Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго ранку Настя!
Згодна з колегами, основне, на що варто звернути увагу на даний момент - це Ваша реакція, Ваш психо-емоційним стан у стресовій ситуації.
Адже, невміння відсторонитися і продовжувати жити далі спокійно може бути ознакою Вашої здатності сильно одразу прив'язуватися до чоловіків - це з одного боку. А з іншого - невміння "тримати удар". Тобто, невміння прийняти певну поразку, невдачу, пережити обман... Але ж це життя, і в житті не завжди бувають перемоги і не завжди все вдається.
Окрім того, зважаючи, що у Вас обмаль досвіду в стосунках з чоловіками, хочу звернути на дещо Вашу увагу. Можливо, в наступних стосунках це стане Вам до нагоди.
Ви пишете "Мы уже дважды гуляли и я предложила ,а он поддержал идею что я могц приехать к нему в гости и мы с ним посидим у него на хате,а с родителями он договориться".
Я правильно Вас зрозуміла, ініціатива приїхати до нього в гості була Ваша, а не хлопця? Якщо так, тоді, певне, він за цю домовленість не взяв на себе відповідальності. Насправді, в гості має запрошувати сам господар, а в даному випадку, "господар" це хлопець, який сам має робити такі пропозиції. Бо такого роду жіноча ініціативність, як правило, відбиває охоту у представників сильної статі щось самим вирішувати і нести потім за свої рішення відповідальність.
Окрім того, в даній домовленості задіяні і його батьки. Тобто, вирішальне слово мусило бути не за хлопцем, а за ними.
Можливо, хлопцю стало дуже незручно перед Вами? Адже, він може почувати себе не здатним щось вирішувати. А такі речі дуже б'ють по чоловічому самолюбству. Та і батьки могли мати інші плани на цей день і могли просто бути не готові приймати в своєму домі дівчину свого сина. Насправді, причин може бути дуже багато, в тому числі, просто захворів.
Тому саме Ваше вміння правильно реагувати на такі стресові, незвичні ситуації виходить на перший план в плані підтримки та допомоги.
А як Ви зазвичай реагуєте в ситуаціях, коли руйнуються Ваші плани і є момент несподіванки? Ви завжди так болісно все переживаєте?

Відредаговано автором 24-02-2025 11:05:26

Доброго ранку Діано!
Насправді, нічого нормального в тому, які вимоги цей хлопець висуває по відношенню до Вас, немає. Чому?
Тому, що почуття - це про повне прийняття людини не з позиції "рожевих окулярів", а з позиції можливості прийняття недоліків.
Окрім того, якщо через пів року знайомства у хлопця до Вас така купа вимог, уявіть, які вимоги він може почати Вам висувати далі?
Про що може говорити таке ставлення?
Лише про те, що він намагається з Вас, прекрасної, чарівної, неповторної особистості, "зліпити" якийсь свій певний "штучний ідеал", який сформувався у нього раніше. Але ж ідеальних людей не існує, в принципі. Власне, тому і дається людині таке прекрасне почуття як любов. Що допомагає бачити в людині найкращі її риси та якості, і ужив

приймати її з помилками та недоліками.
До того ж, у хлопця явно є не дуже здорова тяга до різного боку сексуальних "насолод" - "Згадує свою бурхливу молодість, згадує якихось дівчат з минулого життя, постійно жартує що хоче свій бордель і купу повій...".. Чи не тому Вас так болісно чіпляють його "жарти", що це зовсім не жарти насправді? "розумію, що це жарти але мене це задіває і у відповідь я чую лише «ну люблю ж я тебе». А хіба людина, яка кохає, буде на стільки нетактивною навіть в своїх, типу, жартах?
Але окрім цього всього, як на мене, є ще дуже
важливе питання, яке одразу привернуло мою увагу.
Ви пишете: "...коли ми тільки почали спілкуватися мені теж не подобались якісь речі в ньому але я коли я його покохала я про це вже забула і мені це абсолютно не важливо і я навіть вже не звертаю на це увагу якщо людина так відчуває себе комфортно". Але чи дійсно те, що Ви "заплющили очі" на його певні проблеми, правильно? Ніби то все підходить під поняття "люблю".." Але ж для чого пристосовуватися до явно не дуже гарного? Чи не є це ознаками певної тенденції до залежності в стосунках?
Якщо є справжнє почуття, любов, воно однозначно, "не заплющує очі". Тоді як прив'язливість, "залипання", здатність надміру швидко закохуватися,
вдягає на очі "рожеві окуляри" і змушує людину жити ілюзіями. Які, як правило, закінчуються великими розчаруваннями та стражданнями.
У мене до Вас одне питання: а от ті всі речі, які Вам не подобалися і про які Ви ніби то вже "забули", кудись вже зникли? Чи не займаєтеся Ви самообманом? А якщо все ж небажання щось пам'ятати неприємне - це все ж самообману, тоді для чого вам так потрібно "заплющувати на все погане очі"? Чи не така є закоханість лише страхом самотності, страхом залишитися одною?

