Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Так, звісно, Ви абсолютно праві - "так не работает" однозначно.
Спробуйте говорити чоловіку, що Вам дуже потрібна ЙОГО допомога. Що без ЙОГО фінансової підтримки Ви самі не впораєтеся. Тобто, спробуйте акцент зробити саме на ЙОГО головній ролі у тому процесі, який зараз відбувається. При чому, підбирайте моменти, коли він трохи розслаблений і іде сам на контакт та розмову. Бо, насправді, чим довше Ви перебуваєте в такому стані, тим важчим може бути вихід з нього і більше ускладнень

Насправді, бажання "Я буду працювати над собою" дуже правильне, але і тут є деяка проблема. Є поняття реакцій та рефлексів, які неможливо поміняти лише за допомогою одного бажання все змінити. Бо це рівень підсвідомості, на який вийти самостійно практично неможливо. Певне, в кожному з нас закладено з усім розбиратися самостійно, тому до останнього відмовляємося від допомоги. І все ж.
Коли зрозумієте, що нічого не можете зробити зі своїми реакціями, емоціями та почуттями, записуйтесь на індивідуальну терапію. Адже, одними лише порадами, реакції та установки не змінюються.
Не буде цього Сергія, може з'явитися якийсь інший, який так само "зачепить" Вас і в якийсь момент Ви можете просто не втриматися... Бо так діють підсвідомі програми, які і потрібно тотально перезавантажити.

Відредаговано автором 25-02-2025 13:13:45

Ну от, насправді, ми і знайшли причину того, що Сергій ніяк від Вас не відчепіться. Бо він відчуває Вашу внутрішню залежність, невпевненість в собі, надмірну довірливість та прив'язливість. А це його дуже заохочує продовжувати чіпляти Вас далі, Вас знецінювати та принижувати на людях. Як на мене, він в такий спосіб, підвищує свою самооцінку, за рахунок Вас здається собі крутішим, Тобто, діє як і Ваш батько, насправді. Просто одразу зрозуміти це достатньо важко. "...з батьком важко. Тому що все,що я робила чи озвучувала свої думки, ідеї і тд. Навіть стосовно хлопців. Він усе зводив до морального тиску. Мене це вбивало тому що я хочу щоб він мене розумів щоб моїм другом як мама для мене і друг і підтримка і порада..."
Що робити?
Як на мене, залишати стосунки з батьком непропрацьованими з психологом, то велика небезпека.
Адже, зважаючи, що Вам легко щось "навіяти" зі сторони, можна наробити купу помилок і зіпсувати собі життя повністю. Чому Вас так чіпляє цей аб'юзивний хлопець? Бо, на моє переконання, він Вам несвідомо нагадує поведінку Вашого батька. Тобто, Ваш мозок ідентифікує його як близьку людину за принципом схожості в їх поведінці. А оскільки Ви ще й досі в стосунках з батьком не полишаєте надії все змінити на краще, це все несвідомо переноситься на Сергія і змушує Вас чогось від цього хлопця очікувати гарного. І саме тому, це може бути пасткою для Вас. Я
Вам дуже раджу все ж почати пропрацьовувати свої проблеми індивідуально. Такі речі, реально, дуже небезпечні, повірте.

Відредаговано автором 25-02-2025 12:53:18

Розумію Вас щодо чоловіка. На превеликий жаль , у багатьох сформована думка, що психологічний стан, то дрібнички, забаганки і все ж..
"папа к сожалению умер когда мне было 5 но у меня есть отчим и я его считаю папой.." Яким би не був гарним вітчим, для дитини величезна травма втрати батька в такому віці. Певне, про це а дорослому віці, як правило, ми вже не пам'ятаємо, але... До того ж
"просто мама в мои 10 лет заболела проблемой со спиной и почти перестала ходить", що також було дуже травмуючою подією і аж ніяк не могло додати Вам впевненості в собі... Тобто, ці всі моменти потрібно виносити на психотерапію однозначно і якнайшвидше.
А Ваш чоловік знає, в якому стані Ви зараз перебуваєте? На скільки теплі та довірливі стосунки між вами?

