Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго ранку!
Мені здається, що вже було схоже за змістом звернення до психологів на цьому сайті. Можливо, просто збіг.
Тому напишу лише те, що вже писала.
На такому етапі Вашого фізичного та психо-емоційного розвитку зриватися і їхати у велике місце, як на мене, дуже нерозумно і необережно. Бо великі міста мають перед людиною і великі виклики. Тобто, людина повинна вже мати вдосталь внутрішніх сил, стійкості, вміння долати перешкоди, бути готовою до випробовувань, мати бажання брати на себе відповідальність та турбуватися про когось на стільки, щоб перша ж перешкода або невдача не "вбила" на все життя бажання щось змінювати.
Ви пишете "я навіть вже не хочу друзів просто дівчину яка мене полюбить..."
Я правильно Вас зрозуміла, основна мета переїзду у велике місто - це пошук дівчини, яка Вас полюбить? Але це так не працює, від слова "зовсім". Бо дівчата шукають не того, кого вони стануть кохати і про кого турбуватися, а того чоловіка, який зможе турбуватися про них самих і їх любити. Ви в стані зараз взяти відповідальність за дівчину, почати про неї турбуватися? Бо складається враження, що не доотримали вдома від батьків тепла та уваги, тому шукаєте це тепло на стороні. Але ж дівчина - це не мама.
Насправді, справжній чоловік - це не той, хто хоче сексу, а той, хто вже несе відповідальність за своє життя, хто накопичив достатньо сил для того, щоб реалізуватися насамперед, в професійній сфері. У великому місті, ким Ви збираєтеся працювати? Де збираєтеся жити? Ви знаєте, скільки будете платити за житло і скільки у Вас залишиться на руках грошей на ту ж їжу? Якщо я правильно зрозуміла, якоїсь певної професії у Вас ще немає, а права Ви тільки збираєтеся отримувати. Тобто, як і у водія, у Вас практично немає досвіду.
Тому перш, ніж їхати, поцікавтеся, на яку роботу Ви можете розраховувати, скільки за це будете отримувати грошей і де зможете жити та скільки платити за житло. І тільки після того, як все дуже добре розрахуєте, їдьте на співбесіди по роботі, не зриваючись з місця і тої роботи, яку любите в своєму СМТ. Насправді, Вам вже пощастило, що любите свою справу. Далеко не кожному так щастить одразу. Переночувати можна і в якомусь хостелі декілька днів. Це не так і дорого, насправді.
І основне, займіться саморозвитком - більше читайте, вчіться та займіться спортом. Бо чоловічі якості розвиваються саме завдяки фізичним вправам.

