Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Хочеться дещо доповнити до своїх попередніх слів.
Ви пишете: "Когда ходим в гости к друзьям там и детей любит и собаку их....". Тобто, судячи з цих слів, у чоловіка не має неприйняття дітей та тварин вцілому. Що, як на мене, додає впевненості в те, що питання можна вирішити, бо воно стосується лише кількості та якості внутрішніх сил, які є у Вас, та у Вашого чоловіка. Бо чим сильніше прив'язаність, тим більше може бути накопичених образ, страхів та претензій одне до одного. Що дуже швидко виснажує, плюс - невміння відновлюватися та наповнюватися, (а це комплекс певних знань) і в результаті може з'явитися "режим економії енергії". Тобто, несвідоме намагання "усунути конкурентів".
Як на мене, Ваше питання стосується не стільки зовнішніх причин, скільки внутрішніх накопичених проблем, що потребує індивідуальної роботи.

Ліки можуть на деякий час загальмувати стан тривожності, стресу, гніву, депресії тощо, але... Ліки "приглушать" гострий душевний біль і можливо, в деякій мірі, знімуть стрес , але... Аж ніяк не "вилікують" коріння самої проблеми.
Тобто, для того, щоб почати повноцінно жити далі, потрібно розібратися з от тими всіма питаннями, які Вас хвилюють і які Ви написали в своєму коментарі. Отже, винести їх на індивідуальні зустрічі з психологом на пропрацювання. Психотерапія - це робота із деструктивними установками, звичками та поведінковими моделями, які заважають нормально жити і мати щасливі стосунки. І трансформація їх у більш конструктивні, які змінять ставлення до себе та оточуючого світу і людей.

Відредаговано автором 20-02-2025 22:21:36

Доброго вечора Nika!
Якщо я правильно Вас зрозуміла, в Україні Ви працювали в офісах, більше як менеджер по продажам. Що потребує певного рівня підготовки та знань. А ще - це певний статус в соціумі. Що так чи інакше впливає на сприйняття себе як особистості.
А в Польщі почали працювати офіціанткою, тобто, перейшли в статус обслуговуючого персоналу. І хоча, така робота потребує певних навиків роботи з людьми, все ж не вважається статусною... Тобто, якщо в першому варіанті Ви зі співробітниками були "командою". Тобто, більш-менш на рівних. У випадку ресторацій, Ви просто підлегла, яка має виконувати свої функції.
Завдяки попередній роботі і, можливо, своїм вродженим якостям, у Вас є внутрішнє відчуття себе та оточуючих. І це відчуття не співпадає з тим, як Вас сприймає Ваше нове начальство.
Нам тільки здається, що коли ми нічого не говоримо, тоді неможливо зрозуміти, про що ми думаємо і що відчуваємо. Але зневажливе ставлення, критика, осуд "зчитуються" на підсвідомому рівні тими, до кого ми маємо такі почуття. І, як на мене, Ваш новий директор інтуїтивно відчуває таке ставлення до себе, але пояснити словами нічого не може. А такий стан завжди дуже сильно напружує, тривожить, викликає роздратування та агресію. "Но как успела увидеть-личность он немного «сам из себя», местами не контролирует речь, эмоции..."
"Сколько наблюдала за ним-он и со своей женой позволяет себе грубости, которая вместе с ним руководит и временами тоже появляется в ресторане. Думаю, что он от части есть таким себе «неадекватом», который в последнее решил сорвать свое недовольство на мне, только хз почему".
Коли ми, стикаючись з проявами хамства та невихованості, у свою чергу, відчуваємо несвідоме презирство та зверхність до таких людей через те, що краще виховані або розумніші, або соціально маємо інший рівень розвитку - це не лише відштовхує від нас оточуючих, але і викликає в наш бік агресію.
Я б Вам могла порадити індивідуальну консультацію, щоб пропрацювати саме ці моменти з психологом.