Доброго ранку Юліє!
Якщо Ви не можете вийти так довго з такого стану, то, як на мене, краще все ж поки повернутися додому. Так, принаймні, Ви хоча б трошки прийдете в себе.
Але в любому випадку, потрібно з тим, що щ Вами відбувається, дуже серйозно розбиратися. Бо, на скільки я зрозуміла, перші приступи ПА та депресію Ви лікували лише за допомогою антидепресантів?
Якщо це так, тоді зрозуміло, чому все повторилося знову. При чому, у більш важкій формі. Адже, антидепресанти лише пригальмовують реакції, допомагають трохи заспокоїтися, але не видаляють "коріння" самої проблеми.
І це саме "коріння" якнайшвидше потрібно не лише віднайти, але і трансформувати у стан внутрішньої гармонії, щоб вже назавжди позбавитися і тривожності, і почуття самотності, і ПА, і депресій.
От Ви пишете "Считаю себя несамостоятельной хотя пока муж в командировки я все свои проблемы решаю сама и никого не прошу.."
Тобто, проблема не в тому, що Ви в житті абсолютно непристосована, а у ідентифікації себе як особистості. Але ж ідентифікувати ми починаємо себе в дитинстві. Подумайте, хто і коли із значимих для вас дорослих міг Вам в дитинстві "навіяти" думку, що Ви абсолютно не самостійна?
Окрім того, таке сприйняття себе може бути через те, що батьки ставилися або занадто вимогливо, або, навпаки, занадто, байдуже - не приділяли уваги, були весь час чимось зайняті, холодні, відсутні тощо.... Нерідко, ми можемо навіть не пам'ятати моменти, коли, наприклад, у віці немовляти були покинуті, залишені на самоті... А потім, в дорослому житті, люба ситуація, що має фактор розлуки ( як от, розлука з чоловіком, чуже місто) може спрацювати як тригер і запустити процеси, які самостійно "переварити" дуже складно. Адже, от те саме почуття незахищеності, тотального холоду самотності, невпевненості в собі закарбовується дуже міцно, аж до тих пір, поки такі травмуючі моменти не пропоацьовуються індивідуально з психологом, що знається на роботі з підсвідомістю. Бо коли проблема дуже глибока, просто проговорити її - замало. Потрібно пропрацювати саму травму. Це аксіома психотерапії.
Напишіть, будь ласка, про свої стосунки з батьками в дитинстві. Адже, я абсолютно впевнена, що основний механізм, який запустив процес страхів самотності, неможливості бути одній без чоловіка в іншому місці, ПА та депресію криється саме там.
Які у Вас були стосунки з батьками в дитинстві? Чи були вони завжди поруч з Вами? Які події, на Вашу думку, могли спричинити появу Вашого почуття самотності в дитинстві?

Відредаговано автором 25-02-2025 12:08:43

Ви пишете "Можливо причина є в тому що колись хлопці мене ображали у стосунках? Тому тягне до таких персон як оцей хлопець з підколками?"
Як на мене, в Ваших припущеннях може бути багато правди. Бо, зазвичай, нас незрозуміло "тягне" саме туди, де є якісь проблеми. Тому, як на мене, варто було б більш глибоко розібратися в тому, чому хлопці раніше ображали Вас.
Можливо, через те, що Ви не вміли захищати себе, були дуже довірливими, невпевненими в собі, відкритими, швидко закохувалися, прив'язувалися до тих хлопців?
Але ж, зазвичай, так буває тоді, коли в дитинстві не було особливого тепла, підтримки, довірливих стосунків з батьками, і особливо, з батьком, який дає дівчині почуття впевненості в собі та почуття захищеності...
Тому, як на мене, логічне питання.
Які у Вас стосунки з Вашими батьками? Як вони ставилися до Вас в дитинстві? Які стосунки між батьками?