Відредаговано автором 25-02-2025 09:48:56

Доброго ранку!
Насправді, я дуже сильно співчуваю Вам. Адже жити в режимі придушення своїх емоцій та почуттів дуже важко і, як це не дивно, але дуже жорстоко по відношенню, насамперед, до самої себе.
Ви пишете "Ненависть, агрессия, обиды, которые копились во мне столько лет, стали вырываться наружу.А та агрессия, которую я не показывала внешнему миру, направлялась внутрь меня.Появились плохие сны, которые стали для меня своеобразной разгрузкой..."
З того, що Ви пишете, можна припустити, що з Вами в житті могла статися якась дуже травмуюча подія або події, можливо, пов'язані з чоловіком і навіть достатньо близьким Вам, що і викликали от ті самі емоції, які Ви такий тривалий час намагалися давити в собі, але...
Почуття та емоції - це частина нас. І вони з'являються не для того, щоб ми відсторонювалися від них. Тому чим сильніше ми їх придушуємо, тим більше вони дошкуляють нам і стають все більш агресивнішими... Бо саме почуття та емоції допомагають нам контактувати з оточуючим світом, завдяки ним ми краще можемо розуміти себе та оточуючих людей, чомусь навчитися, стати розумнішими, сильнішими, обережнішими...і т.далі. Мало того, почуття та емоції можуть захищати нас від небезпеки і попереджати... Все, що ми не приймаємо в собі, все, від чого намагаємося втекти, заплющивши очі і боячись про щось згадувати чи пам'ятати, ніколи нікуди не дівається. І буде "муляти нам", прориваючись періодично в снах, от як у Вас "Появились плохие сны, которые стали для меня своеобразной разгрузкой..." до тих пір, поки ми не знайдемо в собі сили і не повернемося "обличчям" до першопричини, яка і стала тим поштовхом, що "запустило шквал непрожитих почуттів та емоцій.
"Это началось давно.В определённый момент я стала более закрытым человеком, а потом мне стало невыносимо находиться наедине с собой". Але ж в цьому житті жодна емоція, чи почуття просто так не з'являються. Обов'язково повинна бути причина, яка ці почуття та емоції викликала. Єдине, та сама подія, чи ситуація, яка сталася, могла бути на стільки травмуючою та болючою, що просто була "забута", "витіснена" на рівень підсвідомості до певного моменту, коли у людини накопичиться вдосталь сил, щоб вже з усім тим, що трапилося, розібратися. А почуття та емоції - це як сигнали, знаки, які призвані нас "будити" і не дають забути про непрожиті травми та стреси в тому ж, наприклад, дитинстві.
Яка подія чи ситуація, на Вашу думку, могла ці самі почуття викликати в Вас? Як давно це сталося? І з якою подіє чи людиною ці агресивні емоції та бажання можуть бути пов'язані?

Відредаговано автором 25-02-2025 09:20:38

Доброго дня Оксано!
У більшості своїй, згодна з колегами. Тому, щоб не повторюватися, напишу лише основне, на мій погляд.
В нашому житті, щоб отримати справжнє щастя, завжди потрібно пройти етап певних випробовувань.
Як правило, коли в житті з'являється саме той чоловік, з яким Ви можете мати гарну сім'ю, з'являється (або з'являються і інші), які і є от тим самим випробовуванням. Бо коли дівчина вже має гарного хлопця, вона стає більш впевненішою в собі, і стає більш привабливішою для чоловіків. Навіть є таке прислів'я "Гарна дівка, як засватана". Але варто їй зробити помилку і кинути того свого гарного хлопця, як той, заради якого вона зраджує, зазвичай, кидає вже сам дівчину. При чому робить це в дуже жорстокий спосіб. Чому? Бо там не має кохання, а є лише амбіції, чоловіча конкуренція бажання довести, що він крутіший. Чи не тому той самий з роботи, що підколює Вас, це робить саме на людях? Бо навколо повно "глядачів", перед якими він може похизуватися і показати який він крутий та дотепний. А як тільки свого досягає, дівчина,як правило, йому стає нецікавою.
І вона тоді залишається не просто сама, але ще й з купою різних, не дуже гарних почуттів, таких як почуття провини, покинутості, невпевненості в собі, приниженості тощо...
Певне, Вам вирішувати що робити і з ким Вам бути. Але якщо поруч з Вами хлопець, який прекрасно ставиться до Вас, турбується по Вас та Вас кохає, то чи варто ризикувати, приймаючи залицяння людини, яка поводить себе дуже невизначено і дуже боїться бути справжнім по відношенню до Вас на очах у інших людей? Чесним, серйозним та сміливим його точно назвати неможливо. Але ж це саме ті основні якості, які повинні бути притаманні представнику сильної статі, щоб він міг стати справжні чоловіком і взяти відповідальність за дівчину та сім'ю вцілому на себе.