Доброго вечора.
Насправді, коли пропоацьовуються якісь травматичні ситуації, можуть бути моменти дискомфорту, але... Результативною можна вважати лише ту роботу, яка приносить стан полегшення після завершення сеансу.
Окрім того, є поняття довіри між психологом та людиною, яка до нього звернулася. А це само по собі унеможливлює стан "відчуття ніби насправді реально перед моїм психологом почуття сорому і провини і реально побоювання що він мене особисто засудить". Основне мірило професійності спеціаліста - це безоціночне сприйняття людини, з якою проводиться психотерапія.
Ви і тільки Ви сама повинні вирішувати, чи хочеться Вам і надалі працювати з тим чи іншим спеціалістом. Це, знову ж таки, питання довіри і питання результативності самої роботи.

Доброго вечора Anna!
А Ви коли небудь запитували у чоловіка, чому він так категорично не хоче повертати собачку в дім?
Хоча, якщо чесно, навряд чи він дасть Вам якусь конкретну відповідь,бо, швидше за все, і сам не розуміє, чому цього не хоче...
Сім'я - це єдине ціле. І одружуючись, як правило, всі хочуть лише одного - отримувати турботу, щастя та Любов одне від одного.
"...мы когда сошлись это ничему не мешало жили втроём все юыло хорошо"
Спершу ще є закоханість. А отже, більш терпиме ставлення одне до одного. В тому числі, до тих, хто живе поруч, наприклад, тварин. Та і сил ще є багато, щоб проявляти одне до одного певні риси благородства та поблажливості.
"Спустя некоторое время чаще (с подачи мужа) начали её оставлять у моих родителей...Ужасно скучаю за ней. А муж всячески против, что бы я её забрала".
З часом, закоханість тане, стосунки починають вимагати більше зусиль і тваринка неочікувано може перетворитися на конкурента, який перетягує на себе більшість уваги.
Що це означає? Кожна людина потребує любові, власне, заради любові жінки виходять заміж, а чоловіки одружуються. Коли енергії радості багато, її вистачає на всіх і тоді всім легко уживатися одне з одним поруч. Але дефіцит енергії Любові відчувається одразу.
Власне, як на мене, саме в цьому основна причина того, що чоловік не хоче вертати додому собаку і не дуже хоче дітей. Бо і тварини і діти вимагають до себе дуже багато сил. А якщо так, то чоловік інтуїтивно намагається прибрати джерела небезпеки для себе.
Що робити? Чи можна в такій ситуації щось змінити?
На мою думку, можна!
Не просто ж так, жінок наші предки вважали берегинею сім'ї, роду, народу...
Жінка за своєю природою, є серцем та душею родини та сім'ї. Саме тому, їй більше дається і певних можливостей, щоб щось змінити в цьому світі на краще...
Чи є.у Вас якась цікава справа, яка Вам дуже подобається? Чим Ви займаєтеся у свій вихідний день? Як набирається сил? Де берете свої внутрішні ресурси?
Адже, на моє тверде переконання, як тільки Вам вдасться стати психо-емоційно повністю наповненою, як тільки в Вас стане на багато більше енергії щастя та Любові, повернеться в дім собачка, а також, енергії вистачить і на дитину. Тобто, у чоловіка з'явиться бажання її, дитину мати.
Чи відрізняються стосунки між Вами та Вашим чоловіком у випадку, коли ви можете бути вдома на самоті лише з ним одним. і коли поруч з вами маленька собачка...

Відредаговано автором 20-02-2025 21:15:41

Насправді, автоматично проблеми і не можуть зникнути. Це Ви правильно помітили. Ми можемо жити навіть на іншому континенті від батьків, але підсвідомий зв'язок все одно залишається. І в любому випадку, цей зв'язок буде до кінця життя. Інша справа, яку якість зв'язок буде мати.
Бо зв'язок "зафіксовано" з народження на підсвідомому рівні у вигляді реакцій, почуттів, емоцій, установок та моделей поведінки. Окрім того, набагато гірше, коли нам здається, що ми вже нічого не пам'ятаємо з дитинства і не хочемо навіть згадувати. От так, як, на мою думку, відбувається і з Вами. Чим сильніша дитяча травма, тим менше про це хочеться говорити і писати. Власне, тому нічого про батьків і не написали зараз. Бо всередині "застряг" біль та непрожитий стрес, що потребує індивідуального, практичного пропрацювання вже в теперішньому часі. Адже, на сайті - це теорія, це лише намагання проаналізувати ситуацію і знайти "коріння" проблеми, що може допомогти зрозуміти причину, але не прибрати її. Власне, потрібне лише Ваше рішення на початок індивідуальної.роботи.