Відредаговано автором 24-02-2025 10:19:26

Дякую за щирість.
Завдяки якій, я лише впевнилася в своїх припущеннях, щодо походження "очень странные перепады настроения, и неизвестная мне жажда власти, контроля, я не могу терпеть свою уязвимость..."
Маленька дитина "складається" з двох батьків. Навіть, коли немовля, здається, нічого не розуміє, не знає, не помічає, її підсвідомість автоматично переймає всі моделі поведінки від своїх батьків у вигляді поведінкових програм. Якими потім, дорослішаючи, почне керуватися.
"Моя мати. Вона схильна до тотального контролю та домінації, якщо щось не так як вона хоче, то може перейти на фізичні прояви агресивності чи заниження авторитетності, в цілому досить загониста". Ось перша програма, прояви якої Ви так болісно спостерігаєте періодично і у себе.
А от і друга програма "я не могу терпеть свою уязвимость..."
"Батько більш спокійніший, повна протилежність її"
І виходить, що ці дві, так звані програми, зараз "роздирають" Вас на дві частини, спричиняючи біль та страждання. З одного боку самовпевненість, неповага до оточуючих, небажання рахуватися з почуттями інших... А з іншого боку - занижена самооцінка, невпевненість у собі, психо-емоційна залежність від тих, хто поруч... Два кінця однієї "палиці", ім'я якої гординя. А походження її - неправильно сформований світогляд. Адже, по справжньому щасливою може бути лише та людина, яка живе "посередині", тобто, в гармонії з собою та оточуючим світом
Ви пишете "Мабуть мені просто треба розуміти звідки виходять емоції і яка їх початкова точка".
Так, звісно, розуміння звідки "ноги ростуть" беззаперечно допоможуть, бодай, не перебувати у стані невизначеності, але...
От спробуйте декілька днів після того, як зрозуміли причину проблеми, поспостерігати за собою...
Як думаєте, одне розуміння допоможе Вам поміняти свої реакції? Адже, "розуміти" і "змінитися" - це як два берега однієї річки, коли від одного берега потрібно відштовхнутися, а до другого потрібно доплисти...
Ваше питання - це, однозначно, запит на індивідуальну роботу.