Я розумію, про що Ви говорите, стосовно проявів емоцій. Але, по перше, потрібно вміти їх правильно проявляти - у Вас просто немає навиків у цій сфері.
А по друге, Вам, як на мене, не вистачає так званої психічної сили. Бо дуже багато внутрішніх блоків, у вигляді латентної та прямої агресії до себе, до оточуючих, неприйняття, осуду, знецінення і т.д., що не дає Вам можливості мати внутрішню стійкість.
А якщо не має от тої самої стійкості, тобто, відчуття внутрішньої самодостатності, бути чесною по відношенню до себе неможливо. А отже, неможливі і самі прояви почуттів та емоцій.
Але ж і стійкість, самодостатність - це все напрацьовуються по мірі тих самих трансформацій, про які я вже писала раніше. Тобто, нічого неможливого немає, потрібна лише Ваша рішучість все нарешті почати змінювати на краще.

Згодна з усім, що Ви пишете "Цілком в цьому і є сенс життя, виходить він нам наданний з народження, мені в свою чергу треба прийняти це з честю та покірністью, та йти по шляху вічного аналізу життя, тільки без натиску, вивчення себе через світ і світ через себе"
Єдине, слово "покірність" замінила б на слово "прийняття". Адже, саме з прийняття та вдячності за все, що вже маємо, в тому числі, за досвід, який поганим, насправді, не буває, і починається от той самий шлях до "себе справжньої".
І ще, можливо Ви не звернули своєї уваги, але в Вас є дуже багато такого, за що можна цінувати себе. Про що, можливо, навіть неочікувано для себе, написали вище:
"...Напевно, єдине за що я в собі дійсно ціную, це вічний самоаналіз та вивчення себе та світ.
Похвалити можу за те, що маю бажання вчитись.
Моє задоволення це – Філософія та психологія(?) там щастя і радість, спокій, погляди на світ з різних куточків зору, але на цьому не закінчуються мої інтереси, це просто основні пункти..."
Виявляється, от як цікаво! На цьому не закінчуються інтереси!
Тобто, проблема не в Вас, як особистості, а в тих нав'язаних, несвідомо "навіяних" поглядах на себе, установках, звичках, надбаних рефлексах самоцькування, приниження та самознищення...
Які, як були "навіяні" колись, можуть тепер бути трансформовані у гармонію, прийняття, "спокійне" та комфортне життя. Щастя - це не стала, закам'яніла величина. Щастя, насправді - це відчуття дороги, якою ми ідемо, відчуття постійного руху вперед. Головне - віднайти свій напрямок.
Все починається із злагоди самих із собою.

Ми завжди поводимо себе лише так, як навчилися колись раніше, як знаємо та вміємо. І це аж ніяк не може бути приводом для самозвинувачень та самознецінення.
Наприклад, маленька дитина кричить, капризує, тупає ніжками, голосно плаче, щось кидає на підлогу, коли хоче до себе просто привернути увагу і отримати бодай трохи тепла та любові... І робить так не тому, що вона погана, а тому що в такий спосіб поводить себе, наприклад, мама. І це єдина їй, дитині, відома модель поведінки, інших вона не знає і просто ніколи не бачила... Тому вважає, що саме так і потрібно себе поводити. А з часом, така поведінка стає звичною...
Можливо, вже прийшов час зупинити в собі того самого "критика", який не є Вами, а був, швидше за все, кимось із значимих людей нав'язаний?
Ви можете написати, а що Вам в собі подобається?
За що б могли себе похвалити?
Що приносить радість, щастя, задоволення в житті?