Доброго ранку!
Мені здається, що вже було схоже за змістом звернення до психологів на цьому сайті. Можливо, просто збіг.
Тому напишу лише те, що вже писала.
На такому етапі Вашого фізичного та психо-емоційного розвитку зриватися і їхати у велике місце, як на мене, дуже нерозумно і необережно. Бо великі міста мають перед людиною і великі виклики. Тобто, людина повинна вже мати вдосталь внутрішніх сил, стійкості, вміння долати перешкоди, бути готовою до випробовувань, мати бажання брати на себе відповідальність та турбуватися про когось на стільки, щоб перша ж перешкода або невдача не "вбила" на все життя бажання щось змінювати.
Ви пишете "я навіть вже не хочу друзів просто дівчину яка мене полюбить..."
Я правильно Вас зрозуміла, основна мета переїзду у велике місто - це пошук дівчини, яка Вас полюбить? Але це так не працює, від слова "зовсім". Бо дівчата шукають не того, кого вони стануть кохати і про кого турбуватися, а того чоловіка, який зможе турбуватися про них самих і їх любити. Ви в стані зараз взяти відповідальність за дівчину, почати про неї турбуватися? Бо складається враження, що не доотримали вдома від батьків тепла та уваги, тому шукаєте це тепло на стороні. Але ж дівчина - це не мама.
Насправді, справжній чоловік - це не той, хто хоче сексу, а той, хто вже несе відповідальність за своє життя, хто накопичив достатньо сил для того, щоб реалізуватися насамперед, в професійній сфері. У великому місті, ким Ви збираєтеся працювати? Де збираєтеся жити? Ви знаєте, скільки будете платити за житло і скільки у Вас залишиться на руках грошей на ту ж їжу? Якщо я правильно зрозуміла, якоїсь певної професії у Вас ще немає, а права Ви тільки збираєтеся отримувати. Тобто, як і у водія, у Вас практично немає досвіду.
Тому перш, ніж їхати, поцікавтеся, на яку роботу Ви можете розраховувати, скільки за це будете отримувати грошей і де зможете жити та скільки платити за житло. І тільки після того, як все дуже добре розрахуєте, їдьте на співбесіди по роботі, не зриваючись з місця і тої роботи, яку любите в своєму СМТ. Насправді, Вам вже пощастило, що любите свою справу. Далеко не кожному так щастить одразу. Переночувати можна і в якомусь хостелі декілька днів. Це не так і дорого, насправді.
І основне, займіться саморозвитком - більше читайте, вчіться та займіться спортом. Бо чоловічі якості розвиваються саме завдяки фізичним вправам.

Відредаговано автором 25-02-2025 09:48:56

Доброго ранку!
Насправді, я дуже сильно співчуваю Вам. Адже жити в режимі придушення своїх емоцій та почуттів дуже важко і, як це не дивно, але дуже жорстоко по відношенню, насамперед, до самої себе.
Ви пишете "Ненависть, агрессия, обиды, которые копились во мне столько лет, стали вырываться наружу.А та агрессия, которую я не показывала внешнему миру, направлялась внутрь меня.Появились плохие сны, которые стали для меня своеобразной разгрузкой..."
З того, що Ви пишете, можна припустити, що з Вами в житті могла статися якась дуже травмуюча подія або події, можливо, пов'язані з чоловіком і навіть достатньо близьким Вам, що і викликали от ті самі емоції, які Ви такий тривалий час намагалися давити в собі, але...
Почуття та емоції - це частина нас. І вони з'являються не для того, щоб ми відсторонювалися від них. Тому чим сильніше ми їх придушуємо, тим більше вони дошкуляють нам і стають все більш агресивнішими... Бо саме почуття та емоції допомагають нам контактувати з оточуючим світом, завдяки ним ми краще можемо розуміти себе та оточуючих людей, чомусь навчитися, стати розумнішими, сильнішими, обережнішими...і т.далі. Мало того, почуття та емоції можуть захищати нас від небезпеки і попереджати... Все, що ми не приймаємо в собі, все, від чого намагаємося втекти, заплющивши очі і боячись про щось згадувати чи пам'ятати, ніколи нікуди не дівається. І буде "муляти нам", прориваючись періодично в снах, от як у Вас "Появились плохие сны, которые стали для меня своеобразной разгрузкой..." до тих пір, поки ми не знайдемо в собі сили і не повернемося "обличчям" до першопричини, яка і стала тим поштовхом, що "запустило шквал непрожитих почуттів та емоцій.
"Это началось давно.В определённый момент я стала более закрытым человеком, а потом мне стало невыносимо находиться наедине с собой". Але ж в цьому житті жодна емоція, чи почуття просто так не з'являються. Обов'язково повинна бути причина, яка ці почуття та емоції викликала. Єдине, та сама подія, чи ситуація, яка сталася, могла бути на стільки травмуючою та болючою, що просто була "забута", "витіснена" на рівень підсвідомості до певного моменту, коли у людини накопичиться вдосталь сил, щоб вже з усім тим, що трапилося, розібратися. А почуття та емоції - це як сигнали, знаки, які призвані нас "будити" і не дають забути про непрожиті травми та стреси в тому ж, наприклад, дитинстві.
Яка подія чи ситуація, на Вашу думку, могла ці самі почуття викликати в Вас? Як давно це сталося? І з якою подіє чи людиною ці агресивні емоції та бажання можуть бути пов'язані?