Відредаговано автором 24-02-2025 09:40:26

"Я не знаю что я хочу щас, у меня есть чувства к нему, но с другой стороны я не могу отпустить его плохие поступки"
Можливо, дуже здивую Вас, але в стосунках, нерідко, негатив тримає сильніше, аніж те, що було в стосунках гарного. Чому?
Тому що позитив - це з області вже прожитого і повністю прийнятого. Тоді, як любий негатив - це образи, претензії, страхи, гнів... і це те, з чим ми повинні розбиратися, що повинні зрозуміти, з чого повинні зробити висновки. Адже, кожне почуття з'являється як певний сигнал, пересторога, допомога... Це такий закон стосунків, який ми можемо не знати, але він все одно буде на нас впливати і тримати разом навіть, якщо ми цих стосунків вже не хочемо. Мало того, навіть, якщо Вам вдасться все таки піти від хлопця, але залишаться от ті самі "негативи", вони просто не дадуть Вам створити нові стосунки, або ж нові стосунки "потягнуть" за собою ті ж самі проблеми. Так само, як невирішені питання з дитинства, психологічні травми, з тою ж самою мамою
та батьком тягнуть проблеми у Ваші особисті стосунки вже зараз.
Певне, достатньо складно одразу побачити зв'язок між тим що було, і що відбувається зараз, але він не просто існує, але і керує життям.
От те саме "Я не особо чувствую себя ценной и нужной для самой себя.." як Ви думаєте, а звідки таке знецінення себе? Адже, ми чомусь або відчуваємо себе впевнено, самодостатньою, або ж повинні весь час доводити собі, хлопцю, батькам, оточуючим, що чогось все таки варті, почуваючи себе постійно недостойною щастя вже просто так, за фактом свого народження...
Ви відчували себе цінною в стосунках з мамою, батьком?
А зважаючи на те, що Ви пишете про себе, навряд чи. Але ж ставлення до себе, самооцінка, формується саме в дитинстві під час спілкування з батьками. Тому прекрасне бажання "...наверное стоит понять что я заслуживаю большего, что меня могут любить и ценить просто так, тогда я и сама буду себя любить"
виявляється не так вже і легко здійснити. Тобто, зрозуміти, що так потрібно до себе ставитися - достатньо просто, але... Виявляється, що та сама цінність та висока самооцінка проявляється не в розумінні "що так потрібно до себе ставитися", а в реакціях та почуттях. А от їх ми, якраз, контролювати і не можемо. Що Ви самі вже дуже точно підмітили раніше:
"Когда у нас ссоры, у меня всегда реакция одна это слезы и пока я не успокоюсь, я не пойму своих потребностей, когда успокаиваюсь начинаю анализировать что и как, и уже тогда могу высказать все недовольства". Але ж, як кажуть, "після бійки кулаками не машуть"?
Тобто, основний показник всього, на який, до речі, і реагують всі оточуючі, в тому числі, і чоловіки - це от та сама перша реакція: сльози, образи, відчуття несправедливості, приниження і т.д., які і визначають всі подальші стосунки.
А звідки беруться реакції? А реакції випливають з того самого нашого глибинного попереднього досвіду.
І виходить "замкнуте коло", по якому можна бігати до безкінечності.
Власне, якщо вважати, що життя буде тривати вічно, то ніби і нічого страшного. Можливо, колись, кількість болю перевищить певну межу і нарешті, перейде у якість десь там, наприкінці життя... А може і не перевищить, то лотерея...
Але якщо все ж таки хочеться своє життя жити щасливо вже зараз - такий метод очікування "що якось саме владнається", навряд чи може задовольнити.

Відредаговано автором 24-02-2025 09:21:19

"Нет, он ничего не заставляет делать, но и сам предложить что то сделать самому не делает, поэтому приходится самой..."
Складається відчуття, що Ви самі взяли на себе якісь обов'язки, як, наприклад, мама турбується про своє дитя .. Але ж хлопець не дитина, чи не так? А Ви не його мама...
Чоловік ніколи нічого не стане робити до тих пір, поки жінка все робить за нього. Це закон стосунків.
Тому я і запитала: а що трапиться, якщо Ви перестанете все купувати, все вирішувати, їздити до нього...
Ви ніколи не замислювалися, а що, насправді, Вами рухає, коли Ви "включаєте мамочку"? Адже, все що ми робимо, має завжди для нас якийсь глибинний сенс, особливо, в стосунках...
Скажіть, а як би Ви хотіли щоб хлопець поводив себе по відношенню до Вас? Чи не так, як це робите Ви по відношенню до нього?
Коли батьки в дитинстві не дають достатньо любові та тепла, дитина вважає себе винною в цьому. І щоб, нарешті, на неї дорослі звернули увагу, старається бути "гарною дівчинкою". А потім, в дорослому житті, несвідомо всі обов'язки бере на себе, навіть не здогадуючись, що продовжує працювати та сама дитяча програма, коли в такий спосіб прагнула заслужити якомога більше батьківської уваги.
На мою думку, всі Ваші дії по відношенню до хлопця - це "віддзеркалення" дитячих травм, установок та батьківських поведінкових моделей.
І єдиний спосіб "розв'язати" співзалежні стосунки - це почати індивідуально працювати над перезаписом того, що зафіксувалося з дитинства. У всіх інших випадках, навіть усвідомлення причин всього, що відбувається, навряд чи допоможе. Бо існує поняття підсвідомих стереотипів поведінки та реакцій. Які неможливо поміняти наказами зовні. Бо, насправді, підсвідомість керує нашим життям на 95%, а не наша свідомість