Відредаговано автором 24-02-2025 13:34:34

Доброго ранку Настя!
Згодна з колегами, основне, на що варто звернути увагу на даний момент - це Ваша реакція, Ваш психо-емоційним стан у стресовій ситуації.
Адже, невміння відсторонитися і продовжувати жити далі спокійно може бути ознакою Вашої здатності сильно одразу прив'язуватися до чоловіків - це з одного боку. А з іншого - невміння "тримати удар". Тобто, невміння прийняти певну поразку, невдачу, пережити обман... Але ж це життя, і в житті не завжди бувають перемоги і не завжди все вдається.
Окрім того, зважаючи, що у Вас обмаль досвіду в стосунках з чоловіками, хочу звернути на дещо Вашу увагу. Можливо, в наступних стосунках це стане Вам до нагоди.
Ви пишете "Мы уже дважды гуляли и я предложила ,а он поддержал идею что я могц приехать к нему в гости и мы с ним посидим у него на хате,а с родителями он договориться".
Я правильно Вас зрозуміла, ініціатива приїхати до нього в гості була Ваша, а не хлопця? Якщо так, тоді, певне, він за цю домовленість не взяв на себе відповідальності. Насправді, в гості має запрошувати сам господар, а в даному випадку, "господар" це хлопець, який сам має робити такі пропозиції. Бо такого роду жіноча ініціативність, як правило, відбиває охоту у представників сильної статі щось самим вирішувати і нести потім за свої рішення відповідальність.
Окрім того, в даній домовленості задіяні і його батьки. Тобто, вирішальне слово мусило бути не за хлопцем, а за ними.
Можливо, хлопцю стало дуже незручно перед Вами? Адже, він може почувати себе не здатним щось вирішувати. А такі речі дуже б'ють по чоловічому самолюбству. Та і батьки могли мати інші плани на цей день і могли просто бути не готові приймати в своєму домі дівчину свого сина. Насправді, причин може бути дуже багато, в тому числі, просто захворів.
Тому саме Ваше вміння правильно реагувати на такі стресові, незвичні ситуації виходить на перший план в плані підтримки та допомоги.
А як Ви зазвичай реагуєте в ситуаціях, коли руйнуються Ваші плани і є момент несподіванки? Ви завжди так болісно все переживаєте?

Відредаговано автором 24-02-2025 11:05:26

Доброго ранку Діано!
Насправді, нічого нормального в тому, які вимоги цей хлопець висуває по відношенню до Вас, немає. Чому?
Тому, що почуття - це про повне прийняття людини не з позиції "рожевих окулярів", а з позиції можливості прийняття недоліків.
Окрім того, якщо через пів року знайомства у хлопця до Вас така купа вимог, уявіть, які вимоги він може почати Вам висувати далі?
Про що може говорити таке ставлення?
Лише про те, що він намагається з Вас, прекрасної, чарівної, неповторної особистості, "зліпити" якийсь свій певний "штучний ідеал", який сформувався у нього раніше. Але ж ідеальних людей не існує, в принципі. Власне, тому і дається людині таке прекрасне почуття як любов. Що допомагає бачити в людині найкращі її риси та якості, і ужив

приймати її з помилками та недоліками.
До того ж, у хлопця явно є не дуже здорова тяга до різного боку сексуальних "насолод" - "Згадує свою бурхливу молодість, згадує якихось дівчат з минулого життя, постійно жартує що хоче свій бордель і купу повій...".. Чи не тому Вас так болісно чіпляють його "жарти", що це зовсім не жарти насправді? "розумію, що це жарти але мене це задіває і у відповідь я чую лише «ну люблю ж я тебе». А хіба людина, яка кохає, буде на стільки нетактивною навіть в своїх, типу, жартах?
Але окрім цього всього, як на мене, є ще дуже
важливе питання, яке одразу привернуло мою увагу.
Ви пишете: "...коли ми тільки почали спілкуватися мені теж не подобались якісь речі в ньому але я коли я його покохала я про це вже забула і мені це абсолютно не важливо і я навіть вже не звертаю на це увагу якщо людина так відчуває себе комфортно". Але чи дійсно те, що Ви "заплющили очі" на його певні проблеми, правильно? Ніби то все підходить під поняття "люблю".." Але ж для чого пристосовуватися до явно не дуже гарного? Чи не є це ознаками певної тенденції до залежності в стосунках?
Якщо є справжнє почуття, любов, воно однозначно, "не заплющує очі". Тоді як прив'язливість, "залипання", здатність надміру швидко закохуватися,
вдягає на очі "рожеві окуляри" і змушує людину жити ілюзіями. Які, як правило, закінчуються великими розчаруваннями та стражданнями.
У мене до Вас одне питання: а от ті всі речі, які Вам не подобалися і про які Ви ніби то вже "забули", кудись вже зникли? Чи не займаєтеся Ви самообманом? А якщо все ж небажання щось пам'ятати неприємне - це все ж самообману, тоді для чого вам так потрібно "заплющувати на все погане очі"? Чи не така є закоханість лише страхом самотності, страхом залишитися одною?