Доброго ранку Дарино!
На мою думку, є одна причина, яка може суттєво впливати на такі перепади настрою та поведінки - це відсутність "золотої середини" в сприйнятті себе та оточуючого світу. Це такий собі поділ всього лише на "добре" і "погано". А так, зачасти, буває, коли в дитинстві батьки приймали дитину лише тоді, коли у неї все вдавалося: хвалили її, звертали на неї увагу, можливо, щось дарували в такі моменти...
А от у випадках помилок та невдач, або знецінювали та нехтували нею, не звертаючи зовсім уваги, або сварили її як "дуже погану дівчинку".
Але, що в першому випадку, що в другому випадку, акцент батьківського виховання ставився не на розкриття душевних якостей, таких як взаєморозуміння, підтримка, тепло, співчуття, а на суто егоїстичне, оціночне, а отже, дуже категоричне: або краще всіх, або гірше за всіх.
Ви подорослішали, почали самостійне життя, але сформоване в дитинстві сприйняття себе та світу, залишилося. Бо те, що формується в дитинстві, стає базовим і потім керує нами несвідомо.
Але це все не є остаточним, а отже, може коригуватися, відповідно тим внутрішнім трансформаціям, які відбуватимуться в дорослому житті вже свідомо. Тим паче, що у Вас є, як на мене, унікальна здатність відслідковувати певні закономірності та робити певні висновки. А, як правило, саме такі люди здатні до швидкого саморозвитку.
Як батьки реагували в дитинстві на Ваші успіхи та невдачі? В які моменти приділяли Вам більше уваги, посміхалися Вам, розмовляли з Вами? В які моменти відсторонювалися, можливо проявляли холодність, байдужість, або ж, навіть, сильно сварили, ображали, знецінювали?

Відредаговано автором 17-02-2025 09:44:11

Так, Ви абсолютно праві. І потрібно всього лише наважитися повністю "переписати" своє життя і нарешті відчути себе по справжньому вільною та щасливою. І це право ніхто не дасть окрім Вас самої, тоді як психолог може лише допомогти нарешті стати цілісною та самодостатньою.
Ідіть в індивідуальну роботу. Повірте, воно того варте!