Відредаговано автором 25-02-2025 09:20:38

Доброго дня Оксано!
У більшості своїй, згодна з колегами. Тому, щоб не повторюватися, напишу лише основне, на мій погляд.
В нашому житті, щоб отримати справжнє щастя, завжди потрібно пройти етап певних випробовувань.
Як правило, коли в житті з'являється саме той чоловік, з яким Ви можете мати гарну сім'ю, з'являється (або з'являються і інші), які і є от тим самим випробовуванням. Бо коли дівчина вже має гарного хлопця, вона стає більш впевненішою в собі, і стає більш привабливішою для чоловіків. Навіть є таке прислів'я "Гарна дівка, як засватана". Але варто їй зробити помилку і кинути того свого гарного хлопця, як той, заради якого вона зраджує, зазвичай, кидає вже сам дівчину. При чому робить це в дуже жорстокий спосіб. Чому? Бо там не має кохання, а є лише амбіції, чоловіча конкуренція бажання довести, що він крутіший. Чи не тому той самий з роботи, що підколює Вас, це робить саме на людях? Бо навколо повно "глядачів", перед якими він може похизуватися і показати який він крутий та дотепний. А як тільки свого досягає, дівчина,як правило, йому стає нецікавою.
І вона тоді залишається не просто сама, але ще й з купою різних, не дуже гарних почуттів, таких як почуття провини, покинутості, невпевненості в собі, приниженості тощо...
Певне, Вам вирішувати що робити і з ким Вам бути. Але якщо поруч з Вами хлопець, який прекрасно ставиться до Вас, турбується по Вас та Вас кохає, то чи варто ризикувати, приймаючи залицяння людини, яка поводить себе дуже невизначено і дуже боїться бути справжнім по відношенню до Вас на очах у інших людей? Чесним, серйозним та сміливим його точно назвати неможливо. Але ж це саме ті основні якості, які повинні бути притаманні представнику сильної статі, щоб він міг стати справжні чоловіком і взяти відповідальність за дівчину та сім'ю вцілому на себе.

Я розумію, про що Ви говорите, стосовно проявів емоцій. Але, по перше, потрібно вміти їх правильно проявляти - у Вас просто немає навиків у цій сфері.
А по друге, Вам, як на мене, не вистачає так званої психічної сили. Бо дуже багато внутрішніх блоків, у вигляді латентної та прямої агресії до себе, до оточуючих, неприйняття, осуду, знецінення і т.д., що не дає Вам можливості мати внутрішню стійкість.
А якщо не має от тої самої стійкості, тобто, відчуття внутрішньої самодостатності, бути чесною по відношенню до себе неможливо. А отже, неможливі і самі прояви почуттів та емоцій.
Але ж і стійкість, самодостатність - це все напрацьовуються по мірі тих самих трансформацій, про які я вже писала раніше. Тобто, нічого неможливого немає, потрібна лише Ваша рішучість все нарешті почати змінювати на краще.

Згодна з усім, що Ви пишете "Цілком в цьому і є сенс життя, виходить він нам наданний з народження, мені в свою чергу треба прийняти це з честю та покірністью, та йти по шляху вічного аналізу життя, тільки без натиску, вивчення себе через світ і світ через себе"
Єдине, слово "покірність" замінила б на слово "прийняття". Адже, саме з прийняття та вдячності за все, що вже маємо, в тому числі, за досвід, який поганим, насправді, не буває, і починається от той самий шлях до "себе справжньої".
І ще, можливо Ви не звернули своєї уваги, але в Вас є дуже багато такого, за що можна цінувати себе. Про що, можливо, навіть неочікувано для себе, написали вище:
"...Напевно, єдине за що я в собі дійсно ціную, це вічний самоаналіз та вивчення себе та світ.
Похвалити можу за те, що маю бажання вчитись.
Моє задоволення це – Філософія та психологія(?) там щастя і радість, спокій, погляди на світ з різних куточків зору, але на цьому не закінчуються мої інтереси, це просто основні пункти..."
Виявляється, от як цікаво! На цьому не закінчуються інтереси!
Тобто, проблема не в Вас, як особистості, а в тих нав'язаних, несвідомо "навіяних" поглядах на себе, установках, звичках, надбаних рефлексах самоцькування, приниження та самознищення...
Які, як були "навіяні" колись, можуть тепер бути трансформовані у гармонію, прийняття, "спокійне" та комфортне життя. Щастя - це не стала, закам'яніла величина. Щастя, насправді - це відчуття дороги, якою ми ідемо, відчуття постійного руху вперед. Головне - віднайти свій напрямок.
Все починається із злагоди самих із собою.