Відредаговано автором 24-02-2025 10:19:26

Дякую за щирість.
Завдяки якій, я лише впевнилася в своїх припущеннях, щодо походження "очень странные перепады настроения, и неизвестная мне жажда власти, контроля, я не могу терпеть свою уязвимость..."
Маленька дитина "складається" з двох батьків. Навіть, коли немовля, здається, нічого не розуміє, не знає, не помічає, її підсвідомість автоматично переймає всі моделі поведінки від своїх батьків у вигляді поведінкових програм. Якими потім, дорослішаючи, почне керуватися.
"Моя мати. Вона схильна до тотального контролю та домінації, якщо щось не так як вона хоче, то може перейти на фізичні прояви агресивності чи заниження авторитетності, в цілому досить загониста". Ось перша програма, прояви якої Ви так болісно спостерігаєте періодично і у себе.
А от і друга програма "я не могу терпеть свою уязвимость..."
"Батько більш спокійніший, повна протилежність її"
І виходить, що ці дві, так звані програми, зараз "роздирають" Вас на дві частини, спричиняючи біль та страждання. З одного боку самовпевненість, неповага до оточуючих, небажання рахуватися з почуттями інших... А з іншого боку - занижена самооцінка, невпевненість у собі, психо-емоційна залежність від тих, хто поруч... Два кінця однієї "палиці", ім'я якої гординя. А походження її - неправильно сформований світогляд. Адже, по справжньому щасливою може бути лише та людина, яка живе "посередині", тобто, в гармонії з собою та оточуючим світом
Ви пишете "Мабуть мені просто треба розуміти звідки виходять емоції і яка їх початкова точка".
Так, звісно, розуміння звідки "ноги ростуть" беззаперечно допоможуть, бодай, не перебувати у стані невизначеності, але...
От спробуйте декілька днів після того, як зрозуміли причину проблеми, поспостерігати за собою...
Як думаєте, одне розуміння допоможе Вам поміняти свої реакції? Адже, "розуміти" і "змінитися" - це як два берега однієї річки, коли від одного берега потрібно відштовхнутися, а до другого потрібно доплисти...
Ваше питання - це, однозначно, запит на індивідуальну роботу.