Відредаговано автором 23-02-2025 20:36:39

Насправді, Ви абсолютно праві, щодо того, "що всі причини моїх нездорових стосунків йдуть саме з дитинства".
Завдяки Вашій щирості я ще більше стверджуюся у своїх припущеннях. На мою думку, всі Ваші хвороби - це психо-соматика.
Психо-соматика "включається" тоді, коли накопичилася величезна купа внутрішніх питань, з якими потрібно розібратися, але з якоїсь причини, цього ще не трапилося.
Ви пишете, що батько був байдужим до Вас, багато пив і сварився з мамою. Але ж батько - це перший чоловік в житті дівчинки. І сприймається як зразок ставлення чоловіків до неї. Окрім того, маленька дитина, прагнучи батьківської любові, тисячу разів може шукати причину нелюбові до себе, але...
не в дорослих, а у собі. Бо так влаштована психіка дитини, що все що роблять батьки, так і повинно бути. А отже, щось не так робить вона сама. І, як Ви розумієте, це не підвищує самооцінку. А коли відсутнє відчуття впевненості, захищеності та гармонії, поруч завжди опиняються ті, які, відповідно підсвідомій моделі поведінки "я якась не така", "я недостойна", "я винна", повторюють по суті модель поведінки
батьків...
Власне, саме тому, всі попередні стосунки, по суті, були аб'юзивними.
А коли трапився хлопець, що не співпав з підсвідомим шаблоном, організм міг "забуксувати" не розуміючи, що відбувається з Вами... Окрім того, як на мене, потрібно окремо звернути увагу на те, що на початку всі хлопці ставилися до Вас гарно, а от потім... Тобто, складається враження, що з моменту поглиблення відносин, включається якась внутрішня програма, що стосунки з хлопцями "підлаштовує" під певний шаблон, що закарбувався з дитинства: скандали, п'янки, зради, байдужість та нехтування одне одним. До речі, хвороби можуть бути ще наслідком величезної кількості не лише придушених страхів, але і небажання відкрито бачити недоліки характеру та поведінки теперішнього хлопця. Тобто, певної ідеалізації та самообману, що зачасти призводить до сильних помилок та розчарувань: "було багато моментів, які мені не імпонують і які я не розділяю"
І все б нічого, але психо-соматика має певні особливості. Якщо ми довгий час нехтуємо підказками свого організму, ці самі "натяки" та "підказки" можуть призвести до більш серйозних
хвороб та проблем. Я б все ж Вам радила записатися на індивідуальну консультацію, щоб налагодивши зв'язок з підсвідомістю, не лише точечно знайти причину хвороб, але і трансформувати ці причини у особисте щастя.

Відредаговано автором 23-02-2025 19:18:17

У мене питання до Вас, а для чого "всегда все сама, сама куплю, сама приеду, уеду, постою за себя и т.д"?
Він Вас змушує все купувати, їхати до нього, їхати від нього? Чи це Ви все робити сама?
Якщо сама, тоді для чого це все Вам потрібно і що буде, коли раптово припините все купувати і до нього їздити, або від нього виїздити?

Відредаговано автором 23-02-2025 18:24:47

Доброго дня Ліка!
Ви пишете "Начала замечать что я совсем не могу расслабиться и насладиться(?) ''простой'' жизнью, мне буквально стыдно за свое существование, очень странные перепады настроения, и неизвестная мне жажда власти, контроля, я не могу терпеть свою уязвимость...
...как избавиться от этого"
Насправді, позбавитися чогось в собі шляхом неприйняття та ненависті до себе, не просто неможливо, але і дуже небезпечно. Бо все, що ми відчуваємо та сприймаємо по відношенню до себе - це частина нас самих. Тому, чим сильніше ми прагнемо якусь частину себе відкинути, тим менше шансів для нас реально змінитися.
От дивіться, з одного боку Ви відчуваєте сором за своє існування, жалюгідність своїх бажань, відчуття вразливості, незахищеності, а з іншого - жага контролю та влади. Хіба можуть такі, на перший погляд, абсолютно протилежні речі уживатися в одній людині?
А виявляється, не просто можуть, а цілком закономірні. Бо і моменти зверхності, і моменти само приниження та знецінення - це дві сторони "однієї медалі". Тобто, результат неправильно сформованого світогляду ще з дитинства, де головну роль в сприйнятті себе займає те саме ЕГО, про яке Ви так точно пишете: "настолько же жалко как и мое настоящее эго, а не надутое представления о себе".
Насправді, якщо Ви вже замислюєтеся над такими складними речами і здатні аналізувати поведінку, все можна гармонізувати і вийти на той самий стан "простого життя", а отже, щастя, про який Ви так мрієте.
Скажіть, а хто ще в Вашій сім'ї схильний до тотального контролю? Хто періодично, можливо, перебуває то в стані агресивності, то в принижено-жалюгідному стані? Адже, наше сприйняття себе та поведінкові моделі формуються в дитинстві під впливом поведінки та стосунків значимих для нас дорослих.