Ми завжди поводимо себе лише так, як навчилися колись раніше, як знаємо та вміємо. І це аж ніяк не може бути приводом для самозвинувачень та самознецінення.
Наприклад, маленька дитина кричить, капризує, тупає ніжками, голосно плаче, щось кидає на підлогу, коли хоче до себе просто привернути увагу і отримати бодай трохи тепла та любові... І робить так не тому, що вона погана, а тому що в такий спосіб поводить себе, наприклад, мама. І це єдина їй, дитині, відома модель поведінки, інших вона не знає і просто ніколи не бачила... Тому вважає, що саме так і потрібно себе поводити. А з часом, така поведінка стає звичною...
Можливо, вже прийшов час зупинити в собі того самого "критика", який не є Вами, а був, швидше за все, кимось із значимих людей нав'язаний?
Ви можете написати, а що Вам в собі подобається?
За що б могли себе похвалити?
Що приносить радість, щастя, задоволення в житті?

Відредаговано автором 24-02-2025 13:34:34

Доброго ранку Настя!
Згодна з колегами, основне, на що варто звернути увагу на даний момент - це Ваша реакція, Ваш психо-емоційним стан у стресовій ситуації.
Адже, невміння відсторонитися і продовжувати жити далі спокійно може бути ознакою Вашої здатності сильно одразу прив'язуватися до чоловіків - це з одного боку. А з іншого - невміння "тримати удар". Тобто, невміння прийняти певну поразку, невдачу, пережити обман... Але ж це життя, і в житті не завжди бувають перемоги і не завжди все вдається.
Окрім того, зважаючи, що у Вас обмаль досвіду в стосунках з чоловіками, хочу звернути на дещо Вашу увагу. Можливо, в наступних стосунках це стане Вам до нагоди.
Ви пишете "Мы уже дважды гуляли и я предложила ,а он поддержал идею что я могц приехать к нему в гости и мы с ним посидим у него на хате,а с родителями он договориться".
Я правильно Вас зрозуміла, ініціатива приїхати до нього в гості була Ваша, а не хлопця? Якщо так, тоді, певне, він за цю домовленість не взяв на себе відповідальності. Насправді, в гості має запрошувати сам господар, а в даному випадку, "господар" це хлопець, який сам має робити такі пропозиції. Бо такого роду жіноча ініціативність, як правило, відбиває охоту у представників сильної статі щось самим вирішувати і нести потім за свої рішення відповідальність.
Окрім того, в даній домовленості задіяні і його батьки. Тобто, вирішальне слово мусило бути не за хлопцем, а за ними.
Можливо, хлопцю стало дуже незручно перед Вами? Адже, він може почувати себе не здатним щось вирішувати. А такі речі дуже б'ють по чоловічому самолюбству. Та і батьки могли мати інші плани на цей день і могли просто бути не готові приймати в своєму домі дівчину свого сина. Насправді, причин може бути дуже багато, в тому числі, просто захворів.
Тому саме Ваше вміння правильно реагувати на такі стресові, незвичні ситуації виходить на перший план в плані підтримки та допомоги.
А як Ви зазвичай реагуєте в ситуаціях, коли руйнуються Ваші плани і є момент несподіванки? Ви завжди так болісно все переживаєте?

Відредаговано автором 24-02-2025 11:05:26

Доброго ранку Діано!
Насправді, нічого нормального в тому, які вимоги цей хлопець висуває по відношенню до Вас, немає. Чому?
Тому, що почуття - це про повне прийняття людини не з позиції "рожевих окулярів", а з позиції можливості прийняття недоліків.
Окрім того, якщо через пів року знайомства у хлопця до Вас така купа вимог, уявіть, які вимоги він може почати Вам висувати далі?
Про що може говорити таке ставлення?
Лише про те, що він намагається з Вас, прекрасної, чарівної, неповторної особистості, "зліпити" якийсь свій певний "штучний ідеал", який сформувався у нього раніше. Але ж ідеальних людей не існує, в принципі. Власне, тому і дається людині таке прекрасне почуття як любов. Що допомагає бачити в людині найкращі її риси та якості, і ужив