Відредаговано автором 24-02-2025 09:40:26

"Я не знаю что я хочу щас, у меня есть чувства к нему, но с другой стороны я не могу отпустить его плохие поступки"
Можливо, дуже здивую Вас, але в стосунках, нерідко, негатив тримає сильніше, аніж те, що було в стосунках гарного. Чому?
Тому що позитив - це з області вже прожитого і повністю прийнятого. Тоді, як любий негатив - це образи, претензії, страхи, гнів... і це те, з чим ми повинні розбиратися, що повинні зрозуміти, з чого повинні зробити висновки. Адже, кожне почуття з'являється як певний сигнал, пересторога, допомога... Це такий закон стосунків, який ми можемо не знати, але він все одно буде на нас впливати і тримати разом навіть, якщо ми цих стосунків вже не хочемо. Мало того, навіть, якщо Вам вдасться все таки піти від хлопця, але залишаться от ті самі "негативи", вони просто не дадуть Вам створити нові стосунки, або ж нові стосунки "потягнуть" за собою ті ж самі проблеми. Так само, як невирішені питання з дитинства, психологічні травми, з тою ж самою мамою
та батьком тягнуть проблеми у Ваші особисті стосунки вже зараз.
Певне, достатньо складно одразу побачити зв'язок між тим що було, і що відбувається зараз, але він не просто існує, але і керує життям.
От те саме "Я не особо чувствую себя ценной и нужной для самой себя.." як Ви думаєте, а звідки таке знецінення себе? Адже, ми чомусь або відчуваємо себе впевнено, самодостатньою, або ж повинні весь час доводити собі, хлопцю, батькам, оточуючим, що чогось все таки варті, почуваючи себе постійно недостойною щастя вже просто так, за фактом свого народження...
Ви відчували себе цінною в стосунках з мамою, батьком?
А зважаючи на те, що Ви пишете про себе, навряд чи. Але ж ставлення до себе, самооцінка, формується саме в дитинстві під час спілкування з батьками. Тому прекрасне бажання "...наверное стоит понять что я заслуживаю большего, что меня могут любить и ценить просто так, тогда я и сама буду себя любить"
виявляється не так вже і легко здійснити. Тобто, зрозуміти, що так потрібно до себе ставитися - достатньо просто, але... Виявляється, що та сама цінність та висока самооцінка проявляється не в розумінні "що так потрібно до себе ставитися", а в реакціях та почуттях. А от їх ми, якраз, контролювати і не можемо. Що Ви самі вже дуже точно підмітили раніше:
"Когда у нас ссоры, у меня всегда реакция одна это слезы и пока я не успокоюсь, я не пойму своих потребностей, когда успокаиваюсь начинаю анализировать что и как, и уже тогда могу высказать все недовольства". Але ж, як кажуть, "після бійки кулаками не машуть"?
Тобто, основний показник всього, на який, до речі, і реагують всі оточуючі, в тому числі, і чоловіки - це от та сама перша реакція: сльози, образи, відчуття несправедливості, приниження і т.д., які і визначають всі подальші стосунки.
А звідки беруться реакції? А реакції випливають з того самого нашого глибинного попереднього досвіду.
І виходить "замкнуте коло", по якому можна бігати до безкінечності.
Власне, якщо вважати, що життя буде тривати вічно, то ніби і нічого страшного. Можливо, колись, кількість болю перевищить певну межу і нарешті, перейде у якість десь там, наприкінці життя... А може і не перевищить, то лотерея...
Але якщо все ж таки хочеться своє життя жити щасливо вже зараз - такий метод очікування "що якось саме владнається", навряд чи може задовольнити.

Відредаговано автором 24-02-2025 09:21:19

"Нет, он ничего не заставляет делать, но и сам предложить что то сделать самому не делает, поэтому приходится самой..."
Складається відчуття, що Ви самі взяли на себе якісь обов'язки, як, наприклад, мама турбується про своє дитя .. Але ж хлопець не дитина, чи не так? А Ви не його мама...
Чоловік ніколи нічого не стане робити до тих пір, поки жінка все робить за нього. Це закон стосунків.
Тому я і запитала: а що трапиться, якщо Ви перестанете все купувати, все вирішувати, їздити до нього...
Ви ніколи не замислювалися, а що, насправді, Вами рухає, коли Ви "включаєте мамочку"? Адже, все що ми робимо, має завжди для нас якийсь глибинний сенс, особливо, в стосунках...
Скажіть, а як би Ви хотіли щоб хлопець поводив себе по відношенню до Вас? Чи не так, як це робите Ви по відношенню до нього?
Коли батьки в дитинстві не дають достатньо любові та тепла, дитина вважає себе винною в цьому. І щоб, нарешті, на неї дорослі звернули увагу, старається бути "гарною дівчинкою". А потім, в дорослому житті, несвідомо всі обов'язки бере на себе, навіть не здогадуючись, що продовжує працювати та сама дитяча програма, коли в такий спосіб прагнула заслужити якомога більше батьківської уваги.
На мою думку, всі Ваші дії по відношенню до хлопця - це "віддзеркалення" дитячих травм, установок та батьківських поведінкових моделей.
І єдиний спосіб "розв'язати" співзалежні стосунки - це почати індивідуально працювати над перезаписом того, що зафіксувалося з дитинства. У всіх інших випадках, навіть усвідомлення причин всього, що відбувається, навряд чи допоможе. Бо існує поняття підсвідомих стереотипів поведінки та реакцій. Які неможливо поміняти наказами зовні. Бо, насправді, підсвідомість керує нашим життям на 95%, а не наша свідомість