Доброго вечора!
"Я в принципе не знаю, это проблема или это последствия детства и с этим надо жить"
Насправді, ні якщо вважати те, що Ви відчуваєте та переживаєте проблемою, ні якщо вважати свої відчуття наслідками дитячих травм - з цим зовсім жити не потрібно, бо це, як на мене, не вроджене, а набуте несвідомо в дитинстві.
"в моем детстве была строгая мать и слабый отец. Я всегда была вежливой и хорошей, потому что именно этого ожидала от меня мама, а если нет, то конечно были драки и скандалы..."
А маленька дитина жити без любові та тепла батьків, мами, просто не може, тому щоб заслужити ту саму увагу та любов з усіх сил намагається бути "гарною дівчинкою". Так формується образ милої, вихованої, уважної, справедливої, завжди правильної, зручної жінки, підлеглої, колеги, знайомої...яка "никогда не выходила за рамки своих границ и старалася все контролировать. (!) Мне хотелось всегда выглядеть безупречно и идеально (!!!)".
А для чого так хотілося бути ідеальною? Відповідь напрошується сама. Бо мама не ідеальну дівчинку не любила, а любила слухняну, милу, виховану, зручну і покірну....
Все, що відбувається в дитинстві дитина не може ані проаналізувати, ані зрозуміти, ані змінити, бо дуже маленька, безпорадна і залежна від значимих дорослих. Тому все, що з дитиною відбувається незрозумілого, болючого, поганого, дитяча свідомість "списує" на її неідеальність. Це не батьки не вміють любити ( бо, швидше за все і їх в дитинстві недолюбили), а вона сама погана, неправильна, невміла, невихована... Тому, щоб мати право бодай на якесь визнання та прийняття в суспільстві, має будь що, поводити себе правильно, наближаючись до ідеального.
При цьому неприйнята батьками, мамою, "погана", неідеальна частина дівчинки, насправді, нікуди не ділась. Вона просто весь цей час перебувала в тіні: недолюблена, незахищена, розгублена... Адже, неможливо любити наполовину...
Здається, дитинство давно позаду, дівчинка давно вже доросла, але... Сформовані під впливом батьківського ставлення поведінкові моделі продовжують керувати життям.
"Но где-то я чувствую, что хотя и контролирую свое внешнее поведение, но не контролирую себя внутри. Я чувствую, что что-то подавляю внутри"
Неможливо жити щасливим життям і бути повноцінно щасливою, якщо постійно придушувати в собі право бути прийнятою та любимою ВЖЕ за фактом свого народження, а не лише у випадку, коли мусить сподобатися оточуючим.
Те, що з Вам відбувається - це наслідок дитячої глибокої травми. "чувствую, что получаю удовольствие и своего рода... облегчение, если кто-то говорит мне плохие слова намеренно, говорит "заткнись" и еще много плохих слов и т. д.... когда меня унижают.
Я даже общалась в этом духе в сети, потому что в реальной жизни я не могу себе позволить подобное". На мою думку, під впливом все тієї ж дитячої травми відбулося певне викривлення сприйняття "добре-погано". На кшталт: Якщо мама - найрідніша і найважливіша, себе так завжди поводить (принижує, сварить, знецінює, ображає), саме таке ставлення фіксується підсвідомістю дитини, як еталон любові до неї. І отже, лише таке відношення: образи та знецінення, може дати відчуття певного задоволення, тобто, відповідності еталону щастя.
Насправді, підсвідомість не має минулого та майбутнього, підсвідомість завжди живе в теперішньому часі. Тому все, що зафіксувалося раніше у вигляді певних установок та поведінкових моделей, продовжує діяти і в дорослому віці. Але з іншого боку, та ж сама особливість підсвідомості перебувати в теперішньому часі, дає реальну можливість ті ж самі дитячі установки та моделі поведінки "переписати" на більш конструктивні, гармонічні та щасливі.

Відредаговано автором 16-02-2025 22:13:25

"..щоб питання з чоловіком чи без не було першочерговим і пріорітетним, а просто нормальною частиною мого життя"
Власне, життя - це лише відображення наших почуттів, емоцій і нашого ставлення до себе. Все, що є всередині нас, ретранслюються зовні.

І до речі, дуже рада, що перестали хотіти тікати від чоловіка. Насправді, втекти, певне, можна, але чи не в чергову ілюзію? 🤔
Бо, насамперед, ми завжди тікаємо лише від себе та своєї долі. А від себе та долі, як кажуть, втекти неможливо.

Насправді, у Вас є чудова властивість - Ви здатні аналізувати ситуації і швидко вчитися.
А щодо родичів чоловічої статі...
У нашому житті не буває випадковостей, від слова "зовсім". В тому числі, і батьки та брати у нас саме такі, а не інші.
Але це питання вже іншого аспекту, під більш глибокий запит.