Доброго дня!
Співчуваю Вам, адже, дійсно вирватися з таких стосунків дуже важко, а, зачасти, без серйозної роботи з психологом і не можливо. Чому?
Тому що, як на мене, Ви перебуваєте в класичому варіанті співзалежних стосунків. Де учасники стосунків періодично міняються місцями: "жертва" стає аб'юзером, а аб'юзер - "жертвою" і - "это замкнутый круг, у нас то все хорошо, то все плохо и это не заканчивается".
Проблема таких стосунків в тому, що і аб'юзер і "жертва" мають, як правило, дитячі травми, пов'язані з батьками. Тобто, у кожного є дефіцит любові та уваги з дитинства, є певні незадоволені потреби, які кожний, різними способами, намагається задовольнити за рахунок один одного. При чому це відбувається несвідомо, на рівні зафіксованих з дитинства установок.
От, наприклад, якщо в дитинстві мама не додала дитині тепла, ніжності, турботи, а батько не дав відчуття захищеності (наприклад, через те, що у нього були погані стосунки з мамою дитини), в дорослому віці з'являється страх самотності, відчуття незахищеності, страху залишитися одною...
Окрім того, є поняття психо-емоційних блоків, які блокують життєву енергію через величезну кількість страхів, образ, претензій, витісненого або латентного (придушеного) гніву і таким чином, переривають потік сил та можливостей керувати своїм життям. Окрім того, ще є поняття "сімейного сценарію", де батьківський сценарій стосунків передається дітям "у спадок", навіть, якщо діти цього самі не хочуть. Бо це несвідомий рівень, де маленька дитина запам'ятовує, а потім в дорослому житті, відтворює за батьками їх стиль відносин автоматично. Міняються "актори та декорації", але суть залишається незмінною.
На мою думку, саме тому Ви перебуваєте в такому невизначеному, дуже виснажуючому стані, бо сил самостійно "вискочити" із батьківської матриці співзалежності немає.
Ваше питання - це запит на індивідуальну роботу.

Відредаговано автором 23-02-2025 13:45:13

Доброго дня Анастасіє!
Якщо я правильно зрозуміла, попередні стосунки з чоловіками були не дуже вдалими? Адже, Ви пишете, "...Вроде бы все прекрасно, он замечательный человек, заботливый, любит меня, в общем первые отношения в которых ко мне так относятся....
ведь кажется первый раз в жизни я нашла действительно своего человека, но почему-то эти мысли сжирают меня"
Тобто, в попередніх стосунках, було більше неприємностей з хлопцями?
Якщо це так, тоді причина Ваших теперішніх проблем зі здоров'ям можуть дійсно торкатися нових стосунків. Не хлопця, безпосередньо, а саме його ставлення до Вас. Чому?
Для того, щоб я могла дати свою обгрунтовану відповідь, мені потрібно мати дещо більше інформації про Вас та Ваших батьків. Чому? Поясню. Бо саме в дитинстві від батьків ми переймаємо певну модель поведінки та схему самих стосунків між коханими людьми. І якщо, наприклад, у нас є схильність швидко прив'язуватися, як це не дивно, але гарне ставлення до нас цю саму прив'язливість може несвідомо підсилити. Але ж тенденція до "залипання" - це шлях до співзалежності. Тобто, дуже руйнівний процес. І тоді, на рівні психо-соматики можуть "включатися" хвороби, щоб нас трошки відсторонити від самих стосунків, загальмувати швидку закоханість і дати нам можливість ці самі стосунки з людиною, яка до нас гарно ставиться, зберегти.
Які стосунки між Вашими батьками?
І чи були між Вами та ними довірливі стосунки в дитинстві і на скільки?

Відредаговано автором 23-02-2025 13:19:08

На мою думку, причина основна Вашого стану у тому, що Ви багато сил віддали на побудову стосунків і просто виснажилися. А як наповнюватися, не знаєте і не вмієте. Я б порадила індивідуальну роботу почати саме з питання накопичення ресурсів, а потім - почати роботу з підсвідомими неконструктивними установками.
Як я вже писала раніше, переписка на сайті, на превеликий жаль, не допоможе Вам вийти з цього стану "Дуже хвилююся, що мені постійно погано.
Немає сил ні на що, а ще, коли ми жили разом, в якийсь момент, в мене почалося відчуття постійного роздратування та образи".