Відредаговано автором 23-02-2025 20:36:39

Насправді, Ви абсолютно праві, щодо того, "що всі причини моїх нездорових стосунків йдуть саме з дитинства".
Завдяки Вашій щирості я ще більше стверджуюся у своїх припущеннях. На мою думку, всі Ваші хвороби - це психо-соматика.
Психо-соматика "включається" тоді, коли накопичилася величезна купа внутрішніх питань, з якими потрібно розібратися, але з якоїсь причини, цього ще не трапилося.
Ви пишете, що батько був байдужим до Вас, багато пив і сварився з мамою. Але ж батько - це перший чоловік в житті дівчинки. І сприймається як зразок ставлення чоловіків до неї. Окрім того, маленька дитина, прагнучи батьківської любові, тисячу разів може шукати причину нелюбові до себе, але...
не в дорослих, а у собі. Бо так влаштована психіка дитини, що все що роблять батьки, так і повинно бути. А отже, щось не так робить вона сама. І, як Ви розумієте, це не підвищує самооцінку. А коли відсутнє відчуття впевненості, захищеності та гармонії, поруч завжди опиняються ті, які, відповідно підсвідомій моделі поведінки "я якась не така", "я недостойна", "я винна", повторюють по суті модель поведінки
батьків...
Власне, саме тому, всі попередні стосунки, по суті, були аб'юзивними.
А коли трапився хлопець, що не співпав з підсвідомим шаблоном, організм міг "забуксувати" не розуміючи, що відбувається з Вами... Окрім того, як на мене, потрібно окремо звернути увагу на те, що на початку всі хлопці ставилися до Вас гарно, а от потім... Тобто, складається враження, що з моменту поглиблення відносин, включається якась внутрішня програма, що стосунки з хлопцями "підлаштовує" під певний шаблон, що закарбувався з дитинства: скандали, п'янки, зради, байдужість та нехтування одне одним. До речі, хвороби можуть бути ще наслідком величезної кількості не лише придушених страхів, але і небажання відкрито бачити недоліки характеру та поведінки теперішнього хлопця. Тобто, певної ідеалізації та самообману, що зачасти призводить до сильних помилок та розчарувань: "було багато моментів, які мені не імпонують і які я не розділяю"
І все б нічого, але психо-соматика має певні особливості. Якщо ми довгий час нехтуємо підказками свого організму, ці самі "натяки" та "підказки" можуть призвести до більш серйозних
хвороб та проблем. Я б все ж Вам радила записатися на індивідуальну консультацію, щоб налагодивши зв'язок з підсвідомістю, не лише точечно знайти причину хвороб, але і трансформувати ці причини у особисте щастя.

Відредаговано автором 23-02-2025 19:18:17

У мене питання до Вас, а для чого "всегда все сама, сама куплю, сама приеду, уеду, постою за себя и т.д"?
Він Вас змушує все купувати, їхати до нього, їхати від нього? Чи це Ви все робити сама?
Якщо сама, тоді для чого це все Вам потрібно і що буде, коли раптово припините все купувати і до нього їздити, або від нього виїздити?