Ну от бачите, Ви самі відслідкували, що перебуваючи в ресурсному стані і діти поводять себе краще і чоловік не роздратований... А Вше роздратування до нього, то вже з "іншої області". Чому? Тому що Ви як жінка, як той самий генератор, генеруєте любов та спокій навколо себе...
А от коли виснажена - включається зворотній процес. Чули коли небудь термін "енергетичний вампірізм"? Звісно, це така дуже примітивна назва, але по суті, дуже влучна. Є те, що ми бачимо зовні: роздратування чоловіка, капризи і неслухняність дітей. А є те, чого ми не бачимо, але на що дуже реагуємо і що, насправді, керує нами та нашим життям - наш внутрішній стан. Чим сильніше ми прагнемо від когось уваги та розуміння, тим швидше людей відштовхуємо. Це те ж саме, що схопити людину за рукав і почати сильно смикати. Яка буде Ваша реакція на такі дії з Вами?
Власне, все що можна було пояснити в такому форматі, вже пояснено. Це така собі, теорія сімейних стосунків, її ази. У вас з чоловіком співзалежні стосунки. Стосунки створені за аналогією стосунків Ваших батьків, навіть якщо зовні це одразу і не помітно. Де "жертва" та аб'юзер періодично міняються ролями. І єдиний вихід - це повна зміна установок та поведінкових моделей.
А для цього потрібна практична робота, тобто, відпрацювання нових установок та моделей поведінки, що потребує індивідуальної терапії.

Відредаговано автором 15-02-2025 22:16:50

Насправді, біда в тому, що більшість жінок навіть не знають про те, що мають величезну внутрішню силу і що, навіть, перебуваючи у психо-емоційному стані виснаження, все одно впливають дистанційно на стан чоловіка та дітей. Бо є осередком сім'ї та її "генератором". Це система "дзеркала". Коли ми "дзеркалимо" свій емоційний стан, своє сприйняття та бачення всього, що відбувається, одне на одного.
На мою думку, Ваше виснаження ще й може бути наслідком незнання та невміння керувати своїми природними дарами. Згадайте, та порівняйте, як реагують Ваші діти та чоловік, коли Ви перебуваєте в різних станах наповнення? Впевнена, що одразу згадаєте величезну різницю у їх реакціях та поведінці. Те, що я пишу, це лише мізерна толіка тих величезних знань, які можуть допомогти не лише зберегти сім'ю, але і зробити стосунки гармонічними та щасливими. Тоді, як розлучення без внутрішніх трансформацій, не так вже і рідко, призводять лише до ще більших життєвих ускладнень і аж ніяк не є панацеєю від усіх видів сімейних проблем. До речі, не буває сімей безпроблемних. Є лише різниця в тому, які знання ми маємо, як ними користуємося і на скільки вже втомилися перебувати в стосунках, які не приносять щастя. А отже, готові працювати над собою, а не знищувати себе, намагаючись змінити іншу людину (Що, насправді, неможливо, аж поки сама людина не захоче цих змін)

Ви пишете "Я чим далі переконуюся, на досвіді наших стосунків, що відносини будуть і чоловік їх радо буде підтримувати, але за одної умови — щоб я поводилася так як йому зручно, без негативу, претензій, розбірок, без поривів щось змінювати як мені треба..."
Думаю, що тут є певні "пастки", і щоб їх уникнути, бажано усвідомлювати, що проблема співзалежних стосунків саме в тому, що в парі чоловік та дружина мають один до одного певні претензії. Які базуються на намаганні, насамперед, змінити поведінку іншого.
Звідси розборки, образи, конфлікти, недомовки і, знову ж таки, психо-емоційне виснаження...
Як на Вашу думку, Ваш чоловік щасливий в шлюбі? Він почуває себе комфортно, його все влаштовує? Це при тому, "що відносини будуть і чоловік їх з радістю буде підтримувати...". А якщо він і надалі не отримає всього того, про що Ви написали вище, він все одно буде перебувати у відносинах? Чи так само, як і Вам, йому захочеться ці стосунки завершити?
А якщо, дійсно, захоче завершити, чи можете спрогнозувати свій стан та свої почуття?
Насправді, це не лише гра моєї уяви, на превеликий жаль. Жінка за своїми природніми властивостями, як це не дивно, але у шість разів психо-емоційно сильніша за чоловіка. Тому те, про що жінка мріє і думає, інколи відбувається набагато швидше, як це уявляється. Але є одне але: втілення бувають не зовсім такими, як собі уявляєттся - може автоматично запуститися процес "виштовхування" чоловіка з сім'ї. Такий сценарій розвитку подій розглядається?

Відредаговано автором 15-02-2025 17:30:19