Пані Маріє Радченко, якщо у Вас є бажання почати діалог з колегою, то, як на мене, для цього є окремий чат на цьому сайті. Я вже не кажу, що такі категоричні зауваження є, на мою думку, неприпустимими - кожний має право висловити свою думку. Це перше.
Друге. Ви пишете "Будь ласка, не вводьте людей в оману, бо тут нема ніяких наукових підтверджень".
Судячи з усього, Ви користуєтеся лише своєю власною точкою зору і навіть не припускаєте можливості будь якої альтернативи, дозволяючи собі оціночні судження. Що,як на мене, неприпустимо в роботі психолога. І це при тому, що доказів тому, що я пишу величезна кількість, в тому числі, українських науковців та лікарів. Було б лише бажання пошукати та почути іншу думку. Я вже не кажу про свій власний досвід, та досвід моїх рідних, друзів і знайомих.
І останнє. Щоб уникнути будь якої конфронтації, якщо у Вас з'явиться потреба продовжити дискусію, будь ласка, свої зауваження та претензії пишіть в чаті для психологів, а не в розділи для тих, кому ми маємо надавати підтримку та допомогу.

Відредаговано автором 23-02-2025 09:48:19

Доброго вечора!
Насправді, основний симптом коронавірусу - це втрата не відчуття запаху, а відчуття смаку. Це перше.
Друге. Коронавірус у різних людей перетікає зовсім по різному. Наприклад, у мене під час коронавірус кашлю не було зовсім, а лише дуже висока температура, яка не збивалася.
І нарешті, третє. Якщо все ж у Вас коронавірус, тоді після одужання ніякі щеплення робити не потрібно. Адже, Ваш організм під час хвороби вже напрацював імунітет. І якщо Ви зробите щеплення, Ваша імунна система, у випадку повторного інфікування на коронавірус, вже просто не спрацює.
До речі, більшість людей, які зробили щеплення від коронавірусу, потім мали рецидив хвороби. Тобто, хворіли на нього ще декілька разів. А якщо вже запущений власний імунітет, як правило, рецидивів не спостерігається. От наприклад, як і в моєму випадку.
Тому пийте багато теплого, бажано з додаванням лимону. Їжте фрукти багаті на вітамін С, приймайте препарати, які захищають роботу серця. (Бо під час високої температури іде сильне на нього навантаження) І дослухайтеся до порад лікаря стосовно медикаментів.
І нюх і смак повернуться обов'язково як тільки хвороба відступить.
Одужуйте.

Доброго дня!
Я правильно Вас зрозуміла, Ви не завжди в домі буваєте одна? І коли з Вами є хтось з близьких людей, страх тане?

Ви пишете "Перший час було все ідеальним:...Здавався дуже добрим та щирим...
І цей дисонанс між тим що було і тим що стало - страшний.
Мабуть просто прикидався добрим".
Як на мене, сталося те, що відбувається з більшістю пар, які неодружені. Насправді, всі люди, коли закохуються, хочуть показати себе з кращої сторони. І, навряд чи він спеціально щось робив. Зважаючи, що Ви почали "забігати йому всі дороги", він просто перестав старатися Вам подобатися і став таким, як був завжди.
Окрім того, в стосунках чоловіка та жінки існують певні закономірності, які діють навіть тоді, коли ми про них не знаємо. Ось одна з них.
Чоловіки спершу відчувають дуже сильний сексуальний потяг до жінок, які сподобалися. Тому роблять все, щоб ця жінка стала належати йому. І якщо дівчина дає згоду просто так жити разом, отримує те, що хотів і починає швидко втрачати інтерес до неї. А для чого йому і далі напружуватися, розвиватися, докладати зусилля, якщо дівчина повністю виконує роль дружини? При цьому він не несе за неї жодної відповідальності.
На відміну від жінки. У якої закоханість та прив'язаність лише зростають, по мірі того, чим довше живуть разом. А якщо чоловік не збирається одружуватися, така жінка, у більшості випадків, загалом, потрапляє в дуже залежне становище, намагаючись з усіх сил йому догодити.
А якщо ще й є тенденція до "злипання" з коханою людиною, до психо-емоційної залежності - виходить приблизно так, як це сталося з Вами.
І в такому разі ніякі переписування на сайтах не допоможуть змінити життя.
Бо якщо є от та сама тенденція до "залипання", прив'язаності, та ж сама модель поведінки "потягнеться" і в наступні стосунки.