Відредаговано автором 23-02-2025 18:24:47

Доброго дня Ліка!
Ви пишете "Начала замечать что я совсем не могу расслабиться и насладиться(?) ''простой'' жизнью, мне буквально стыдно за свое существование, очень странные перепады настроения, и неизвестная мне жажда власти, контроля, я не могу терпеть свою уязвимость...
...как избавиться от этого"
Насправді, позбавитися чогось в собі шляхом неприйняття та ненависті до себе, не просто неможливо, але і дуже небезпечно. Бо все, що ми відчуваємо та сприймаємо по відношенню до себе - це частина нас самих. Тому, чим сильніше ми прагнемо якусь частину себе відкинути, тим менше шансів для нас реально змінитися.
От дивіться, з одного боку Ви відчуваєте сором за своє існування, жалюгідність своїх бажань, відчуття вразливості, незахищеності, а з іншого - жага контролю та влади. Хіба можуть такі, на перший погляд, абсолютно протилежні речі уживатися в одній людині?
А виявляється, не просто можуть, а цілком закономірні. Бо і моменти зверхності, і моменти само приниження та знецінення - це дві сторони "однієї медалі". Тобто, результат неправильно сформованого світогляду ще з дитинства, де головну роль в сприйнятті себе займає те саме ЕГО, про яке Ви так точно пишете: "настолько же жалко как и мое настоящее эго, а не надутое представления о себе".
Насправді, якщо Ви вже замислюєтеся над такими складними речами і здатні аналізувати поведінку, все можна гармонізувати і вийти на той самий стан "простого життя", а отже, щастя, про який Ви так мрієте.
Скажіть, а хто ще в Вашій сім'ї схильний до тотального контролю? Хто періодично, можливо, перебуває то в стані агресивності, то в принижено-жалюгідному стані? Адже, наше сприйняття себе та поведінкові моделі формуються в дитинстві під впливом поведінки та стосунків значимих для нас дорослих.

Доброго дня!
Співчуваю Вам, адже, дійсно вирватися з таких стосунків дуже важко, а, зачасти, без серйозної роботи з психологом і не можливо. Чому?
Тому що, як на мене, Ви перебуваєте в класичому варіанті співзалежних стосунків. Де учасники стосунків періодично міняються місцями: "жертва" стає аб'юзером, а аб'юзер - "жертвою" і - "это замкнутый круг, у нас то все хорошо, то все плохо и это не заканчивается".
Проблема таких стосунків в тому, що і аб'юзер і "жертва" мають, як правило, дитячі травми, пов'язані з батьками. Тобто, у кожного є дефіцит любові та уваги з дитинства, є певні незадоволені потреби, які кожний, різними способами, намагається задовольнити за рахунок один одного. При чому це відбувається несвідомо, на рівні зафіксованих з дитинства установок.
От, наприклад, якщо в дитинстві мама не додала дитині тепла, ніжності, турботи, а батько не дав відчуття захищеності (наприклад, через те, що у нього були погані стосунки з мамою дитини), в дорослому віці з'являється страх самотності, відчуття незахищеності, страху залишитися одною...
Окрім того, є поняття психо-емоційних блоків, які блокують життєву енергію через величезну кількість страхів, образ, претензій, витісненого або латентного (придушеного) гніву і таким чином, переривають потік сил та можливостей керувати своїм життям. Окрім того, ще є поняття "сімейного сценарію", де батьківський сценарій стосунків передається дітям "у спадок", навіть, якщо діти цього самі не хочуть. Бо це несвідомий рівень, де маленька дитина запам'ятовує, а потім в дорослому житті, відтворює за батьками їх стиль відносин автоматично. Міняються "актори та декорації", але суть залишається незмінною.
На мою думку, саме тому Ви перебуваєте в такому невизначеному, дуже виснажуючому стані, бо сил самостійно "вискочити" із батьківської матриці співзалежності немає.
Ваше питання - це запит на індивідуальну роботу.

Відредаговано автором 23-02-2025 13:45:13