приймати її з помилками та недоліками.
До того ж, у хлопця явно є не дуже здорова тяга до різного боку сексуальних "насолод" - "Згадує свою бурхливу молодість, згадує якихось дівчат з минулого життя, постійно жартує що хоче свій бордель і купу повій...".. Чи не тому Вас так болісно чіпляють його "жарти", що це зовсім не жарти насправді? "розумію, що це жарти але мене це задіває і у відповідь я чую лише «ну люблю ж я тебе». А хіба людина, яка кохає, буде на стільки нетактивною навіть в своїх, типу, жартах?
Але окрім цього всього, як на мене, є ще дуже
важливе питання, яке одразу привернуло мою увагу.
Ви пишете: "...коли ми тільки почали спілкуватися мені теж не подобались якісь речі в ньому але я коли я його покохала я про це вже забула і мені це абсолютно не важливо і я навіть вже не звертаю на це увагу якщо людина так відчуває себе комфортно". Але чи дійсно те, що Ви "заплющили очі" на його певні проблеми, правильно? Ніби то все підходить під поняття "люблю".." Але ж для чого пристосовуватися до явно не дуже гарного? Чи не є це ознаками певної тенденції до залежності в стосунках?
Якщо є справжнє почуття, любов, воно однозначно, "не заплющує очі". Тоді як прив'язливість, "залипання", здатність надміру швидко закохуватися,
вдягає на очі "рожеві окуляри" і змушує людину жити ілюзіями. Які, як правило, закінчуються великими розчаруваннями та стражданнями.
У мене до Вас одне питання: а от ті всі речі, які Вам не подобалися і про які Ви ніби то вже "забули", кудись вже зникли? Чи не займаєтеся Ви самообманом? А якщо все ж небажання щось пам'ятати неприємне - це все ж самообману, тоді для чого вам так потрібно "заплющувати на все погане очі"? Чи не така є закоханість лише страхом самотності, страхом залишитися одною?

Відредаговано автором 24-02-2025 10:19:26

Дякую за щирість.
Завдяки якій, я лише впевнилася в своїх припущеннях, щодо походження "очень странные перепады настроения, и неизвестная мне жажда власти, контроля, я не могу терпеть свою уязвимость..."
Маленька дитина "складається" з двох батьків. Навіть, коли немовля, здається, нічого не розуміє, не знає, не помічає, її підсвідомість автоматично переймає всі моделі поведінки від своїх батьків у вигляді поведінкових програм. Якими потім, дорослішаючи, почне керуватися.
"Моя мати. Вона схильна до тотального контролю та домінації, якщо щось не так як вона хоче, то може перейти на фізичні прояви агресивності чи заниження авторитетності, в цілому досить загониста". Ось перша програма, прояви якої Ви так болісно спостерігаєте періодично і у себе.
А от і друга програма "я не могу терпеть свою уязвимость..."
"Батько більш спокійніший, повна протилежність її"
І виходить, що ці дві, так звані програми, зараз "роздирають" Вас на дві частини, спричиняючи біль та страждання. З одного боку самовпевненість, неповага до оточуючих, небажання рахуватися з почуттями інших... А з іншого боку - занижена самооцінка, невпевненість у собі, психо-емоційна залежність від тих, хто поруч... Два кінця однієї "палиці", ім'я якої гординя. А походження її - неправильно сформований світогляд. Адже, по справжньому щасливою може бути лише та людина, яка живе "посередині", тобто, в гармонії з собою та оточуючим світом
Ви пишете "Мабуть мені просто треба розуміти звідки виходять емоції і яка їх початкова точка".
Так, звісно, розуміння звідки "ноги ростуть" беззаперечно допоможуть, бодай, не перебувати у стані невизначеності, але...
От спробуйте декілька днів після того, як зрозуміли причину проблеми, поспостерігати за собою...
Як думаєте, одне розуміння допоможе Вам поміняти свої реакції? Адже, "розуміти" і "змінитися" - це як два берега однієї річки, коли від одного берега потрібно відштовхнутися, а до другого потрібно доплисти...
Ваше питання - це, однозначно, запит на індивідуальну роботу.

Відредаговано автором 24-02-2025 09:40:26