка, що психологічний стан, то дрібнички, забаганки і все ж..
"папа к сожалению умер когда мне было 5 но у меня есть отчим и я его считаю папой.." Яким би не був гарним вітчим, для дитини величезна травма втрати батька в такому віці. Певне, про це а дорослому віці, як правило, ми вже не пам'ятаємо, але... До того ж
"просто мама в мои 10 лет заболела проблемой со спиной и почти перестала ходить", що також було дуже травмуючою подією і аж ніяк не могло додати Вам впевненості в собі... Тобто, ці всі моменти потрібно виносити на психотерапію однозначно і якнайшвидше.
А Ваш чоловік знає, в якому стані Ви зараз перебуваєте? На скільки теплі та довірливі стосунки між вами?

Доброго ранку Юліє!
Якщо Ви не можете вийти так довго з такого стану, то, як на мене, краще все ж поки повернутися додому. Так, принаймні, Ви хоча б трошки прийдете в себе.
Але в любому випадку, потрібно з тим, що щ Вами відбувається, дуже серйозно розбиратися. Бо, на скільки я зрозуміла, перші приступи ПА та депресію Ви лікували лише за допомогою антидепресантів?
Якщо це так, тоді зрозуміло, чому все повторилося знову. При чому, у більш важкій формі. Адже, антидепресанти лише пригальмовують реакції, допомагають трохи заспокоїтися, але не видаляють "коріння" самої проблеми.
І це саме "коріння" якнайшвидше потрібно не лише віднайти, але і трансформувати у стан внутрішньої гармонії, щоб вже назавжди позбавитися і тривожності, і почуття самотності, і ПА, і депресій.
От Ви пишете "Считаю себя несамостоятельной хотя пока муж в командировки я все свои проблемы решаю сама и никого не прошу.."
Тобто, проблема не в тому, що Ви в житті абсолютно непристосована, а у ідентифікації себе як особистості. Але ж ідентифікувати ми починаємо себе в дитинстві. Подумайте, хто і коли із значимих для вас дорослих міг Вам в дитинстві "навіяти" думку, що Ви абсолютно не самостійна?
Окрім того, таке сприйняття себе може бути через те, що батьки ставилися або занадто вимогливо, або, навпаки, занадто, байдуже - не приділяли уваги, були весь час чимось зайняті, холодні, відсутні тощо.... Нерідко, ми можемо навіть не пам'ятати моменти, коли, наприклад, у віці немовляти були покинуті, залишені на самоті... А потім, в дорослому житті, люба ситуація, що має фактор розлуки ( як от, розлука з чоловіком, чуже місто) може спрацювати як тригер і запустити процеси, які самостійно "переварити" дуже складно. Адже, от те саме почуття незахищеності, тотального холоду самотності, невпевненості в собі закарбовується дуже міцно, аж до тих пір, поки такі травмуючі моменти не пропоацьовуються індивідуально з психологом, що знається на роботі з підсвідомістю. Бо коли проблема дуже глибока, просто проговорити її - замало. Потрібно пропрацювати саму травму. Це аксіома психотерапії.
Напишіть, будь ласка, про свої стосунки з батьками в дитинстві. Адже, я абсолютно впевнена, що основний механізм, який запустив процес страхів самотності, неможливості бути одній без чоловіка в іншому місці, ПА та депресію криється саме там.
Які у Вас були стосунки з батьками в дитинстві? Чи були вони завжди поруч з Вами? Які події, на Вашу думку, могли спричинити появу Вашого почуття самотності в дитинстві?

Відредаговано автором 25-02-2025 12:08:43

Ви пишете "Можливо причина є в тому що колись хлопці мене ображали у стосунках? Тому тягне до таких персон як оцей хлопець з підколками?"
Як на мене, в Ваших припущеннях може бути багато правди. Бо, зазвичай, нас незрозуміло "тягне" саме туди, де є якісь проблеми. Тому, як на мене, варто було б більш глибоко розібратися в тому, чому хлопці раніше ображали Вас.
Можливо, через те, що Ви не вміли захищати себе, були дуже довірливими, невпевненими в собі, відкритими, швидко закохувалися, прив'язувалися до тих хлопців?
Але ж, зазвичай, так буває тоді, коли в дитинстві не було особливого тепла, підтримки, довірливих стосунків з батьками, і особливо, з батьком, який дає дівчині почуття впевненості в собі та почуття захищеності...
Тому, як на мене, логічне питання.
Які у Вас стосунки з Вашими батьками? Як вони ставилися до Вас в дитинстві? Які стосунки між батьками?